Відповідь:
Законом України від 7 лютого 1991 року №698-ХП “Про підприємництво” з відповідними
змінами і доповненнями, яким визначено правові, економічні та соціальні засади
здійснення підприємницької діяльності як громадянами, так і юридичними особами
на території України, встановлено (стаття 2), що (з урахуванням положень цієї
статті) суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадянами
України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.
Згідно зі статтею 9 цього Закону для здійснення підприємницької діяльності підприємець, у тому числі фізична особа, має право укладання з громадянами договори про використання їх праці (незалежно від місця проживання таких громадян).
При укладанні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов`язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в державі мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії відповідно до чинного законодавства.
Фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності можуть самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від здійснення підприємницької діяльності: загальну систему оподаткування із сплатою протягом календарного року авансових платежів прибуткового податку з громадян, а при додержанні умов, передбачених законодавством, - за фіксованим розміром прибуткового податку шляхом придбання патенту або за єдиним податком шляхом придбання Свідоцтва про сплату єдиного податку. При цьому платник фіксованого чи єдиного податку може використовувати у своїй діяльності працю відповідного числа найманих осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах.
Виходячи із зазначеного, суб’єкт підприємницької діяльності – платник фіксованого чи єдиного податку не може залучати для здійснення підприємницької діяльності з продажу товарів та надання послуг на ринку чи іншої підприємницької діяльності осіб, з якими не укладено трудові договори, оскільки це порушує умови, що дозволяють застосовувати спосіб оподаткування доходів за фіксованим розміром податку чи єдиним податком.
Трудові відносини громадян регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України “Про оплату праці” та іншими нормативними актами з цього питання.
Згідно із статтею 48 Кодексу Законів про працю України з урахуванням змін, внесених Законом України від 24.12.99р. №1356-ХІУ “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України”, фізичні особи, поряд з підприємствами, установами, організаціями, мають право ведення трудових книжок на всіх працюючих у нього понад п`ять днів працівників.
Укладений у письмовій формі трудовий договір між фізичною особою - суб`єктом підприємницької діяльності і працівником, що зареєстрований у державній службі зайнятості за місцем проживання підприємця у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України (стаття 24-1 КЗпП) у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи, є підставою для ведення фізичною особою - суб`єктом підприємницької діяльністю трудової книжки найманого працівника у разі, якщо цей найманий працівник не має місця роботи, де вже ведеться трудова книжка
Цим законодавством не передбачено обов’язковість ведення обліку, збереження видачі трудових книжок та внесення записів до них фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи, які використовують найману працю, саме в тому порядку, який поширюється на юридичних осіб.
З метою створення умов, які б дозволяли найманній особі записом у трудовій книжці підтвердити факт своєї роботи у фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності Міністерством праці та соціальної політики України (наказ від 08.06.01р. №260) було розроблено та затверджено окремий механізм порядку укладення трудового договору між працівником і фізичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності, форму трудового договору та порядок його реєстрації у державній службі зайнятості, а також внесено відповідні доповнення щодо ведення трудових книжок таких працівників до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях.
Розробка і затвердження порядку укладення таких договорів і ведення фізичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності трудових книжок найманих працівників дасть змогу врегулювати порядок оподаткування прибутковим податком з громадян доходів, які протягом календарного року виплачують фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності найманим працівникам, тобто залежно від того, чи веде цей підприємець трудову книжку працівника, визначається, за основним чи не за основним місцем роботи виплачуються працівнику доходи.
Для цього при укладенні трудового договору між працівником і фізичною особою
– суб’єктом підприємницької діяльності повинно бути обумовлено, чи буде ця робота
основним місцем роботи такого працівника і де буди вестися трудова книжка працівника.
Использована информация с сайта Государственной налоговой администрации - www.sta.gov.ua