Згідно зі ст. 202 СК України:
— повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги;
— якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
Право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, що є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом І, II чи III групи. Потреба в матеріальній допомозі має визначатися залежно від наявності чи відсутності прожиткового мінімуму.
Оскільки обов'язок батьків утримувати дитину не залежить від їхнього матеріального стану, то і обов'язок сина, дочки щодо матері, батька не пов'язується з цією обставиною. Тому якщо дочка, син самі не є матеріально забезпеченими, суд все ж таки буде вимушений присудити з них аліменти.
Якщо є кілька дочок, синів, то їхній обов'язок щодо утримання матері, батька не є солідарним. У зв'язку з цим аліменти мають бути присуджені з кожного з них окремо.
Дочка, син, крім сплати аліментів, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Ст. 203 СК визначає додатковий обов'язок дочки, сина, пов'язаний з особливими обставинами.
Так, якщо мати, батько не лише є пенсіонерами, а до того ж після присудження аліментів з ними стався нещасний випадок, то це буде підставою для стягнення з дочки, сина додаткових витрат. Такі додаткові витрати (вартість ліків, протезування, інвалідного візка тощо) можуть стягуватися разово або періодично, наперед або після їх фактичного понесення.
Дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на термін не більш як три роки.
Звільнення дочки, сина від аліментного обов'язку або, іншими словами, позбавлення матері, батька права на аліменти — це санкція за ухилення від виконання батьківських обов'язків. Вона може бути застосована як тоді, коли мати, батько не виховували і не утримували дочку, сина, так і тоді, коли вони виконували лише частину своїх батьківських обов'язків.
Застосування цієї санкції нерозривно пов'язане із виненою поведінкою матері, батька, тобто коли вони усвідомлю-Рвали свої батьківські обов'язки, мали можливість їх виконувати, але не діяли відповідно.
Ст. 205 СК визначено розмір аліментів на батьків:
— суд визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін;
— при визначені розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не подано позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
На вибір способу визначення розміру аліментів можуть впливати різні обставини, зокрема, нерегулярність заробітку, його змінність, одержання частини доходу в натуральній формі, наявність у дочки, сина не облікованих доходів, що підтверджено високим матеріальним рівнем їхнього життя. Розмір аліментів залежить від матеріального та сімейного стану сторін.
Ч. 2 ст. 205 СК стосується випадків, коли позивач має право на утримання одночасно від кількох осіб, за різними сімейно-правовими зобов'язаннями.
Ст. 206 СК передбачено стягнення з дитини витрат на догляд та лікування батьків.
У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжкохворими, інвалідами, а дитина (ст. 6 СК) має достатній дохід (заробіток), суд може винести рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними.
Ст. 206 СК вперше покладає на дитину юридичний обов'язок майнового характеру щодо своїх матері, батька.
Правом на аліменти наділений за цією нормою той з батьків, хто тяжко хворий або є інвалідом.
Суми, присуджені з дитини, мають чітке цільове призначення: на придбання ліків, проведення операції, протезування, сторонній догляд тощо.
Стягнення може бути проведено одноразово або протягом визначеного судом терміну, щомісячно.
Матеріал підготував ВАСИЛЬ МОРОЗ, юрист
Інформаційно-довідкова газета ЮРИСТ
КОНСУЛЬТУЄ 37/2005