902/1023/19(902/508/20) Окрема думка про визнання недійсним договору та про скасування рішення про реєстрацію прав - 08.11.2022 Прийняття

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 28.04.2022 у справі № 902/1023/19 (902/508/20) - залишено без змін.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів, головуючий голосує останнім.

При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Мною, суддею Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Білоусом В.В. при винесенні постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 902/1023/19 (902/508/20) за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 28.04.2022 у справі № 902/1023/19 (902/508/20) було висловлено окрему думку, суть якої полягає в такому.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога фізичної особи-кредитора ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та про скасування рішення про реєстрацію прав.

При цьому на розгляд касаційного суду скаржником поставлене питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень статей 1, 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) та порушення принципу "jura novit curia".

Отже, з урахуванням доводів, наведених у касаційній скарзі та змісту оскаржуваних судових рішень, Верховному Суду у цій справі необхідно було з`ясувати відповідність застосування зазначених норм права у спірних правовідносинах під час розгляду справи судом.

Слід зазначити, що застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно (подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/16579/20, постанова від 07.09.2022).

1. Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що суди, надаючи оцінку спірним правовідносинам здійснили одночасне посилання і на положення статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", і на положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Зокрема місцевий суд, з яким у подальшому погодився суд апеляційної інстанції, зазначив таке: "враховуючи ту обставину, що оспорювана угода укладена між ТОВ "Компанія "КМТ" та ТОВ "Прайд Систем" 21.08.2019 року, тобто в період чинності Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) у системному зв`язку із приписами статті 42 КУзПБ (щодо визнання угоди недійсною, укладеною із заінтересованою особою) та той факт, що ОСОБА_3, як учасник Відповідача-1, не мала вирішального впливу на прийняття рішення стосовно відчуження зазначених вище гідротехнічних споруд, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині підстави позову, визначеного Позивачем, про те, що Відповідачем-1 було укладено спірний договір із заінтересованою особою відносно боржника - Відповідача-2".

Тобто, у цьому випадку суди, надаючи оцінку одному оспорюваному правочину, фактично зіслалися (застосували положення, хоч і не вказали прямо статтю 20 Закону про банкрутство), одночасно два нормативні акти, дія яких має свої особливості застосування.

Аналізуючи положення статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) та положення статті 42 КУзПБ дає підставу для висновку про те, що положення цих статей щодо підстав, наслідків не є повністю тотожними. Крім того приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню положення статті 20 Закону про банкрутство.

Тобто, одночасне застосування статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з урахуванням встановлених судом першої інстанції та апеляційної інстанції, в цьому випадку є неправильним (див. також постанови Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 923/278/17, від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13).

2. Зі змісту оскаржуваних рішень також вбачається, що надаючи оцінку добросовісності вчинення спірного правочину, суди виходили з того, що фізичні особи, які були учасниками відповідачів та боржника, не мали вирішального голосу під час голосування за відчуження спірного майна, тому суди дійшли висновку, що такі особи не є заінтересованими в розумінні статті 1 КУзПБ та не мали можливості прямо впливати на прийняття відповідних рішень.

Разом з тим, аналіз положень статті 1 КУзПБ в частині визначення поняття "заінтересована особа стосовно боржника" дає підстави для висновку, що законодавцем не ставиться у залежність рівень "заінтересованості" від наявної частки учасника, а також не обмежується перелік осіб, які можуть бути заінтересованими стосовно боржника.

За наявності ознак фраудаторності правочину логічним є ставити під сумнів будь-які зв`язки осіб, які мають відношення до сторін (юридичних осіб) такого правочину, оскільки відсутність мажоритарного (контрольного) пакету впливу щодо управлінських рішень жодним чином не спростовує наявність у недобросовісних учасників юридичних осіб можливості домовитись між собою вчинити окремі правочини. Характерною особливістю фраудаторних правочинів є саме вчинення дій, які не спрямовані на добросовісне виконання зобов`язань, а укладення правочину не передбачає його виконання відповідно до прямо встановлених вимог закону.

3. Крім того, слід зазначити, що з огляду на природу фраудаторних правочинів, важливим є не лише встановлення обставин їх укладення, але встановлення наслідків їх укладення, а також встановлення обставин щодо укладення похідних або допоміжних (додаткових) правочинів, внаслідок яких можуть бути виведені кошти боржника або реалізоване його майно.

У першу чергу перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

Скаржник, посилаючись на фраудаторність оскаржуваних правочинів, обґрунтовано зазначив про необхідність дослідження руху коштів, які були сплачені за оскаржуваними договорами, оскільки, за наявності заінтересованих осіб та можливості впливу на управління юридичними особами, у сторін фраудаторного правочину наявні можливості укласти додаткові правочини (договори), на підставі яких кошти боржника будуть виведені.

Аналіз доводів скаржника дають підстави для висновку про те, що у цьому випадку мало місце укладення додаткових правочинів (договорів фінансової допомоги), на підставі яких отримані боржником кошти за оскаржуваними договорами були повернені платнику з його рахунку у той же день, коли були сплачені.

Тобто, наявність таких договорів дають формальні підстави для виведення коштів боржника з його рахунків з метою ухилення від розрахунків з кредиторами.

Отже, досліджувати на предмет наявності ознак фраудаторності у такому випадку потрібно правочин, який сторони насправді хотіли вчинити, склад сторін такого правочину та юридично значимі дії цих сторін, мета такого правочину та результат (зміна, припинення прав, виконання зобов`язань та інше), якого прагнули досягнути сторони вчиненням юридично значимих дій (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

4. Зазначаючи про обґрунтованість ціни, визначеної у договорі, суди виходили з того, що вартість реалізованого майна була визначена на підставі балансової вартості реалізованого майна. При цьому, судами не надано оцінки тому, що бухгалтерська довідка ТОВ "Компанія "КМТ" від 21.08.2019, складена за підписом директора товариства, фактично є внутрішнім документом боржника.

Крім того, судами не надано оцінки доводам скаржника про те, що первісна вартість майна невідома, оскільки первинні документи оцінки такого майна відсутні. Також судами не надано оцінки наявним у матеріалах справи Технічним паспортам від 31.07.2019 на гідротехнічні споруди, розташовані за адресами: с. Чаульське, вул. Гагаріна, 102 та 102а відповідно (том 5, а. с. 114-120).

У цьому випадку вартість майна була знижена у період з 31.07.2019 по 21.08.2019 майже вдвічі, за відсутності здійснення незалежної експертизи та порівняння ринкових цін на подібні об`єкти, тому така ціна не може вважатись об`єктивною та обґрунтованою, а бухгалтерська довідка ТОВ "Компанія "КМТ" від 21.08.2019 не може вважатись належним та достатнім доказом на підтвердження вартості реалізованого майна боржника в розумінні положень статей 76- 77 ГПК України.

5. Також судами не було надано оцінку наявному у матеріалах справи Договору № 523084600-1, укладеному між ТОВ "Компанія "КМТ" та Вінницькою обласною державною адміністрацією в особі директора Департаменту агропромислового розвитку, відповідно до пункту 4 якого у межах об`єкта оренди передавалась гідротехнічна споруда.

Слід зазначити, що гідротехнічна споруда - це споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд. Гідротехнічна споруда, яка має захисні функції не може бути об`єктом права приватної власності.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що судами не надано оцінки тій обставині, що до створення Технічних паспортів від 31.07.2019 на гідротехнічні споруди, розташованих за адресами: с. Чаульське, вул. Гагаріна, 102 та 102а, у боржника були відсутні будь-які документи на підтвердження законності набуття права власності на гідротехнічні споруди.

З урахуванням положень статей 319, 321, 328 ЦК України та належності орендованих боржником земель до земель водного фонду, які мають спеціальний режим користування, зазначаючи у судових рішеннях про наявність у боржника права власності на гідротехнічні споруди, суди не перевірили обставини набуття такого права власності та не залучали в якості третьої особи Вінницьку обласну державну адміністрацію, якій належить земельна ділянка під реалізованою гідротехнічною спорудою, не встановили, які функції виконували гідротехнічні споруди до набуття права власності боржником та після набуття такого права власності, а лише обмежились посиланням на наявну у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформацію щодо записів про право власності.

Здійснення судом всебічного аналізу предмету і підстав заявленого позову сприяє з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Більш того, у визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення ЄСПЛ у справі "Станкевич проти Польщі").

В рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. (Рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984 та Рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (Справа "Хамідов проти Росії").

Допущені процесуальні місцевим та апеляційним судами порушення на предмет повноти дослідження обставин справи є такими помилками, які порушили принцип пропорційності господарського судочинства з метою дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника у справі, яка розглядається в межах справи про банкрутство, та, як наслідок, не забезпечують справедливого розгляду справи на цьому етапі.

Оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам, передбаченим частиною першою статті 86, частинами першою та п`ятою статті 236, частиною четвертою 238 ГПК України (1798-12) щодо повної та всебічної оцінки доказів та вимогам щодо відображення у рішенні підстав відхилення доказів і оцінки аргументів скаржників щодо наявності підстав для прийняття чи відхилення поданих позовних вимог, тому не може вважатися такою, що відповідає приписам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на справедливий суд.

За таких обставин вважаю, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області у справі № 902/1023/19 (902/508/22) підлягали скасуванню, а справа № 902/1023/19 (902/508/22) направленню на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.