ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2020 року
м. Київ
справа № 826/17348/14
адміністративне провадження № К/9901/5714/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні
касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року (суддя Кузьменко В.А.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року (судді Костюк Л.О., Твердохліб В.А., Бужак Н.П.)
у справі № 826/17348/14
за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - позивач, ПАТ "ДПЗКУ") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 липня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на суму 65 008 829,00 грн, з яких 52 007 063,00 грн основний платіж, 13 001 766,00 грн - штрафні (фінансові) санкції.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року у справі №826/17348/14 та направити справу на новий розгляд.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами не було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає. Під час розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій не ставилося питання щодо реальності господарських операцій з контрагентами та наявності у позивача первинних документів та інших доказів. Позивач був впевнений, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене тільки внаслідок завищення фінансових витрат, у зв`язку з порушенням кредитного договору, а саме виплати відсотків, нарахування яких припадає на січень 2014 року, здійснено у січні 2013 року. Позивачем зазначено, що датою визнання процентів за кредитним договором з Експортно-Імпортним банком Китаю є дата нарахування відсотків, що здійснювалася кожного дня протягом 2013 року, тоді як 17 січня є лише датою виплати процентів.
Відповідач процесуальним правом подати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ "ДПЗКУ", код за ЄДРПОУ 37243279 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено Акт від 23.06.2014 №549/26-55-22-07/37243279. Висновками акту встановлено, зокрема, порушення підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, підпункту 138.5.2 пункту 138.5, пункту 138.8, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.6, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 141.1 статті 141, пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 15 липня 2014 року № 98226552207, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на суму 65 008 829 грн, з яких 52 007 063 грн основний платіж, 13 001 766 грн - штрафні (фінансові) санкції.
Як вбачається з акту перевірки, підставами для визначення позивачу зазначених сум грошових зобов`язань слугували висновки перевіряючих про завищення філіями ПАТ "ДПЗКУ" задекларованих витрат у 2013 році, завищення адміністративних витрат за 2013 рік головним управлінням ПАТ "ДПЗКУ", завищення фінансових витрат.
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується завищення ПАТ "ДПЗКУ" фінансових витрат за 2013 рік у сумі 265 891 808 грн, у зв`язку з віднесенням до їх складу суми відсотків за кредитним договором, нарахування яких припадає на січень 2014 року.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується виходячи з такого.
Матеріалами справи підтверджено, що 26 грудня 2012 року ПАТ "ДПЗКУ" (позичальник) укладено з Експортно-імпортним банком Китаю (кредитор) кредитний договір №BLA201209, згідно якого кредитор погоджується надати позичальнику, відповідно до умов і положень цього договору кредит у доларах США із загальною основною сумою, яка не перевищує загальну суму зобов`язання.
Всі надходження за кредитом повинні використовуватись позичальником з метою придбання сільськогосподарської продукції у виробників для наступного продажу китайському імпортеру згідно з комерційним контрактом.
Згідно пункту 6.1 кредитного договору, на кожну дату виплати процентів позичальник повинен виплачувати кредитору проценти на суму кредиту.
Пунктом 6.2 кредитного договору передбачено, що сума кредиту має послідовні періоди нарахування процентів. Період нарахування процентів, що застосовується до суми кредиту, дорівнює шести місяцям, за умови, що: перший період нарахування процентів щодо суми кредиту починається (включно з) у той день, в який здійснюється надання суми кредиту, та закінчується (виключаючи) у першу дату виплати процентів; будь-який період нарахування процентів, який буде виходити за межі дати остаточного погашення, закінчується датою остаточного погашення.
Згідно пункту 6.3 кредитного договору процентна ставка, що застосовується до суми кредиту або її відповідної частини, на кожний період нарахування процентів є річною ставкою, яка визначається кредитором та складається з (а) ставки LIBOR (Лондонська міжбанківська ставка пропозиції) за цей період нарахування процентів плюс (b) маржа (4,5% річних).
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що нараховану у період з 21 липня 2013 року по 31 грудня 2013 року суму процентів за кредитним договором, позивачем фактично виплачено 17 січня 2014 року, що підтверджується платіжним дорученням від 17 січня 2014 року №6.
Підпунктом 14.1.258 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.
У відповідності до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов`язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).
Згідно підпункту 138.5.2 пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України датою визнання та сумою витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій, у тому числі субординованого боргу, є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов`язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів) та їх сума, визначені згідно з правилами бухгалтерського обліку.
Згідно пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України визначено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов`язані з нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв`язку з провадженням господарської діяльності платника податку.
Разом з тим, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій, що право на включення до складу витрат процентів від здійснення кредитно-депозитних операцій виникає з дати фактичної виплати процентів, тобто що у межах спірних правовідносин датою визнання процентів позивачем за кредитним договором є 17 січня 2014 року, оскільки положення підпункту 138.5.2 пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України пов`язують дату визнання витрат з датою визнання процентів, а не датою фактичної виплати процентів.
Окружним адміністративним судом м. Києва та Київським апеляційним адміністративним судом не надано правової оцінки Податковій декларації з податку на прибуток підприємства (код рядка 06.3), не досліджено, чи відображені проценти у складі витрат податкової декларації за звітний 2013 рік.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті не досліджено детально умови кредитного договору між ПАТ "ДПЗКУ" та Експортно-імпортним банком Китаю.
Також колегія суддів Касаційного адміністративного суду зауважує, що у матеріалах справи наявні додаткові пояснення відповідача від 20 листопада 2014 року з розрахунком щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток по кожному епізоду порушення, проте судами попередніх інстанцій не досліджено даний доказ.
Рішення судів попередніх інстанцій не містять висновків щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ "Глобал-Ресурс", ТОВ "Агромарк", ТОВ "Дойче Агро Компані", ТОВ "Агропродукт-Сервіс ЛТД", ТОВ "КМК-ЮГ", а отже висновки податкового органу про безпідставне віднесення до складу витрат вартості отриманих товарів та послуг від вказаних контрагентів є передчасними та необґрунтованими.
Колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті не з`ясовано у повному обсязі обставини донарахування по всім епізодам, не досліджено правильність розрахунку податковим органом грошового зобов`язання з податку на прибуток, визначеного внаслідок порушень, вчинених Головною торгово-експортною Філією ПАТ "ДПЗКУ", Філіями ПАТ "ДПЗКУ" "Дубенський КХП", "Старокостянтинівський елеватор", "Богданівецький КХП", ПАТ "ДПЗКУ" Головне управління.
Колегія суддів зауважує, що судами попередніх інстанцій не дотримано норм процесуального права. Так, згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час розгляду справи по суті) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Натомість судами попередніх інстанцій не витребувано від сторін доказів на обґрунтування своєї позиції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до вимог статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку щодо задоволення касаційної скарги з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року скасувати, справу №826/17348/14 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Судді: С.С. Пасічник
В.П. Юрченко