Громадяни, право на земельну частку (пай) яких визнане судом, теж віднесеш до категорії тих, хто має право на земельну частку (пай). Якщо громадянин вважає, що він про-типравно позбавлений права на земельну частку (пай), він може звернутися за захистом своїх прав до суду. Згідно із Законом України "Про порядок виділення земельних ділянок у натурі власникам земельних часток (паїв)" рішення суду (завірена у встановленому порядку виписка з рішення суду) про визнання за особою права на земельну частку (пай) є документом, який також посвідчує наявність у особи права на земельну частку (пай).
Закон дозволяє звернутися до суду кожному, хто потребує захисту своїх прав. Однак слід мати на увазі, що не кожний може довести у суді, що він має право на земельну частку (пай). На жаль, у зв'язку з деякою нечіткістю законодавства, що діяло в період 1992—2001 рр., на практиці по-різному трактуються його норми щодо паювання земель. Так, наприклад, дехто вважає, що право особи на земельну частку (пай) виникало з моменту передачі землі у колективну власність колективному чи іншому сільськогосподарському підприємству, членом якого була особа. Як відомо, факт передачі землі сільськогосподарському підприємству у колективну власність посвідчувався державним актом на право колективної власності на землю, до якого додавався список членів господарі тва. Такі акти почали видавати після прийняття Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р. Однак зазначеною редакцією Кодексу передбачалося надання членам колективних сільськогосподарських підприємств не земельних часток (паїв), а так званих середніх земельних часток. Процедура отримання середньої земельної частки була настільки неврегульованою, що практично паювання землі на підставі норм Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р. у нашій країні не розпочалося.
Фактично паювання сільськогосподарських земель в Україні розпочалося після прийняття двох указів Президента України про паювання земель, а саме: Указу від 10 листопада 1994 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" та Указу від 8 серпня 1995 р. "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям". Тому при вирішенні питання про те, чи має особа, що звернулася до суду, таке право, суд буде керуватися нормами саме цих указів.
Пункт 2 Указу "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям" містив положення про те, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Таким чином, цим положенням Указу були закріплені дві обов'язкові умови, які давали право особі претендувати на отримання земельної частки (паю), а саме: включення до списку членів господарства, що додавався до державного акта на право колективної власності на землю; та перебування у членах господарства на момент проведення у господарстві паювання земель. Це означає, що якщо громадянин перебував у членах колективного сільськогосподарського підприємства в період отримання державного акта на право колективної власності на землю і був включений до списку його членів, який додавався до державного акта, але до проведення паювання землі в господарстві його членство у цьому господарстві припинилося, то громадянин вважався таким, що не має права на земельну частку (пай). Причому причина припинення громадянином членства у господарстві не мала значення. Так, членство у господарстві припинялося: у разі смерті громадянина; у зв'язку з поданням заяви про вихід з членів господарства; у зв'язку з виключенням громадянина за рішенням загальних зборів господарства з членів через порушення ним статуту господарства тощо. Таким чином, якщо громадянин втратив членство у господарстві до проведення паювання землі у ньому, то він не мав права на земельну частку (пай). І навпаки, якщо громадянин вступив у члени господарства після отримання господарством державного акта на право колективної власності на землю, але до проведення у господарстві паювання земель, то він мав право претендувати на земельну частку (пай).
Слід зауважити, що паювання землі полягало у визначенні та затвердженні загальними зборами (зборами уповноважених) розміру земельної частки (паю) та списку членів господарства, які мають право на земельну частку (пай), а також передачі цих списків у районну державну адміністрацію для виготовлення та видачі членам господарства сертифікатів на право на земельну частку (пай). Саме факт затвердження вищим органом управління господарства розміру земельної частки (паю) та списку членів господарства, які мають право на отримання такого (паю), має дуже важливе юридичне значення. Справа в тому, що громадяни отримували земельні частки (паї) не із земель державної власності, а із земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським юридичним особам. Тому земельні частки (паї) надавалися селянам не державою, а відповідними колективними сільськогосподарськими підприємствами. А це означає, що з прийняттям вищим органом управління господарством рішення про затвердження розміру земельної частки (паю) у господарстві та списку його членів, які мають право на цей пай, громадянин, який був включений до списку, вважався таким, що отримав право на земельну частку (пай). А видача районною державною адміністрацією сертифіката на право на земельну частку (пай) слід розглядати як посвідчення факту отримання громадянином зазначеного права. Це положення має дуже важливе практичне значення. Воно полягає в тому, що якщо громадянин помер у період між проведенням зазначених загальних зборів (зборів уповноважених) та отриманням сертифіката на право на земельну частку (пай), то він вважається таким, що отримав право на земельну частку (пай), і його спадкоємці мають право цю частку успадкувати відповідно за законом чи заповітом.
Громадяни, переселені із зони Чорнобильської аварії, набувають право на земельну частку (пай) у спеціальному порядку. Згідно із Законом "Про порядок виділення земельних ділянок у натурі власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай) мають і громадяни, переселені із зони Чорнобильської аварії. Однак не всі, а тільки ті з них, які: евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.Наявність у таких громадян права на земельну частку (пай) підтверджується трудовою книжкою члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства, яку громадянин отримав під час перебування у членах господарства, розташованого у зоні Чорнобильської аварії, чи нотаріально засвідченою випискою з такої книжки.
Однак слід підкреслити, що зазначені громадяни не можуть претендувати на землі колективної власності. Цій категорії громадян земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Тому у разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області.
Павло КУЛИНИЧ, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент Київського університету права
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 46 (438) 15-21 ЛИСТОПАДА 2003 р.