Прикуті штампом

Чи скасують, нарешті, ІНСТИТУТ прописки ?

Ніхто не підраховував, але можна без перебільшення стверджувати, що сотні тисяч громадян України сьогодні не проживають за тією адресою, яка вказана в паспорті під грифом "прописка". І цей штамп — рудимент радянського суспільства — так само без перебільшення створює для них невиправдані незручності та обмежує і навіть деякі конституційні права, як, наприклад, виборе право.

23 жовтня Конституційний Суд розпочав розгляд справи щодо конституцій-ності пп.1 п.4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ від 10.10.94 №700, Положення про паспортну систему в СРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 28.08.74 №677, та постанови Ради Міністрів СРСР «Про деякі правила прописки громадян» від 28.08.74 №678. Можливо, єдиний орган конституційної юрисдикції нарешті допоможе законодавцеві прийняти вольове рішення і відмовитися від системи прописки, якої у такому вигляді не існує в європейських країнах.

Подання

На думку народних депутатів, які звернулися з поданням до Суду, зазначені нормативно-правові акти, в яких регламентується функціонування в Україні інституту прописки громадян (прописка, виписка, реєстрація та облік громадян за місцем їхнього проживання, здійснення контролю за виконанням громадянами і посадовими особами правил паспортної системи), не відповідають конституційним положенням стосовно того, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця проживання, кожному гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання.

В поданні зазначається, що в нашій країні є чинною постанова ВР «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.91, якою визначено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на П території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, що не врегульовані законодавством України, за умови, якщо вони не суперечать Конституції та законам України. У зв'язку з цим в Україні до цього часу застосовуються постанови уряду СРСР з питань прописки громадян.

Міністерство внутрішніх справ підтвердило, що підрозділи паспортної служби органів внутрішніх справ, здійснюючи прописку, виписку та реєстрацію громадян України, керуються постановами Ради Міністрів СРСР від 28.08.74 №677 та від 28.08.74 №678.

Натомість народні депутати переконані, що зазначені в поданні положення та нормативні акти, які регулюють питання організації роботи, пов'язаної з пропискою громадян, суперечать статтям 24, 33, 64 Конституції.

Радянський синдром

Справді, інститут прописки у його радянському варіанті — з обмеженнями та заборонами, спеціальною процедурою дозоволів та умовами щодо "закріплення" громадянина за певною житловою площею — навряд чи має щось спільне з правами людини на вільний вибір місця проживання та свободу пересування, гарантованими ст.33 Конституції. Щоправда, в цій статті згадується й "право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом". Застереження можливості впровадження певних законодавчих обмежень можна тлумачити й таким чином, нібито ця умова поширюється й на весь перелік прав, перелічених у цьому реченні.

Однак постанови і КМУ, і органів колишнього СРСР не мали статусу законів. Крім того, стаття 33 Конституції фактично дублює права, що гарантує Протокол №4 до Європейської конвенції з прав людини, ратифікований Україною одночасно із самою Конвенцією. Проте у ст.2 Протоколу право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання відокремлені в тексті від права "залишати будь-яку країну, включаючи свою власну".

Єврогаранпї

Стаття 2 Протоколу №4 застерігає, що здійснення означених прав не підлягає жодним обмеженням. Можливість винятку щодо втручання держави в реалізацію цих прав уточнено умовами: запровадження — виключно законом, причому такі обмеження повинні виправдовуватися "необхідністю у демократичному суспільстві", слугувати інтересам національної або громадської безпеки, а також мати на меті "підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи захист прав і свобод інших людей"

Якою метою можуть виправдати прибічники інституту прописки її існування? Необхідністю впорядкування стягнення квартплати та надання субсидій чи полегшенням у роботі правоохоронних органів, яким у такий спосіб простіше шукати правопорушників? Можна погодитися, що прописка спрощує вирішення питань власності на житло, закріплення громадян за органами соціального забезпечення, поліклініками, виборчими комісіями, податковими органами тощо. Але всі ці питання, за наявності нормальної, адаптованої до вимог сьогодення законодавчої бази, вирішуються і без допомоги прописки.

Отже, насамперед з огляду на європейські гарантії, існування-.інституту прописки не відповідає інтересам і стандартам демократичного суспільства. І якщо Конституційний Суд дійде висновку щодо неконституційності зазначених у поданні нормативних актів чи їхніх положень, зволікання з упорядкуванням законодавства суттєво ускладнить діяльність значної хількості державних органів. Проте без цього поштовху інерційна бюрократична машина ніколи сама не стане ускладнювати собі життя.

По материалам газеты "ЗАКОН & БІЗНЕС"