Рекомендація
               щодо положень про працю в договорах,
               укладених  державними органами влади
                               N 84


     Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
     що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро
праці та зібралася 8 червня  1949  року  на  свою  тридцять  другу
сесію,
     ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно положень про працю
в  договорах,  укладених  державними органами влади,  що є десятим
пунктом порядку денного сесії,
     вирішивши надати  цим  пропозиціям  форми  рекомендації,  яка
доповнює Конвенцію 1949 року про положення про працю в  договорах,
укладених державними органами влади ( 993_226 ),
     ухвалює цього двадцять дев'ятого  дня  червня  місяця  тисяча
дев'ятсот  сорок  дев'ятого  року нижченаведену Рекомендацію,  яка
називатиметься Рекомендацією 1949 року щодо положень про  працю  в
договорах, укладених державними органами влади:

     Конференція рекомендує,   щоб   кожний    член    Організації
застосовував нижченаведені положення,  як тільки дадуть таку змогу
наявні в країні умови,  та повідомляв  Міжнародне  бюро  праці  на
запит  Адміністративної  ради  про  заходи,  яких  вжито  з  метою
впровадження в життя цих положень:
     1. У випадках, коли приватним роботодавцям надаються субсидії
або   ліцензії   на   управління  державним  підприємством,  мають
застосовуватись в основному ті самі положення,  що й положення про
працю в договорах, укладених державними органами влади.
     2. Положення про працю в договорах державного  підряду  мають
визначати  прямо або шляхом посилання на відповідні положення,  що
містяться  в  законодавстві,   колективних   угодах,   арбітражних
рішеннях або інших визнаних угодах:
     a) ставки  заробітної  плати  за  звичайну  або  понаднормову
роботу   (зокрема,   й   розмір   грошової   допомоги),   яка  має
виплачуватись різним категоріям заінтересованих працівників;
     b) спосіб,  у який має регулюватись тривалість робочого часу,
зокрема відповідно:
        i) кількість  годин,  котрі  можуть  бути  відпрацьовані в
будь-який день,  тиждень або інший визначений період,  за який має
виплачуватись звичайна заробітна плата;
        ii) середня   кількість   годин,   котрі    можуть    бути
відпрацьовані  особами,  що  працюють  позмінно  на  безперервному
виробництві;
        iii) період,  за  який  можна  підрахувати кількість годин
роботи,  якщо  вони  підраховуються  в  середньому,  та  нормальну
максимальну  кількість годин,  які можна відпрацювати за будь-який
визначений час;
     c) положення про відпустки та відпустки через хворобу.

 Конвенції та рекомендації, ухвалені
 Міжнародною організацією праці
 1919-1964, Том I
 Міжнародне бюро праці, Женева