Чи може батько дитини не сплачувати аліменти на утримання дитини, якщо відмовиться на її користь від належної йому частини квартири?
Статтею 190 Сімейного кодексу України (далі — СК) передбачено, що батьки (той із них, з ким проживає дитина, і той, хто проживає окремо від неї) з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Також потрібно зауважити, що якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.
Слід наголосити, що на укладання договору потрібен дозвіл органу опіки та піклування — він має стосуватися як доцільності укладення договору взагалі, так і його умов, зокрема, щодо того, хто має бути набувачем за договором.
Набувачем права власності на нерухоме майно при укладенні такого договору є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно її утримувати.
Захищаючи інтереси дитини, законодавець встановив правило, відповідно до якого на майно, одержане за договором, не може бути звернено стягнення. Окрім цього, до досягнення дитиною повноліття одержане за договором майно може бути відчужене лише з дозволу органу опіки та піклування.
Договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно може бути визнаний недійсним або розірваним. Так, на вимогу відчужувача нерухомого майна суд визнає договір недійсним у разі виключення імені відчужуюча як батька з актового запису про народження дитини. У разі визнання договору недійсним у відчужувана відновлюється право власності на нерухоме майно. За позовом відчужувана нерухомого майна договір може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку щодо її утримання.
Але потрібно пам'ятати, що відповідно до ч. 3 ст. 190 СК укладення зазначеного договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину. Такі додаткові витрати відповідно до ч. 1 ст. 185 СК можуть бути викликані особливими обставинами, пов'язаними не лише з негативними факторами (хворобою, каліцтвом), — цілком можливим є й стягнення з батьків додаткових витрат на розвиток здібностей дитини. Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Сторінку підготувала Катерина ФОМІНА
Юридичний вісник України № 1-2 (5 - 18 січня 2008 року)