Перш за все, слід детальніше зупинитися на питаннях, яке житло має статус службового, хто має право на вселення до цього житла та які підстави для виселення з нього. Службове житло — це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій, які у зв'язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Слід зазначити, що службові жилі приміщення можуть надаватися тільки певним категоріям працівників. Перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, та Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37 "Про службові жилі приміщення", до якої протягом останніх років вносилися відповідні зміни та доповнення.
Зокрема, службові приміщення надаються певним категоріям працівників житлово-комунального господарства, інспекції державного пожежного нагляду, школи в сільському населеному пункті, лікарням, оперативному складу воєнізованих гірничорятувальних частин, міських і районних відділів внутрішніх справ, адміністрації, наукових та інженер-но-технічних підрозділів заповідників, установ кримінально-виконавчої системи, військовослужбовцям підрозділів військ внутрішньої та конвойної охорони МВС, які несуть службу на цих об'єктах, працівникам залізниць, робота яких пов'язана з рухом поїздів, службовим особам митних органів, органів державної податкової служби, працівникам прокуратури, службовим особам органів державної контрольно-ревізійної служби України та іншим.
Жиле приміщення включається до числа службових за рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради. Підставою для вселення у таке приміщення є спеціальний ордер, який видається на основі цього рішення. До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення.
Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Оскільки службове жиле приміщення надається працівникові на всіх членів .сім'ї, які проживають разом з ним, то він вправі у встановленому порядку, за письмовою згодою всіх членів сім'ї, вселити в займане ним службове жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також, інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї зобов'язані додержувати умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території. Вони не мають права бронювати жиле приміщення, обмінювати його, змінювати договір найму. При проведенні капітального ремонту наймачеві не надається в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення, однак може бути надане інше службове приміщення. При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї службове жиле приміщення зберігається за ними у випадках і в строки, вказані у ст. 71 Житлового кодексу.
Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба у такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа службових. Факт проживання у службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації за рішенням виконавчого органу відповідної ради. Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку.
Наймач, члени його сімї або інші особи, які проживають у службовому жилому приміщенні, можуть бути виселені в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення також у випадках, якщо наймач, члени його сімї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
У випадку знесення або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, наймачеві службового жилого приміщення може бути надано інше приміщення. Надання іншого службового жилого приміщення допускається також у випадках, коли внаслідок капітального ремонту займане службове жиле приміщення не може бути збережене або його розмір істотно зміниться.
Згідно зі ст. 125 Житлового кодексу деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого приміщення. Гарантії від виселення зі службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення стосуються:
інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сімї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сімї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;
осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;
осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;
пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сімї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інвалідів праці І і II груп, інвалідів І і II груп з числа військовослужбовців і прирів- ' няних до них осіб;
одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
Згідно з п. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду " квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.
Слід зазначити, що громадяни можуть приватизувати їх лише після того, коли статус службових квартир (кімнат, будинків) буде з них знятий. Питання приватизації службових квартир є важливим для тих громадян, які мешкають у квартирах, що мають цей статус.
Оскільки громадяни, які мешкають у службових жилих приміщеннях після відпрацювання протягом 10 років на посаді, яка дає право на одержання службового житла, не можуть бути виселені з нього, вони мають право звернутися до органу, який надав їм службове житло, з проханням надати їм замість службового житла звичайне, або зняти з цього житла статус службового. І лише після вирішення цього питання займане житло може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом "Про приватизацію державного житлового фонду".
Зокремі, відповідно до "Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян", затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, громадянинові, який виявив бажання приватизувати квартиру (будинок), слід звернутися до місцевого органу приватизації для отримання бланку заяви. Оформлена заява з доданою до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення^' письмовими згодами на приватизацію тимчасово відсутніх членів сім'ї, а також документами, що підтверджують право на відповідні пільги, подається в орган приватизації для реєстрації.
У конкретному випадку, якщо головний агроном пропрацював на підприємстві 10 років і звернувся до підприємства з проханням зняти з квартири, у якій мешкала його сім'я, статус службової квартири і перевести ч її до державного житлового фонду, а підприємство пішло йому назустріч і звернулося з відповідним клопотанням, після чого було винесено рішення виконавчого органу, то лише після здійснення усіх вказаних дій квартира може бути переведена до категорії державного житлового фонду. І у цьому випадку підстав для визнання приватизації вказаної квартири неправомірною немає. А після отримання квартири у власність її власник мав право відповідно до ст. 12 Закону "Про приватизацію Державного житлового фонду" розпорядитися нею на свій розсуд, зокрема продати. Якщо ж приватизація бра проведена з порушеннями чинного законодавства України, то у цьому випадку слід звернутися до суду з позовною заявою про визнання приватизації квартири державного житлового фонду неправомірною, оскільки це передбачено вимогами норми п. 11 ст. 8 вищевказаного Закону.
Окремого розгляду потребують питання приватизації житла у колишніх радгоспах, оскільки воно вважалося службовим. Головним чином воно заселялося вчителями, лікарями та іншими спеціалістами, що проживають і працюють у сільській місцевості, які відповідно до чинного законодавства підлягають забезпеченню квартирами. У разі звільнення зазначених спеціалістів вони не можуть бути виселені з квартир, у яких вони проживають (статті 124, 125 Житлового кодексу). З моменту введення в дію постанови Кабінету Міністрів від 11 липня 1992 року
№ 391 "Про зміну та визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уряду УРСР з питань надання житлових приміщень у будинках радгоспів" радгоспні квартири (будинки) втратили статус службових. Вони включаються до числа службових у загальному порядку, тобто за рішенням виконкому відповідної ради.
Заселені будинки і квартири, що раніше належали радгоспам і мали статус службових, нині втратили цей статус і можуть бути приватизовані на умовах і в порядку, визначених Законом "Про приватизацію державного житлового фонду" та іншими нормативними актами, що регулюють відносини, пов'язані з приватизацією житла.
На жаль, вищенаведений випадок, не поодинокий. І підхід до працівників, які проживають у службових приміщеннях, зовсім різний. Одна людина, яка працює багато років на якомусь підприємстві і проживає у службовій квартирі, приватизувати її не може, оскільки це заборонено законом. А інша без перепон приватизує службову квартиру, яку незабаром продає, оскільки власник приватизованої квартири має право розпорядитися нею на свій розсуд — продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укласти інші угоди, не заборонені законом, порядок здійснення яких регулюється цивільним законодавством України.
Слід зупинитися ще на одній проблемі, яка може виникнути у процесі приватизації службового житла. Останнім часом все частіше виникають випадки, коли громадянам відмовляють у приватизації квартир, які немов би вважаються службовими. Такі приміщення іменуються "службовими" без винесення рішень виконкоми? відповідних рад. Ордери на такі приміщення не відповідають формі, встановленій чинним законодавством, видаються не виконкомами, а підприємствами, установами, організаціями; підписуються їх керівниками, тобто особами, які не мають на це право, або взагалі не видаються. Таким громадянам органи приватизації не мають права відмовляти у приватизації квартир тільки на підставі того, що вони службові. Якщо ордер на службове приміщення визнається недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які його одержали, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого Приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням державного житлового фонду, їм може бути надане жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.
Таким чином, у кожному конкретному випадку слід детально визначити всі правові підстави правомірності отримання службових квартир, заселення в них, можливості зміни їх статусу для подальшої їх приватизації, але вже як квартир державного житлового фонду;