Недійсність шлюбу є наслідком порушення обов'язкових правил поведінки, дотримання яких є необхідним для забезпечення дійсності шлюбу, а саме вимог щодо:
— досягнення шлюбного віку;
— добровільності шлюбу;
— одношлюбності;
— відсутності близького кровного споріднення або споріднення, заснованого на усиновленні;
— взаємної обізнаності про стан здоров'я. Відповідно до ч. 5 ст. 30 Сімейного кодексу України (далі — СК) підставою для визнання шлюбу недійсним може бути приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків. Є підстави стверджувати, що тяжкою хворобою, стосовно відносин подружжя, слід вважати насамперед фізичну нездатність до статевих відносин, а також, нездатність до зачаття дитини.
Жодна інша обставина, окрім тих, що визначені в законі, не може бути підставою для недійсності шлюбу.
Ст. 38 СК визначає, що недійсним є шлюб, зареєстрований:
— з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
— між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;
— з особою, яка визнана недієздатною.
За заявою заінтересованої особи орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з особами, зазначеними вище.
Якщо шлюб зареєстрований з особою, яка вже перебуває в шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу, повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу.
Ст. 40 СК передбачено, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка.
Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.
Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності: якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.
Якщо буде встановлена відсутність вільної згоди жінки або чоловіка, позов про визнання шлюбу недійсним підлягає задоволенню. Відсутність вільної згоди на шлюб може бути результатом позбавлення особи свободи, застосування до неї інших засобів психічного насильства (погроза самогубством у разі відмови другої особи від шлюбу чи погроза її вбивства тощо).
Непоодинокими є випадки реєстрації шлюбу з особою, яка страждає на тяжкий психічний розлад здоров'я.
Оскільки така особа не визнана судом недієздатною, формально вона має право на шлюб. Однак, якщо на час реєстрації шлюбу особа проходила курс стаціонарного або амбулаторного лікування, тобто перебувала у стані загострення хвороби, ця обставина може бути підставою для припущення того, що вона не усвідомлювала повною мірою значення реєстрації шлюбу та її правових наслідків, не могла сповна керувати своїми діями, отже, діяла не вільно.
Якщо на момент реєстрації шлюбу істинної волі особи до шлюбу не було, шлюб може згодом одержати фактичну, внутрішню законність, якщо вона бажатиме надалі перебувати у цьому шлюбі.
Отже, консолідація шлюбу відбувається тут за волею особи, яка у свій час була позбавлена можливості діяти вільно, а також у разі наступного спільного проживання тих, хто не мав наміру до створення сім'ї. Тобто наступне реальне спільне проживання реабілітує порушення законів шлюбу, яке відбувалося раніше.
Законодавчий імператив «шлюб визнається недійсним» означає, що у разі доведення відповідної обставини суд не має альтернативи. За вимогою позивача він буде змушений визнати шлюб недійсним..
Позов про визнання шлюбу недійсним з підстав, зазначених вище (ст. 40 СК), підлягає задоволенню незалежно від часу реєстрації шлюбу.
Отже, ст. 41 СК передбачено, що шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований:
— між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог ст. 26 СК;
— між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею;
— з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;
— з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.
При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушено права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.
Однак в окремих випадках суд може визнати, так би мовити, неправомірний шлюб дійсним. Це означає, що навіть у ; разі документального підтвердження того, що особи, між якими шлюб був зареєстрований, є усиновлювачем та усиновленим, тіткою та племінником чи не досягли шлюбного віку, суд може відмовити у позові про визнання шлюбу недійсним.
Як і в ст. 40, у ст. 41 СК перераховані обставини, які реабілітують порушення закону, що мали місце в момент реєстрації шлюбу, серед яких названо вагітність або народження дитини. З урахуванням інтересів дитини від загрози недійсності звільняться шлюби між усиновлювачем ja усиновленою ним дитиною, двоюрідним братом та сестрою, тіткою та племінником, а також з особою, яка не досягла шлюбного віку.
Але якщо ж було приховано захворювання на СНІД, рак чи іншу тяжку хворобу, то навіть народження дитини не може освятити такого шлюбу, і отже, не виключає можливості визнання його недійсним.
Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.
Ст. 42 СК містить перелік осіб, які мають право пред'явити позов про визнання шлюбу недійсним, і охоплює практично кожного, хто міг би бути заінтересований у цьому.
Зокрема, дружина або чоловік можуть вимагати визнання шлюбу недійсним, якщо вона або він діяли під впливом погрози або фізичного насильства чи в момент реєстрації шлюбу не розуміли значення своїх дій через хворобу або наркотичну токсикацію.
Також мати, батько можуть пред'явити позов про визнання шлюбу недійсним на тій підставі, що їхня дитина не досягла шлюбного віку або у зв'язку з недоумством не розуміє значення своїх дій. Такий же позов можуть пред'явити опікун чи піклувальник дитини.
До числа цих осіб не включено піклувальника повнолітньої особи. Вважається, що той, цивільна дієздатність кого обмежена судом, володіє у повній мірі цивільною процесуальною дієздатністю, а отже, сам може звернутися до суду з відповідним позовом.
Право на позов про визнання шлюбу недійсним мають також спадкоємці, якщо порушені їхні права або інтереси.
Оскільки визнання шлюбу недійсним істотно впливає на майнові відносини, щодо яких допускається правонаступництво, смерть позивача чи відповідача у справі про визнання шлюбу недійсним не є підставою для закриття провадження у справі.
Ст. 43 СК передбачено визнання шлюбу недійсним після його припинення.
Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним.
Якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред'явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу.
Відповідно до загальнотеоретичного положення, будь-який акт, вчинений з порушенням вимог закону, є недійсним з моменту його прийняття (вчинення, укладення). У цивільному праві це положення реалізовано при визначенні моменту недійсності правочину (договору), в сімейному праві — стосовно шлюбу та усиновлення.
Незважаючи на те, коли була спростована правозгідність шлюбу (коли було постановлено рішення про визнання шлюбу недійсним), його недійсність пов'язується з моментом державної реєстрації.
За допомогою цього правила конкретизується загальне правове положення: вчинення особою правопорушення не може створити для неї вигідних, бажаних правових наслідків. Однак порушення законів шлюбу не завжди виявляються на другий день після його реєстрації. А це призводить до того, що ті блага, які одержала від шлюбу винна особа, не завжди можуть бути анульовані з моменту державної реєстрації. Якщо вони (ці блага) уже зреалізовані, поворот до первісного стану вже неможливий.
Матеріал підготував ВАСИЛЬ МОРОЗ, юрист
Інформаційно-довідкова газета ЮРИСТ
КОНСУЛЬТУЄ 5/2005