922/4076/20 Про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії - 16.12.2021 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ16 грудня 2021 року м. Київcправа № 922/4076/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,представників учасників справи:

позивача - Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" (далі - АТ "Міжнародний резервний банк", позивач, скаржник) - Гей В.Г. (адвокат),

відповідача: Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (далі - Завод, відповідач) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України (далі - ФДМУ) - Міщенко О.В. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АТ "Міжнародний резервний банк"

на рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 (головуючий - суддя Аюпова Р.М.) та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 (головуючий - суддя Бородіна Л.І., судді: Лакіза В.В., Плахов О.В.)

у справі №922/4076/20

за позовом АТ "Міжнародний резервний банк"

до Заводу

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ФДМУ,

про стягнення коштів.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. АТ "Сбербанк" (перейменоване на АТ "Міжнародний резервний банк", тут і далі також - АТ "Сбербанк") звернулося до суду з позовом про стягнення з Заводу заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії (з урахуванням прийнятої судом заяви позивача про зменшення розміру заявлених позовних вимог від 17.02.2021) в сумі 20 304 046,82 грн, з яких: заборгованість за кредитною лінією - 10 105 086,97 грн, проценти за користування кредитною лінією - 159 780,67 грн, пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за користування кредитною лінією - 8 770 948,92 грн, пеня за прострочення сплати процентів від кожної суми прострочення за кредитною лінією - 825 631,55 грн.

1.2. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про відкриття кредитної лінії.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором у сумі 6 008 530,45 грн, пеню за прострочення сплати заборгованості за користування кредитною лінією у сумі 4 385 474,46 грн та 155 910,07 грн судового збору. Рішення місцевого господарського суду з посиланням на статті 173, 175, 193, 232, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), статті 6, 509, 549, 611, 612, 625 - 627, 629, 1048- 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" мотивовано доведеністю матеріалами справи факту наявності у відповідача заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ (далі - Договір) у сумі 6 008 530,45грн та обґрунтованістю нарахування пені за прострочення сплати заборгованості за користування кредитною лінією в сумі 8 770 948,92грн. При цьому, суд зазначив, що 19.01.2021 за рахунок договірного списання з рахунків відповідача здійснено погашення простроченої заборгованості за кредитним договором від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ в сумі 8 991 469,55 грн, частина з яких - 4 096 556,52 грн направлена банком на погашення процентів за користування кредитною лінією, однак підлягала зарахуванню, як погашення основної суми заборгованості за кредитним договором.Крім того, судом першої інстанції з посиланням на статтю 551 ЦК України, статтю 233 ГК України зменшено розмір пені 8 770 948,92грн на 50% до 4 385 474,46 грн, зважаючи на ступень виконання зобов`язань, причини неналежного виконання зобов`язань з боку відповідача, розмір неустойки та поведінку відповідача.Відмовляючи у стягненні 159 780,67 грн процентів за користування кредитною лінією, місцевий господарський суд зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняються після спливу визначеного договором строку кредитування.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 змінено рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором у сумі 5 172 499,27 грн; пеню за прострочення сплати заборгованості за користування кредитною лінією у сумі 3 664 163,50 грн та 187 512,39 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 залишено без змін. Стягнуто з позивача на користь відповідача 35 040,20 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Змінюючи рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при ухваленні рішення у цій справі місцевим господарським судом не враховано положення пункту 1 статті 1 Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19", яким внесено зміни до розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України (436-15) та доповнено пунктом 8.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, АТ "Міжнародний резервний банк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі № 922/4076/20 в частині відмови в стягнені 11 467 384,05 грн; прийняти в оскаржуваній частині нове судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором в розмірі 4 932 587,70 грн; проценти за користування кредитною лінією у розмірі 159 780,67 грн; пеню за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією в розмірі 5 498 206,52 грн та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією в розмірі 876 809,16 гривень.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012 щодо застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) );

4.2. із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник обґрунтовує касаційну скаргу необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

4.3. із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо:

4.3.1. застосування, з урахуванням змісту частини другої статті 1054 ЦК України та суті кредитного договору, положень статті 10561 ЦК України (435-15) в кредитних правовідносинах в частині підстав, умов та права нараховувати передбачені договором проценти в межах строку кредитування чи після його завершення; співвідношення та конкуренції положень статті 10561 ЦК України (435-15) та статей 1048, 1050 ЦК України; можливості застування статей 1048, 1050 ЦК України при наявності спеціальної норми щодо нарахування процентів за договорами кредитування (статті 10561 ЦК України (435-15) );

4.3.2. застосування положень пункту 1) статті 1 Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19", який набрав чинності 04.07.2020 та яким внесено зміни до розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) та доповнено пунктом 8;

4.4. із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 та частину третю статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що висновки зроблені судами без встановлення усіх фактичних обставин справи.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Завод заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

5.2. ФДМУ відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подавав.

5.3. АТ "Міжнародний резервний банк" 02.12.2021 на електронну адресу Верховного Суду надіслало клопотання (з використанням ЕЦП) про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Протокольною ухвалою Верховного Суду від 16.12.2021 вирішено розглянути вказане клопотання спільно із касаційною скаргою.

5.4. На електронну адресу Суду 15.12.2021 надійшло клопотання АТ "Сбербанк" (з використанням ЕЦП) про зміну найменування позивача на Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк", яке задоволено протокольною ухвалою від 16.12.2021.

5.5. Від Заводу 15.12.2021 на електронну адресу Суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Заводу.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є АТ "Сбербанк" та в подальшому перейменоване на АТ "Міжнародний резервний банк" (банк, кредитор) та ДП Заводом "Електроважмаш", правонаступником якого є ДП "Завод "Електроважмаш" (позичальник), 11.03.2014 укладений договір про відкриття кредитної лінії № 05-Н/14/12/КЛ-КБ (текст якого, а саме розділи 1-11 договору викладено в редакції договору від 16.11.2017 про внесення змін та доповнень №5 до договору про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ), пунктом 1.1 якого (в редакції договору про внесення змін та доповнень №5 до договору про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014) встановлено, що банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в гривнях, що надалі іменується "кредитна лінія" та надає позичальнику кредитні кошти (далі - кредит) на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені в пункті 1.5 договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором, та виконати інші умови цього договору.

6.2. У цьому договорі під терміном "невідновлювальна кредитна лінія" розуміється кредитна лінія, за умовами якої після надання позичальнику кредиту в загальній сумі, що дорівнює ліміту кредитної лінії, подальше надання кредиту не здійснюється, незалежно від того, що зазначений кредит частково або повністю повернено банку до настання останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.4 цього договору. Тобто, за цим договором не здійснюється подальше надання банком кредиту після того, як позичальнику був наданий кредит (одноразово або шляхом надання декількох траншів) в сумі, що дорівнює розміру ліміту кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.2 цього договору, незалежно від того чи було здійснено позичальником дострокове часткове або повне повернення кредиту чи ні.

6.3. Відповідно до пункту 1.2 цього договору ліміт кредитної лінії складає: а) з часу укладення цього договору і по 15 листопада 2017 року - 25 000 000,00грн; б) з 16 листопада 2017 року по 18 вересня 2018 року - 15 000 000,00грн; г) з 19 вересня 2018 року - 0,00 грн.

6.4. Згідно з пунктом 1.3 цього договору тип процентної ставки, яка застосовується у цьому договорі, - змінювана процентна ставка.

6.5. Порядок визначення розміру змінюваної процентної ставки визначений у пунктах 1.3.1-1.3.9 цього договору.

6.6. У пункті 1.4 кредитного договору встановлено, що останній день дії кредитної лінії - 19.09.2018. У цьому договорі терміном "останній день дії кредитної лінії" позначається термін, з настанням якого зобов`язання банку з надання позичальнику кредиту на умовах цього договору припиняються.

6.7. Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 цього договору в день підписання цього договору банк відкриває позичальнику позичковий рахунок для обліку кредиту. Кредитна лінія відкривається та у банку виникають зобов`язання з надання позичальнику кредиту на умовах та в порядку, визначеному цим договором.

6.8. Пунктом 4.3 цього договору встановлено, що кредит надається позичальнику лише до настання останнього дня дії кредитної лінії в межах вільного залишку ліміту кредитної лінії шляхом одноразового надання кредиту в сумі, що не перевищує ліміт кредитної лінії, або шляхом надання декількох траншів кредиту, але так, щоб в будь-який момент часу загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала ліміту кредитної лінії.

6.9. Кредит не надається в останній день дії кредитної лінії, оскільки в такий день позичальник зобов`язаний повернути банку загальну заборгованість за кредитною лінією, а також в разі, якщо в результаті надання позичальнику кредиту в сумі, яку вимагає позичальник, загальна заборгованість за кредитною лінією перевищить відповідний розмір ліміту кредитної лінії, зазначений в пункті 1.2 цього договору (пункт 4.4 договору).

6.10. Згідно з пунктом 6.1 договору позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором. Проценти нараховуються на суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості.

6.11. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. Після спливу останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.4. цього договору, розмір процентної ставки за користування кредитом залишається в розмірі, що діяв станом на останній день дії кредитної лінії, та перераховується в подальшому (починаючи з дня спливу останнього дня дії кредитної лінії й до дня фактичного повернення кредиту в повному обсязі) в розмірі та порядку, передбаченому цим договором. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів (пункт 6.2 договору).

6.12. У пункті 6.3 договору зазначено, що проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1-6.2 цього договору, позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 (трьох) робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому під "періодом" сторони в цій ст. 6 договору розуміють кожний з періодів, перший з яких починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір (реквізит договору "дата", вказаний в верхньому правому куті на першій сторінці договору), і закінчуються в останній календарний день місяця, в якому він почався, а кожен наступний період починається з першого календарного дня місяця, наступного за місяцем, в якому закінчився попередній період, та закінчується в останній календарний день місяця, в якому він розпочався, окрім останнього періоду. Останній період закінчується в день, коли кредит був повністю повернутий в повному обсязі (в т.ч. проценти за кредитом за такий день не нараховуються).

6.13. Пунктом 6.4 цього договору встановлено, що проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4 цього договору позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту.

6.14. Відповідно до пункту 8.1 договору позичальник зобов`язується здійснювати часткове повернення кредиту, наданого в межах встановленого ліміту кредитної лінії, таким чином, щоб загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала відповідного розміру ліміту кредитної лінії, визначеного в пункті 1.2. цього договору, станом на відповідну дату, з якої ліміт кредитної лінії зменшується.

6.15. Згідно з пунктом 9.1 договору повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом здійснюються в валюті, в якій надається кредит, якщо інше не передбачено цим договором.

6.16. У підпункті 9.1.1 пункту 9.1 договору встановлено, що пеня за прострочення виконання зобов`язання за цим договором розраховується банком за кожен день прострочення в гривневому еквіваленті по офіційному курсу НБУ на день розрахунку, та сплачується в гривнях, відповідно до розрахованої банком суми.

6.17. Пунктом 9.2 договору визначено, що надання кредиту здійснюється шляхом переказу коштів з позичкового рахунку, за реквізитами, зазначеними у заяві позичальника про надання цього кредиту.

6.18. Згідно з пунктом 9.4 договору кошти, які надійшли в рахунок погашення заборгованості за договором, в тому числі списані в договірному порядку з рахунків позичальника або третіх осіб, а також перераховані третіми особами, направляються в наступній черговості на:

- погашення заборгованості за простроченими процентами (які нараховані та строк сплати яких настав);

- погашення заборгованості по простроченим комісіям (які нараховані та строк сплати яких настав);

- погашення процентів (що нараховані, строк сплати яких настав та які не є простроченими);

- погашення комісій (що нараховані, строк сплати яких настав та які не є простроченими);

- погашення простроченої заборгованості за кредитом;

- погашення чергового платежу за кредитом, якщо договором передбачено погашення кредиту частинами відповідно до зменшення ліміту кредитної лінії (строк сплати якого настав та яка не є простроченою);

- погашення пені за прострочення сплати процентів (які нараховані та не сплачені банку);

- погашення пені за прострочення повернення кредиту;

- погашення пені за прострочення сплати комісій, передбачених договором;

- погашення штрафів, передбачених договором;

- погашення суми витрат банку, пов`язаних з одержанням виконання за цим договором.Такий порядок черговості застосовується при надходженні коштів в будь-якій сумі та в день їх надходження на рахунок, зазначений в пункті 9.3 цього договору. Кошти, що залишились на рахунку, зазначеному в пункті 9.3 цього договору, після їх перерахування на погашення заборгованості за цим договором у вищезазначеному порядку, направляються банком на погашення заборгованості за кредитом. При цьому банк і позичальник досягли згоди, що банк має право застосувати інший порядок погашення заборгованості позичальника по цьому договору з будь-якою черговістю платежів.

6.19. Відповідно до пункту 9.6 цього договору позичальник доручає банку списувати з будь-яких рахунків позичальника в банку в національній та/або іноземній валюті, у тому числі, але не виключно, зазначених у цьому пункті даного договору нижче, а також з інших рахунків, які відкриті та/або будуть відкриті позичальником в банку в майбутньому протягом дії цього договору, грошові кошти з метою повернення кредиту, нарахованих та несплачених комісій, нарахованих і несплачених процентів, а також пені та штрафів, а також всіх інших платежів, передбачених цим договором, у випадку, якщо позичальник не виконає вчасно свої зобов`язання зі сплати таких платежів у строки, визначені цим договором. Своє право на договірне списання банк може використати необмежену кількість разів. В разі якщо списання виконується з рахунку в валюті, відмінній від валюти заборгованості, то в такому випадку операція з купівлі-продажу/обміну іноземної валюти здійснюється в банку по курсу та на умовах, визначених банком. Надане банку позичальником за цим пунктом договору право договірного списання виникає та може бути використане банком з наступного робочого дня після останнього дня строку, визначеного для здійснення позичальником платежів за цим договором, а в разі не визначення договором строку - починаючи з дня отримання позичальником вимоги банку про сплату відповідних платежів.

6.20. Відповідно до пунктів 10.1, 10.2 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення:

а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору; в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій, передбачених цим договором. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті.

Нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов`язання, зазначеного в пункті 10.1 цього договору і припиняється через 10 (десять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в будь-якому випадку не пізніше дня виконання позичальником зобов`язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв`язку з виникненням якої нараховувалась пеня. Пеня, зазначена в пункті 10.1 цього договору, повинна сплачуватись банку в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування (пункт 10.2 договору).

6.21. У пункті 10.3 договору встановлено, що сплата пені, передбаченої пунктом 10.1 цього договору, не звільняє позичальника від виконання зобов`язань, за порушення яких вона передбачена, і так само не звільняє його від обов`язку понад суму пені відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов`язань по цьому договору.

6.22. Пунктом 11.3 договору встановлено, що договір набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору.

6.23. За будь-якими вимогами сторін, які випливають за цим договором, встановлюється позовна давність тривалістю у десять років (пункт 11.6 договору).

6.24. На виконання умов договору позивач надав відповідачу кредит, що підтверджується меморіальними ордерами від 03.12.2015 №105710519 на суму 4 704 017,96 грн, №105710170 на суму 183 062,88 грн, №105709122 на суму 3 693 076,46 грн, №105707990 на суму 1 071 026,70 грн, від 08.12.2015 №107234167 на суму 6 000 000,00 грн та випискою по особовому рахунку за період з 11.03.2014 по 15.11.2020.

6.25. 15.02.2021 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 20 304 046,82 грн, з яких: заборгованість за кредитною лінією в сумі 10 105 086,97 грн; проценти за користування кредитною лінією в сумі 159 780,67 грн; пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за користування кредитною лінією в сумі 8 770 948,92 грн; пеня за прострочення сплати процентів від кожної суми прострочення за кредитною лінією в сумі 825 631,55грн. У вказаній заяві позивач зазначив, що 19.01.2021 за рахунок здійснення договірного списання з рахунків відповідача здійснено погашення простроченої заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 в сумі 8 991 469,55 грн, з цієї суми на погашення заборгованості за кредитною лінією спрямовано 4 894 913,03 грн, на погашення процентів за користування кредитною лінією - 4 096 556,52 грн.

Одночасно позивачем надані виписки по особовому рахунку, з яких вбачається, що: 19.01.2021 здійснена сплата траншу за кредитним договором від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ на суму 4 894 913,03 грн; оплата відсотків по траншу за кредитним договором 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ - на загальну суму 4 096 556,52 грн.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 01.11.2021 відкрито касаційне провадження у справі №922/4076/20 за касаційною скаргою АТ "Міжнародний резервний банк" на підставі пунктів 1, 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.2. Предметом судового розгляду в цій справі є позовні вимоги АТ "Міжнародний резервний банк" про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 20 304 046,82 грн, з яких: заборгованість за кредитною лінією - 10 105 086,97 грн, проценти за користування кредитною лінією - 159 780,67 грн, пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за користування кредитною лінією - 8 770 948,92 грн, пеня за прострочення сплати процентів від кожної суми прострочення за кредитною лінією - 825 631,55 грн. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.Отже, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.Такі ж правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.Тобто, у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово і послідовно вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.Отже, у спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.Такі ж висновки щодо застосування частини першої статті 1050 та статі 625 ЦК України (435-15) у їх взаємозв`язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, на підставі системного аналізу умов договору про відкриття кредитної лінії № 05-Н/14/12/КЛ-КБ від 11.03.2014 судами попередніх інстанцій встановлено, що строк кредитування за спірними правовідносинами встановлений до 19.09.2018.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/1238/17 розмежоване поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами", а отже "проценти за користування кредитом" - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики) визначених в договорі, і такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, і які сплачуються позичальником та порядок виплати яких урегульований частиною першою статті 1048 та частиною першою статті 1051 ЦК України. "Проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами" - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання порядок виплати яких урегульований частиною 2 ЦК України (435-15) , у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що у разі сплати процентів за неправомірне користування кредитом, проценти за користування кредитом за той же період часу не сплачуються.Отже, строк кредитування боржника є таким, що закінчився, як і його право законно користуватися позиченими коштами, а тому вимога АТ "Міжнародний резервний банк" про визнання поточних грошових вимог, а саме відсотків за користування кредитними коштами за період з 20.09.2018 по 15.11.2020, відхилена судами з правильним застосуванням положень статей 625 та 1050 ЦК України та узгодженою правовою позицією Верховного Суду щодо їх застосування. Щодо аргументів касаційної скарги про те, що сторони у пункті 6.2. Договору передбачили іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини першої статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості (тобто конкретний термін сплати кредиту за договором), колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на таке.У постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила відмінності у термінах "строк договору, строк виконання зобов`язання та виконання зобов`язання".Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з приписами ЦК України (435-15) мають різний зміст.Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.Так, у справі №444/9519/12 "сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання". Отже, доводи скаржника зводяться до довільного тлумачення обставин справи у зв`язку із незгодою скаржника із висновками викладеними у постановах Верховного Суду.Право позичальника правомірно користуватись грошовими коштами кореспондується з його обов`язком здійснювати плату за таке користування. Якщо ж право позичальника на користування чужими грошовими коштами припиняється у зв`язку з настанням строку повернення кредиту, то припиняється і обов`язок сплачувати передбачені договором проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами.Підставами припинення нарахування відсотків по кредиту з настанням яких припиняється право кредитодавця нараховувати та стягувати проценти за правомірне користування кредитом є сплив визначеного договором строку кредитування.Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що між сторонами Договору сплинув термін строку кредитування, а отже кредитодавець АТ "Міжнародний резервний банк" втратив право нараховувати відсотки за статтями 1048 та 1054 ЦК України. Верховний Суд зазначає, що АТ "Міжнародний резервний банк" має право здійснювати нарахування відсотків за правомірне користування чужими грошовими коштами згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, однак останній такі вимоги не заявляв.Таким чином, безпідставним є доводи скаржника про наявність в АТ "Міжнародний резервний банк" права з урахуванням погодження сторонами умов договорів щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту, оскільки зі спливом кредитування припинилося право кредитора нараховувати проценти за кредитом.Суд відзначає, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України (висновок сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16).Якщо сторони бажають врегулювати свої правовідносини щодо стягнення річних у порядку частини другої статті 625 ЦК України іншим способом, ніж той який передбачено цією нормою, то таке регулювання повинно бути самостійною умовою договору, воно не може ототожнюватися з умовами договору про стягнення процентів за правомірне користування кредитом, передбаченими у порядку статті 1048 ЦК України, оскільки законодавець не ототожнює підстави правомірного та неправомірного користування кредитними коштами (така правова позиція висловлена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.05.2019 у справі №910/18618/17, від 02.07.2020 у справі №910/18618/17, від 24.09.2020 у справі № 905/2852/16, від 06.02.2020 у справі №902/5/19, від 10.11.2020 у справі №916/4932/15).З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України дійшла висновку, що аргументи скаржника щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій статей 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 10561 ЦК України (435-15) не знайшли свого підтвердження.При цьому, суд апеляційної інстанції врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 625 та 1048 ЦК України, викладені у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.Тобто, така практика під час застосування положень статей 625 та 1048 ЦУ України є сталою та послідовною, а тому у Верховного Суду відсутні підстави для надання окремого правового висновку з цього питання.Таким чином доводи касаційної скарги, визначені у пункті 4.3.1 цієї постанови не підтвердились під час касаційного перегляду справи.

8.3. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник також зазначає про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

З цього приводу Верховний Суд зазначає таке.Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16). Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи №823/2042/16).Верховний Суд зазначає, що скаржником не наведено вмонтовано обґрунтованих підстав на підтвердження необхідності для відступу від уже сформованої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, оскільки такі висновки є чіткими, зрозумілими та сприяють однозначному застосуванню норм матеріального права, а тому колегія суддів доходить висновку що в цій частині доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які вже встановлені судами попередніх інстанцій, а Судом не вбачається порушень судами норм процесуального права та/або неправильного застосування норм матеріального права під час їх встановлення. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги, зазначені у пункті 4.2 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи. Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання АТ "Міжнародний резервний банк" про передачу справи на розгляд Великої палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з огляду на те, що аргументи та доводи, викладені у клопотанні, не відповідають критеріям, визначеним у частині п`ятій статті 302 ГПК України, адже не містять жодних доказів щодо наявності виключної правової проблеми, а також з урахуванням міркувань, наведених вище.

8.4. Верховний Суд також вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги (пункт 4.3.2 цієї постанови) щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 1 статті 1 Законом України від 16.06.2020 № 691-20 "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19", який набрав чинності 04.07.2020 та яким внесено зміни до розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) та доповнено пунктом 8 такого змісту: "У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказаним Законом скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину.З огляду на приписи розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) , Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (211-2020-п) "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", якою установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин та який станом на момент ухвалення місцевим господарським судом рішення у цій справі не завершився, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахування позивачем пені за прострочення сплати заборгованості за тілом кредиту з 12.03.2020 у сумі 1 442 622,90 грн є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку розрахунку пені, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування пені у сумі 7 328 327,00 грн за період з 20.09.2018 по 11.03.2020.Колегія суддів, з`ясовуючи зміст цього положення в аспекті питань, що розглядаються у справі, виходить передусім з конституційних принципів верховенства права та незворотності дії законів у часі. У Рішенні від 9 лютого 1999 року N 1-рп/1999 Конституційний Суд України наголосив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів; перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший та другий пункту 2 мотивувальної частини).Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року (v001p710-97) № 1-зп/1997).Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзаци третій, четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 (v001p710-99) року1-рп/1999).Верховний Суд зазначає, що Законом України від 16.06.2020 № 691-20 "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19" (691-20) скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (392-2020-п) , відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22.05.2020 до 31.07.2020 на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 (211-2020-п) "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (641-2020-п) , відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 01.08.2020 до 31.12.2020 на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (211-2020-п) "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 20.05.2020 №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (1236-2020-п) установлено з 19.12.2020 до 01.10.2021 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (211-2020-п) , від 20 травня 2020 року №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (392-2020-п) та від 22 липня 2020 року №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (641-2020-п) .З огляду на приписи розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) , Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (211-2020-п) "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", якою установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин та який станом на момент ухвалення місцевим господарським судом рішення у цій справі не завершився, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував вказані норми права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що нарахування позивачем пені за прострочення сплати заборгованості за тілом кредиту з 12.03.2020 у сумі 1 442 622,90 грн є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права.

8.5. Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 та у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012 щодо застосування положень частини другої статті 625 ЦК України з огляду на таке.Верховний Суд зауважує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №910/3040/16.При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).Однак, колегія суддів зауважує, що правовідносини у справі № 5017/1987/2012 (на яку посилається скаржник), не є подібними до правовідносин, що склалися у справі, що розглядається, позаяк у справі № 5017/1987/2012 договором була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України, а не відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу. У справі ж яка переглядається, суди встановили відсутність такої умови Договору. Проаналізувавши зміст наведеної постанови, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за схожого правового регулювання спірних правовідносин, що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначена справа і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.Крім того Верховний Суд зазначає, що зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій вірно застосовано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 щодо застосування положень статей 625 та 1048 ЦУ України у контексті до умов Договору.

8.6. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, зазначені у пункті 4.4 цієї постанови, оскільки скаржником не наведено які саме докази не оцінені судами попередніх інстанцій та які обставини, що мають суттєве значення, суди встановили на підставі недопустимих доказів.Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судами з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень. Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

8.7. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного у цій постанові, беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються із застосуванням норм права судами попередніх інстанцій.

8.8. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано. Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.9. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом. Зважаючи на те, що наведені скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Міжнародний резервний банк" в цій частині.

9.2. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги АТ "Міжнародний резервний банк" в частині оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі №922/4076/20 з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення, а оскаржувані рішення суду - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстав, визначених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" на рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі №922/4076/20, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" у частині підстав, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі №922/4076/20 - без змін.Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос