Відповідь:
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі –
Кодекс), а справляння плати за землю здійснюється відповідно до Закону України
від 03.07.1992р. №2535-ХІІ “Про плату за землю” (із змінами та доповненнями)
(далі - Закон), який визначає розміри та порядок плати за землю, а також відповідальність
платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.
Кодексом (стаття 2) зазначено, що всі землі України поділяються відповідно до їх цільового призначення за категоріями. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель, і провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування.
Згідно зі статтею 3 Кодексу право розпоряджатися землею надане місцевим радам, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування, та вилучать їх.
Згідно статті 2 Закону використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Розміри земельного податку, а також земельні ділянки, від функціонального використання яких залежить розмір земельного податку, визначені розділом 3 та 4 Закону.
Названим Законом (стаття 5), встановлено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або у користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктами плати за землю (платниками) є відповідно власники землі і землекористувачі, у тому числі орендарі, тобто безпосередньо ті юридичні або фізичні особи, яким земля передана у власність або надана в користування, у тому числі на умовах оренди.
Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами (ст.22,23 Кодексу).
Громадяни, які одержали Державний акт на право власності або постійного користування на земельні ділянки, або оформили це право, але не одержали з якоїсь причини Державний акт, сплачують земельний податок за ставками відповідно до категорій земель, визначених у Державному акті.
Згідно статті 40 Кодексу власники земельних ділянок і землекористувачі зобов’язані забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення (присадибна ділянка призначена для обслуговування житлового будинку).
Згідно з Указом Президента України від 03.07.98р. № 727 “Про спрощену систему
оподаткування, обліку, та звітності суб’єктів малого підприємництва” в редакції
Указу Президента України від 28.06.99р. № 746/99 (стаття 6) фізична особа -
суб’єкт підприємницької діяльності, яка сплачує єдиний податок, не є платником
плати (податку) за землю. В зв’язку з чим Постановою Кабінету Міністрів України
“Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. №727” (пункт 5),
роз’яснено, що такий платник єдиного податку звільняється від плати (податку)
за землю лише за ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької
діяльності, тобто за ті ділянки, які надані йому в установленому чинним законодавством
порядку саме для здійснення підприємницької діяльності. Водночас, порядок надання
земельних ділянок несільськогосподарського призначення, зокрема, у власність
або передача в оренду, саме для здійснення підприємницької діяльності визначено
Указом Президента України “Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського
призначення для здійснення підприємницької діяльності”.
Использована информация с сайта Государственной налоговой администрации - www.sta.gov.ua