Розірвання шлюбу має своїм наслідком припинення на майбутнє між подружжям особистих та майнових відносин, що існували між ними під час шлюбу. При цьому деякі з цих правовідносин припиняються саме з моменту розірвання шлюбу, а деякі за бажанням одного з подружжя чи внаслідок прямої вказівки закону продовжують тривати ще певний час — наприклад, згідно зі ст. 76 Сімейного кодексу України (далі — СКУ), розірвання шлюбу не припиняє права непрацездатної і такої, яка потребує матеріальної допомоги, особи на утримання, яке виникло в неї за час шлюбу (воно припиняється з настанням інших обставин — з поновленням працездатності цієї особи, реєстрацією нею повторного шлюбу тощо). За правилами ст. 60 СКУ майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один не мав з поважних причин (у тому числі й через ведення домашнього господарства, хвороби тощо) самостійного заробітку. Сам лише факт розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу (для цього необхідно його розділити), але розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень Цивільного кодексу України.
До вимог про поділ майна, заявлених після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки (ч. 2 ст. 72 СКУ), яка обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, незалежно від будь-яких обставин при розлученні, майно, набуте під час шлюбу, є спільною сумісною власністю колишніх чоловіка та дружини, і в разі поділу цього майна частки обох з колишнього подружжя відповідно до ч. 1 ст. 70 СКУ будуть рівними.