Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у письмовому провадженні за винятковими обставинами справу за скаргою Державного підприємства "Макіїввугілля" (далі - ДП "Макіїввугілля") справу за позовом ДП "Макіїввугілля" до Державної податкової інспекції у м. Макіївці (далі - ДПІ у м. Макіївці) про визнання недійсним рішення, встановила:

У травні 2006 року ДП "Макіїввугілля" звернулося до суду із позовом про визнання недійсним рішення ДПІ у м. Макіївці.

Вказувало, що з 15 травня 2003 року перебуває на податковому обліку ДПІ у м. Макіївці.

Згідно з наказом Міністерства палива та енергетики України від 18 серпня 2004 року N 493 "Про створення ДП "Донецька вугільна коксівна компанія" була розпочата процедура припинення державних підприємств, у тому числі позивача, шляхом реорганізації - приєднання до складу ДП "Донецька вугільна коксівна компанія".

Наказом Міністерства палива та енергетики України від 26 травня 2005 року N 238 "Про реорганізацію ДП "Донецька вугільна коксівна компанія" цю процедуру було припинено.

З 22 липня 2003 року активи позивача перебувають у податковій заставі.

Начальник ДПІ у м. Макіївці 1 червня 2005 року прийняв рішення про поширення права податкової застави на всі активи ДП "Макіїввугілля", незважаючи на те, що сума податкового боргу значно менше їх вартості.

На думку позивача спірне рішення не відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року N 2-рп/2005 (v002p710-05) (справа N 1-9/2005) щодо поширення права податкової застави на будь-які активи платника податків без врахування суми його податкового боргу.

Господарський суд Донецької області постановою від 12 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 28 серпня 2006 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 31 липня 2008 року зазначені судові рішення скасував й ухвалив постанову про відмову у задоволенні позову.

У скарзі про перегляд зазначеної постанови Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами скаржник, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, просить її скасувати й залишити в силі судові рішення першої і апеляційної інстанцій. На обґрунтування скарги він додає копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2008 року, у якій, на його думку, касаційним судом по-іншому застосовано одну і ту саму норму права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню.

Скасовуючи рішення судів першої і апеляційної інстанцій про задоволення позову й ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що вимоги щодо розповсюдження права податкової застави на активи боржників з урахуванням їх сум податкового боргу стосуються тих платників податків, активи яких передаються у податкову заставу, починаючи з 24 березня 2005 року. Виходячи з вимог пункту 13.2 статті 13 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181) відповідач прийняв правомірне рішення про поширення податкової застави на все майно боржника.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України цей висновок є помилковим з таких підстав.

Статтею 8 Закону N 2181 визначено загальні положення про податкову заставу, її зміст, час виникнення, межі.

Стаття 13 цього Закону, на пункт 13.2 якої послався начальник ДПІ при прийнятті спірного рішення, урегульовує порядок погашення податкових зобов'язань або податкового боргу при реорганізації платника податків.

Спірне рішення ДПІ було прийнято 1 червня 2005 року.

24 березня 2005 року набрало чинності Рішення Конституційного Суду України N 2-рп/2005.

Цим Рішенням визнано неконституційним підпункт 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону N 2181 в частині поширення права податкової застави на будь-які активи платника податків без врахування суми його податкового боргу.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України розмір податкової застави не може перевищувати розмір податкового боргу, незалежно від того на яку статтю зазначеного закону посилається ДПІ, враховуючи загальні принципи права та конституційні вимоги розміреності і справедливості.

Саме із таких засад виходив Конституційний Суд України постановляючи вказане вище Рішення.

При цьому він також зазначив, що поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, тобто є неадекватною, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.

За таких обставин, при вирішенні питання про поширення права податкової застави на активи позивача при його реорганізації, начальник ДПІ повинен був урахувати зазначене Рішення Конституційного Суду України.

Тому, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, суди попередніх інстанції обгрунтовано і правильно виходили з того, що у податкового органу не було підстав для розповсюдження податкової застави на усі активи ДП "Макіїввугілля".

Оскільки касаційний суд при вирішенні справи допустив порушення норм матеріального права і скасував законні обґрунтовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то його постанова підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови господарського суду Донецької області від 12 липня 2006 року, ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 28 серпня 2006 року.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державного підприємства "Макіїввугілля" задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 31 липня 2008 року скасувати і залишити в силі ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 28 серпня 2006 року, постанову господарського суду Донецької області від 12 липня 2006 року.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.