820/998/17 Про визнання незаконною бездіяльності міського центру зайнятості - 23.06.2020 Прийняття

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Полях Н.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Подобайло З.Г., суддів Тацій Л.В., Григорова А.М.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського міського центру зайнятості (далі також - відповідач), третя особа - Міністерство соціальної політики України, в якому просив визнати бездіяльність Харківського міського центру зайнятості у сприянні його зайнятості під час прийому 11 січня 2017 року незаконною.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов висновку, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем було допущено бездіяльність, якою порушено права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, в свою чергу, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень було доведено під час судового розгляду справи відсутність факту порушення прав позивача.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій були проігноровані вимоги пункту 3 частини першої статті 22 Закону України "Про зайнятість населення", якою регламентовано, що основним завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є сприяння громадянам у підборі підходящої роботи.

Водночас відповідачем не вжито всіх засобів щодо підбору позивачу підходящої роботи, а посилання судів попередніх інстанцій на можливість самостійного пошуку роботи як на виправдовування бездіяльності відповідача є неправильним.

Судами попередніх інстанцій не взято до уваги положення пунктом 8 частини третьої статті 15 Закону України "Про зайнятість населення", яким становлено, що основним напрямом державної політики у сфері зайнятості населення є сприяння зайнятості громадян. Тобто, суди мали б виходити з того, що відповідач під час прийому 11 січня 2017 року зобов`язаний був вжити всі законодавчі заходи аби сприяти зайнятості позивача.

Позиція інших учасників справи

1 липня 2017 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №820/998/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України (2747-15) ) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 22 червня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №820/998/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 23 червня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач 2002-2004 роках, 2006-2015 роках перебував на обліку в службі зайнятості як безробітній.

Позивач має диплом спеціаліста Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна зі спеціальності "Соціологія", здобув кваліфікацію соціолога, викладача соціологічних дисциплін, а також диплом бакалавра Харківського національного університету внутрішніх справ за напрямом підготовки "Право".

З копії персональної справи встановлено, що 27 вересня 2016 ОСОБА_1 звернувся за сприянням у працевлаштуванні до Харківського міського центру зайнятості, де був зареєстрований як такий, що шукає роботу з відкриттям персональної картки № НОМЕР_1 .

КЗОЗ Харківська міська поліклініка №20 надано позивачу довідку від 30 січня 2015 року №256, згідно якої за висновком ВКК по роду хвороби ОСОБА_1, останньому не рекомендується праця, пов`язана з підійманням вантажу більш ніж 5 кг, тривалим прибуванням на ногах, переохолодженням, психоемоційним навантаженням.

27 вересня 2016 року ОСОБА_1 в черговий раз звернувся за сприянням у працевлаштуванні до Харківського міського центру зайнятості, де був зареєстрований як такий, що шукає роботу з відкриттям персональної картки № НОМЕР_1 .

Згідно поданої заяви від 27 вересня 2016 року, наказом директора Харківського міського центру зайнятості від 27 вересня 2016 року №НТ160927 ОСОБА_1 наданий статус безробітного з 27 вересня 2016 року та відповідно до частин другої, четвертої статті 22, частини другої статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та пунктів 2.7., 2.9. "Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності" призначена виплата допомоги по безробіттю з 4 жовтня 2016 року по 28 вересня 2017 року, у розмірі встановленому законодавством.

Під час перебування на обліку позивач отримував соціальні послуги, передбачені чинним законодавством, а саме: консультаційні послуги з питань працевлаштування та реєстрації в службі зайнятості.

ОСОБА_1 ознайомлений з витягом із статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" про права та обов`язки зареєстрованих безробітних та витягом зі статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття" про права, обов`язки та відповідальність застрахованих осіб, про що є підпис ОСОБА_1 в додатку 1 до персональної Картки - відвідування особою територіального органу та отримані послуги.

Черговий прийом позивача до спеціаліста з працевлаштування Харківського міського центру зайнятості було призначено на 11 січня 2017 року.

Під час прийому позивача 11 січня 2017 року провідний фахівцем з працевлаштування Харківського міського центру зайнятості Терещенко Л. переглянуто вакансію "інспектор з кадрів на ВКП "Бетонікс" та встановлено, що зазначені роботодавцем вимоги вакансії не відповідають фаху позивача, а саме вимоги до інспектора відділу кадрів наступні: ведення кадрової документації, відправлення пошти, заповнення дорожніх листі, що зафіксовано у додатках до персональної картки позивача № НОМЕР_1.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 43 Конституції України Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначені Законом України від 5 липня 2012 року №5067-VI "Про зайнятість населення" (5067-17) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №5067-VI (5067-17) ).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 22 Закону №5067-VI основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є сприяння громадянам у підборі підходящої роботи.

Згідно із частиною другою статті 43 Закону №5067-VI статус безробітного надається особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 Закону №5067-VI держава гарантує у сфері зайнятості безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку.

Згідно з частинами другою та третьою статті 44 даного Закону зареєстровані безробітні зобов`язані: 1) самостійно або за сприяння територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування, зокрема взяття участі у конкурсних доборах роботодавців; 2) відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів; 3) дотримуватися письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов`язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення; 4) інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.

Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

Положеннями частини першої статті 46 Закону №5067-VI передбачено, що підходящою для безробітного вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради. Заробітна плата повинна бути не нижче розміру заробітної плати такої особи за останнім місцем роботи з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у регіоні за минулий місяць, де особа зареєстрована як безробітний.

Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці.

Відповідно до пункту 3.3 розділу III Рекомендацій щодо обслуговування населення та роботодавців фахівцями служби зайнятості, затверджених директором Державного центру зайнятості 18 серпня 2014 року, якщо шукач роботи звертається до центру зайнятості, спеціаліст з працевлаштування відповідно до встановленого порядку при підборі йому роботи з`ясовує по телефону в представника роботодавця, чи є підібране робоче місце вільним, та узгоджує можливість співбесіди з клієнтом.

Під час спілкування з роботодавцем спеціаліст повідомляє йому основну інформацію про претендента (професію, спеціальність, освіту, професійний досвід тощо). При цьому робиться акцент на його професійних, ділових, особистих якостях, які можуть зацікавити даного роботодавця. Пояснює, що в разі можливого непрацевлаштування особи важливо точно визначити причину та вказати її у відповідній графі корінця-направлення на працевлаштування. Неправильне визначення причини може призвести до порушення законних прав безробітного на матеріальне забезпечення або до необґрунтованого його одержання.

Положеннями частин другої-п`ятої та сьомої статті 46 Закону №5067-VI передбачено, що для осіб, які не мають професії (спеціальності) і вперше шукають роботу, підходящою вважається така, що потребує первинної професійної підготовки, зокрема безпосередньо на робочому місці, а для осіб, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю, що перевищує шість місяців, підходящою вважається робота за професією останнього місця роботи або робота з проходженням попередньої перепідготовки за новою професією (спеціальністю) за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

У разі коли неможливо надати безробітному роботу за професією протягом шести місяців з дня перебування на обліку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, йому пропонується підходяща робота з урахуванням здібностей, стану здоров`я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.

Для громадян, які не працювали за попередньо здобутими професіями (спеціальностями) понад 12 місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за здобутими раніше професіями (спеціальностями) може вважатися підходящою за умови попереднього підвищення кваліфікації з урахуванням потреби ринку праці.

У разі зміни безробітним професії за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, підходящою вважається робота за новою та за попередньою професією (спеціальністю).

Для безробітних, які не мають професії, або таких, що працювали на роботах, які не потребують спеціальної підготовки, та перебувають на обліку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, більш як шість місяців, підходящою роботою також вважається участь у громадських та інших роботах тимчасового характеру, тривалість яких перевищує один місяць.

Для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більш як 12 місяців) перерви (крім громадян, яким до досягнення загальновстановленого пенсійного віку залишилося два і менше років), підходящою роботою також вважається участь у громадських роботах, а також інших роботах тимчасового характеру, що відповідають їх освіті, професії (спеціальності), професійному досвіду, зокрема за спорідненими професіями, та тривають понад один місяць.

Приписами частини другої статті 43 Закону №5067-VI встановлено, що Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаних вимог Закону №5067-VI (5067-17) Кабінетом Міністрів України постановою від 20 березня 2013 року №198 було затверджено Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу (Постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №792 від 19 вересня 2018 року (792-2018-п) , однак була чинна на момент виникнення спірних правовідносин та розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції; далі - Порядок №198).

Так, приписами пункту 5 Порядку №198 передбачено, що статус безробітного надається особам, які зазначені у частині першій статті 43 Закону України "Про зайнятість населення", з першого дня реєстрації у центрі зайнятості на підставі заяви за формою, затвердженою Мінсоцполітики, у разі відсутності підходящої роботи, підбір якої здійснюється відповідно до статті 46 зазначеного Закону.

Відповідно до пункту 12 Порядку №198 підходящою для безробітного є робота, що відповідає його освіті, професії (спеціальності), кваліфікації. Підбір підходящої роботи здійснюється центром зайнятості, у якому безробітний зареєстрований, з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради. За згодою безробітного підбір підходящої роботи може здійснюватися також в інших регіонах. У разі зміни даних, що впливають на підбір підходящої роботи, зареєстрований безробітний подає до центру зайнятості відповідні документи.

Згідно із пунктом 18 даного Порядку для осіб, які не працювали за попередньо здобутими професіями (спеціальностями) більш як 12 місяців, підходящою є робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за попередньо здобутими професіями (спеціальностями) може бути підходящою за умови підвищення кваліфікації за направленням центру зайнятості з урахуванням потреби ринку праці.

Відповідно до пункту 19 Порядку №198 у разі коли протягом шести місяців з дня реєстрації безробітному неможливо підібрати роботу за професією, підходящою є робота, що потребує зміни професії з урахуванням його здібностей, стану здоров`я, професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.

З аналізу вищенаведеного слідує, що функції уповноважених органів (центрів зайнятості) полягають саме у сприянні безробітним в пошуку роботи, а не у перебиранні обов`язків з професійного самовизначення, професійної орієнтації з безробітного на державний орган. При цьому обов`язку центру зайнятості у сприянні особі у пошуку підходящої особи кореспондує і обов`язок безробітного у відповідності статті 44 Закону №5067-VI самостійно здійснювати пошук підходящої для себе роботи, а також бути готовим приступити до роботи за професією або підходящої роботи.

Слід зауважити, що законом передбачено, що у випадку неможливості надання безробітному роботи за професією, йому пропонується підходяща робота з урахуванням його здібностей, стану здоров`я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці. Таким чином, обов`язок органу зайнятості населення щодо пропозиції безробітному як роботи за професією, так і підходящої роботи залежить від наявності відповідних вакансій.

Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що під час прийому позивача 11 січня 2017 року провідним фахівцем з працевлаштування Харківського міського центру зайнятості Терещенко Л. переглянуто вакансію "інспектор з кадрів на ВКП "Бетонікс" та встановлено, що зазначені роботодавцем вимоги вакансії не відповідають фаху позивача, а саме вимоги до інспектора відділу кадрів наступні: ведення кадрової документації, відправлення пошти, заповнення дорожніх листі, що зафіксовано у додатках до персональної картки позивача № НОМЕР_1.

В свою чергу, за наслідком отриманої відповіді лікувального закладу встановлено, що необхідною умовою для визначення можливості праці позивачем на відповідній професії, є вказівка характеристики умов праці саме роботодавцем.

Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21 липня 2019 року у справі №855/314/19.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем було вжито відповідних заходів щодо працевлаштування ОСОБА_1, а тому підстави для визнання протиправною бездіяльність відповідача під час прийому 11 січня 2017 року - відсутні.

Доводи касаційної скарги про порушення відповідачем статті 22 Закону №5067-VI не знайшли свого підтвердження.

Висновки у цій справі узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах між тими самими сторонами, викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі №820/11105/15, від 19 червня 2018 року у справі № 820/3480/17, від 21 серпня 2019 року у справі №820/999/17, від 3 жовтня 2019 року у справі №820/701/17 та від 23 січня 2020 року у справі №820/1001/17.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.