Конституцією України визначено основні права й обов'язки держави та громадян щодо забезпечення захисту дітей. Зокрема, у ч. 2 ст. 51 Основного Закону зазначається, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.) дитина, враховуючи її фізичну й розумову незрілість, потребує спеціальної охорони та турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження. Обов'язок батьків утримувати дітей до досягнення останніми повноліття визначено ст. 180 Сімейного кодексу. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. У разі ухилення батьків від виконання цього обов'язку кошти на утримання дітей (аліменти) стягуються з них у судовому порядку у частці від доходу, яка встановлюється судом (чинний Сімейний кодекс на відміну від Кодексу про шлюб, сім'ю та спадкування не визначає чіткий розмір аліментів) та (або) у твердій грошовій сумі. Суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі в разі, коли платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід або частину доходу одержує в натурі. Благополуччя дитини, обділеної увагою котрогось із батьків, багато в чому залежить від справедливості, детального дослідження ситуації і визначення оптимального для кожного випадку розміру аліментів. При визначенні їх розміру суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини та платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей або непрацездатних членів родини, причому розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян (ст. 182 Сімейного кодексу).
Крім аліментних, батьки також зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, причому ці витрати можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Оскільки аліменти та участь у додаткових витратах призначаються через суд, обставини справи з призначення аліментів з'ясовуються судом на принципах змагальності. Сторони, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Докази встановлюються поясненнями сторін та третіх осіб, показаннями свідків, письмовими та речовими доказами, висновками експертів. Цивільний процесуальний кодекс покладає на сторони обов'язок довести ті обставини, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, причому у випадку, коли сторона має певні труднощі щодо отримання доказів, суд за їх клопотанням сприяє у їх витребуванні. У клопотанні про витребування доказів особа повинна зазначити: який письмовий доказ вимагається, підстави, з яких вона вважає, що письмовий доказ має інша особа і обставини, які може підтвердити цей доказ (ст. 47 Цивільного процесуального кодексу). Матеріальний стан платника аліментів має істотне значення при призначенні аліментів на дитину. Отже, для встановлення обставин, що мають значення для справи — доходів платника аліментів, — засоби, надані Цивільним процесуальним кодексом, не тільки можна, але й треба використовувати, оскільки мова йде про права та інтереси дитини.
Суд — відома і традиційна досі дорога до аліментів. Але з набранням 1 січня 2004 року чинності Сімейним кодексом ця дорога не єдина. Відповідно до ст. 189 Сімейного кодексу батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначаються розмір та строки виплати. За умови, що договір укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений та його умови не порушують прав дитини. Якщо ж один з батьків не виконуватиме свого обов'язку за договором, то аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
До особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, але нехтує своїм обов'язком, можуть бути застосовані заходи кримінально-правового впливу. Зокрема, ст. 164 Кримінального кодексу встановлено відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.