Правовий інститут шлюбного договору вперше був передбачений Законом України від 23 червня 1992 р. "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР", згідно з яким до Кодексу було включено ст.271, що регламентувала укладання шлюбного контракту. А у новому Сімейному кодексі з'явилась окрема глава, статті котрої дозволяють регулювати майнові відносини подружжя і в період шлюбу, і у випадку його розірвання. Розробники цього документа вважають його одним із кращих у Європі, адже він увібрав у себе найліпші положення аналогічних кодексів інших держав. Однак навіть така докладна регламентація не знімає всіх проблем, пов'язаних з укладанням шлюбного договору, і до теперішнього часу цей документ в Україні не отримав масового застосування.
Одним із різновидів сімейних договорів є шлюбний договір між подружжям, який покликаний звести до мінімуму судові тяжби, пов'язані з розподілом майна, питаннями утримання одного із подружжя, дітей. З його допомогою можна визначити права і обов'язки щодо матеріального утримання одного із подружжя; способи участі у доходах одне одного; порядок сімейних витрат кожного із подружжя; майно, котре буде передано кожному із подружжя у випадку розірвання шлюбу тощо.
Новий Сімейний кодекс України значно розширив можливості договірного регулювання сімейних відносин. Якщо раніше в Кодексі про шлюб та сім'ю містилася лише одна стаття 27 і "Право подружжя на укладення шлюбного контракту", то новий СК вже містить главу 10 "Шлюбний договір". Це свідчить про те, що законодавець відводить цьому правовому інституту значне місце в житті суспільства. На це також вказує розширення сфери застосування шлюбного договору: СК України встановлює, що шлюбний договір може бути укладений як між подружжям, так і між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.
Надто ж обережне ставлення, а то й відверте нехтування шлюбним договором, що спостерігається в Україні, юристи пояснюють просто: у пересічного українця відсутня відповідна правова культура, до того ж більшість населення України має надто низький життєвий рівень, що робить недоречним укладання шлюбного договору. Цілком вірогідно, що шлюбні договори набули б популярності, якби їх могли укладати пари, котрі мешкають разом, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, що дало б можливість урегульовувати відносини, які є сьогодні досить поширеними.
Шлюбний договір може бути укладений між двома групами осіб: особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (нареченими), та подружжям. У випадку, коли стороною у шлюбному договорі є неповнолітня особа, то на його укладення до реєстрації шлюбу необхідна письмова згода батьків такої особи, чи її піклувальника, котра також повинна бути засвідчена нотаріально.
Згідно з СКУ шлюбний договір може укладатися як до, так і після реєстрації шлюбу. У першому випадку договір набуває чинності в момент реєстрації шлюбу, а в другому — в день його нотаріального посвідчення.
У шлюбному договорі може бути визначений загальний строк його дії, строки дії окремих прав і обов'язків, а також дії договору чи окремих його умов після розірвання шлюбу.
Найчастіше за допомогою шлюбного договору регулюється одне із найважливіших майнових питань — питання користування житлом. Особливо актуальне воно тоді, коли один із подружжя заселяється в житлове приміщення, що належить іншому. У такому випадку сторони шлюбного договору можуть домовитися про порядок користування цим помешканням: проживання тут родичів іншої половини, долю помешкання після розірвання шлюбу, компенсацію за виселення однієї зі сторін тощо.
У шлюбному договорі подружжя може домовитися про надання утримання одній зі сторін, незалежно від непрацездатності і потреби в матеріальній допомозі на умовах, вибраних сторонами на власний розсуд, та такими, що не суперечать СК і моральним засадам суспільства; про можливість припинення права на утримання одного із подружжя у зв'язку з отриманням останнім майнової (грошової) компенсації; про розмір і строки виплати аліментів та стягнення останніх у випадку невиконання одним із подружжя своїх обов'язків згідно з договором.
Момент укладення шлюбного договору і початок його дії можуть не збігатися. Особливість шлюбного договору може складати саме те, що його дія починається лише у випадку розірвання шлюбу.
"При підготовці шлюбного договору немає ніяких шаблонів, — розповідає нотаріус Лариса Драгневич. — Це дуже індивідуальне нотаріальне дійство, утім на нього йде набагато більше часу, аніж на будь-яке інше. Починається все з усної консультації, з'ясування майнових питань, котрі сторони хотіли б закріпити в шлюбному договорі. Після цього ми готуємо проект договору — знову відбувається зустріч із клієнтами: сторони читають, корегують, вносять зміни. І тільки третя зустріч — це підписання і нотаріальне посвідчення договору".
А от немайнові відносини (право спілкування з дитиною у випадку розлучення, закріплення за кожним із подружжя побутових обов'язків, виконання подружнього обов'язку) в Україні не можуть бути предметом шлюбного договору.
Згідно з життєвими обставинами законодавство дозволяє змінювати умови шлюбних договорів. СК встановив правило, згідно з яким одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Змінений він може бути лише за взаємною згодою обох сторін. Угода про зміну шлюбного договору укладається у тій же формі, що і сам шлюбний договір (тобто у письмовій формі та нотаріально посвідчується). Утім, за вимогою одного із подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього потребують його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина. Такі інтереси повинні мати істотне значення. Оскільки йдеться про категорію оціночного характеру, зазначене питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку судом.
За рішенням суду шлюбний договір може бути визнаний недійсним з багатьох підстав. Зокрема, якщо його зміст не відповідає вимогам закону (якщо в ньому позбавлено права на аліменти дитину або того з подружжя, хто є непрацездатним, чи права одного з подружжя на щонайменшу частку у майні, набутому за час шлюбу); якщо шлюбний договір було укладено особою, яка була недієздатною або у зв'язку з психічним розладом здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними; якщо шлюбний договір було укладено в результаті фізичного чи психічного насильства; якщо особа уклала шлюбний договір через тяжкі обставини, на вкрай невигідних для неї умовах, тощо.
Однак чинне сімейне законодавство не позбавлене істотних внутрішніх суперечностей та невідповідності окремим конституційним принципам.
Звичайно, права подружжя щодо договірного врегулювання майнових відносин істотно розширюються порівняно з КпШС. Але, на думку деяких правників, надання подружжю права укладати шлюбний контракт у період шлюбу, вносити неодноразові зміни до нього може призводити до ускладнення правового режиму майна подружжя, збільшення кількості спорів між подружжям та створення додаткових труднощів для їх розгляду судами. Звісно, недопустимість внесення змін до шлюбного контракту є обмеженням права подружжя визначати правову долю майна, що буде набуватися подружжям у період шлюбу, але ж практично кожний шлюбний контракт містить відхилення від встановленого законом принципу спільності майна, що буде набуватися подружжям у період шлюбу. Більш того, укладаючи шлюбний контракт, чоловік і жінка фактично відмовляються від своїх прав на майбутній період, що певною мірою є добровільним обмеженням своєї правоздатності.
Багато суперечок виникає сьогодні і з приводу розширення предмета шлюбного контракту, особливо щодо можливостей введення до шлюбного контракту умов про моральні зобов'язання, під якими можна розуміти обов'язки чесності у поведінці в сім'ї, взаємної вірності, недопущення подружньої зради тощо. Деякі фахівці вважають, що незважаючи на певні психологічні, емоційні застереження, шлюбний договір виконує важливу виховну, дисциплінуючу функцію, а тому розширення практики його укладення заслуговує на увагу. Якщо, наприклад, у договорі зазначено, що у разі зловживання алкоголем чи небажання брати участь у веденні домашнього господарства один із подружжя буде позбавлений права на проживання в помешканні іншого, така перспектива стимулюватиме до належної поведінки в сім'ї.
Неоднозначному тлумаченню можуть піддаватися зміст майнових відносин між подружжям та межі визначення в шлюбному договорі майнових прав і обов'язків. Досліджуючи цю проблему, член Міжнародного товариства сімейного права, професор Ірина Жилінкова класифікує всі домовленості подружжя у шлюбному контракті на: угоди подружжя щодо правового режиму їх майна (зміна режиму спільного майна на режим роздільного і навпаки, визначення часток у спільному майні, визначення правового режиму плодів і доходів від спільного і роздільного майна тощо); угоди щодо порядку користування спільним і роздільним майном; угоди щодо порядку управління майном і укладення щодо нього угод; угоди зобов'язального характеру (щодо порядку несення витрат на утримання спільного і роздільного майна, щодо взаємного утримання подружжя, виплати додаткових коштів на лікування тощо).
Правова природа майнових відносин у сім'ї, у тому числі і за участю подружжя, досить складна і суперечлива, а це значно ускладнює виявлення правового режиму того чи іншого майна та створює значні труднощі для розв'язання судами подібних спорів.
Ірина Жилінкова всі правові режими майна членів сім'ї запропонувала класифікувати за суб'єктним складом на: правовий режим майна подружжя; правовий режим майна батьків і дітей; правовий режим майна членів селянського (фермерського) господарства; правовий режим майна членів сім'ї, які об'єдналися для спільної праці. Наведена класифікація досить вдало відображає різноманітність майнових відносин між особами, пов'язаними між собою родинними зв'язками, шлюбом, інщими сімейними стосунками, незважаючи на можливості для її розширення, наприклад, правовим режимом фактичного подружжя, які об'єдналися з метою створення сім'ї, а не з метою спільної праці.
Тобто все майно може належати членам сім'ї на праві спільної часткової власності, а його певна частина — подружжю на праві спільної сумісної власності за правилами сімейного законодавства.
Подружжя може змінити в шлюбному договорі правовий режим як свого окремого, так і спільного майна. Так, можна передбачити, що на майно, придбане у шлюбі, не поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя, і вважати це майно спільною чи особистою приватною власністю (ст. 97 СКУ). Однак юрист Валерія Кондрашова упевнена, що здійснити це положення на практиці навряд чи можливо. Адже як визначити, чиєю власністю є предмети домашнього вжитку, книги тощо? Подружжя, як правило, не розділяє, на чиї кошти здійснюються повсякденні покупки. Крім того, термін "особиста приватна власність" більше в жодному законодавчому акті не зустрічається. Це потрібно роз'яснювати парам, які вирішили укласти шлюбний договір. Можна, навпаки, поширити режим спільної сумісної власності подружжя на майно або на окремі його предмети, що належали одній зі сторін до шлюбу, або отримані в дарунок чи придбані за власні кошти під час перебування у шлюбі. Фактично шлюбний договір може скасовувати, пом'якшувати чи в інший спосіб змінювати положення СКУ щодо майнових відносин подружжя.
Цікавою, на думку пані Кондрашової, є також ч. 5 ст. 97 СКУ: "Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства". "Звичайно, таке поняття, як "моральні засади суспільства", не регламентоване в законодавстві. Я не вважаю, що цю норму необхідно виключити, — навпаки, вона має існувати, оскільки неможливо зафіксувати на законодавчому рівні всі життєві ситуації, але розуміння "моральних засад суспільства" кожним громадянином є дуже суб'єктивним і відрізняється від такого розуміння іншими громадянами. Варто лише уявити собі судовий процес, на якому дружина обстоює одні моральні принципи, чоловік — інші, а суддя — треті", — упевнена юрист.
Уляна Лісова
Юридичний вісник України №18-19 (3-16 травня 2008 року)