803/1330/17 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності, та збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів - 18.06.2020 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 (суддя - Андрусенко О.О.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 (колегія суддів: Рибачук А.І., Багрій В.М., Старунський Д.М.) у справі № 803/1330/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ДФС) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2017 року № 0001281304, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності у розмірі 61261,90 грн., в тому числі основним платежем 49009,52 грн., за штрафними санкціями 12252,38 грн., та № 0001271304, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів у розмірі 134776,19 грн., в тому числі за основним платежем 107820,95 грн., за штрафними санкціями 26955,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що до митного оформлення бетономішалки, яка ним ввозились на територію України жодного відношення немає, оскільки він лише керував транспортним засобом, тоді як уповноваженою особою від покупця (власника) такого устаткування був ОСОБА_2, що вбачається з митної декларації. При цьому, зауважує, що сама форма оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вказує про неможливість покладення на нього відповідальності по сплаті митних платежів за завезену ним бетономішалку на територію України, тому що вид платежу який ним визначений стосується товарів, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01.11.2017, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 у задоволені позову відмовлено, у зв`язку із тим, що перевізником вказаного транспортного засобу у МД TP 80 АА № 205020103/2014/000633 від 21.05.2014 зазначено саме ОСОБА_1, а тому відповідно до частини другої статті 193 Митного кодексу України саме останній зобов`язаний сплатити митні платежі, встановлені законом на імпорт зазначених товарів.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити. Вказується, на те, що він не є суб`єктом адміністративного правопорушення, так як є лише найманим водієм. Доводи касаційної скарги аналогічні доводам позовних вимог та апеляційної скарги.

У письмовому відзиві на вказану касаційну скаргу, який надійшов до Верховного Суду, відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовою інстанцією фактичних обставин справи та правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовою особою ДФС проведено документальну невиїзну перевірку громадянина ОСОБА_1 з дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справами по митній декларації ТР 80 АА № 205020103/2014/000633 від 21.05.2014, за результатами якої складено акт від 07.02.2017 року № 53/03-20-13-03-06/2826514551.

В акті перевірки від 07.02.2017 № 53/03-20-13-03-06/2826514551 зазначено, що громадянином ОСОБА_1 за МД TP 80 АА № 205020103/2014/000633 від 21.05.2014 ввезено на територію України автобетономішалку марки "MAN" модель "TGA 35.400", номер шасі НОМЕР_1, 2007 року випуску, в адресу отримувача ООО "Євро Авто" (м. Сухум, вул. Агрба 4/75 Республіка Абхазія), за кодом УКТ ЗЕД 870540, країна відправлення - Німеччина, митна вартість - 490095,23 грн. (30500 EUR) (далі - бетономішалка).

За результатами перевірки відповідності даних митної декларації МД TP 80 АА № 205020103/2014/000633 від 21.05.2014, договору купівлі від 19.05.2014 та ін., які були надані до митного оформлення та інформації отриманої від Головного сервісного центру МВС України 16.11.2016 № 31/8346 про відсутність у Єдиному державному реєстрі МВС інформації про реєстрацію зазначеного транспортного засобу з вищевказаним номером шасі встановлено порушення повноти декларування громадянином ОСОБА_1 митної вартості у сумі 490095,23 грн., оскільки згідно вищезазначеної митної декларації останній зобов`язався доставити заявлений товар до Луганської митниці, пп Красна Талівка - Волошине, в термін до 31.05.2014, проте, на даний час в митних органах відсутня інформація про доставку товару до митниці призначення.

Отже, документальною невиїзною перевіркою встановлено порушення громадянином ОСОБА_1 пункту 2 частини другої статті 191 Митного кодексу України в частині недоставлення товару до митних органів призначення у строк, встановлений статтею 95 цього кодексу; пункту 2 та 3 статті 193 Митного кодексу України, в частині несплати митних платежів, встановлених законом на імпорт зазначених товарів, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті мита за МД ТР 80 АА № 205020103/2014/000633 від 21.05.2014 на загальну суму 49009,52 грн., а також пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, яким визначено порядок визначення бази оподаткування для товарів, які ввозяться на митну територію України, послуг, які поставляються нерезидентами на митній території України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за МД ТР 80 АА № 205020103/2014/000633 від 21.05.2014 року на загальну суму 107820,95 грн.

На підставі акту перевірки від 07.02.2017 № 53/03-20-13-03-06/2826514551 ДФС прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.03.2017 № 0001281304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності у розмірі 61261,90 грн., в тому числі основним платежем 49009,52 грн., за штрафними санкціями 12252,38 грн., та № 0001271304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів у розмірі 134776,19 грн., в тому числі за основним платежем 107820,95 грн., за штрафними санкціями 26955,24 грн.

Не отримавши результату від адміністративного оскарження вказаних рішень і акту перевірки, позивач звернувся до суду з позовом, у задоволені якого було відмовлено, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 191 Митного кодексу України (в редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин) перевізники зобов`язані у строк, встановлений статтею 95 цього Кодексу, доставляти товари до органу доходів і зборів призначення, а також подавати передбачені законодавством документи на них.

Відповідно до пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (в редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин) базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України (4495-17) , з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Відповідальність за порушення встановленого порядку переміщення товарів транзитом встановлено статтею 193 МК України, відповідно до якої, - У разі втрати або видачі без дозволу органу доходів і зборів товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, перевізник зобов`язаний сплатити митні платежі, встановлені законом на імпорт зазначених товарів. Порушення перевізником встановлених цим Кодексом строків доставки товарів, якщо виконано всі інші вимоги, не створює для нього зобов`язання щодо сплати митних платежів (частина 2).

Перевізник звільняється від зобов`язання щодо сплати митних платежів лише у разі, якщо товари, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, було знищено або безповоротно пошкоджено внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або природних втрат за нормальних умов транспортування, за умови підтвердження факту аварії або дії обставин непереборної сили (частина 3).

Як встановлено судами, і підтверджується матеріалами справи позивач як перевізник ввіз на територію України бетономішалку, але не надав її для митного оформлення у встановлені строки (пункт 2 частини другої статті 191 Митного кодексу України), тому він, згідно із пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України та частиною другою статті 193 Митного кодексу України, є відповідальною особою по сплаті всіх необхідних митних платежів по її розмитненню, як-то правильно зазначив відповідач.

В митній декларації до графи 50, зазначено, що водій ОСОБА_1 (паспортні дані) ознайомлений зі змістом ст.ст. 458, 459, 474, 483 МК України і зобов`язується доставити заявлений товар до Луганської митниці Міндоходів п.п.Красна Талівка-Волошине призначення в установлений термін до 31.05.2014 р.

Відтак, ОСОБА_1 визначений як перевізник, взяв на себе зобов`язання перевезення на митну територію транзитом товар, який не вибув з території України. Доводи позивача, що він не є перевізником, а лише водієм не є переконливими, оскільки, по-перше ним не зазначено про наявність будь-якого трудового договору, відповідно до якого перевізником вважається роботодавець, а не він, а по-друге, перевізник - це особа, яка здійснює перевезення товарів через митний кордон України та/або між органами доходів і зборів на території України або є відповідальною за такі перевезення (п.37 ч.1 ст. 4 МК України).

Отже, в даному випадку позивач, який взяв на себе обов`язки по перевезенню вказаного транспортного засобу перед третьою особою, нерезидентом, - ТОВ "Євро Авто" (Республіка Абхазія), не виконав приписи митного законодавства по доставці такого транспортного засобу спеціального призначення до митного органу призначення - Луганська митниця пп Красна Талівка - Волошине, з якими він був ознайомлений (зворотній бік митної декларації).

У зв`язку із чим, прийняті податковим органом, відносно позивача податкові повідомлення-рішення від 20.03.2017 року № 0001281304 і № 0001271304 є законними та не підлягають скасуванню.

Позивач доводить суду, що він не є суб`єктом підприємницької діяльності, відтак не повинен сплачувати мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності. З приводу таких доводів необхідно зазначити, що мито сплачується не залежно від того яким суб`єктом ввозиться товар, а визначальним є саме факт ввезення товару, та відповідно сплата митних платежів (мито та ПДВ).

Суди попередніх інстанцій правильно встановили всі фактичні обставини по справі та застосували відповідні їм правовідносини.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і не спростованими доводами касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції визнає, що суд попередньої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 344, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 - без змін.