911/2579/20 Про визнання недійсним рішення, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, усунення перешкод у користуванні майном та скасування записів про державну реєстрацію права власності у реєстрі - 14.12.2021 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин № 2" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 (судді: Коротун О. М. - головуючий, Сулім В. В., Майданевич А. Г.) в частині зміни мотивувальної частини рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2021

та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок торгівлі" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 (судді: Коротун О. М. - головуючий, Сулім В. В., Майданевич А. Г.) і рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2021 (суддя Ейвазова А. Р.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок торгівлі"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин № 2" та Ірпінської міської ради

про визнання недійсним рішення, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, усунення перешкод у користуванні майном та скасування записів про державну реєстрацію права власності у реєстрі,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будинок торгівлі" (далі - ТОВ "Будинок торгівлі") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин № 2" (далі - ТОВ "Магазин № 2") про: 1) визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.07.2012 серії САЕ № 468328 (далі - свідоцтво про право власності від 25.07.2012), видане ТОВ "Магазин № 2", в частині права приватної власності на частину майнового комплексу, вказаного у цьому свідоцтві в описі об`єкта такими словами: ІІІ (14,6 м2), IV (6,5 м2), замощення І (невизначеної площі), склад літ. "Ж", гараж літ. "З"; 2) визнання за позивачем права приватної власності на маршові сходи (майданчик), розташовані на першому поверсі, приміщення літ. "А", позначення ІІІ, площею 14,6 м2; 3) усунення перешкод у користуванні будівлею та майном шляхом зобов`язання ТОВ "Магазин № 2" знести самочинно збудовану котельню, розташовану на першому поверсі будівлі (згідно з матеріалами інвентаризаційної справи (2008 рік) приміщення IV літ. "А", площею 6,5 м2, та стіну з піноблоку на маршових сходах (майданчику) на першому поверсі приміщення літ. "А", позначення ІІІ, площею 14,6 м2, розташовані за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, вул. Соборна, будинок, 103; 4) скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності за ТОВ "Магазин № 2" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30.10.2019 № 33956203 щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1951297632109 в частині відомостей про замощення І (невизначеної площі), вказане в описі об`єкта; котельню (приміщення на схемах з матеріалів інвентаризаційної справи на першому поверсі, позначення IV, площею 6,5 м2) вказану як складову частину об`єкта нерухомого майна під літ. "Л" площею 6,5 м2; склад літ. "Ж" (загальна площа 18,3 м2); гараж літ. "З" (загальна площа 14,1 м2).

На обґрунтування позову позивач посилався на порушення своїх прав як власника спірних маршових сходів, розташованих біля ліфту, внаслідок незаконного отримання у власність і зайняття ТОВ "Магазин № 2" цих сходів; позивач стверджував про те, що зазначене товариство самочинно заварило, а згодом побудувало стіну на сходовій клітині (маршові сходи (майданчик)), що спричинило блокування евакуаційного виходу ТОВ "Будинок торгівлі", тому зведена стіна із піноблоків підлягає знесенню. Позивач також посилався на те, що спірна котельня збудована самочинно з істотним порушенням будівельних і протипожежних норм, а тому вона теж підлягає знесенню. Водночас є самочинно збудованими склад та гараж. Крім того, позивач зазначав про відсутність підстав для застосування строків позовної давності, оскільки порушення є таким, що триває у часі, а тому такий позов може бути пред`явлений допоки існує порушення.

Разом із тим позивач наголосив на тому, що про існування свідоцтва про право власності від 25.07.2012 йому стало відомо після отримання 07.11.2019 копій матеріалів інвентаризаційної справи від Комунального підприємства Київської обласної ради "Північне БТІ" (далі - КП "Північне БТІ").

1.2. У листопаді 2020 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про зміну предмета позову, а також про залучення до участі у цій справі як співвідповідача - Ірпінську міську раду (далі - Ірпінська міськрада). У заяві про зміну предмета позову позивач просив: 1) скасувати рішення Ірпінської міськради від 28.02.2012 № 1708-27-VI "Про оформлення за ТОВ "Магазин № 2" права власності на майновий комплекс у м. Ірпені на вул. ІІІ-Інтернаціоналу" (далі - рішення Ірпінської міськради від 28.02.2012); 2) визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.07.2012, виданого ТОВ "Магазин № 2", в частині права приватної власності на частину майнового комплексу, вказаного у цьому свідоцтві в описі об`єкта такими словами: ІІІ (14,6 м2), IV (6,5 м2), замощення І (невизначеної площі), склад літ. "Ж", гараж літ. "З"; 3) усунення перешкод у користуванні будівлею та майном шляхом зобов`язання ТОВ "Магазин № 2" знести самочинно збудовану котельню, розташовану на першому поверсі будівлі (згідно з матеріалами інвентаризаційної справи (2008 рік) приміщення IV літ. "А" площею 6,5 м2 та стіну з піноблоку на маршових сходах (майданчику) на першому поверсі приміщення літ. "А", позначення ІІІ, площею 14,6 м2, розташовані за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, вул. Соборна, будинок, 103; 4) скасування реєстрації права власності ТОВ "Магазин № 2" на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1951297632109 в частині замощення І (невизначеної площі) вказане в описі об`єкта; котельні (приміщення на схемах з матеріалів інвентаризаційної справи на першому поверсі, позначення IV, площею 6,5 м2) вказану як складову частину об`єкта нерухомого майна під літ. "Л" площею 6,5 м2; складу літ. "Ж" (загальна площа 18,3 м2); гаража літ. "З" (загальною площею 14,1 м2).

1.3. Позивач також подав клопотання про залучення до участі у справі Ірпінської міськради як співвідповідача.

1.4. Місцевий господарський суд прийняв зазначену заяву позивача про зміну предмета позову та згідно з ухвалою Господарського суду Київської області від 20.11.2020 залучив до участі у справі як співвідповідача Ірпінську міськраду.

1.5. У відзиві на позов ТОВ "Магазин № 2" просило у його задоволенні відмовити, посилаючись, зокрема, на те, що позивач тривалий час вчиняє дії, які відповідач розцінює як намагання захопити частину належного товариству майна; земельна ділянка під об`єктами нерухомості є власністю Ірпінської міськради і на даний час не сформована, а відомості щодо неї не внесені до Державного земельного кадастру; позивач є власником інших маршових сходів, розташованих в іншій частині будинку, а не тих, що є предметом спору у справі; ТОВ "Магазин № 2" не здійснювало блокування евакуаційного входу; у позивача виявлені порушення пожежної та техногенної безпеки; позивач не є суб`єктом права на звернення з позовом про знесення будівлі, яка, як він вважає, збудована самочинно; у технічну документацію внесені виправлення (підчистки) в частині розміщення площі та маршових сходів, а висновок експерта наданий з численними порушеннями, без огляду та участі відповідача. Водночас відповідач у відзиві посилався на пропуск позивачем позовної давності.

1.6. ТОВ "Магазин № 2" подало заяву про застосування позовної давності.

1.7. Ірпінська міськрада у відзив на позов заперечила проти його задоволення, просила відмовити у позові, посилаючись, зокрема, на те, що позивач не обґрунтував у чому саме полягає незаконність рішення Ірпінської міськради від 28.02.2012 та зазначаючи про те, що позивач знав та мав можливість своєчасно дізнатися про можливе порушення своїх прав у межах строку позовної давності.

1.8. Ірпінська міськрада також подала заяву про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог та просила відмовити у зв`язку з цим у задоволенні позову.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 02.04.2021 у позові відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив із того, що оскільки предметом спору у цій справі є рішення органу місцевого самоврядування, яке є ненормативним актом, що вичерпав свою дію фактом його виконання, визнання його недійсним, як і свідоцтва про право власності, виданого на його підставі в частині певного майна, з урахуванням у подальшому поділу відповідного майна, не є ефективним способом захисту. Суд першої інстанції також зазначив про те, що позивач не підтвердив набуття ним права власності на маршові сходи, право власності на які зареєстровано за ТОВ "Магазин № 2" (позначені ІІІ приміщення літ. "А", перший поверх) як складова частина об`єкта нерухомого майна за реєстровим № 1951193932109.

Водночас, як установив суд, позивач не є власником або землекористувачем земельної ділянки, на якій збудована котельня, котру позивач вважає збудованою самочинно, а також не є відповідним органом державної влади або місцевого самоврядування, який може подати відповідний позов про знесення самочинно збудованого майна.

Окрім того, суд визнав необґрунтованими посилання позивача на блокування евакуаційного виходу внаслідок зведення стіни з піноблоків і самовільного захоплення маршових сходів, звернувши увагу на недоведення позивачем наявності у нього права власності на спірні маршові сходи.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що не підлягають задоволенню і вимоги позивача про скасування реєстрації права власності ТОВ "Магазин № 2" на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1951297632109, в частині замощення, складу, гаража, оскільки оспорювати право власності на набуте ТОВ "Магазин № 2" майно, у разі встановлення факту його самочинного будівництва, належить саме власнику (користувачу) відповідної земельної ділянки, яким позивач не є; до того ж позивач у позові не визначив, яким чином порушує його права або законні інтереси реєстрація права на замощення за ТОВ "Магазин № 2".

Таким чином, місцевий господарський суд відмовив у позові за необґрунтованістю, а не за спливом позовної давності, про застосування якої заявляли відповідачі.

2.2. Згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2021 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2021 у справі № 911/2579/20 залишено без змін.

Апеляційний господарський суд визнав необґрунтованим та таким, що суперечить висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, висновок суду першої інстанції про неможливість скасування рішення органу місцевого самоврядування у судовому порядку як такого, що вичерпало свою дію внаслідок виконання, та визнання недійсним свідоцтва, виданого на його підставі в частині певного майна.

Водночас, здійснюючи апеляційний перегляд справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність матеріалами справи факту набуття позивачем права власності на сходи площею 14,6 м2 у будівлі за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, вул. Соборна, 103, зазначивши про відсутність підстав для передання зазначеного майна у власність ТОВ "Магазин № 2", а отже, незаконність рішення Ірпінської міськради від 28.02.2012 у вказаній частині та свідоцтва про право власності від 25.07.2012 у частині зазначення права власності на приміщення "ІІІ" площею 14,6 м2. Разом із тим суд апеляційної інстанції, зважаючи на заяву відповідачів про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог, дійшов висновку про те, що позивач з вимогами про скасування рішення Ірпінської міськради від 28.02.2012 та визнання недійсним свідоцтва про право власності від 25.07.2012 у частині стосовно спірних сходів звернувся з пропуском строку позовної давності; причини пропуску такого строку суд визнав необґрунтованими.

Отже, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в частині скасування зазначеного рішення та визнання недійсним свідоцтва про право власності в частині права приватної власності на частину майнового комплексу, що вказаний у цьому свідоцтві в описі об`єкта як ІІІ (14,6 м2) з підстав пропуску позовної давності, про що було заявлено відповідачами. Відповідно у задоволенні позову слід відмовити саме з цих підстав, а тому, за висновком суду апеляційної інстанції, мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення її у наведеній вище редакції.

Водночас, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що позивач у цій справі не є власником або землекористувачем земельної ділянки, на якій збудовано котельню, а також не є відповідним органом державної влади або місцевого самоврядування, який може подати відповідний позов про її знесення. Суд також зазначив, що не знайшли підтвердження під час розгляду цієї справи і посилання позивача на блокування евакуаційного виходу, тому позовні вимоги щодо знесення стіни із піноблоків також не підлягають задоволенню.

Крім того, за висновком суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції правомірно виходив із того, що не підлягають задоволенню і вимоги скаржника щодо скасування реєстрації права власності ТОВ "Магазин № 2" на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1951297632109, в частині: замощення І (невизначеної площі), вказане в описі об`єкта; складу літ. "Ж" (загальна площа 18,3 м2); гаража літ. "З" (загальна площа 14,1 м2), оскільки вимоги в частині скасування відповідного права стосовно складу і гаража, які позивач вважав самочинно збудованими, є такими, що заявлені особою, якій не належить право на земельну ділянку, на якій розташоване таке майно, тобто позивач не є носієм суб`єктивного матеріального права, на захист якого заявлені вимоги у відповідній частині.

3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них

3.1. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Магазин № 2" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить змінити постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 в частині щодо зміни мотивувальної частини про відмову в задоволені позову про скасування рішення Ірпінської міськради від 28.02.2012 в частині щодо сходів ІІІ площею 14,6 м2 (пункт 11 додатку до рішення) та визнання недійсним свідоцтва про право власності від 25.07.2012 в частині права приватної власності на частину майнового комплексу, вказаного у свідоцтві в описі об`єкта як ІІІ (14,6 м2), залишивши в силі у зазначеній частині мотивувальну частину в редакції рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2021 у цій справі.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки оскаржену постанову у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 щодо застосування позовної давності, від 12.08.2021 у справі № 5019/592/12 щодо презумпції правомірності набуття права власності, від 18.06.2019 у справі № 911/16657/18, від 05.09.2019 у справі № 921/320/18 стосовно способу захисту порушеного права, від 10.05.2018 у справі № 916/495/14 стосовно особливостей актів ненормативного характеру, від 05.02.2020 у справі № 904/750/19 стосовно правової природи свідоцтва про право власності, від 08.07.2021 у справі № 904/10052/17 стосовно застосування стандарту "вірогідність доказів", у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц щодо втручання у право власності.

Скаржник погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем позовної давності, проте вважає, що суд мав би відмовити у позові про скасування і визнання недійсним оспорюваних рішення та свідоцтва саме за необґрунтованістю таких вимог, як це зробив суд першої інстанції, оскільки позивач не довів наявності суб`єктивного права власності на спірні маршові сходи. Зокрема, скаржник стверджує про те, що оспорювані позивачем рішення та свідоцтво були видані ТОВ "Магазин № 2" на ті площі нерухомого майна, які були ним придбані за договором купівлі-продажу від 30.06.1994; зазначає, що саме він є власником спірних маршових сходів та акцентує увагу на тому, що суд апеляційної інстанції, на його думку, неналежно оцінив наявні у справі докази, залишив поза увагою те, що відповідно до наявного у справі технічного паспорта від 1993 року будівля за адресою: м. Ірпінь, вул. Соборна, 103, має двоє маршових сходів.

3.2. Водночас, не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Будинок торгівлі" подало касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 і рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2021 у справі, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скаржник вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, статтю 41 Конституції України, статей 181, 316, 317, 376, 391 Цивільного кодексу України, порушили норми процесуального права - статей 2, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - статей 3, 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), де власник майна просив визнати недійсним правовстановлюючий документ про право власності на нерухоме майно, скасувати рішення органу місцевого самоврядування, скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно і, як наслідок, усунення перешкод у користуванні майном.

Скаржник стверджує про те, що позивач довідався про порушення свого права власності в день отримання листа КП "Північне БТІ" від 07.11.2019, отже, строк позовної давності спливає 07.11.2022. На думку скаржника, висновки суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем позовної давності ґрунтуються на припущеннях, оскільки суд на обґрунтування таких своїх висновків не послався на жодний доказ, який би підтверджував зазначені висновки.

Водночас скаржник посилається на те, що ТОВ "Магазин № 2" порушив права позивача, збудувавши котельню, яка блокує евакуаційний (пожежний вихід) з його приміщень другого та третього поверхів, чим позбавляє можливості користуватися ними. Також позивач зазначає, що він є землекористувачем земельної ділянки, на якій самочинно збудовані котельня, склад, гараж, замощення, тому є особою, права якої порушені внаслідок будівництва цих об`єктів.

3.3. ТОВ "Будинок торгівлі" у запереченнях проти доводів касаційної скарги не погоджується з доводами касаційної скарги ТОВ "Магазин № 2", вважає її необґрунтованою та просить залишити її без змін.

3.4. Від Ірпінської міськради надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника ради. Водночас рада підтримала доводи касаційної скарги ТОВ "Магазин № 2".

3.5. Від ТОВ "Магазин № 2" надійшли пояснення у справі.

3.6. Від ТОВ "Магазин № 2" надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Будинок торгівлі", в якому відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а судові рішення у справі - без змін; рішення у справі прийняти з урахуванням вимог поданої ТОВ "Магазин № 2" касаційної скарги.

3.7. Від ТОВ "Магазин № 2" надійшло клопотання щодо недопущення до участі у справі представника позивача Сьомки Р. О., а також клопотання щодо врахування окремих відомостей для розгляду вказаного клопотання, які колегією суддів відхиляються за необґрунтованістю та наданням представником позивача Сьомкою Р. О. доказів на підтвердження його повноважень.

3.8. Від Ірпінської міськради надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Будинок торгівлі", в якому вона просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, а мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції змінити в частині задоволення позовних вимог про скасування спірного рішення та визнання недійсним оспорюваного свідоцтва.

4. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду

4.1. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 06.10.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Магазин № 2" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 у справі № 911/2579/20 із здійсненням розгляду справи у судовому засіданні 09.11.2021.

У судовому засіданні 09.11.2021 у зв`язку з надходженням 25.10.2021 касаційної скарги від ТОВ "Будинок торгівлі" та необхідністю вирішення питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за нею, розгляд касаційної скарги ТОВ "Магазин № 2" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 було відкладено на 07.12.2021.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 10.11.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Будинок торгівлі" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 і рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2021у справі № 911/2579/20 із здійсненням розгляду справи у судовому засіданні 07.12.2021.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на касаційні скарги, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Ірпінської міськради народних депутатів від 29.12.1992 № 322/8 "Про реєстрацію орендного підприємства "Будинок торгівлі" зареєстровано Орендне підприємство "Будинок торгівлі" (далі - ОП "Будинок торгівлі").

03.09.1993 товариству покупців, створеному членами трудового колективу ОП "Будинку торгівлі", видано свідоцтво про реєстрацію орендного товариства у Фонді комунальної власності Ірпінської міськради народних депутатів.

30.11.1993 між Фондом комунальної власності Ірпінської міськради народних депутатів (продавець) та ОП "Будинок торгівлі" (покупець) укладено договір купівлі-продажу державного майна, який посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за № 4347 (далі - договір за № 4347), згідно з положеннями якого продавець продав, а покупець купив державне майно - будинок торгівлі у м. Ірпені, на вул. ІІІ Інтернаціоналу, 103, відповідно до умов, що визначені у вказаному договорі.

Згідно з пунктом 1.1 договору за № 4347 майно включає в себе всі його активи й пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з актом інвентаризації, який є додатком до відповідного договору.

За змістом пункту 1.2 вказаного договору право власності на відчужене майно перейшло до покупця на підставі рішення Фонду комунальної власності Ірпінської міської ради народних депутатів від 05.11.1993 № 11.

Як убачається з акта оцінки, затвердженого Фондом комунальної власності Ірпінської міськради народних депутатів від 18.11.1993, вартість відчужуваного майнового комплексу становить 896 973 500,00 карбованців (пункт 1.3 договору за № 4347).

У пункті 1.4 договору за № 4347 сторони узгодили, що вказаний об`єкт продано за 896 973 500,00 карбованців.

Відповідно до акта приймання-передачі від 09.02.1994, укладеного на виконання зазначеного договору, Фонд комунальної власності Ірпінської міськради передав ОП "Будинок торгівлі" основні засоби, описані у додатках № 1 і № 2.

Згідно з додатком № 1 до акта від 09.02.1994 ОП "Будинок торгівлі" передана будівля площею 1176,1 м2, яка складається з таких приміщень: перший поверх - 109,7 м2, включає фойє - 50 м2, склад - 13, 4 м2, коридор - 8,3 м2, коридор - 3,4 м2, коридор - 6,1 м2, маршові сходи (майданчик) - 14,6 м2, вітрину - 9,9 м2, ліфт - 4,0 м2; другий поверх (кім. с/вузла) - 518,5 м2; третій поверх (у т. ч. с/вузол) - 547,9 м2. Окрім того, за вказаним актом передано сарай літ. "Г" - 45,1 м2. Всього приміщень і будівель за актом передано площею 1221,2 м2.

У додатку № 1 вказано, що площа визначена згідно з інвентаризаційною справою Ірпінського міжміського бюро технічної інвентаризації від 17.10.1993; вентиляційна камера спільного користування магазину № 117 та магазину № 2.

ОП "Будинок торгівлі" видано свідоцтво про власність за реєстраційним № 92, в якому вказано, що покупець за договором від 30.11.1993 є власником майна за адресою: м. Ірпінь, вул. ІІІ Інтернаціоналу, 103.

Відповідно до установчої угоди від 06.12.1993 товариство покупців "Будинок торгівлі" вирішило створити ТОВ шляхом об`єднання своїх вкладів для здійснення господарської діяльності.

Згідно зі статутом ТОВ "Будинок торгівлі" (позивач), зареєстрованим 14.12.1993 за № 312/1 рішенням Ірпінського міськвиконкому, це товариство створено відповідно до установчої угоди, підписаної 06.12.1993 учасниками товариства (пункту 1.1 статуту) та згідно з пунктом 1.3 статуту є правонаступником ОП "Будинок торгівлі".

Реєстрація права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, передане за договором за № 4347 покупцю, правонаступником якого є позивач, здійснена 08.12.2018, про що свідчить витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Так, зміст витягу свідчить, що об`єкту наданий реєстраційний номер 1723358032109; загальна площа об`єкта - 1221,2 м2 і він розташований за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, вул. Соборна (ІІІ Інтернаціоналу), 103.

Крім того, 30.06.1994 Фонд комунальної власності Ірпінської міськради народних депутатів (продавець) і товариство покупців "Магазину № 2" (покупець) уклали договір купівлі-продажу державного майна, який посвідчено нотаріально та зареєстровано за № 1446 (далі - договір за № 1446).

Відповідно до 1.1 договору за № 1446 продавець продав, а покупець купив державне майно - магазин № 2 в м. Ірпені, вул. ІІІ Інтернаціоналу, 103 на умовах, що визначені у ньому. Майно підприємства включає в себе всі його активи й пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з актом інвентаризації, який додається до вказаного договору.

Згідно з пунктом 1.2 цього договору право власності на відчужене майно перейшло до покупця на підставі рішення Фонду комунальної власності від 07.06.1994 № 31.

Вартість відчужуваного майнового комплексу визначена актом оцінки, затвердженим Фондом комунальної власності від 24.06.1994, становить 1 285 042,00 карбованців (пункт 1.3 договору за № 1446).

Відповідно до пункту 1.4 договору за № 1446 зазначений об`єкт продано за 1 285 042,00 карбованців.

За актом прийому-передачі від 10.07.1995, який складено на виконання договору за № 1446, товариству покупців магазину № 2 передано основні та обігові засоби, описані в додатках № 1 та № 2.

Згідно з додатком № 1 до акта від 10.07.1995 товариству покупців магазину № 2 передано будівлю, яка складається з таких складових загальною площею 898,2 м2: перший поверх 387,1 м2; другий поверх (приміщення санвузла) 3,9 м2; двір: склад 167,3 м2; склад 266,5 м2; підвал, вхід в підвал 85,м2; битовка 18 м2; навіс літ. "Д" 25,4 м2; навіс літ. "Є" 43,2 м2; ворота 8,8 м2; паркан 52,9 м2; асфальтове покриття 249 м2.

Рішенням виконкому Ірпінської міськради народних депутатів від 28.10.1997 № 365/10 ТОВ "Магазин № 2" надано дозвіл на будівництво гаража розміром 3,20 х 8,00 м, зблокованого із існуючим складом літ. "Б" в м. Ірпені на вул. ІІІ Інтернаціоналу, 103.

Як убачається з витягу про державну реєстрацію прав, 14.11.2011 за товариством покупців колективу "Магазин № 2" на підставі договору за № 1446 зареєстровано право власності на об`єкт - магазин № 2 за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, вул. ІІІ Інтернаціоналу, 103; реєстраційний номер об`єкта 35147758.

Рішенням Ірпінської міськради від 28.02.2012 доручено Комунальному підприємству "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Ірпінське бюро технічної інвентаризації") взамін дубліката договору купівлі-продажу державного майна оформити та видати свідоцтво про право власності на майновий комплекс (перелік господарських споруд та приміщень будівлі згідно з додатком № 1) в м. Ірпені на вул. ІІІ Інтернаціоналу, 103 за ТОВ "Магазин № 2", а також зобов`язано ТОВ "Магазин № 2" звернутись до КП "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" для внесення відповідних змін в оригінал інвентаризаційної справи.

Це рішення прийняте, зокрема, на підставі висновку постійної депутатської комісії з питань архітектури та капітального будівництва, а також заяви ТОВ "Магазин № 2".

Згідно з додатком № 1 до вказаного рішення визначено перелік приміщень будівлі магазину в м. Ірпені на вул. ІІІ Інтернаціоналу, 103, які належать ТОВ "Магазин № 2", що складається з таких приміщень: будівлі літ. "А" загальною площею 391,7 м2: торговий зал 1-2 - 196,4 м2; коридор 1-3 - 3,2 м2; хлібна 1-4 - 18 м2; вітрина 1-8 - 31,5 м2; підсобне приміщення 1-10 - 40,4 м2; коридор 1-11 - 10,3 м2; коридор 1-12 - 29,8 м2; кабінет 1-13 - 6,8 м2; кабінет 1-14 - 12,5 м2; сходи III - 14,6 м2; котельня IV - 6,65 м2; коридор V - 3,5 м2; санвузол на другому поверсі 1-28 - 1,1 м2; санвузол 1-29 - 2,8 м2.

У загальному користуванні зазначені приміщення літ. "А": 1-7 площею 16,7 м2; 2-1 площею 45,0 м2; 2-2 площею 4,0 м2.

Перелік господарських споруд, які належать ТОВ "Магазин № 2", визначені відповідним додатком: битовка літ. "В" 18 м2; літ. "Б" - 219,6 м2; огорожа № 1, 2 (ворота/огорожа); огорожа № 1, 2 (ворота/огорожа); склад літ. "Ж - 6,3 х 3,3; навіс літ. "Д" - 4,05 х 3,3; навіс літ. "Е" - 9,5 х 4,55; замощення 1; гараж літ. "Г" - 8,2 х 4,17.

На підставі рішення Ірпінської міськради від 28.02.2012 ТОВ "Магазин № 2" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25.07.2012.

4.4. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовив у позові саме з цих підстав, а не з мотивів спливу позовної давності, про застосування якої відповідачі подали відповідні клопотання. При цьому господарський суд урахував те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, тобто тільки у разі встановлення наявності порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та викладаючи її в редакції своєї постанови, суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив із доведеності матеріалами справи факту набуття позивачем права власності на спірні маршові сходи, а отже, дійшов висновку про незаконність рішення Ірпінської міськради від 28.02.2012 і свідоцтва про право власності від 25.07.2012 у відповідній частині. Водночас суд апеляційної інстанції, зважаючи на заяву відповідачів про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог, дійшов висновку про те, що позивач з вимогами про скасування зазначеного рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним вказаного свідоцтва про право власності в частині стосовно спірних сходів звернувся з пропуском строку позовної давності; причини пропуску такого строку суд визнав необґрунтованими.

Утім такі висновки суду апеляційної інстанції колегія суддів вважає передчасними з огляду на таке.

4.5. Верховний Суд неодноразово викладав свої висновки щодо застосування норм права, якими унормовано інститут позовної давності та які є загальними та можуть бути застосовані господарським судом під час вирішення спору по суті у разі подання стороною у спорі відповідної заяви.

Так, зокрема, відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України). Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Водночас аналіз наведених норм права щодо інституту позовної давності в сукупності із нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин справи, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності, однак не обмежують його у перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 23.01.2020 у cправі № 916/2128/18.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

Зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права, якими унормовано застосування позовної давності, у контексті спірних правовідносин немає.

Однак колегія суддів звертає увагу на те, що застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно та достеменно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними на обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Таким чином, з огляду на зазначене та наведені положення законодавства під час вирішення питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду за захистом порушених прав у наведеному випадку апеляційному господарському суду належало достеменно встановити, коли саме позивач дізнався чи міг дізнатися про порушення своїх прав стосовно спірного майна, зокрема, сходів площею 14,6 м2, власником яких він себе вважає, чого, проте судом зроблено не було, тобто всупереч вимогам частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України суд належним чином не з`ясував, з якого моменту у позивача виникло право на звернення до суду з цим позовом, натомість визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від цього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Як свідчить зміст постанови апеляційного господарського суду, суд апеляційної інстанції обмежився лише посиланням на те, що позивач не був позбавлений права звернутися до органів реєстрації або комунального підприємства, органу місцевого самоврядування з метою отримання інформації про зареєстроване право власності на об`єкт, який він вважав своїм, чого ним зроблено не було, та у разі якщо позивач дійшов би висновку про порушення свого права, він мав можливість в межах строку позовної давності звернутися за захистом свого права. Водночас суд дійшов висновку про те, що про зареєстроване за відповідачем право власності на спірні маршові сходи товариство знало раніше, аніж 07.11.2019. Проте суд апеляційної інстанції таких своїх висновків з посиланням на докази, які би доводили, що позивач міг дізнатися про порушення свого права раніше, ніж після отримання 07.11.2019 копій матеріалів інвентаризаційної справи (як зазначав позивач у позові), не обґрунтував та не врахував, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, натомість висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зважаючи на викладене, висновок апеляційного господарського суду про пропуск позивачем позовної давності до вимог про скасування оспорюваного рішення та визнання недійсним спірного свідоцтва в частині щодо сходів площею 14,6 м2 є передчасним.

4.6. Поза тим, колегія суддів звертає увагу на те, що право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України і статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

У статті 16 Цивільного кодексу України унормовані способи захисту цивільних прав та інтересів.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував на тому, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 за позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування наголосила на тому, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення міськради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди. Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України (435-15) виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах № 911/2034/16 (пункт 46) і № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Як уже зазначалося, позивач у позові, зокрема, посилався на незаконне привласнення та зайняття відповідачем (ТОВ "Магазин № 2") спірних сходів, у зв`язку з чим просив скасувати рішення органу місцевого самоврядування та визнати недійсним свідоцтво про право власності у частині щодо спірних сходів.

Проте, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не досліджував та не встановлював обставини стосовно того чи може такий обраний позивачем, який вважає себе власником спірного майна, зокрема сходів площею 14,6 м2, розташованих за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, вул. Соборна, 103, спосіб захисту (зокрема щодо скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно у частині щодо зазначеного майна) вирішити спір щодо захисту права власності на вказане нерухоме майно, тобто чи є він ефективним та чи зможе в практичному аспекті забезпечити і гарантувати позивачеві поновлення порушеного права (відновлення володіння/повернення майна).

Таким чином, зважаючи на викладене, доводи касаційних скарг (зокрема, щодо питання застосування позовної давності та способу захисту порушеного права) у наведеному випадку частково знайшли підтвердження.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У зв`язку з наведеним ухвалена у справі постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, а отже, таку постанову не можна визнати законною та обґрунтованою.

5.3. Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи. Такі порушення Верховний Суд не може усунути самостійно, зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.4. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.