Розглянула в судовому засіданні в м. Києві 11 вересня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 06 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2014 року щодо ОСОБА_2. - Прийняття від 11.09.2014 N rs40566701 4f733b9c03223827eda347f338bbf1f9-1

Цим же вироком засуджено ОСОБА_3 за ч.3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п.2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.

21 травня 2005 року близько 02 год, ОСОБА_1, керуючи власним автомобілем ЗАЗ-ДЕУ, реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухаючись в напрямку смт Баранівка по автодорозі Житомир-Дубрівка поблизу с.Межирічка Романівського району Житомирської області, не був уважним, не стежив за дорогою, не забезпечив швидкість руху автомобіля, щоб мати змогу його зупинити у межах видимості, під час зустрічного роз'їзду не дотримався безпечного інтервалу, створив небезпеку для себе, та інших учасників руху. У результаті чого в районі осьової лінії дорожньої розмітки зіткнувся передньою частиною свого автомобіля з лівою боковою частиною мотоцикла МТ-10-36, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, який рухався назустріч по своїй смузі руху та перевозив шість пасажирів. ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та, керуючи без посвідчення водія незареєстрованим у Державтоінспекції вказаним мотоциклом з боковим причепом, рухаючись у напрямку с. Висока Піч по цій же автодорозі, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, перевозив шість пасажирів, що не передбачено технічною характеристикою мотоцикла. Під час зустрічного роз'їзду він не дотримався безпечного інтервалу і створив небезпеку для себе та інших учасників руху, в результаті чого в районі осьової лінії дорожньої розмітки лівою боковою частиною свого мотоцикла зіткнувся з лівою передньою частиною автомобіля під керуванням ОСОБА_1, який рухався у зустрічному напрямку. Внаслідок ДТП пасажири мотоциклу МТ-10-36 ОСОБА_7 і ОСОБА_8 загинули, а пасажирка ОСОБА_5 і водій ОСОБА_3 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Апеляційний суд Житомирської області, частково задовольнивши апеляцію потерпілої ОСОБА_6 скасував зазначений вище вирок у частині призначеного ОСОБА_1 покарання та вирішення цивільного позову у частині відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_6 і постановив свій вирок від 21 березня 2014 року, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_6 85000 грн.

Цим же вироком у порядку ст. 365 КПК України в редакції 1960 року виключено із вироку Романівського районного суду Житомирської області від 15 жовтня 2013 року вказівки про обвинувачення ОСОБА_3 у порушенні вимог пункту 2.1 (а, б), п. 30.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) .

У решті вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_3 залишено без зміни.

У касаційній скарзі, надаючи свій аналіз доказам, ОСОБА_1 стверджує про свою невинуватість у ДТП, що сталася за його участю. Вказує на те, що судом не перевірено і не спростовано доводів щодо винуватості лише ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України. Також зазначає про передчасність висновків суду про наявність причинного зв'язку між ДТП і смертю потерпілих ОСОБА_7 ОСОБА_8, оскільки не встановлювались інші причини їхньої смерті, якими могли бути: не належне надання медичної допомоги, наявність у потерпілих певних захворювань. Звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна не скасована постанова про відмову в порушенні кримінальної справи щодо нього за фактом отримання середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_5 Посилається на упередженість розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій, позбавлення сторони захисту до закінчення судового слідства заявити заяву про відвід головуючого, порушення права на захист через неконкретність пред'явленого обвинувачення, невідповідність вироку суду вимогам ст. 334 КПК України 1960 року. Заперечує правильність збільшення розміру відшкодування потерпілій ОСОБА_6 моральної шкоди. Просить вироки щодо нього скасувати, а справу провадженням закрити за відсутністю в його діях складу злочину. Також ОСОБА_1 подано заяву про застосування щодо нього акту амністії і звільнення його від відбування покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримання поданої касаційної скарги та захисника, який просив задовольнити скаргу а також відмовився від подальшого ознайомлення з матеріалами справи, прокурора, який вважав, що вирок апеляційного суду необхідно скасувати і справу направити на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі та заяві, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб, відповідає обставинам, встановлених судом, підтверджений перевіреними у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

Діючи в межах свого захисту, ОСОБА_1 не заперечує, що в результаті ДТП, яка сталася за його участю та водія мотоцикла ОСОБА_3, загинуло двоє осіб, а ОСОБА_5 та ОСОБА_3 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження.

При цьому були предметом ретельної перевірки органами досудового розслідування, судів першої та апеляційної інстанцій твердження ОСОБА_1 про те, що він не порушував Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , а причиною ДТП є недотримання ОСОБА_3 правил безпеки руху.

Зазначені доводи ОСОБА_1, висловлені на свій захист, обґрунтовано визнані частково голослівними і такими, що спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи і дослідженими судом.

Так, після встановлених обставин справи та перевірки їх доказами, у тому числі, дослідження висновків судово-трасологічної експертизи № 62 від 02 червня 2005 року, судових транспортно-трасологічної та автотехнічної експертиз № 3 209/3210 від 24 грудня 2009 року, комісійної комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 7416/7571 від 10 вересня 2010 року судом було визнано доведеним, що як ОСОБА_1, так і ОСОБА_3 порушили Правила дорожнього руху України (1306-2001-п) , внаслідок чого сталася ДПТ.

При цьому суди правильно урахували дані висновків судово-медичних експертиз № 100, 101 від 23 травня 2005 року, та комісійних судово-медичних експертиз № 70, 71 від 21 травня 2007 року відповідно до яких смерть ОСОБА_7 ОСОБА_8 настала у результаті тілесних ушкоджень, які були отримані потерпілими внаслідок ДТП.

Суди належним чином мотивували свої висновки щодо допустимості доказів, у тому числі й висновків судових експертиз, та їх оцінки в сукупності з іншими наведеними у вироку доказами на підтвердження встановлених судом обставин. З цими висновками погоджується і колегія суддів. У касаційній скарзі не наведено інших доводів, які б спростовували висновки судів за обговорюваними питаннями.

Всебічно перевіривши та оцінивши всі докази у сукупності, суд дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб.

У той же час у вироку, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 і ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 286 КК України, суд послався на наявність в його діях такої кваліфікуючої ознаки - як порушення правил експлуатації транспорту. Разом з тим суд помилково указав цю кваліфікуючу ознаку злочину, оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не висувалось обвинувачення у вчиненні цих діянь, а тому судові рішення в цій частині підлягають зміні.

Одночасно колегія суддів звертає увагу і на те, що хоча в обвинувачення, визнаного судом доведеним, і указано, що внаслідок порушення правил безпеки руху пасажирка ОСОБА_5 і водій ОСОБА_3 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження, проте при кваліфікації дій ОСОБА_1 і ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 286 КК України суд не указав кваліфікуючу ознаку цього злочину - спричинення потерпілим середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Разом з тим, суд касаційної інстанції не може погіршити становище засуджених, указавши цю кваліфікуючу ознаку.

Твердження засудженого про упередженість розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій, позбавлення сторони захисту до закінчення судового слідства заявити заяву про відвід головуючого, порушення права на захист через неконкретність пред'явленого обвинувачення, є голослівними і перевіркою матеріалів справи свого підтвердження не знайшли.

Зокрема судами повно та об'єктивно перевірялися та оцінювалися у сукупності докази, зібрані органами досудового розслідування, отримані судом при провадженні судового слідства, а також надані стороною захисту.

Розгляд справи щодо ОСОБА_1 проведений законним судом і немає підстав вважати, що судді, які розглядали справу, були заінтересовані в її результаті. Права ОСОБА_1 на захист порушено не було.

З протоколу судового засідання убачається, що учасниками процесу клопотання про відвід головуючого по справі не заявлялося, і ними було реалізовано право на доповнення судового слідства додатково зібраними доказами, після чого суд за відсутності заперечень перейшов до судових дебатів.

Також безпідставними є твердження ОСОБА_1 про те, що в матеріалах справи наявна не скасована постанова про відмову в порушенні кримінальної справи щодо нього за фактом отримання середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_5, оскільки постановою прокурора від 11 вересня 2007 року скасовано постанову начальника СВ Романівського РВУ МВС України в Житомирській області від 25 серпня 2005 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу злочину, передбачених ст. 286, 135 КК України (т.2 а.с.196).

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які давали б підстави для безумовного скасування судових рішень по справі, колегією суддів не встановлено.

Визначаючи ОСОБА_1 вид та міру покарання у межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України (у редакції від 15 квітня 2008 року) суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який не судимий, позитивно характеризувався за місцем роботи, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебував, має на утриманні неповнолітню дитину.

Одночасно колегія суддів з огляду на те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених і воно має реалізувати принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, дійшла висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 без відбування основного покарання.

Так, колегія суддів звертає увагу на конкретні обставини вчиненого злочину, те, що у ДТП, що сталося, доведено обопільність вини як ОСОБА_1, який будучи тверезий, керуючи транспортним засобом порушив правила безпеки руху, так і ОСОБА_3, який, будучи неповнолітнім, не маючи посвідчення водія, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, перевозив шість пасажирів, що не передбачено технічною характеристикою мотоцикла.

При цьому судами прийнято рішення про звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку, а ОСОБА_1 призначено покарання, яке належить відбувати реально, тобто порушено принцип справедливості покарання.

Окрім того, колегія суддів враховує, що злочин вчинено з необережності, його конкретні обставини, дані про засудженого ОСОБА_1, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, а також ту обставину, що з часу вчинення злочину пройшов тривалий час, більше 9 років.

З огляду на всі наведені обставини у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2-4 ст. 76 КК України.

При цьому заява ОСОБА_1 про звільнення його від покарання на підставі Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року (1185-18) задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до п. д ст.8 указаного закону амністія не застосовується до осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб.

У касаційній скарзі не указується про неправильність вирішення місцевим судом цивільних позовів потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та у частині відшкодування матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_6

Збільшуючи розмір відшкодування потерпілій ОСОБА_6 моральної шкоди і визначаючи його у сумі 85000 грн апеляційний суд відповідно до засад розумності і справедливості ураховував глибину фізичних та душевних страждань потерпілої, негативні наслідки, що настали у зв'язку втратою дочки.

За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а підстав для задоволення заяви засудженого не встановлено.

Також за результатами розгляду кримінальної справи і вивченням її матеріалів колегія суддів дійшла висновку, що в межах своїх повноважень у порядку ст. 395 КПК України 1960 року судові рішення щодо ОСОБА_3 підлягають зміні без погіршення становища засудженого з наступних підстав.

Не погоджуючись з постановленим вироком місцевого суду на нього були подані апеляції ОСОБА_1 і захисником ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3, які доводили невинуватість засуджених у вчиненні злочину, за який їх засуджено. Також подано апеляцію потерпілою ОСОБА_6, яка просила суд апеляційної інстанції постановити новий вирок щодо ОСОБА_1, посиливши призначене йому покарання та збільшивши розмір відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Проте суд апеляційної інстанції, всупереч ст. 378 КПК України 1960 року постановив новий вирок щодо ОСОБА_3, хоча потерпіла ОСОБА_6 не порушувала про це питання, а Апеляційний суд Житомирської області зменшивши обсяг обвинувачення, визнаного місцевим судом доведеним, покращив становище цього засудженого.

Одночасно суд касаційної інстанції за відсутності касаційних скарг, поданих в інтересах ОСОБА_3, з цих підстав не може скасувати вирок Апеляційний суд Житомирської області від 21 березня 2014 року щодо нього.

Разом з тим, при призначенні місцевим судом покарання ОСОБА_3 судом було неправильно застосовано кримінальний закон.

Так, на час вчинення злочину ОСОБА_3 не мав прав на керування транспортними засобами, а тому суд відповідно до вимог ст. 55 КК України не міг позбавити його цього права, ураховуючи, що посвідчення водія він отримав після вчинення злочину.

Окрім того, на час вчинення злочину ОСОБА_3 був неповнолітнім, а тому згідно з ч.3 ст. 104 КК України іспитовий строк мав бути установленим тривалістю від 1 до 2 років.

На зазначене неправильне застосування кримінального закону місцевим судом суд апеляційної інстанції не звернув, а тому судові рішення в цій частині мають бути змінені у порядку ст. 395 КПК України 1960 року.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) колегія суддів,

касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а задоволенні заяви засудженого про застосування акту амністії відмовити.

Вирок Апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2014 року щодо ОСОБА_1 змінити: застосувати ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного йому за ч.3 ст. 286 КК України основного покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і на підставі ст. 76 КК України покласти на нього обов'язки, передбачені пунктами 2-4 ст. 76 КК України.

У порядку ст. 395 КПК України 1960 року вироки Романівського районного суду Житомирської області від 15 жовтня 2013 року та Апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2014 року щодо ОСОБА_1 та у порядку ст. 395 КПК України 1960 року щодо ОСОБА_3 змінити: виключити вказівку суду на кваліфікуючу ознаку злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України,- порушення правил експлуатації транспорту.

У порядку ст. 395 КПК України 1960 року вироки Романівського районного суду Житомирської області від 15 жовтня 2013 року та Апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2014 року щодо ОСОБА_3 змінити: з урахуванням статей 55, 104 КК України вважати його засудженим за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, а на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п.2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.