Зазначу, що Законом України "Про приватизацію державного житлового ронду" цей соціальний момент не визначений. Житло надається у власність І|сім, хто в ньому проживає. Якщо людина мала право на поліпшення житлових умов, вона отримувала квартиру в орядку черговості. Це передбачено Чинним житловим законодавством. Хоча чимало спритних шахраїв ухитрялися обійти його.
Пропрацювавши половину життя на будівництві, чоловік залишився без нічого, Хоча, ні. Після розлучення з дружиною суд присудив йому автомобіль "Таврія" 1988 року випуску, недобудований дачний будинок, бетонозмішувач і металеве приміщення для зберігання побутових речей площею 3,5 на 2,2 метра. А ще сплатити колишній дружині — 15,6 тис. гри. компенсації за різницю у вартості майна. К. відмовлявся від оціненої більше ніж у 40 тис. грн. дачі і просив замість неї віддати йому гараж, який збудував за свої кошти, безплатно відпрацювавши 150 годин тільки для того, щоб виділили місце. Аде суд у цьому відмовив. Логічно отримати гараж разом з машиною, інакше навіщо віддавати одному машину, а іншому — гараж. А в придачу до гаража квартиру з меблями та всім домашнім "начинням".
Ну що ж, суд є суд, вирішив К. і надав згоду на те, щоб виписатися з квартири і залишити за дружиною гараж біля будинку, а отримавши дачу і машину та продавши їх, — на виручені гроші купити собі хоч якесь житло. Такою була задумка. Але не так сталося, як гадалося. Зрозумів К., що вже в котрий раз обвели його "навколо пальця". Не погоджуючись з рішенням суду, він звернувся до вищого за підпорядкованістю суду і просив скасувати рішення районного суду про розподіл майна, а справу напра-. вити в інший суд на новий розгляд або присудити йому гараж, а дружині — дачу. Тоді розподіленого майна у неї було б на значно більшу суму. Окрім того, компенсації від дружини він не вимагав і неодноразово пояснював в судових засіданнях, що з колишньою дружиною у нього була усна домовленість про те, що вони мирно розходяться та вирішують спірні питання без судового розгляду.
Однак і міський суд поставився без уваги до скарги щодо розподілу майна і залишив рішення районного суду без змін. І ось, на К. "висить" непотрібна йому недобудована дача і компенсація як вартість половини дачі, яку потрібно виплатити колишній дружині, оті горезвісні 15,6 тис. грн.
А головне у цій справі те, що різниця у вартості майна створена штучно. Зокрема, існує декілька експертиз вартості недобудованого дачного будинку, різниця між якими досить суттєва. Завідуючий лабораторією Київського науково-дослідного інституту судових експертиз М. оцінив її в 1996 році у 18037 грн., а експерт цього ж інституту Л. 1999 року — у 41260 грн. Різниця суттєва. А ще одна експертиза Фастівського міжміського бюро технічної інвентаризації, що була проведена 1998 року, визначає' її вартість у 20851 грн. За підрахунками К. дача обійшлася йому десь у 17 тис. грн. Незалежна експертиза Українського товариства оцінювачів майна 28.12.2001 року визначила ринкову вартість дачного будинку у 23687 грн.
Слід нагадати, що відповідно до статті 384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдивий висновок експерта під час досу-дового слідства чи в суді винні караються виправними роботами на строк до двох років або арештом до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, а якщо ті самі дії здійснені зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також з корисливих мотивів терміни збільшуються відповідно: виправні роботи — до двох років, обмеження волі — до п'яти років, позбавлення волі — від двох до п'яти років. Кожний експерт знайомий з цими нормами і у разі надання висновків,, що не відповідають дійсності, може бути притягнутий до кримінальної відповідальності.
К. 7.11.2001 року звернувся до суду з приводу притягнення до кримінальної відповідальності експерта Л., але у задоволенні скарги йому було відмовлено постановою суду від 11.12.2001 року. У судове засідання К. не викликали, воно відбулося без його участі, що суперечить вимогам чинного законодавства України. Постанова суду не була надіслана К., і лише після ряду скарг тільки з "боєм" він зумів 6 березня отримати постанову суду, щоб оскаржити її до апеляційного суду.
К. змушений продавати дачний будинок саме за ціною, встановленою у судовому засіданні — найвищою. І висить на паркані об'ява про продаж дачі із зазначенням вартості. От тільки, хто купить її за такою ціною. Неодноразові оголошення у газетах залишаються без відповіді, бо жодна людина не збирається переплачувати втричі за недобудований дачний будинок, розташований у Васильківському районі Київської області. На заперечення К. про неймовірну ціну дачі суд уваги не звертає. Як наслідок — з'явився виконавчий лист про примусове стягнення з нього 15652 гри. А це — фактична вартість усього дачного будинку. До того ж, виконавча служба вимагає сплатити їй 782 грн. виконавчого збору. На майно накладений арешт. То про який справедливий і об'єктивний судовий розгляд може •йти мова, запитує К., якщо практично все майно, окрім машини, вартість якої відповідно до акта технічної експертизи складає 342 грн., перейшло до дружини.
На початку спільного життя стосунки між К. і його дружиною склалися добре. Він приїхав зі Львова, був прописаний у неї в квартирі, переоформив на дружину куплену у Львові машину, побудував гараж, на 70 відсотків збудував дачний будинок, зробив ремонт у квартирі тощо. Більше 20 тис. грн. було вкладено ним у сім'ю. І ось розпочалася приватизація, і почалися сварки, провокування бійок. Колишня дружина К. разом з ії сином і дочкою звернулися до суду з позовною заявою про позбавлення його права користування квартирою, вказавши в заяві, що К. у ній не проживає більше шести місяців.
А як же можна було, в ній проживати при інсценуванні жахливих сцен, які виникали досить часто? Незабаром був змінений замок у вхідних. дверях квартири. Хоча К,, його адвокат і свідки доводили в суді, що він проживав у квартирі до кінця березня 1998 року, а справа була прийнята до провадження 15 липня 1998 року. Чомусь не звернули увагу і на свідчення
дружини у заяві, завіреній її підписом від 28 січня 1998 року, що К. мешкає за однією з нею адресою. Цю заяву вона подала на ім'я голови сільської ради з проханням оформити договір дарування недобудованого дачного будинку на чоловіка. Це все було за часів, коли мова йшла про укладання мирової угоди. І ось, коли документи були готові, вона відмовилась від подальших дій.
К. вважає, що його дружина перебувала у більш вигідному становищі, ніж він, оскільки машина, гараж, дача, квартира були оформлені на неї. Він зазначає, що під тиском дітей, яких разом виховували, вивчили, одружили, дружина подала заяву про розірвання шлюбу. У їхніх спорах уже не було мови про розлучення без судового втручання. Після цього почали чинитися перепони у користуванні житлом. Матеріали про побиття К. сином дружини, пошкодження його машини є у судовій справі.
Є в матеріалах справи і неправдиві свідчення про непроживання К. більше двох років у квартирі, є свідчення очевидців подій і сварок, коли його не впускали до квартири, є і акти, складені заднім числсгм, написані рукою дружини і засвідчені у житлово-експлуатаційній конторі. Яка, наприклад, може бути юридична сила і правдивість акта, складеного 26.11.1997 року, а засвідченого 3.07.1998 року? Не бралися до уваги ніякі відомості, що надавалися свідками К. А особа, яка не проживає більше шести місяців без поважних причин, може бути визнана такою, що втратила право на жиле приміщення. Це передбачено ст., 71 Житлового кодексу України.
Тобто всі причини, про які повідомляв у суді К. та його свідки, були визнані неповажними. У зустрічному позові про вселення в спірну квартиру та зміну договору найму жилого приміщення у зв'язку з тим, що сім'я розпалася, йому було відмовлено. Апеляційний суд залишив рішення без змін. У касаційній скарзі до Верховного Суду України К. доводив однобічність і необ'єктив-ність суду у з'ясуванні подій, відсутність у рішенні суду засад рівності сторін перед законом і судом, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи та зацікавленості судді на користь позивачів тощо. Але Верховний Суд 31.10.2001 року визнав оскаржувані рішення законними та обгрунтованими і закрив провадження з їх перевірки. Розглянувши касаційну скаргу з житлового питання, Верховний Суд не надіслав скаржникові копії ухвали протягом трьох днів, як передбачено чинним законодавством, а лише після неодноразових скарг К. тільки 14.02.2002 року йому надійшла копія ухвали, в якій відмовлялося у вселенні його у спірне жиле приміщення.
Наведу ще один факт з безлічі тих, про які повідомляє К. У 1989 році після одруження він поклав на рахунок дружини кошти в сумі 7000 крб. для будівництва гаража. Ці гроші були зняті через 40 днів з рахунка і витрачені. Про цей факт він дізнався аж у 1998 році, оскільки його запевняли, що гроші "з'їла" інфляція. Перелік можна продовжувати довго. Але ж недарма говорять у народі, чужі справи — темний ліс, а якщо він темний, то й непролазний. І борсатися у чужих проблемах важко. Бо друга сторона у судовій справі завжди буде заперечувати проти того, що говорить перша. І знайдуться "свідки", які підтвердять її правоту. Тому вважаю зайвим приводити інші факти, хоча переді мною чотири туго набитих теки з матеріалами справи та офіційними документами. А це свідчить про те, що в них можна знайти ще багато цікавого матеріалу. На мою думку, досить і викладеного. Адже коли подружжя звертається до суду, деякі забувають і про моральні, і про етичні норми поведінки, що колись протилежна сторона була найкращою, яку любили, поважали, без якої просто не уявляли свого життя.
Але є і факти — документальні підтвердження, які не підлягають спростуванню, і щоб відмовитися від них, багато зусиль докладати не потрібно, але довести протилежну думку для спростування цих фактів — важкувато. А тому на факти просто закривають очі, їх не помічають і приймають відповідне рішення, яке задовольняє одну зі сторін. Друга сторона при цьому залишається у програші. Таке сучасне життя, і вдіяти щось у цьому випадку важко, оскільки правосуддя в Україні здійснюється поки що тільки професійними судами, інститути народних засідателів і присяжних не діють, хоч і передбачені Конституцією України.
Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Водночас гарантії прав і свобод громадянина України визначаються виключно законами України. А як діє та превалює закон у правовій державі — наголошувати не потрібно. Людина залишається одна проти невблаганної, постійної круговерті, яка зминає її, розчавлює, змінює свідомість. І треба бути дійсно особистістю, щоб перетерпіти все, вистояти в боротьбі, не зламатися і найголовніше — залишитися при цьому людиною, не втратити честь і гідність.
Галина КОВАЛЕНКО,
заступник завідуючого секретаріатом Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, оглядач "ЮВУ"
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 34 від серпня 2002 року;