Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного 

Суду України у складі:

головуючого                           Терлецького О.О.,

суддів:                               Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

                                      Панталієнка П.В., Тітова Ю.Г., –

розглянувши за винятковими обставинами в порядку письмового провадження за скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі – ДПІ) справу за позовом Повного товариства "Ломбард "Вента.Л", ТОВ компанія "Даніс.Київ" і компанія" (далі – Товариство) до ДПІ про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

У травні 2006 року Товариство звернулося до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ від 5 грудня 2005 року № 0004261702/0, прийнятого на підставі акта перевірки від 25 листопада 2005 року № 2636/22-0/23452992, яким йому визначено податкове зобов’язання за платежем "Податок з доходів фізичних осіб" у сумі 51 903 грн 24 коп. (17 301 грн 08 коп. – основний платіж і 34 602 грн 16 коп. – штрафні (фінансові) санкції).

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він не є податковим агентом і тому не може нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету від імені та за рахунок платника податок з доходу, отриманого позичальником у разі не повернення ним позики.

Господарський суд Харківської області постановою від 20 червня 2006 року позов задовольнив.

Харківський апеляційний господарський суд постановою від 4 вересня 2006 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким у позові відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 липня 2008 року касаційну скаргу Товариства задовольнив, постанову Харківського апеляційного господарського суду скасував, а постанову Господарського суду Харківської області залишив у силі.

У скарзі до Верховного Суду України про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2008 року ДПІ, посилаючись на те, що касаційний суд, при вирішенні цієї справи, інакше застосував положення статей 8, 12 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі – Закон № 889-IV (889-15) ) як у справі з аналогічного спору і між тими самими сторонами, просить скасувати її та залишити в силі помилково скасовану постанову суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що суд касаційної інстанції неоднаково порівняно з іншими справами і неправильно застосував у цій справі зазначені вище норми права, а тому скарга ДПІ підлягає задоволенню. При цьому колегія суддів виходить із такого.

Скасовуючи постанову Харківського апеляційного господарського суду та залишаючи в силі постанову Господарського суду Харківської області, Вищий адміністративний суд України погодився із висновком суду першої інстанції про те, що дохід фізичної особи, одержаний від ломбарду при невиконанні нею своїх обов’язків за договором позики щодо викупу закладених речей, є доходом одержаним не від податкового агента, і тому підлягає оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку у відповідності до підпункту 8.2.1. пункту 8.2. статті 8 Закону № 889-IV. Враховуючи наведене, в діях Товариства відсутні порушення податкового законодавства, а тому, відповідно, відсутні підстави і для застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

Проте з таким висновком суду касаційної інстанції погодитися не можна.

За змістом підпункту 4.3.23. пункту 4.3. статті 4 Закону № 889-IV сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до настання визначеного договором строку її повернення ця сума не є об’єктом оподаткування. Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов’язання та реалізації заставленого майна виникає об’єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих у позику і не повернутих у встановлений договором строк. При цьому також може виникнути об’єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться в ломбарду під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

Згідно з пунктом 1.15. статті 1 Закону № 889-IV податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента–юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

З огляду на положення підпункту 8.1.1. пункту 8.1. статті 8 та пункту 12.3. статті 12 Закону № 889-IV ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону.

За таких обставин висновки Господарського суду Харківської області та Вищого адміністративного суду є помилковими.

Натомість, Харківський апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ломбард у випадках несвоєчасного повернення суми позики та реалізації предметів застави – рухомого майна у вигляді виробів із дорогоцінних металів (або їх лому) – є податковим агентом та зобов’язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб.

Таким чином, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, його рішення є законними й обґрунтованими і було скасовано касаційним судом помилково, що відповідно до частини 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду касаційної інстанції і залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 241– 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити повністю.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs3022036) від 10 липня 2008 року скасувати, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 4 вересня 2006 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.