Протягом останніх років на українському ринку нафтопродуктів склалася
тенденція до значного зростання цін на пальне в період весняно-літніх
та літньо-осінніх польових робіт сільгоспвиробників, тобто в період,
коли різко зростає внутрішній попит на дизпальне та низькооктановий
бензин. При цьому i уряд, i нафтотрейдери, i аналітики, а також інші
зацікавлені особи намагаються проаналізувати причини виникнення такої
ситуації, спрогнозувати розвиток подій та розробити запобіжні заходи,
щоб у подальшому уникнути різкого коливання цін на нафтопродукти. Проаналізуємо,
які саме фактори спричинили зростання цін на пальне у цьому році, чи
можна було попередити виникнення такої ситуації на нафторинку України,
та запропонуємо власну думку щодо вирішення цієї проблеми.
Чергове зростання цін на нафтопродукти в Україні розпочалося в середині
червня 2003 р. До цього часу цінова ситуація була стабільною i певною
мірою не залежала від коливання світових цін на нафту. Так, за останню
неділю червня ціни на нафтопродукти зросли в середньому на 10%, i тенденція
до збільшення тривала у липні. Події розвивалися за аналогічним сценарієм
річної давності. Це дало підстави стверджувати, що зростання цін було
обумовлено суб’єктивними факторами, i тому розпочався пошук винних.
При цьому фактори, що впливали на формування цін на внутрішньому ринку
нафтопродуктів, умовно можна поділити на об’єктивні та суб’єктивні.
Безумовно, в ієрархії об’єктивних факторів впливу перше місце посідає
зростання цін на російську нафту. У зв’язку із подорожчанням світових
цін на нафту за перше півріччя 2003 р. її ціна зросла більше ніж на
40%. Таким чином, внутрішньоросійські ціни на нафту стали наближатися
до світових. Це прогнозований процес, який має остаточно завершитися
в довгостроковій перспективі, враховуючи глобалізацію світових ринків
збуту продукції. Тому Україні слід бути готовою до таких тенденцій,
адже штучне обмеження цін на нафтопродукти на внутрішньому ринку без
відшкодування збитків постачальникам та переробникам нафти може призвести
до дефіциту пального та переорієнтації потоків нафтопродуктів на ринки
інших країн, де ціни будуть значно вищими. Підтвердженням цього прогнозу
є те, що через існування різниці між внутрішніми i зовнішніми цінами
на нафтопродукти у цьому році всі нафтопереробні заводи України (далі
— НПЗ) серйозно займалися експортом продукції, а потреби внутрішнього
ринку задовольнялися більшою мірою за рахунок раніше накопичених резервів.
Отже, наступним фактором впливу на ціну нафтопродуктів є кон’юнктура
світового ринку. В цьому контексті доцільно розглянути ситуацію на світових
ринках нафти. Однією з головних офіційно неафішованих причин війни з
Іраком був контроль за видобутком та постачанням нафти цієї країни,
яка за обсягами та якістю нафтового ресурсу посідає перше місце у світі.
Тому проблеми, що виникли після війни з постачанням запланованих обсягів
нафти на експорт, i вплинули на зростання світових цін на цей продукт.
Передбачалося, що у вересні цього року Ірак вийде на рівень видобутку
нафти обсягом 2,5 — 2,7 млн. барелів на добу, більша частина якої піде
на експорт i тим самим вплине не зменшення світових цін на нафту. Однак
цього не відбулося, світова ціна на нафту перевищила літній рівень експертних
оцінок у середньому на 6 — 8 дол. США. Такий розвиток подій створив
сприятливі умови для зростання російського експорту нафти, частка якої
на світовому нафторинку значно зросла. Порівняно з аналогічним періодом
минулого року видобуток нафти в Росії за перше півріччя 2003 р. збільшився
на 11%. При цьому ціна російської нафти Urals була в середньому на рівні
25 дол. США за барель, що на 2 — 5 дол. США дешевше від світових цін.
Вже зараз представники країн ОПЕК звинувачують Росію у продажу нафти
за демпінговими цінами та за створення передумов для перенасичення світового
нафторинку, що може викликати повторення подій 1999 р., коли внаслідок
економічного спаду в азіатських країнах та значного збільшення пропозиції
нафти ціни на цей товар знизились до критичної межі — 11 дол. США за
барель. У відповідь на ці звинувачення уряд Росії заявив, що не збирається
зменшувати обсяги видобутку нафти i вважає, що ціна 25 дол. США за барель
є оптимальною за цих умов. Крім того, за експертними оцінками аналітиків
ф’ючерсна ціна на нафту в США до кінця 2003 р. становитиме 25 — 30 дол.
США за барель. На підставі таких заяв уряду України слід розробляти
власну стратегію цінової політики на внутрішньому нафторинку, виходячи
з реалій розвитку подій на світових ринках, i своєчасно реагувати на
коливання цін на нафтопродукти.
Причинний зв’язок між подіями на світовому та українському ринках полягає
в тому, що через невизначеність з постачанням нафти з Іраку відбувається
подорожчання цього продукту. Тому росіяни, намагаючись отримати максимальну
вигоду через сприятливу кон’юнктуру світового ринку (нестача нафти у
світі) значно збільшили обсяги нафти на експорт, що спричинило виникнення
в Росії внутрішнього дефіциту сировини та підвищення цін на неї. Це,
в свою чергу, викликало зростання вартості нафти i для українських НПЗ.
Навіть зниження експортного мита на російську нафту не призвело до зменшення
вартості сировини для українських НПЗ. Так, з 1 серпня 2003 р. ставку
експортного мита було зменшено до 25,1 дол. США за 1 т (для порівняння:
з 1 квітня до 31 травня вона становила 40,3 дол. США за 1 т, а з 1 червня
до 31 липня — 26,8 дол. США за 1 т).
Враховуючи також ту обставину, що на сьогодні ціни на нафторинку України
фактично диктують сім НПЗ, над більшістю з яких держава втратила контроль,
то наступним фактором впливу є диверсифікація ринку нафтопродуктів.
За підсумками 2002 р. із шести вітчизняних НПЗ чотири контролювалися
російськими вертикально інтегрованими нафтовими компаніями — ВАТ «ТНК-ВР»,
«ЛУКОЙЛ», «ЮКОС», «Роснефть», ВАТ «Группа Альянс». Протягом 2003 р.
ведеться активна підготовка до приватизації у відкритому конкурсі державного
43%-го пакету акцій ЗАТ «Укртатнафта» — Кременчуцького НПЗ, в якому
зацікавлені російські компанії, зокрема «ТНК-ВР». Стає зрозумілим, що
в сучасних умовах держава повинна бути учасником ринку i впливати на
формування цін не лише адміністративними, але й ринковими методами,
i що наміри уряду щодо створення у 2003 р. вертикально інтегрованої
компанії «Укрнафта» із завершеним циклом видобутку та переробки нафти,
як «противаги» диктату цін з боку росіян, залишилися нереалізованими.
Тому уряд за таких обставин може впливати на ціни на нафтопродукти лише
через обмеження реекспорту, установлення квот на видачі ліцензій на
експорт або надання податкових пільг імпортерам пального. З метою диверсифікації
внутрішнього ринку нафтопродуктів потрібно активізувати пошук альтернативних
джерел постачання нафти з інших країн, зокрема постачання каспійської
нафти. Але на цей напрям діяльності уряду впливає політичний фактор,
зокрема, не виключена можливість, що однією з причин подорожчання російської
нафти для українських НПЗ був економічний тиск на уряд України щодо
підписання угоди про реверсний шлях постачання нафти нафтопроводом Броди
— Одеса у вигідному для російських компаній напрямку.
Спроби уряду України регулювати ціни на нафторинку шляхом укладення
угоди з нафтопереробниками щодо фіксування максимальної ціни на продукцію
в період польових робіт у ринкових умовах не діють. З метою стабілізації
ситуації щодо зростання цін на пальне за ініціативою Кабінету Міністрів
України на початку вересня цього року було підписано чергову угоду «Про
узгодження дій між сільгоспвиробниками та вітчизняними нафтопереробними
компаніями», де НПЗ зобов’язалися не збільшувати ціну на дизельне пальне
вище 1700 грн. за т. Разом з тим уряд запропонував обмежити експорт
нафти i нафтопродуктів шляхом реєстрації експортних контрактів, але
при цьому не було визначено конкретного механізму реалізації такої процедури.
Як свідчить практика, ці спроби не мали дієвого впливу на стабілізацію
внутрішніх цін на нафтопродукти.
Міжнародний досвід свідчить, що на сьогодні в усьому світі для перенесення
ризику щодо зміни ціни активу (товару) в майбутньому від одного учасника
ринку (в цьому випадку — кінцевого споживача нафтопродуктів або держави)
на іншого (в цьому випадку — постачальника нафтопродуктів або НПЗ) на
фондовому ринку використовуються похідні цінні папери для здійснення
операцій хеджування.
Хеджування — це фінансова операція, спрямована на послаблення та усунення
ризику небажаного для продавця падіння або небажаного для покупця зростання
вартості активу (товару). Наслідком таких дій є сприятлива для обох
боків стабілізація вартості, тобто ціностабілізуючий вплив.
Якщо держава намагається активно впливати на ціни на нафторинку України,
то для захисту державних інтересів доцільно було б надати окремій державній
структурі, що працює у цій сфері, функції щодо укладання ф’ючерсних
контрактів з НПЗ, можливо навіть на конкурсній основі, щодо постачання
пального сільгоспвиробникам за фіксованими цінами. Кошти на оплату таких
контрактів виділятимуться з бюджету. Такий підхід дасть змогу вирішити
ще одне питання щодо економічної ефективності надання податкових пільг
сільгоспвиробникам для закупівлі пального — безмитне ввезення нафтопродуктів.
Крім того, кошти, виділені в цьому році з бюджету (360 млн. грн.) для
компенсації збитків аграріїв від несприятливих погодних умов, у нинішній
ціновій ситуації на вітчизняному нафторинку все одно у переважній більшості
опиняться у постачальників нафтопродуктів. Таким чином, держава двічі
заплатить за штучне обмеження цін на пальне, при цьому вигоду отримають
лише постачальники нафтопродуктів, сільгоспвиробники залишаться без
реальної фінансової допомоги з боку держави.
Наступним, але вже суб’єктивним фактором, що впливає на формування цін
на нафтопродукти, є податкова політика держави. Нафтопродукти є підакцизним
товаром, тому при формуванні відпускної ціни, крім інших податків, додається
ще й акциз. Держава за рахунок зміни ставки цього податку може впливати
на ціни, а також регулювати обсяги податкових надходжень до бюджету
від справляння акцизу. Так, на початку 2003 р. відповідно до змін, внесених
до законодавства, усі види бензинів в Україні на період з 01.01.2003
р. до 01.01.2004 р. оподатковуються акцизним збором за єдиною ставкою
— 60 євро за 1 т. До цього виняток становили сумішеві бензини, але протягом
кількох останніх місяців 2002 р. парламент двічі підвищував на них ставку
акцизів — спочатку з 20 до 30 євро, потім — з 30 до 60 євро за 1 т.
На думку деяких експертів запровадження єдиної ставки акцизного збору
на сумішеві та звичайні бензини є тимчасовим заходом. Ці зміни було
спрямовано на ліквідацію умов для виникнення схем мінімізації сплати
акцизного збору з нафтопродуктів до бюджету, фальсифікованої заміни
(за документами) одних бензинів іншими й ухилення від сплати акцизу,
а також на розробку протягом 2003 р. механізму контролю за виробництвом
та реалізацією сумішевих бензинів i повнотою сплати з них акцизного
збору.
Крім того, на початку 2003 р. відповідно до постанови Національної комісії
регулювання енергетики України від 22.01.2003 р. № 56 було збільшено
тарифи щодо транспортування нафти магістральними нафтопроводами основними
напрямками у середньому на 28,48 грн. без урахування ПДВ та додатково
запроваджено нові тарифи. Крім того, Мінтрансом України підвищено на
28% тарифи щодо транспортування нафти i нафтопродуктів залізничним транспортом.
Таким чином, держава за рахунок збільшення ставок акцизного збору i
тарифів на транспортування нафти магістральними нафтопроводами та нафтопродуктів
залізничним транспортом вплинула на зростання цін на нафтопродукти.
Деякі аналітики додатково до податкової політики держави, як суб’єктивного
фактора впливу на механізм ціноутворення на нафторинку України, називають
ще й недостатньо виважену фінансову політику уряду та НБУ. На сьогодні
основна частина зовнішніх контрактів як державних, так i приватних структур,
а також державні боргові зобов’язання за зовнішніми та внутрішніми позиками
«прив’язані» до долара США. Однак за останні місяці відбулася значна
девальвація гривні відносно євро та золота. Тому можна з певною часткою
вірогідності стверджувати, що в країні розпочався процес прихованої
інфляції, під впливом якого спочатку опинилася продовольча сфера (різке
підвищення цін на зерно та хліб — основний продукт споживання населення),
а потім уже i нафторинок. Не випадково, що індикатором інфляційних процесів
стали продукти, які мають найбільший споживчий попит.
Ще одним фактором, що також вплинув на коливання цін на нафторинку України,
є самовідтворювальний тіньовий оборот. Однією з причин виникнення тіньового
обороту нафтопродуктів є те, що російські владні структури щороку провадять
регулювання розміру експортного мита на нафту, дизельне пальне та бензин.
Це, в свою чергу, призводить до того, що імпорт сирої нафти для багатьох
вітчизняних нафтовиків стає економічно невигідним. Зазначені обставини
змушують вітчизняні нафтопереробні заводи шукати нові, більш вигідні
та дешевші схеми отримання сировини, i як наслідок, очікування подальшого
підвищення частки давальницьких поставок у загальному обсязі імпорту
сирої нафти та зростання роздрібних цін на нафтопродукти. Як свідчать
статистичні дані, щороку майже 80% сировини, що надходить до нафтопереробних
заводів України, є давальницькою.
Більшість НПЗ саме з приходом в Україну іноземних інвесторів почали
застосовувати тіньові схеми з давальницькою сировиною. Спочатку це були
схеми, внаслідок яких за переробку нафти її власники розраховувалися
із заводом сировиною (сирою нафтою), що становило в середньому 12,5%
від загального обсягу поставки за рік.
Отримана давальцем-постачальником готова продукція, що вироблялась на
потужностях НПЗ, відвантажувалась без сплати акцизного збору на адресу
замовника (найчастіше це були офшорні компанії), який у свою чергу експортував
її вітчизняним споживачам, але вже за ціною, збільшеною майже вдвічі,
враховуючи митні збори та інші обов’язкові платежі. При цьому постачання
зазначеної продукції здійснювали ті самі підприємства-давальці, але
тепер вони виступали як підприємства-посередники. Найчастіше керівники
підприємств-давальців, посередників та офшорних компаній виступали в
одній особі.
З приходом в Україну великих інтегрованих нафтових компаній, а разом
з ними й іноземних інвестицій ці схеми вдосконалювалися. Так, підприємства
з іноземними інвестиціями, що мають відповідні пільги в оподаткуванні,
на давальницьких умовах почали поставляти на НПЗ сиру нафту для її подальшої
переробки в компоненти для виробництва бензинів i дизельного пального.
Під час передавання продуктів переробки нафти з НПЗ до підприємства
з іноземними інвестиціями акцизний збір не нараховується та не сплачується.
Водночас НПЗ передають підприємству з іноземними інвестиціями в тимчасове
користування обладнання для виробництва бензинів моторних марок та дизельного
пального. Але за рахунок неправомірного застосування пільг (таке підприємство
згідно із законодавством не є виробником підакцизних товарів) акцизний
збір за операціями з виробництва нафтопродуктів на потужностях НПЗ підприємствами
з іноземними інвестиціями не нараховується.
За даними ДПА лише протягом першого кварталу 2003 р. внаслідок проведених
органами податкової служби документальних перевірок на чотирьох вітчизняних
НПЗ було виявлено порушення податкового законодавства із застосуванням
вищезазначених схем ухилення від сплати податків та додатково донараховано
близько 563 млн. грн.
Тому не враховувати такий фактор впливу на формування цін на нафтопродукти,
як використання тіньових схем, неможливо. Чим краще працюватимуть i
виявлятимуть факти порушення сплати податків органи ДПС, тим менше прибутку
залишатиметься у розпорядженні НПЗ (виплата штрафних санкцій не відноситься
до складу валових витрат виробництва), тому вони з метою мінімізації
власних збитків збільшуватимуть відпускну ціну нафтопродуктів. Крім
того, кошти, що надійдуть до бюджету від справляння податків, у тому
числі й акцизного збору з нафтопродуктів, можна використовувати для
укладання вищенаведених ф’ючерсних контрактів з постачальниками палива
i тим самим стабілізувати ціни на внутрішньому ринку, або надавати безпосередньо
державну фінансову допомогу певним групам вітчизняних товаровиробників,
що виробляють суспільно значущу продукцію або товари першої необхідності.
Перелік факторів, що впливають на формування цін на українському ринку
нафтопродуктів, буде неповним без врахування такого фактора, як підвищення
інвестиційної привабливості російських нафтодобувних компаній за рахунок
штучного збільшення ціни на нафту. Йдеться, насамперед, про процес злиття
великих російських компаній із західними нафтовими фірмами (вже укладено
угоду між Брітіш Петролеум i ТНК та заплановано продаж американським
інвесторам частини акцій ЮКОСу). Російські експерти вважають, що зростання
цін на нафту передусім є елементом передпродажної підготовки, свого
роду рекламним трюком.
Підсумовуючи вищезазначене, можна стверджувати, що останнім часом на
формування цін на нафтопродукти як на світовому, так i на внутрішньому
ринку нафтопродуктів переважно впливають суб’єктивні фактори. До переліку
основних ціноутворюючих факторів на світовому ринку нафти, таких як
установлення квот на видобуток нафти, перевищення нормативів накопичення
нафти окремими країнами, обсяги розвіданих запасів нафти тощо, додалися
ще такі як катастрофи, теракти, скандали. Тому уряду України з метою
захисту внутрішнього ринку нафтопродуктів від значних коливань цін слід
розробляти комплекс превентивних заходів щодо мінімізації збитків як
споживачів, так i бюджету. Адміністративні методи впливу на формування
цін на нафтопродукти вже не дають бажаного економічного ефекту. Отже,
мають бути нові підходи до вирішення проблем відповідно до ринкових
методів господарювання. Крім того, як держава, так i споживачі повинні
бути готовими до того, що ціни у ринковій економіці формуються на підставі
врівноваження попиту i пропозиції на певні види продукції. Тому при
вступі України у СОТ штучне державне обмеження цін відійде у минуле.
Сезонні коливання цін на нафтопродукти, пов’язані з проведенням сільгоспробіт,
стали звичним явищем на українському ринку. З року в рік вони ускладнюють
дотримання оптимальних агротехнічних термінів, часто зводячи нанівець
працю селян, погіршують можливості сільгоспвиробників вчасно та в повному
обсязі розраховуватися за банківські кредити, опосередковано призводять
до подорожчання продуктів харчування та розкручування інфляційної спіралі.
Тому цивілізоване регулювання та контроль ринку нафтопродуктів є надзвичайно
важливими для переходу до сталого економічного розвитку нашої держави.