Незабаром я збираюсь одружитися. У зв'язку з цим мої песимістично налаштовані щодо цієї події батьки радять мені укласти з майбутньою дружиною шлюбний контракт. Чи має це сенс та які саме умови можуть бути у ньому передбачені?
Укладення шлюбного контракту надає подружжю можливість самостійно визначити свої майнові відносини у період шлюбу та на випадок його розірвання, відступаючи при цьому від передбаченого сімейним законодавством правового режиму набутого у шлюбі майна, який у разі відсутності шлюбного договору автоматично починає діяти з моменту реєстрації шлюбу. У шлюбному контракті можуть міститися будь-які умови, що стосуються майна подружжя (як того, що вже існує на час укладення шлюбного договору, так і того, що буде набуте подружжям у майбутньому), майнових прав та обов'язків чоловіка й дружини, надання одним з них утримання іншому, майнових санкцій на випадок розлучення тощо. При подальшому вирішенні спору між подружжям з наведених питань, які врегульовані у шлюбному контракті, суд буде керуватися саме його положеннями, а не диспозитивними нормами сімейного законодавства. Але одразу слід зауважити, що у шлюбному контракті може бути врегульовано винятково майнові відносини між подружжям, оскільки відповідно до ч. З ст. 93 Сімейного кодексу України (далі — СК) сфера особистих відносин між подружжям, а також між ними та дітьми, договірному врегулюванню не підлягає. Крім того, умови шлюбного контракту не можуть зменшувати обсяг прав дитини, які надані їй чинним законодавством (наприклад, неможливо укласти шлюбний договір, за яким дитина буде позбавлена права на аліменти, проживання в певному житловому приміщенні тощо), а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Також за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме чи інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ч. 5 ст. 93 СК).
Найпоширенішою метою укладення шлюбного контракту на практиці, зазвичай, є зміна правил, передбачених законодавством щодо правового режиму майна подружжя. Нагадаємо, що за положеннями СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності (незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку), а особистою приватною власністю кожного з подружжя є лише речі індивідуального користування та майно, набуте на підставі договору дарування чи одержане у спадщину. Укладаючи ж шлюбний договір, подружжя (чи наречені) з найрізноманітніших спонукань прагнуть встановити для себе інший, такий, що не збігається з передбаченим законом, правовий режим майна. Так, у шлюбному контракті може бути передбачено режим як спільної (сумісної чи часткової), так і особистої приватної власності кожного з подружжя, який поширюватиметься або на все набуте у шлюбі майно, або ж лише на певні його види. Це означає, що подружжя може, наприклад, замість встановленого законом режиму спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, встановити на нього режим особистої приватної власності чи, навпаки, домовитися про те, що режим сумісної власності поширюватиметься й на майно, яке за законом є особистою приватною власністю кожного з подружжя. Можна й поєднати декілька режимів: скажімо, щодо нерухомості встановити режим особистої приватної власності, а щодо інших речей — спільної. Звісно, передбачити усі варіанти умов шлюбних контрактів просто неможливо, оскільки вони у кожному конкретному випадку залежатимуть від інтересів та бажань кожного подружжя.
Також у шлюбному контракті можуть бути передбачені умови щодо права подружжя на утримання (звісно, має сенс їх встановлювати лише тоді, коли вони відрізняються від визначених у законі). Так, сторони шлюбного договору можуть домовитися про надання утримання одному з них незалежно від наявності обставин, що передбачені чинним законодавством для виникнення права на утримання (нагадаємо, що такими обставинами відповідно до ст. 75 СК є непрацездатність одного з подружжя та його потреба у матеріальній допомозі). Цілком можливо передбачити у шлюбному контракті й конкретний порядок та строки надання утримання, його розмір та форму (грошову чи натуральну), а також визначити тривалість надання такого утримання в залежності від настання чи ненастання певних обставин. Крім того, у шлюбному контракті можуть бути визначені й умови, розмір та строки виплати аліментів (ч. 2 ст. 99 СК). За таких обставин у разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за шлюбним контрактом аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
У шлюбному контракті можна встановити й умови щодо порядку користування житловим приміщенням, яке належить одному з подружжя (слід звернути увагу, що у даному випадку мова йде саме
про користування житлом, а не про право власності на нього, оскільки останнє завжди зберігатиметься за тим з подружжя, кому воно й належало від початку, при цьому незалежно від терміну проживання у цьому житлі другого з подружжя). Так, згідно зі ст. 98 СК, подружжя вправі домовитися про проживання у житловому приміщенні їхніх родичів, встановити у шлюбному контракті умову про те, що у разі розірвання шлюбу той з подружжя, хто вселився у житлове приміщення іншого, повинен негайно звільнити це житло з виплатою грошової компенсації чи без неї тощо.
Звісно, укладення шлюбного контракту це не обов'язок, а право наречених чи подружжя, і лише вони можуть вирішити, чи потрібен їм такий засіб врегулювання майнових відносин. Але у будь-якому разі дописувачеві варто звернути увагу на те, що укласти шлюбний контракт вправі лише особи, що подали заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану (наречені) або ж особи, які вже перебувають у зареєстрованому шлюбі (подружжя). При цьому, оскільки наявність зареєстрованого шлюбу є обов'язковою умовою для початку дії шлюбного договору, то у випадку, коли його було укладено до моменту реєстрації шлюбу, він набирає чинності лише з дня здійснення останньої. Також необхідно пам'ятати, що відповідно до вимог ст. 94 СК шлюбний контракт має бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений.