820/41/16 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб власників транспортних засобів - 25.06.2020 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Центральної об`єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 23.02.2017 року (головуючий суддя Степашко О.І., судді: Веденяпін О.А., Острович С.Е.) у справі № 820/41/16 за позовом ОСОБА_1 до Центральної об`єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Західної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (після реорганізації - Центральної об`єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області) (далі - відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення № 00171-1706 від 22.05.2015 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником автомобіля Nissan Patrol, державний номерний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску.

22.05.2015 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 00171-1706, яким відповідно до пп. 267.8.1 п. 267.8 ст. 267 Податкового кодексу України визначено позивачу суму податкового зобов`язання за платежем транспортний податок в розмірі 25 000 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що обов`язок сплати транспортного податку за 2015 рік визначений Податковим кодексом України (2755-17) .

Вищий адміністративний суд України постановою від 23 лютого 2017 року скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2016 року.

Прийняв нову постанову, якою задовольнив позовні вимоги. Скасував податкове повідомлення-рішення від 22.05.2015 року № 00171-1706.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України податковий орган, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України норм матеріального права, а саме статей 4, 10, 12, 267 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Прикладом неоднакового застосування зазначених вище норм матеріального права податковий орган вважає рішення Вищого адміністративного суду України від 28.09.2016 року К/800/10935/16, від 03.08.2016 року №К/800/21024/16, в яких, на переконання заявника, суд касаційної інстанції ці норми права застосував по-іншому і дійшов протилежних, але правильних за змістом правових висновків.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволені позовних вимог, дійшов висновку, що нові податки практично не можуть бути визнані обов`язковими до сплати принаймні у 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15.07.2014 рішення про встановлення таких податків і зборів.

У рішенні від 28.09.2016 року, яке надано заявником на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України у подібних правовідносинах, застосувавши норми підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, дійшов протилежного висновку, а саме: транспортний податок, як обов`язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК, починаючи з січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду проаналізувавши наведені рішення вважає, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, Суд виходить із такого. Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) (далі - Закон №71-VIII (71-19) ) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII (71-19) , місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII (71-19) набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Таким чином, транспортний податок мав справлятися не раніше 2016 року.

Вказане підтверджується тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податковий кодекс України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків не застосовуються.

Ураховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається про відсутність у контролюючого органу правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у 2015 році, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви податкового органу про перегляд судового рішення необхідно відмовити.

Керуючись пунктом першим частини першої розділу 7 "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства (2747-15) ,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Центральної об`єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області відмовити.