Закон забезпечує людині можливість реалізації природних прав на шлюб, сім'ю, материнство та батьківство. Він захищає новонароджену дитину, створюючи для неї передумови щасливого Життя у сімейному оточенні, в атмосфері любові і розуміння, сприяє виконанню сім'єю різноманітних соціальних функцій, головною серед яких є народження і виховання людини.
Сім'я — найкращий осередок для благополуччя дітей. Норми чинного законодавства покликані забезпечити це, сприяючи зміцненню почуття взаємних обов'язків між подружжям, батьками та дітьми, утвердженню внутрішньої необхідності бути потрібним один одному. Новий Сімейний кодекс України посилює охорону прав дитини, встановивши, зокрема, нові підходи до підстав визнання батьківства.
Отже, при народженні нової людини украй важливим моментом є визначення її походження від батька та матері, яке здійснюється одночасно з реєстрацією народження дитини.
Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану.
Загальними підставами виникнення прав та обов'язків матері, батька та дитини є, по-перше, походження дитини, тобто наявність кровного споріднення між нею та матір'ю, батьком; по-друге, реєстрація цього походження у порядку, встановленому законом.
Визначення походження дитини проводиться на момент реєстрації її народження, яка має бути здійснена не пізніше одного місяця від дня народження дитини.
У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини реєстрація народження провадиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина, або в якому на цей час вона перебуває.
Реєстрація народження дитини провадиться державним органом реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.
Реєстрація народження засвідчується свідоцтвом про народження.
Визначення походження дитини залежить від наявності чи відсутності шлюбу між її батьками.
У певних випадках особа може бути зареєстрована матір'ю, батьком дитини навіть тоді, коли вона від неї не походить.
Якщо дитина народилась у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік — батьком дитини.
Тобто дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. При реєстрації народження її походження визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини. Якщо дитина народилась до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, то вона вважається такою, що походить від подружжя, крім випадку, коли дитина народилась після реєстрації повторного шлюбу її матері. У цьому випадку вважається, що батьком дитини с чоловік її матері у повторному шлюбі.
Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.
Дружина і чоловік мають право подати до органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. У цьому разі походження дитини визначається відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу, тобто запис про батька дитини провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
На жаль, не всі подружжя можуть мати дітей. Сьогодні на тлі соціальної та демографічної кризи, несприятливої екологічної ситуації ця проблема набуває ще більшої актуальності, отже, багатьом парам доводиться звертатись до новітніх науково-медичних розробок у галузі штучного запліднення. Нові репродуктивні технолога в лікуванні безпліддя почали застосовуватись в Україні з 1987 року, і Сімейний кодекс регулює відносини, які виникають при їх застосуванні.
Так, у разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною.
У разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.
Якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імплантовано в організм його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя.
Відповідно до статті 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Правовий зв'язок між дитиною та матір'ю і батьком виникає на підставі відповідного актового запису про народження та підтверджується свідоцтвом про народження незалежно від наявності шлюбу між батьками. Тому кожна дитина, при реєстрації народження якої визначаються мати та батько, має щодо них рівні права та рівні обов'язки.
Законом, зокрема Сімейним кодексом України, регулюється визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою. Так, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини, а походження від батька, залежно від конкретного випадку, визначається за заявою матері та батька дитини, за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини, а також за рішенням суду.
Жінка, яка народила дитину, та чоловік, який вважає себе батьком цієї дитини, мають право подати заяву до органу реєстрації актів цивільного стану про визнання батьківства. На підставі такої заяви буде визначене походження дитини від батька.
Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини.
Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою за умови її нотаріального засвідчення.
За звичайних умов, якщо жінка та чоловік не перебувають у шлюбі, заява про визнання батьківства подається матір'ю та тим, хто визнає себе батьком дитини.
Однак є випадки, коли згода матері на визнання батьківства не може бути подана, якщо матері немає; мати є, але не може через недієздатність висловити свою волю; мати позбавлена батьківських прав, а тому не має права брати участь у визначенні батьківства дитини, оскільки перестала бути її законним представником; мати щонайменше півроку не проживає з дитиною і не піклується про неї.
У цьому разі чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, може подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини, мати якої померла або оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав, або якщо мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не проявляє про неї материнської турботи та піклування.
Однак така заява може бути прийнята лише за умови, якщо реєстрація народження дитини вже відбулась і запис про батька дитини в актовому запису про народження дитини здійснено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою відповідно до вже згаданої вище частини першої статті 135 Сімейного кодексу.
Батьківство може бути визнане також за рішенням суду у разі відсутності спільної заяви матері та батька дитини або заяви чоловіка, який вважає себе батьком дитини.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Такий позов може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька у книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу.
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, У разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання запис про матір та батька провадиться за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина.
Якщо батьки дитини невідомі, запис про них в актовому записі про народження провадиться за рішенням органу опіки та піклування.
Розглядаючи вищенаведені норми, ми бачимо, що законодавець прагнув врегулювати якнайширше коло випадків визначення походження дитини, що спрямовано насамперед на правовий захист дитини як повноправного члена суспільства та утвердження унікальності та неповторності кожної людини та кожної сімейної спільноти.
Практичне застосування новітніх норм внесе свої корективи, але значним досягненням є те, що в наш нелегкий час утвердження найголовніших людських цінностей є пріоритетом у регулюванні сімейних відносин.