910/248/20 Про визнання договору оренди землі поновленим - 24.11.2021 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону та Зельдіча Марка Вікторовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 (колегія суддів: Коробенко Г. П., Козир Т. П., Кравчук Г. А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 (суддя Демидов В.О.)

за позовом військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до 1) Київської міської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінпроект", 3) Центрального територіального управління капітального будівництва, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Житло-Капітал", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 про визнання недійсними угоди та договору,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Гавловська А. В.,

позивача - Матвіюк М. А.,

відповідача-1 - Пилипчук І. І.,

відповідача-2 - Парицька Н. О.,

відповідача-3 - не з`явилися,

третя особа - 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 2 - не з`явилися,

третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Зельдіч М. В.,

Короткий зміст позовних вимог

1. Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінпроект" (далі - ТОВ "Будінпроект", відповідач-2) та Центрального територіального управління капітального будівництва (далі - відповідач-3) про:

- визнання недійсною угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 12.04.2016, розташованої за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Січових Стрільців, 59 (колишня Артема, 59), загальною площею 0,9645 га (кадастровий номер 8000000000:91:165:0018);

- визнання недійсним з моменту укладання договору про будівництво житлового комплексу на вул. Січових Стрільців, 59 та укладених до нього додаткових договорів.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що угода про поновлення договору оренди укладена більше ніж через 5 (п`ять) років після закінчення строку його дії, що було порушенням норм чинного законодавства. Договір про будівництво житлового комплексу на вул. Січових Стрільців, 59 та укладені до нього додаткові договори між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва та ТОВ "Будінпроект" укладені відповідачем-3 з перевищенням повноважень, оскільки їх укладення не погоджувалось із Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 30.05.2016 Господарський суд міста Києва рішенням у справі № 910/4268/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016, відмовив у задоволенні позову першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Центрального територіального управління про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829, яким припинено право користування Київського квартирно-експлуатаційного управління земельною ділянкою площею 0,96 га як таке, що суперечить вимогам чинного законодавства.

4. Під час розгляду справи № 910/4268/16 судами, зокрема, встановлено наступне.

5. 29.11.1948 Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих прийнято рішення № 37 "О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной квартирно-Эксплуатационной части Киевского военного округа в Молотовском районе г. Киева", яким поновлено відведення та встановлення меж земельних ділянок об`єктів адміністративного, житлового та господарського призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва та передано в тимчасове користування Гарнізонній квартирно-експлуатаційної частині Київського військового округу в Молотовському районі міста Києва земельні ділянки без права подальшої забудови до освоєння їх відповідно до призначення, в тому числі, земельну ділянку військового містечка № 138 площею близько 0,7 га на вул. Артема, 59 у місті Києві.

6. Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 18.07.1977 № 1011/34 "Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині 32536 під розширення території" постановлено:

- відвести військовій частині 32536 в тимчасове користування додаткову земельну ділянку площею близько 0,08 га на вул. Артема, 59 в Шевченківському районі м. Києва під розширення території до забудови суміжної ділянки;

- земельну ділянку відвести за рахунок території міської забудови в садибі № 67 на вул. Артема;

- зобов`язати забудовника території, що відводиться та раніше закріпленої території, де розміщуються військова частина 32536, Київський обласний та Шевченківський районний військомати, а також будівельну організацію КВО-УНР-70 огородити типовою огорожею та благоустроїти її.

7. 04.09.1992 Київською квартирно-експлуатаційною частиною району передано, а військовою частиною 32536 прийнято на баланс казармений фонд, зокрема, земельну ділянку площею 0,97 га, займану військовим містечком № 138, про що було складено відповідний акт.

8. 12.04.2002 міністром оборони України видано наказ № 129 "Про заходи, пов`язані з оптимізацією структури квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України", яким затверджено положення про Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове), відповідно до якого останнє було уповноважене здійснювати функції замовника будівництва у Збройних Силах України.

9. Згідно з пунктом 1 цього положення Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) - це державна госпрозрахункова установа, яка заснована на державній власності, підзвітна і підконтрольна Міністерству оборони України.

10. 17.04.2002 згідно з листом № 975/8к Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України (військова частина А 2352) звернулося до Київського міського голови за погодженням місця розташування об`єкта будівництва житлових будинків для військовослужбовців на майданчику військового містечка 138 за адресою: м. Київ, вул. Артема, 59.

11. Відповідно до директиви Міністерства оборони України від 17.07.2002 № Д-115/1/07 було анульовано умовне найменування Центрального спеціалізованого будівельного управління (військова частина А 2352) та залишено назву Центральне спеціалізоване будівельне управління, а також анульовано умовне найменування військова частина № 32536 та залишено назву Центральне спеціалізоване будівельне управління.

12. У 2004 році Комунальним підприємством "Київський міський центр земельного кадастру та приватизації земель" за дорученням першого заступника голови Київської міської державної адміністрації від 19.06.2003 № 18561 складено проект відведення земельної ділянки Центральному спеціалізованому будівельному управлінню для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на вул. Артема, 59 у Шевченківському районі м. Києва.

13. У проекті відведення передбачалося, що Центральному спеціалізованому управлінню для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщенням для побутового обслуговування населення відводяться землі загальною площею 0,96 га, що складаються з:

- 0,07 га земель, відведених Центральній квартирно-експлуатаційній частині під військову частину № 138 відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной квартирно-Эксплуатационной части Киевского военного округа в Молотовском районе г. Киева" від 29.11.1948 № 37;

- 0,88 га земель, що відводилися відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині 32536 під розширення території" № 1011/34;

- 0,01 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

14. 15.07.2004 на 7-й сесії 24-го скликання Київською міською радою прийнято рішення № 419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", яким вирішено:

"1. Затвердити проект відведення земельної ділянки Центральному спеціалізованому будівельному управлінню для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом, дошкільним дитячим закладом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на вул. Артема, 59 у Шевченківському районі м. Києва.

Передати Центральному спеціалізованому будівельному управлінню, за умови виконання п. 1.1 цього рішення, в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом, дошкільним дитячим закладом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на вул. Артема, 59 у Шевченківському районі м. Києва загальною площею 0,96 га, в тому числі:

- площею 0,88 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.48 № 37 "О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной квартирно-Эксплуатационной части Киевского военного округа в Молотовском районе г. Киева";

- площею 0,07 га - за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 18.07.77 № 1011/34 "Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині 32536 під розширення території";

- площею 0,01 га - за рахунок земель міської забудови.

Визнати такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.48 № 37 "О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной квартирно-Эксплуатационной части Киевского военного округа в Молотовском районе г. Киева" та від 18.07.77 № 1011/34 "Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині 32536 під розширення території".

1.1. Центральному спеціалізованому будівельному управлінню:

1.1.1. Виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України.

1.1.2. У місячний термін замовити у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

1.1.3. Забезпечити вільний доступ для прокладання нових, реконструкції та експлуатації існуючих інженерних мереж та споруд, розміщених у межах земельної ділянки.

1.1.4. Питання відшкодування відновлюючої вартості зелених насаджень (акт обстеження зелених насаджень від 18.12.2003 № 402) та інші майново-правові питання вирішувати в установленому порядку.

1.1.5. Питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 № 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва".

1.1.6. Передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 10 % загальної площі житлового комплексу (крім службової) на підставі п. 41 рішення Київської міської ради від 18.12.2003 № 267/1142 "Про бюджет міста Києва на 2004 рік".

1.1.7. Виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 28.11.2003 № 19-3430, головного державного санітарного лікаря м. Києва від 07.08.2003 № 5805, управління охорони навколишнього природного середовища від 28.08.2003 № 119/04-4-10/431, Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт від 22.09.2003 № 5482.

1.1.8. Проектом будівництва передбачити місця постійного зберігання автотранспорту (крім відкритих автостоянок) у кількості, не меншій за кількість квартир у цьому комплексі.

1.1.9. Проектом будівництва передбачити будівництво дитячого дошкільного закладу.

1.2. Попередити землекористувача, що право користування земельною ділянкою може бути припинено відповідно до ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України".

15. 06.09.2005 Київська міська рада як орендодавець та Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) як орендар уклали нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки, розташованої у м. Києві на вул. Артема, 59 у Шевченківському районі м. Києва, розміром 9 645 м2, строком на 5 років, визначивши її цільове призначення: для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом, дошкільним дитячим закладом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення.

16. Відповідно до пункту 1.2 договору оренди від 06.09.2005 орендодавець на підставі пункту 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) об`єкт оренди.

17. Пунктом 11.7 договору оренди передбачено можливість поновлення його дії після закінчення строку, на який його було укладено, за умови належного виконання орендарем обов`язку зі збереження цільового призначення земельної ділянки та інших, встановлених договором обов`язків.

18. Під час розгляду справи № 910/4268/16 також встановлено, що 12.04.2016 договір оренди було пролонговано внаслідок укладення Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва нотаріально посвідченої угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, якою було погоджено поновлення на п`ять років договору оренди земельної ділянки від 06.09.2005 та викладено його в новій редакції.

19. 25.07.2006 видано наказ міністра оборони України № 453 "Про створення Центрального територіального управління капітального будівництва та затвердження його положення".

20. Відповідно до пункту 1 положення Центральне територіальне управління капітального будівництва є державною госпрозрахунковою установою Міністерства оборони України та призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їхніх сімей, підпорядковане Департаменту будівництва Міністерства оборони України, виконує частину функцій замовника Міністерства оборони України на будівництво об`єктів житлово-комунального, соціального призначення, залучається до вирішення питань придбання житла.

21. 16.10.2006 директором Департаменту будівництва Міністерства оборони України видано наказ № 51 "Про часткове наділення функціями замовника будівництва та передачу об`єктів незавершеного будівництва", згідно з яким Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) передало Центральному територіальному управлінню капітального будівництва частину функцій замовника на незавершене будівництво об`єкта "житловий будинок на 200 квартир по вулиці Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва".

22. 14.06.2007 до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 були внесені зміни в результаті прийняття ІV сесією V скликання Київської міської ради рішення "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" № 803/1464, а саме: в тексті рішення слова "Центральному спеціалізованому будівельному управлінню" було замінено словами "Центральному територіальному управлінню капітального будівництва", слова "дошкільним дитячим закладом" було виключено. Крім того, доручено Центральному територіальному управлінню капітального будівництва замовити в установленому порядку внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 08.09.2005 № 91-6-00484, укладеного між Київською міською радою та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням (госпрозрахунковим).

23. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі № 5011-51/5456-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2012, визнано недійсним пункт 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 в частині визнання таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 № 37 "Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва".

24. Господарський суд міста Києва за результатами розгляду справи № 910/4268/16 дійшов висновку про те, що рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" (у частині, яка є чинною після ухвалення рішення у справі № 5011-51/5456-2012) було прийнято з порушенням норм чинного законодавства України та з перевищенням компетенції, визначеної законодавчими нормами.

25. Разом з тим, незважаючи на висновок суду щодо обґрунтованості позовних вимог в частині визнання недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419/24/1829 (за виключенням частини, в якій воно вже було визнане недійсним згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі № 5011-51/5456-2012, та частини, що стосується земельної ділянки площею 0,01 га), у задоволенні позову у справі № 910/4268/16 відмовлено у зв`язку з пропуском прокурором позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої було заявлено Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва.

26. Вищий господарський суд України, переглядаючи справу № 910/4268/16 у касаційному порядку, дійшов аналогічних висновків.

27. У силу приписів частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) встановлені судами обставини під час розгляду справи № 910/4268/16 мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

28. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 01.10.2015 між Державною організацією (установою, закладом) Центрального територіального капітального будівництва та ТОВ "Будінпроект" укладено договір про будівництво житлового комплексу на вул. Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва.

29. Відповідно до пункту 2.1. договору відповідач-2 та відповідач-3 зобов`язалися збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: м. Київ, Шевченківський район, на вул. Артема, 59.

30. Відповідно до пункту 7.1. договору сторони домовилися, що за виконання частини функцій замовника відповідач-3 після введення об`єкта в експлуатацію отримує у власність наступні об`єкти нерухомого майна, із них:

7.1.1. Міністерство оборони України після введення об`єкта в експлуатацію отримує у власність 25 однокімнатних та 25 двокімнатних окремих квартир. Відповідач-2 має право передати належні Міністерству оборони України квадратні метри в об`єкті будівництва або в інших об`єктах нерухомого майна міста Києва.

Квартири, що підлягають передачі Міністерству оборони України, повинні відповідати санітарним нормам щодо житлових приміщень, опоряджувальні роботи виконані в повному обсязі у відповідності до вимог ДСТУ, житло повинно бути готове під заселення. Відповідач-2 здійснює фінансування витрат з оформлення права власності на вищезазначені квартири за державою в особі Міністерства оборони України.

7.1.2. Київське ККЄУ (Обласний військкомат) для передислокації з об`єкта забудови після введення об`єктів в експлуатацію отримує у власність частину об`єктів у вигляді вбудованих приміщень у розмірі, визначеному технічним завданням, письмово погодженим сторонами, але в будь-якому випадку не більше 900 м2.

7.1.3. Відповідач-3 після введення об`єкта в експлуатацію отримує у власність 120 квадратних метрів нежитлових приміщень. Відповідач-2 має право передати належні відповідачу-3 квадратні метри в об`єкті будівництва або в інших об`єктах нерухомого майна міста Києва.

31. У пункті 7.2. сторони домовилися, що за виконання частини функцій замовника відповідач-2 отримує майнові права, а після закінчення будівництва об`єкта, право власності на частину об`єкта будівництва, за виключенням належної відповідачу-3, відповідно до пункту 7.1. частки.

32. У пункті 7.3. договору сторони погодили, що відповідач-2 за письмовою заявою відповідача-3 може компенсувати грошовими коштами належну йому, згідно з пунктом 7.1. частку або частину частки, визначену актом розподілу площ.

33. 20.12.2016 між відповідачем-3 та відповідачем-2 підписано додатковий договір до договору про будівництво житлового комплексу на вул. Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва від 01.10.2015, за яким сторони дійшли згоди внести зміни до підпункту 7.1.1. статті 7 договору та викласти його в наступній редакції: Міністерство оборони України після введення об`єкта в експлуатацію отримує у власність 25 однокімнатних та 25 двокімнатних окремих квартир.

Відповідач-2 має право частково або повністю виконати взяті на себе зобов`язання з передачі квартир Міністерству оборони України шляхом передачі квартир в інших новобудовах міста Києва загальною площею, що дорівнює загальній площі квартир, які Міністерство оборони України мало б право отримати в об`єкті відповідно до акта розподілу площ (приміщень) об`єкта від 26.04.2016.

34. 12.04.2016 між Київською міською радою (далі - орендодавець) та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (далі - орендар) укладено угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої договір оренди поновлено на 5 років.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

35. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

36. Суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, що при укладенні угоди про поновлення договору оренди відповідачем-1 порушено норми чинного на час її укладення земельного законодавства, оскільки матеріали справи не містять доказів, що відповідачем-1 після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки приймалося рішення про пролонгацію цього договору. В свою чергу договір про будівництво житлового комплексу на вул. Січових Стрільців, 59 укладено Центральним територіальним управлінням капітального будівництва з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки стороною такого договору (замовником) має бути Міністерство оборони України. Водночас, незважаючи на висновок суду щодо обґрунтованості позовних вимог, судом відмовлено у задоволенні позову у зв`язку із пропуском прокурором позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої заявлено відповідачем-1 та відповідачем-2.

37. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

38. Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

39. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), а також прийняттям судового рішення без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду.

Скаржник наголошує, що даний позов пред`явлено з метою усунення перешкод законному володінню та користуванню земельною ділянкою. На думку прокуратури, цей позов є негаторним та може бути пред`явлений упродовж всього часу протягом якого триває відповідне порушення. Водночас, на думку скаржника, суди не врахували правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, де визначено, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку, один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо вимог, які звернути до нього, а не до інших відповідачів.

Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі заступника керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, просив рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, зазначивши, що позов є негаторним, а тому позовна давність не застосовується. Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 прокурор зазначив, що частково підтримує його касаційну скаргу.

40. Господарський суд міста Києва ухвалою від 24.02.2020, зокрема, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача фізичну особу ОСОБА_1, обґрунтувавши необхідність залучення до участі у справі зазначеної особи тим, що він є мешканцем будинку, що межує зі спірною земельною ділянкою, а також з огляду на ряд звернень вказаного громадянина до правоохоронних та судових органів про припинення будівництва житлового комплексу.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скарга мотивована неправильним застосуванням і порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статей 215, 228, 261, 391 ЦК України, а також прийняттям судових рішень без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду.

ОСОБА_1 також наголошує на необхідності надання висновку щодо застосування статті 228 ЦК України.

Крім того, скаржник зазначає про порушення судами норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції неправомірно відмовив у прийнятті заяви прокуратури про доповнення позовних вимог, а також неправомірно відмовив у залученні до участі у справі в якості третьої особи Кабінету Міністрів України.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав вимоги, викладені у його касаційній скарзі, а також просив задовольнити касаційну скаргу прокуратури. Заявник наголосив на незаконності спірних договорів, на перевищенні Київською міською радою своїх повноважень щодо надання в оренду спірної земельної ділянки, на порушенні його прав внаслідок незаконного використання спірної земельної ділянки, а також "на втраті прокуратурою можливості знати про всі обставини порушення інтересів держави в особі позивача шляхом самостійного проведення перевірок".

Також скаржник зазначив, що по другій позовній вимозі ТОВ "Будінпроект" клопотання про застосування позовної давності не заявляло. Крім того, на думку заявника, при вирішенні питання про застосування позовної давності не достатньо бути обізнаним про факт правопорушення, а треба знати всі обставини, про які прокуратура дізналася тільки від ОСОБА_1 .

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

41. ТОВ "Будінпроект" у відзиві просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення, наголошуючи на їх законності та обґрунтованості. Товариство зазначає, що доводи касаційних скарг фактично зводяться до спонукання суду касаційної інстанції переоцінити докази. Заявник також наголошує, що посилання скаржників на дати укладення додаткових угод до договору про будівництво не має самостійного значення, оскільки додаткові угоди є невід`ємною частиною договору, а предметом оскарження є договір вцілому.

42. Міністерство оборони України у судовому засіданні підтримало вимоги, викладені у касаційній скарзі прокурора та зазначило, що у задоволенні його заяви про відмову від позову ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2021 було відмовлено. Також зазначило, що при укладенні договорів було порушено порядок їх укладення, водночас при визнанні недійсним договору про будівництво може бути застосовано реституцію, що призведе до виселення з розподілених квартир із відшкодуванням коштів за користування житлом. Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 заявник покладається на розсуд суду.

43. Київська міська рада у судовому засіданні заперечила проти задоволення касаційних скарг, вважаючи рішення та постанову у цій справі законними і обґрунтованими. Рада наголосила, що даний позов не може бути віднесено до негаторного, а у прийнятті заяви прокурора про доповнення позовних вимог правомірно відмовлено, оскільки ця заява фактично спрямована одночасно на зміну предмета і підстав позову, що не допускається. Після відмови у прийнятті вказаної заяви прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва (справа № 910/1029/20) із тими самими вимогами.

Позиція Верховного Суду

44. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

45. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

46. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

47. Частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

48. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

49. Згідно зі статтями 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

50. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

51. Суди попередніх інстанцій з`ясували, що в судовому порядку, зокрема у справі № 910/4268/16, встановлено факт перевищення Київською міською радою своїх повноважень щодо порядку зміни цільового призначення земельних ділянок площею 0,88 га та площею 0,07 га, які увійшли до складу об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:165:0018.

52. Разом з тим судами відмовлено першому заступнику військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради в позові про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829, яким припинено право користування Київського квартирно-експлуатаційного управління земельною ділянкою площею 0,96 га з підстав пропуску позовної давності.

53. Тобто рішення Київської міської ради "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" від 15.07.2004 № 419-24/1829 залишилося чинним.

54. Як встановлено судами, 06.09.2005 Київська міська рада як орендодавець та Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) (пізніше перейменоване у Центральне територіальне управління капітального будівництва) як орендар уклали нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки, розташованої у м. Києві на вул. Артема, 59 в Шевченківському районі м. Києва строком на 5 (п`ять) років.

55. Договір оренди від 06.09.2005 земельної ділянки припинив свою дію 07.09.2010.

56. Оскаржувану угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки укладено 12.04.2016, тобто більше ніж через 5 (п`ять) років після припинення його дії.

57. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ), ЦК України (435-15) , цим та іншими законами України і договором оренди землі.

58. Згідно із частиною першою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

59. Частиною другою статті 16 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України (2768-14) , або за результатами аукціону.

60. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на 07.09.2010) передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

61. Суди попередніх інстанцій, оцінюючи договір про поновлення договору оренди, виходили з того, що необхідною передумовою як укладення договору, так і його поновлення на новий строк, щодо оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, тобто його волевиявлення.

62. З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів, що відповідачем-1 після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки приймалося рішення про пролонгацію цього договору, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість доводів військового прокурора Київського гарнізону про те, що при укладенні оспорюваної угоди порушено норми чинного на час її укладення земельного законодавства.

63. Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним з моменту укладання договору від 01.10.2015 про будівництво житлового комплексу на вул. Січових Стрільців, 59 та додаткових договорів, укладених між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва та ТОВ "Будінпроект" колегія суддів зазначає таке.

64. За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

65. У частині п`ятій статті 116 Конституції України передбачено повноваження Кабінету Міністрів України здійснювати управління державною власністю відповідно до закону.

66. Статтею 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" визначено поняття управління об`єктами державної власності, згідно з якою це - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

67. Відповідно абзацу 3 частини п`ятої статті 20 ЗК України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони" (1345-15) .

68. За приписами статті 13 ЗК України, статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статей 9 та 14 Закону України "Про Збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

69. Згідно із статтями 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування відповідно до вимог ЗК України (2768-14) .

70. Статтею 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, в тому числі, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

71. У відповідності до частини першої статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) ) належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту.

В частині другій статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" зазначено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

72. Частиною другою статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" зазначено, що землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

73. Так, з метою забезпечення виконання частини двадцять першої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715 (715-2011-п) затверджено Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони.

74. Відповідно до пункту 3 Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, будівництво житла здійснюється на конкурсних засадах. Замовником будівництва житла та організатором конкурсу є Міноборони, інший центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Управління державної охорони та Держспецтрансслужба.

75. Таким чином, як правильно зазначено судами, земельна ділянка, до складу якої входили земельна ділянка площею 0,88 га, відведена відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині 32536 під розширення території" № 1011/34 та земельна ділянка площею 0,07 га, відведена Центральній квартирно-експлуатаційній частині під військову частину № 138 відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной квартирно-Эксплуатационной части Киевского военного округа в Молотовском районе г. Киева" від 29.11.1948 № 37, належить до земель державної власності, розпорядження якими здійснює Кабінет Міністрів України. При цьому такі земельні ділянки передаються Міністерству оборони України в управління на праві оперативного управління. Будівництво житла здійснюється на конкурсних засадах, при цьому замовником будівництва житла є Міністерство оборони України.

76. З урахуванням наведеного судами встановлено, що договір про будівництво житлового комплексу на вул. Січових Стрільців, 59 укладено Центральним територіальним управлінням капітального будівництва з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки стороною такого договору (замовником) має бути Міністерство оборони України.

77. Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що спірний договір укладено між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва та ТОВ "Будінпроект" з порушенням норм законодавства.

78. Водночас суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із пропуском прокурором позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої заявлено відповідачем-1 та відповідачем-2.

79. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

80. Відповідно до статей 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, проте для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

81. Частиною четвертою статті 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

82. Суди виходили з того, що прокурору та позивачу було відомо про укладання спірної угоди про поновлення договору оренди з моменту набрання чинності рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/4268/16 за позовом першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829, оскільки при розгляді зазначеної справи було встановлено, що на підставі рішення від 15.07.2004 № 419-24/1829 між відповідачем-1 та відповідачем-3 укладено договір оренди земельної ділянки 06.09.2005 строком на 5 років та у судовому рішенні від 04.10.2016 було зазначено, що "пролонгація такого договору мала місце 12.04.2016 внаслідок укладення Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва нотаріально посвідченої угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, якою було погоджено поновити на п`ять років договір оренди земельної ділянки від 06.09.2005 року та викладеного його в новій редакції". З урахуванням наведеного суди дійшли обґрунтованого висновку, що початком перебігу позовної давності за вимогами про визнання недійсною угоди про поновлення договору оренди землі у справі, яка переглядається, є 04.10.2016 (дата набрання чинності рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/4268/16), відповідно позовна давність спливла 04.10.2019.

При цьому військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду з позовом у справі № 910/248/20 лише 03.01.2020, тобто поза межами позовної давності.

83. Договір про будівництво житлового комплексу на вул. Січових Стрільців, 59 укладений 01.10.2015, проте військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду з цим позовом також 03.01.2020, тобто також з пропуском позовної давності, при цьому прокурором і позивачем суду не надано жодних пояснень щодо пропуску позовної давності.

84. Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про пропуск позовної давності щодо даного позову.

85. Водночас суд апеляційної інстанції відхилив посилання прокурора про необізнаність із заявою про застосування позовної давності, оскільки до відзиву на позов, в якому відповідачем-1 заявлено про її застосування, додано опис вкладення у поштове відправлення № 0104405040069, що підтверджує надіслання відзиву на адресу Військової прокуратури Київського гарнізону.

86. При цьому, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що з моменту надходження відзиву на позов до суду першої інстанції (29.07.2020) та винесення судом оскаржуваного рішення (16.11.2020) пройшло майже 4 місяці, тобто протягом всього цього часу прокурор не позбавлений був права ознайомитися з матеріалами справи та надати відповідні пояснення, зокрема, щодо заяви відповідача-1 про застосування позовної давності.

87. У справі № 653/1096/16-ц на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у якій міститься посилання у касаційних скаргах прокуратури та Зельдіча М. В., предметом позову є визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним, який може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Водночас у справі, яка переглядається, скаржники помилково ототожнили негаторний позов про усунення перешкод в користуванні майном з позовом про визнання недійсними договорів з підстав порушення при їх укладенні норм чинного законодавства.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторним позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

У справі, яка переглядається, предметом позову є визнання недійсними договорів, а не усунення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, підставою позову визначено порушення норм законодавства при укладенні спірних договорів.

88. У справі № 183/1617/16, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 в якій міститься посилання у касаційній скарзі прокурора, Суд зазначив, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

У справі, яка переглядається, представники відповідачів -1 та -2 заперечували проти задоволення позову та у судовому засіданні 16.11.2020 просили суд застосувати позовну давність. При цьому відповідач-1 у відзиві на позовну заяву також просив застосувати наслідки спливу позовної давності. Суди попередніх інстанцій при розгляді справи з`ясували і зазначили в судових рішеннях про наявність порушеного права, за захистом якого подано позов, дослідили як початок перебігу позовної давності, так і обставини її пропуску.

Таким чином, висновки судів справі № 910/248/20 не протирічать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 183/1617/16.

89. Аргумент, викладений у касаційній скарзі ОСОБА_1, щодо нікчемності оспорюваних правочинів та застосування статті 228 ЦК України з посиланням на те, що договори мають ознаки таких, що порушують публічний порядок управління і спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, а також є такими, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, розглянутий судом апеляційної інстанції та йому надано належну оцінку. Так, апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки перевірка доводів щодо нікчемності правочину та, відповідно, підтвердження чи спростування даних обставин не здійснювались під час розгляду даної справи місцевим господарським судом; жодна із сторін правочинів чи інша заінтересована особа не зазначала про їх нікчемність в суді першої інстанції, що виключає перевірку доводів щодо нікчемності правочинів на стадії перегляду рішення суду в суді апеляційної інстанції.

Водночас у постанові від 24.04.2019 у справі № 527/1007/17, на яку посилається ОСОБА_1, Верховний Суд, зазначивши, що статтею 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, дійшов висновку, що укладення юридичною особою договору відступлення права вимоги з особою, яка є її засновником чи обіймає певну керівну посаду, згідно зі змістом статті 228 ЦК України не є правочином, який порушує публічний порядок.

90. У справі № 367/6105/16-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у якій міститься посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1, наявний висновок, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

У справі, яка переглядається, суди дослідили обставини пропуску позовної давності та зазначили, що початком перебігу позовної давності за вимогами про визнання недійсним договору про поновлення договору оренди земельної ділянки є 04.10.2016 (дата набрання чинності рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/4268/16, в якій брали участь і прокурор, і Міністерство оборони України), договір про будівництво житлового комплексу на АДРЕСА_1 укладений 01.10.2015, проте військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду з цим позовом лише 03.01.2020, тобто також з пропуском позовної давності, при цьому прокурором і позивачем жодних пояснень на заяву про застосування позовної давності суду не було надано.

Таким чином, висновки судів у цій справі не протирічать висновкам, викладеним у справі № 367/6105/16-ц, а доводи скаржника з цього приводу зводиться до намагання переоцінити обставини справи, що виходить за межі касаційного провадження.

Водночас не береться до уваги твердження скаржника про те, що стосовно другої позовної вимоги клопотання про застосування позовної давності не заявлялося, оскільки у судовому засіданні Господарського суду м. Києва від 16.11.2020 представник ТОВ "Будінпроект" заявив таке клопотання.

Колегія суддів також зазначає, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 923/197/18, від 01.10.2020 у справі № 912/1672/18, від 20.04.2021 у справі № 914/240/18, від 22.06.2021 у справі № 910/9672/20, від 20.10.2021 у справі № 369/4959/20-ц було розкрито зміст статей 256, 261 ЦК України і судові рішення у справі, яка переглядається, відповідають правовим позиціям, викладеним у вищезазначених постановах.

91. У справі № 924/1473/15, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 в якій міститься посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1, висловлено правову позицію, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції достеменно встановлено, що заява військового прокурора Київського гарнізону про доповнення позовних вимог фактично спрямована одночасно на зміну предмета і підстав позову, що не допускається, а тому ухвалою від 18.05.2020 суд відмовив у прийнятті зазначеної заяви, яка прокуратурою та позивачем не оскаржена.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції 24.11.2021 Зельдіч М. В., представники Міністерства оборони України та Київської міської ради повідомили, що на розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/1029/20, предметом розгляду якої є вимоги військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Київської міської ради та Центрального територіального управління капітального будівництва про:

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно від 12.04.2016 на земельну ділянку площею 0,97 га за адресою: вул. Січових Стрільців, 59, м. Київ, яким визначено власником Київську міську раду;

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора від 13.05.2016 на підставі договору іпотеки (іпотекодавець ТОВ "Будінпроект", іпотекодержатель ТОВ "Фінансова компанія "Житло-Капітал");

- визнання права власності на спірну земельну ділянку за державою в особі Міністерства оборони України;

- усунення перешкод у здійснення права користування та розпорядження майном держави в особі Міністерства оборони України земельною ділянкою площею 0,97 га за адресою: вул. Січових Стрільців, 59, м. Київ.

Тобто у справі № 910/10291/20 розглядаються вимоги, аналогічні тим, які прокурор викладав у своїй заяві про доповнення позовних вимог у справі № 910/248/20.

92. Посилання ОСОБА_1 на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України із зазначенням, "що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи", відхиляється, оскільки на обґрунтування такого клопотання скаржник зазначає про неправомірну відмову суду першої інстанції у прийнятті заяви про доповнення позовних вимог (Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.05.2020 відмовив у прийнятті заяви військового прокурора Київського гарнізону про доповнення позовних вимог, оскільки вказана заява фактично спрямована одночасно на зміну предмета і підстав позову, що не допускається).

93. Щодо аргументу ОСОБА_1 про неправомірну відмову суду першої інстанції у залученні до участі у справі Кабінету Міністрів України колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 клопотання про залучення до участі у справі третьою особою без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Кабінету Міністрів України, обґрунтував тим, що внаслідок неналежного виконання Міністерством оборони України та його структурними підрозділами делегованих Кабінетом Міністрів України повноважень відбулося, на думку заявника, укладення спірної угоди від 12.04.2016, а тому рішення у даній справи вплине на права та обов`язки Кабінету Міністрів України як розпорядника державним майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Суд першої інстанції, проаналізувавши предмет та підстави позовних вимог, ураховуючи обставини, якими заявник обґрунтував необхідність залучення до участі Кабінету Міністрів України, дійшов висновку, що рішення, прийняте за наслідками розгляду даного спору, не вплине на права та обов`язки Кабінету Міністрів України. Касаційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Водночас колегія суддів зазначає, що Кабінет Міністрів України у разі, якщо вважає, що рішення у цій справі стосується його прав і обов`язків, не позбавлений права самостійно звернутися до суду із відповідною заявою.

94. Ще однією підставою для касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 визначив приписи пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

95. Верховний Суд акцентує увагу на тому, що згідно з висновками, які містяться у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 922/1840/19, перегляд судом касаційної інстанції судових рішень здійснюється на предмет правильності застосування тих норм матеріального права, якими обґрунтовано заявлені у справі позовні вимоги та застосування яких до спірних правовідносин має значення та впливає на результат вирішення спору, переданого на розгляд суду.

96. За своїм змістом норма пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання про необхідність застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19).

97. У касаційній скарзі скаржник стверджує про відсутність висновку Верховного Суду у питанні застосування частин першої та другої статті 228 ЦК України.

98. Верховний Суд зазначає, що згідно із частинами першою та другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

99. Натомість позовна заява нікчемністю оспорюваних договорів з посиланням на статтю 228 ЦК України не обґрунтовувалася, жодна із сторін правочинів чи інша заінтересована особа не зазначала про їх нікчемність в суді першої інстанції, перевірка доводів нікчемності правочину та, відповідно, підтвердження чи спростування таких обставин не здійснювалося під час розгляду даної справи місцевим господарським судом, що виключає перевірку доводів нікчемності правочинів на стадії перегляду рішення суду в суді апеляційної та касаційної інстанцій.

100. Разом з тим, ураховуючи, що зазначені норми права до спірних правовідносин у цій справі застосуванню не підлягають, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для викладення висновку щодо застосування положень статті 228 ЦК України.

101. Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки обставин справи, що виходить за межі касаційного провадження, встановлені статтею 300 ГПК України.

102. Суд касаційної інстанції враховує, що як зауважив Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, зазначені рішення ЄСПЛ суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

103. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.