ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ ПО ВОДНОМУ ГОСПОДАРСТВУ
Н А К А З
22.09.2004 N 245
Про затвердження Методичних рекомендацій
щодо забезпечення позову
З метою вирішення питань, пов'язаних з забезпеченням позову
при здійсненні судочинства, Н А К А З У Ю:
1. Затвердити Методичні рекомендації щодо забезпечення позову
(додаються).
2. Керівникам водогосподарських організацій, підприємств та
установ:
взяти до відома та використання у діяльності зазначені у
пункті 1 Методичні рекомендації;
забезпечити вивчення працівниками, які призначені
відповідальними згідно із наказами за проведення позовної роботи,
вимог Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня
2004 року N 1618 ( 1618-15 ) (набирає чинності 1 січня 2005 року,
але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним
кодексом України).
3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на
заступників Голови комітету відповідно до розподілу функціональних
повноважень.
Голова Комітету В.Сташук
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Держводгоспу України
22.09.2004 N 245
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
щодо забезпечення позову
I. Загальні положення
Питання, пов'язані з забезпеченням позову при здійсненні
судочинства, регулюються законоположеннями, вміщеними у главі 19
Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (далі - ЦПК)
та розділі X Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (далі - ГПК).
Спільна особливість усіх тимчасових заходів полягає у
нормативній визначеності і надзвичайній процедурі застосування, що
передбачає можливість їх невідкладної реалізації через державного
виконавця і за участю заявника ще до подання позову. При цьому
тимчасові заходи застосовуються, якщо відповідач не надає
необхідної інформації, чинить перешкоди у здійсненні правосуддя
або знищує відповідні докази, або коли будь-яке відстрочення може
завдати непоправної шкоди особі, майнові права чи охоронювані
законом інтереси якої порушені.
Тому про створення умов для можливої у майбутньому реалізації
судового рішення і за наявності встановлених законом підстав
клопотатися перед судом про вжиття заходів до забезпечення позову
заявникові слід потурбуватися одночасно з поданням позовної заяви.
II. Підстави для забезпечення позову
Клопотання про забезпечення позову може бути порушено
безпосередньо у позовній заяві та вирішено судом без виклику
сторін одночасно з винесенням ухвали про порушення справи. Більше
того, в принципі не виключається й те, що рішення про застосування
того чи іншого забезпечення передуватиме акту про порушення
провадження у справі, оскільки відповідне клопотання у певних
випадках може бути розглянуте судом ще до подання позовної заяви.
Відповідно до статті 149 ЦПК ( 1618-15 ) суд чи суддя на
прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю
ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії справи, якщо
невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити
неможливим виконання рішення суду.
Процесуальне законодавство (стаття 149 ЦПК ( 1618-15 ) і
стаття 66 ГПК ( 1798-12 ) обумовлює допустимість застосування
заходів із забезпечення позову наявністю обставин, які свідчать
про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити
неможливим виконання рішення суду. Приблизно так само вирішується
питання і за статтею 29 Кримінально-процесуального кодексу України
( 1001-05 ) (далі - КПК): за наявності достатніх даних про те, що
злочином завдана матеріальна шкода, або понесені витрати закладом
охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину,
орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів
до забезпечення цивільного позову.
У цивільному та господарському судочинстві відповідно до
принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря
доказування обов'язок доведення підстав для застосування заходів
забезпечення позову покладається на позивача чи третю сторону із
самостійними вимогами на предмет спору. Умовою застосування
заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване
припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери
тощо), яке є у відповідача на момент подання позову, може
зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на
момент виконання рішення арбітражного суду (пункт 4 листа Вищого
арбітражного суду України "Про практику вирішення окремих
категорій спорів" від 22.09.2000 р. N 01-8/516 ( v_516800-00 ).
Зокрема, Вищий арбітражний суд України підкреслив, що
обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33
Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (нині -
ГПК) розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто
посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги
та заперечення.
І загальний, і господарський суди вживають заходів із
забезпечення позову не тільки за заявами осіб, які беруть участь у
справі, але й зі своєї ініціативи. У більшості випадків активність
суду на цьому напрямі може бути витлумачена як порушення
конституційних засад судочинства щодо рівності всіх учасників
процесу перед законом і судом, а також змагальності сторін та
свободи в наданні ними своїх доказів і доведенні перед судом їх
переконливості (пункти 2 і 4 статті 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Таким чином, суд чи господарський суд, як правило, має право
порушувати питання про забезпечення позову з власної ініціативи
лише у прямо передбачених законом випадках. Наприклад, виходячи з
припису, вміщеного у частині 2 статті 149 ЦПК ( 1618-15 ), суд
зобов'язаний вирішити питання про вжиття заходів щодо забезпечення
позову у справах про стягнення аліментів, заробітної плати і
відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням
здоров'я, а також втратою годувальника, приймаючи такі справи до
свого провадження.
Можливий ще один виняток. Йдеться про розширене тлумачення і
узагальнене розуміння відповідних приписів статті 149 ЦПК
( 1618-15 ) і статті 66 ГПК ( 1798-12 ). Тоді, спираючись на
частину 3 статті 11 ЦПК, виходячи із загальних начал і змісту
законодавства України (не виключається застосування аналогії
закону), суд повинен буде вирішити питання про забезпечення позову
незалежно від наявності відповідного клопотання заінтересованих
учасників процесу, якщо незастосування зазначених заходів може
завдати істотної шкоди інтересам держави і суспільства, здоров'ю
населення, правам громадян, які виступають слабшою стороною
матеріальних правовідносин, що є предметом цього судового
розгляду, або якщо невжиття заходів до забезпечення позову може
призвести до погіршення екологічної ситуації.
У сфері кримінального судочинства право цивільного позивача
просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до
забезпечення заявленого ним позову (стаття 50 КПК ( 1001-05 ) не
відміняє встановленого у статті 125 ( 1002-05 ) цього Кодексу
обов'язку слідчого щодо забезпечення цивільного позову (навіть не
заявленого, але можливого у майбутньому) і передбаченої законом
конфіскації майна.
У справах про стягнення аліментів, заробітної плати і
відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням
здоров'я, а також втратою годувальника, суддя, приймаючи такі
справи до свого провадження, з власної ініціативи вирішує питання
про забезпечення позову.
Залежно від обставин справи суд чи суддя може забезпечити
позов повністю або частково.
При цьому названий закон спонукає майбутнього позивача до
добросовісного використання наданих йому процесуальних прав. Для
недопущення зловживання ними до прийняття ухвали про застосування
тимчасових заходів суд вправі вимагати від заявника внесення
грошової застави або еквівалентної гарантії у вигляді інших
матеріальних цінностей. Розмір цієї застави (гарантії) не може
бути меншим від 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і
не має бути більшим від заявленої шкоди.
Суд або суддя може за заявою однієї із сторін і зважаючи на
пояснення другої сторони допустити заміну одного способу
забезпечення позову іншим, а також допустити кілька забезпечень з
тим, щоб загальна їх сума не перевищувала позовної.
При забезпеченні позову, що має грошову оцінку, відповідач
може з дозволу суду або судді замість допущеного забезпечення
внести в депозит позовну суму.
На відміну від звичайного порядку вжиття заходів до
забезпечення позову, заява про застосування тимчасових заходів
розглядається за участі заявника. Так само з можливих учасників
процесу тільки заявник допускається до участі у виконавчому
провадженні з приводу виконання відповідної ухвали.
У випадку відмови суду у задоволенні позову чи непред'явленні
позову застава спрямовується на компенсацію шкоди, завданої
відповідачеві застосуванням тимчасових заходів. Її повернення
заявникові передбачається тільки у разі відмови у прийнятті позову
до розгляду чи при задоволенні позову повністю або частково.
III. Способи забезпечення позову
Відповідно до статті 152 ЦПК ( 1618-15 ) позов
забезпечується:
накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать
відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;
забороною провадити певні дії;
забороною іншим особам провадити платежі або передавати майно
відповідачеві;
зупиненням продажу описаного майна, якщо подано позов про
право власності на дане майно або про виключення його з опису;
зупиненням стягнення на підставі виконавчого напису
нотаріального органу, коли боржник оспорює цей напис у позовному
порядку.
Забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну
плату, доходи колгоспників за працю в колгоспі, пенсію та
стипендію, допомогу по соціальному страхуванню, виплачувану при
тимчасовій непрацездатності, а також на допомогу, виплачувану
касами взаємодопомоги колгоспів, крім позовів про стягнення
аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, про
відшкодування збитків, заподіяних розкраданням державного або
громадського майна, не дозволяється.
Забезпечувати позови до державних підприємств, установ,
організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх
об'єднань, інших громадських організацій дозволяється тільки у
формі заборони провадити певні дії.
Допустимість і належність застосування засобу, вказаного
заявником у клопотанні про забезпечення позову, визначається
залежно від багатьох чинників, з яких умовно можна виділити три
групи - ті, що:
характеризують обставини конкретної справи;
визначають природу спірних правовідносин;
зумовлені особливостями правового статусу осіб, які беруть
участь у справі.
Обсяг факторів першої групи є потенційно безмежним настільки,
наскільки невичерпні форми людської життєдіяльності, виходячи з
яких учасник процесу вибудовує тактику ведення справи, обґрунтовує
свої вимоги чи заперечення.
Деякі приклади урахування чинників, які витікають із сутності
правовідносин, що є предметом розгляду в суді, наведені у
роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р.
N 02-5/611 ( v_611800-94 ) "Про деякі питання практики
застосування заходів до забезпечення позову".
Зокрема, за позовами про визнання права власності або
витребування майна арешт може бути накладений лише на
індивідуально визначене майно. Ухвали господарського суду, згідно
з якими боржникам забороняється користуватись їх майном у
випадках, коли з огляду на особливості цього майна користування
ним не спричиняє знищення або зменшення його цінності, Вищим
арбітражним судом вважаються помилковими. Натомість, за наявності
підстав для застосування вказаного заходу забезпечення позову,
господарський суд може заборонити витрачання арештованого майна на
власні потреби особи, відчуження його у будь-який спосіб, у тому
числі шляхом здійснення тих чи інших платежів або перерахування
авансом певних сум тощо. Такий порядок має застосовуватися й до
інших осіб, яким на підставі ст. 67 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) забороняється вчинення певних дій щодо
предмета спору.
Приклад обмежень третьої групи містився донедавна у пункті 17
роз'яснення Вищого арбітражного суду від 12.05.95 р. N 02-5/451
( v_451800-95 ) "Про деякі питання практики вирішення спорів за
участю органів державної податкової служби", в якому зазначалося,
що у випадках, коли у заяві позивача про визнання недійсним акта
державної податкової інспекції і зворотне стягнення списаних у
безспірному порядку грошових сум вміщено вимоги щодо забезпечення
позову або таку заяву подано окремо, арбітражному суду слід
виходити з того, що у разі задоволення позову безпідставно списані
кошти повертаються з бюджету. Отже реальної загрози неможливості
або ускладнення виконання судового рішення, як підстави для вжиття
заходів забезпечення позову за таких обставин фактично не може
бути. Тому відповідні вимоги заявників задоволенню не підлягали.
Однак цей пункт виключено пунктом 16.16 роз'яснень президії Вищого
господарського суду України від 31.05.2002 р. N 04-5/609
( v_609600-02 ) "Про внесення змін і доповнень і про визнання
таким, що втратили чинність, деяких роз'яснень президії Вищого
арбітражного суду України", що може бути розцінено суб'єктами
господарювання як згоду Вищого господарського суду щодо
застосування до органів державної податкової служби заходів
забезпечення позову.
Деякими законодавчими актами можуть бути встановлені
специфічні заходи забезпечення позову, які конкретизують загальні
положення цивільного процесуального законодавства спеціально щодо
цього різновиду правовідносин і можуть вживатися в особливому
порядку. Наприклад, стаття 53 Закону "Про авторське право і
суміжні права" ( 3792-12 ) передбачає застосування тимчасових
заходів, які полягають:
- у винесенні ухвали про огляд приміщень, у яких, за
припущенням, відбуваються дії, пов'язані з порушенням авторського
права;
- у накладенні арешту і вилученні всіх примірників творів,
щодо яких припускається, що вони є контрафактними, а також
матеріалів і обладнання, що використовуються для їх виготовлення і
відтворення;
- у накладенні арешту і вилученні рахунків та піших
документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або
створюють загрозу порушення (чи підтверджують наміри щодо вчинення
порушення) авторського права.
З наведених заходів тільки другий може розглядатися як
повноцінний спосіб забезпечення позову, тоді як інші скоріше є
заходами забезпечення доказів. Особи, які мають підстави
побоюватись, що подача потрібних для них доказів стане згодою
неможливою або ускладненою, мають право просити суд під час
розгляду справи або суддю, як до так і після подачі заяви
забезпечити ці докази (стаття 35 ЦПК ( 1618-15 ).
Залежно від обставин справи суд чи суддя може забезпечити
позов повністю або частково, одним чи кількома способами
забезпечення, але з тим, щоб кожного разу загальна їх сума не
перевищувала ціни позову.
Чинною залишається норма (частина 3 стаття 152 ЦПК
( 1618-15 ), згідно з якою забезпечувати позови до державних
підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних
організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій
дозволяється тільки у формі заборони провадити певні дії. Ця
вимога може стати на перешкоді реалізації заходів до забезпечення
позову у справах, де відповідачем виступає юридична особа. Між
тим, статтею 67 ГПК ( 1798-12 ) передбачені такі заходи до
забезпечення позову, як накладання арешту на майно або грошові
суми, що належать відповідачеві; заборона відповідачеві вчиняти
певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються
предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого
документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у
безспірному порядку.
У цивільному судочинстві та у господарському процесі всі
передбачені процесуальним законом заходи забезпечення позову, з
огляду на конституційний принцип рівності сторін, можуть вживатися
незалежно від суб'єктного складу осіб, які беруть участь у справі.
Пункт 10 статті 65 ГПК ( 1798-12 ) прямо відносить вирішення
питання про вжиття заходів до забезпечення позову до переліку дій,
які суддя вчиняє при підготовці справи до розгляду. І хоч стаття
143 ЦПК ( 1618-15 ) "Дії судді по підготовці справи" аналогічної
норми не містить, однак положення статті 149 названого Кодексу
дозволяють стверджувати, що у цивільному судочинстві, як і при
розгляді справ у господарських судах, забезпечення позову
допускається у будь-якій стадії судового провадження.
Забезпечення позову, як засіб запобігання можливим порушенням
майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або
фізичної особи, може застосовуватись як за основним, так і за
зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд
рішення, ухвали, постанови в апеляційному або касаційному порядку
(пункт 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від
23.08.94 р. N 02-5/611 ( v_611800-94 ).
Роз'яснення повною мірою поширюється і на стадію виконання
судових рішень. Наприклад, згідно з частиною 2 статті 121 ГПК
( 1798-12 ) при відстрочці або розстрочці виконання рішення,
ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах вправі
вжити заходів до забезпечення позову. Відповідна ухвала може бути
оскаржена у встановленому порядку.
Питання забезпечення цивільного позову, заявленого в
кримінальній справі, детально регламентовані
Кримінально-процесуальним кодексом України. Так, відповідно до
ст. 29 КПК ( 1001-05 ), при наявності зазначених у цій нормі
підстав, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити
заходів до забезпечення цивільного позову.
Довідка про цивільний позов і про заходи, вжиті до його
забезпечення і можливої конфіскації майна, додаються до
обвинувального висновку в якості окремого додатка (ст. 224 КПК
( 1002-05 ). Відповідні питання підлягають вирішенню суддею і у
зв'язку з підготовкою справи до судового розгляду (ст. 253 КПК
( 1003-05 ), а саме: йдеться про визнання потерпілого цивільним
позивачем, якщо позов не був заявлений під час розслідування
справи та про вжиття заходів до забезпечення цивільного позову.
У зв'язку з імовірною участю у спірних правовідносинах за
участю резидентів України офіційних представників інших держав
слід зважати на положення тих норм процесуального законодавства, у
яких закріплюється судовий імунітет іноземних держав. Елементи
останнього названі у статті 125 ГПК ( 1798-12 ): подання позову до
іноземної держави, залучення її до участі у справі як третьої
особи, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать
іноземній державі і знаходяться на території України, а також
застосування щодо неї інших заходів забезпечення позову, звернення
стягнення на майно іноземної держави в порядку примусового
виконання судового рішення господарського суду допускається лише
за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не
передбачено законами України або міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Подібні
правила викладені й у статті 425 ЦПК ( 1618-15 ) "Позови до
іноземних держав. Дипломатичний імунітет".
У такий спосіб чинне законодавство надає можливості для
захисту майнових прав чи охоронюваних законом інтересів фізичних
чи юридичних осіб.
Начальник Юридичного відділу О.Райчева