ПРАВО ВЛАСНОСТІ У ШЛЮБІ

У 1994 році я вишила заміж. Через рік ми фактично припинили стосунки і не проживали разом. У 1997 році шлюб був розірваний. У цьому самому році мій колишній чоловік виїхав до Росії. Більше я про нього нічого не чула.
Ще у 1996 році я та мої батьки придбали будинок. Зараз ми вирішили продати його, але нотаріус сказав, що необхідна згода мого колишнього чоловіка. У мене є свідки, що ми разом не проживали на момент придбання будинку, також є докази, що будинок був придбаний за кошти мої та моїх батьків. Як мені отримати його згоду, якщо я не знаю де він, і чи правомірно це?

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Частина 3 ст. 65 Сімейного кодексу України передбачає, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Тобто при посвідченні угоди нотаріус, маючи дані про те, що будинок придбаний під час шлюбу (хоча і фактично припиненому), правомірно вимагає письмову згоду чоловіка на відчуження майна.
З іншого боку, ч.6 ст.57 Сімейного кодексу зазначає, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини (чоловіка) майно, набуте нею (ним) за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбу. Також ч. 3 вказаної статті передбачає, що особистою власністю чоловіка (дружини) є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Повноваження визнати майно особистою приватною власністю віднесені виключно до компетенції суду.
Згідно з ч. 8 ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна, або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, або за останнім відомим місцем постійного проживання чи постійного заняття відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 97 Цивільного процесуального кодексу, якщо місце фактичного перебування відповідача невідоме, суд може оголосити його розшук як з власної ініціативи, так і за заявою позивача.
Тобто для захисту своїх майнових прав необхідно звернутись з позовом про визнання відповідної частини будинку особистою приватною власністю до суду за останнім відомим позивачу місцем проживання відповідача. Також, за необхідності, винести на розгляд суду питання про розшук відповідача.

Підготував Олександр ВАНЖА

По материалам газеты "Юридичний вісник України" від 7-13 серпня 2004 р. № 32