689/1284/16-а Про скасування постанови Державної прикордонної служби України про адміністративне правопорушення - 14.07.2020 Прийняття

- скасувати постанову начальника відділу прикордонної служби "Кельменці" про адміністративне правопорушення № 006938 від 25 січня 2013 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності, а саме визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП (80731-10) ) та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що дізнався про існування цієї постанови лише 07 липня 2016 року з тексту постанови начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження Чернівецького прикордонного загону від 13 березня 2014 року про заборону в`їзду в Україну, якою йому заборонено в`їзд в Україну строком на 3 роки. Постанову про заборону в`їзду в Україну він отримав 07 липня 2016 року у відповідь на адвокатський запит. Запит було здійснено у зв`язку з оскарженням в Хмельницькому окружному адміністративному суді рішення Управління Державної міграційної служби про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Вважає оскаржену постанову незаконною, оскільки 25 січня 2013 року о 08 год. 00 хв. не слідував з України в Республіку Молдова через кордон, доказом чого є відсутність в його паспорті печатки - відмітки про перетин кордону.

3. Постановою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 22 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову начальника відділу прикордонної служби "Кельменці" про адміністративне правопорушення № 006938 від 25 січня 2013 року, якою притягнуто до адміністративної відповідальності громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1, - визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень.

4. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року постанову Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 22 серпня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 05 грудня 2016 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та залишити в силі постанову Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 22 серпня 2016 року.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання заперечення на касаційну скаргу до 27 грудня 2016 року.

7. 03 січня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якій відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

8. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.

10. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11. 30 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у справі № 689/1284/16-а передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В. М. - головуючий суддя Шарапа В. М., Данилевич Н. А.).

12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року № 648/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

13. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 квітня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

14. Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

15. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження Чернівецького прикордонного загону від 13 березня 2014 року заборонено позивачу в`їзд в Україну строком на 3 роки.

16. В мотивувальній частині цієї постанови зазначено, що позивач 25 січня 2013 року о 08 год. 00 хв. слідував з України в Республіку Молдова, пред`явив на паспортний контроль паспорт громадянина Республіки Молдова, виданий 02 квітня 2008 року № НОМЕР_1 з імміграційною карткою на його ім`я, в якій встановлено перевищення терміну перебування на території України терміном 1460 діб, тобто своїми діями даний громадянин вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 203 КУпАП. Відносно гр. Республіки Молдова ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення та у відповідності до статей 27, 33, 203, ч.2, 284, 285 КУпАП (80731-10) начальником відділу прикордонної служби "Кельменці" винесено постанову № 006938 від 25 січня 2013 року про накладення стягнення у вигляді штрафу 510 гривень.

17. Не погоджуючись з постановою відповідача від 25 січня 2013 року, позивач звернувся до суду з цим позовом про її оскарження.

18. Разом з тим, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції останнім встановлено, що відповідач протягом розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції намагався виконати свій обов`язок щодо доказування, передбачений частиною другою статті 71 КАС України (у редакції, чинною до 15 грудня 2017 року), а саме щодо доведення правомірності прийняття свого рішення. В матеріалах справи наявні заяви щодо надсилання запитів до Головного центру обробку спеціальної інформації для вжиття заходів щодо виконання ухвали суду першої інстанції від 27 липня 2016 року, також акт комісійного знищення імміграційних карток за січень місяць 2013 року на відділі прикордонної служби "Кельменці" від 10 травня 2013 року, з-поміж яких, як слідує з пояснень представників відповідача, було знищено і імміграційну картку ОСОБА_1 ; акт № 43/ 2608 від 14 березня 2016 року на знищення матеріалів адміністративних справ, складених військовослужбовцями Чернівецького прикордонного загону в період з 01 січня 2013 року по 28 лютого 2013 року, серед яких містилась і адміністративна справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1

19. Суд апеляційної інстанції також встановив, що у позивача наявні два паспорти (внутрішній паспорт та паспорт громадянина Республіки Молдова), про що не заперечував і сам ОСОБА_1

20. Як вбачається з матеріалів справи, а саме відповідно до даних бази Державної прикордонної служби України "Ризик" громадянин Республіки Молдова ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 25 січня 2013 року перетнув Державний кордон на виїзд з території України в Республіку Молдова в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення "Росошани" по загальногромадянському паспорту серії № НОМЕР_1.

21. При цьому, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники відповідача додатково надали ряд доказів, а саме лист "Черновецкого пограничного отряда" від 25 жовтня 2016 року, який адресований "Пограничному представителю на участке регионального управления "Nord" государственной границы Республики Молдова полковнику ОСОБА_2 " щодо надання підтвердження (чи спростування) перетину державного кордону 25 січня 2013 року з України в Республіку Молдова, в пункті пропуску "Росошани" громадянином ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

22. 28 жовтня 2016 року "Пограничным представителем на участке регионального управления "Nord" государственной границы Республики Молдова полковником ОСОБА_2 " був наданий лист-підтвердження щодо запитуваної вище інформації.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

23. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що посилання відповідача на відомості бази даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України" суд відхилив, оскільки дані відомості не є матеріалами справи про адміністративне правопорушення, тобто не належними та допустимими доказами у розумінні Кодексу України про адміністративне правопорушення. Крім того, дана база перебуває під контролем відповідача. Будь-якими іншими доказами відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність свого рішення. За даних обставин відповідач не виконав свій обов`язок щодо доказування, передбачений частиною другою статті 71 КАС України.

24. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з сукупного аналізу наданих відповідачем доказів слідує, що позивач перетнув державний кордон року по загальногромадянському паспорту громадянина Республіки Молдова, йому було видано імміграційну картку. У відповідності до пункту 4.3, п. 4.4 "Положення про імміграційну картку", імміграційні картки зберігаються у відділах прикордонної служби до трьох місяців з дня їх заповнення та в подальшому термін зберігання яких закінчився, знищуються, що в свою чергу підтверджує відсутність даних документів у відповідача, і як наслідок в матеріалах даної адміністративної справи.

25. Позивач та представник позивача ні в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції будь-яких належних доказів, які свідчили про наявність порушень з боку відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення не надали, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

26. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

27. Позивач, наводить доводи аналогічні доводам адміністративного позову, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням, а тому повторному зазначенню не потребують.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України (2747-15) у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

29. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.

30. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

31. Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) (далі - КУпАП (80731-10) ).

32. Згідно статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

33. У відповідності до статті 3 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VI (3773-17) ) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

34. Статтею 4 Закону № 3773-VI визначено вичерпний перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, зокрема:

Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" (2491-14) іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне проживання на території України біженців підтверджується посвідченням біженця.

35. Згідно з частиною першою. статті 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

36. У відповідності до частини першої та третьої статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

37. За приписами частини першої та четвертої статті 17 вказаного Закону встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

38. Порядок внесення відомостей про осіб, які перетнули державний кордон, передбачений наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 червня 2007 року № 472 "Про затвердження Положення про базу даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України" (z0765-07) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 липня 2007 року № 765/14032 (z0765-07) (далі - Положення).

39. Пунктом 10 вказаного Положення передбачено, що уведення інформації до Бази даних осіб здійснюється посадовими особами підрозділів органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, які в установленому порядку призначені і несуть службу в прикордонному наряді "Перевірка документів" із зазначенням реквізитів, перелік яких додається".

40. Пунктом 14 Положення передбачено, що Відомості про особу вводяться до Бази даних осіб посадовими особами із документів громадян України на право виїзду з України і в`їзду в Україну, паспорта громадян України та паспортних документів іноземців та осіб без громадянства із застосуванням приладів для автоматичного зчитування машинозчитувальної зони паспортних документів (паспортрідерів), у тому числі і з електронних чіпів, що містять інформацію про власника, зокрема й інформацію про його біометричні дані, а в разі відсутності таких приладів чи даних у машинозчитувальній зоні - уручну.

41. Пунктом 18 передбачено, що "За введення недостовірної інформації до Бази даних осіб або несанкціоноване внесення змін до неї посадові особи несуть відповідальність згідно із законодавством".

42. Згідно з підпунктом 2.5.6 пунктом 2.5 "Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон" (затвердженого наказом Адміністрації ДПС від 05 червня 2012 року № 407), під час проведення стандартної перевірки документів прикордонний наряд "Перевірка документів" повинен здійснити пошук необхідної інформації у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України.

43. Як передбачено підпунктом 2.8.1 пунктом 2.8 вказаної Інструкції, під час здійснення стандартної перевірки документів іноземців та осіб без громадянства потрібно додатково перевіряти під час в`їзду в Україну, зокрема, виконання вимог щодо дотримання встановлених законодавством правил і строків перебування на території України (підраховується автоматизовано відповідно до Положення про базу даних "Відомості про іноземців та осіб без громадянства, які перевищили термін реєстрації паспортних документів в Україні").

44. Так, у відповідності до пункту 4 Положення про базу даних "Відомості про іноземців та осіб без громадянства, які перевищили термін реєстрації паспортних документів в Україні", уповноваженим посадовим особам органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України в разі виявлення іноземців та осіб без громадянства за базою даних "Відомості про іноземців та осіб без громадянства, які перевищили термін реєстрації паспортних документів в Україні" під час здійснення прикордонного контролю, забезпечити: при виїзді з України - прийняття рішень щодо притягнення таких осіб до адміністративної відповідальності в установленому законодавством порядку.

45. За правилами частини другої пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 (150-2012-п) , іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в`їзду з держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

46. Згідно підпункту 2 пункту 1 статті 12 Закону України "Про прикордонний контроль" відмітка про перетинання державного кордону проставляється в імміграційних картках іноземців, осіб без громадянства, якщо в їх паспортних документах не передбачено сторінок для відміток про перетинання державного кордону.

47. Адміністративна відповідальність за частиною другою статті 203 КпАП України передбачена за порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску через державний кордон України, тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від тридцяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

48. Матеріалами справи встановлено, що позивач перебуваючи на території України перевищив строк на 1460 діб, чим допустив адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 203 КУпАП, а саме: недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску через державний кордон України, що тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

49. При цьому, як встановлено з матеріалів справи та у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, та вже зазначалося вище, що відповідач дотримуючись вимог частини другої статті 71 КАС України виконав свій обов`язок щодо доказування, а саме щодо доведення правомірності прийняття свого рішення. Оскільки, відповідно до сукупного аналізу наданих відповідачем доказів вбачається, що позивач перетнув державний кордон року по загальногромадянському паспорту громадянина Республіки Молдова, йому було видано імміграційну картку.

50. Проте, у відповідності до пунктів 4.3 та 4.4 "Положення про імміграційну картку", затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 15 грудня 2011 року "Про затвердження Положення про імміграційну картку" (z0003-12) заповнені частини "Прибуття", "Вибуття", імміграційних карток зберігаються у відділах прикордонної служби до трьох місяців з дня їх заповнення та в подальшому термін зберігання яких закінчився, знищуються, що в свою чергу підтверджує відсутність даних документів у відповідача, і як наслідок в матеріалах даної адміністративної справи.

51. За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції, що позивач та представник позивача ні в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції будь-яких належних доказів, які свідчили про наявність порушень з боку відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення не надали, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

52. До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів статям 9, 77 КАС України (2747-15) (у редакції, чинною до 15 грудня 2017 року), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно статті 90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

53. Згідно до частини другої статті 71 КАС України (у редакції, чинною до 15 грудня 2017 року) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

54. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що оскаржувана постанова є законною, а тому правомірно застосовано адміністративне стягнення за вищевказане правопорушення, доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність позивачем у межах розгляду даної справи надано не було і судом таких обставин не встановлено, обставини вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, при цьому відповідачем застосоване стягнення у межах даної норми закону, а саме штраф у мінімальному розмірі.

55. Доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів у паспорті позивача печатки- відмітки про перетин кордону суд касаційної інстанції не приймає до уваги, оскільки, як було зазначено вище, скаржник перетнув державний кордон України по загальногромадському паспорту громадянина Республіки Молдова та йому було видано імміграційну картку, а тому і відсутній доказ перетину кордону у закордонному паспорті.

56. Таким чином, зазначені доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права або порушення ним норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

57. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

58. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

59. Враховуючи вищенаведене та проаналізувавши всі доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, яким повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

60. Відтак, враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

61. Суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

62. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.