912/3839/20 Про визнання договору дарування договором купівлі-продажу, переведення прав та обов`язків покупця та витребування акцій - 30.08.2022 Прийняття

- витребування з незаконного володіння у акціонера ОСОБА_5 10 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна", а саме шляхом списання 10 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" з рахунку у цінних паперах відкритому на ім`я ОСОБА_5 у депозитарній установі - Товаристві з обмеженою відповідальністю "БУЛ-СПРЕД" та зарахування 10 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" на рахунок у цінних паперах, відкритий на ім`я ОСОБА_2 у депозитарній установі - Акціонерному товаристві "ОТП Банк";

- витребування з незаконного володіння у акціонера ОСОБА_6 10 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна", а саме шляхом списання 10 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" з рахунку у цінних паперах, відкритому на ім`я ОСОБА_6 у депозитарній установі - Товаристві з обмеженою відповідальністю "БУЛ-СПРЕД" та зарахування 10 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" на рахунок у цінних паперах, відкритий на ім`я ОСОБА_2 у депозитарній установі - Акціонерному товаристві "ОТП Банк";

- витребування з незаконного володіння у акціонера ОСОБА_1 4442 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна", а саме шляхом списання 4442 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" з рахунку у цінних паперах, відкритому на ім`я ОСОБА_1 у депозитарній установі - Товаристві з обмеженою відповідальністю "БУЛ-СПРЕД" та зарахування 4442 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" на рахунок у цінних паперах, відкритий на ОСОБА_2 у депозитарній установі - Акціонерному товаристві "ОТП Банк", з покладенням на відповідачів витрат по сплаті судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що договір дарування від 19.02.2016, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вчинено для приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу, у зв`язку із чим порушено переважне право ОСОБА_2, як акціонера Приватного акціонерного товариства "Весна", на придбання акцій вказаного товариства. При цьому, позивач зазначив, що між сторонами договору дарування відсутній будь-який зв`язок, яким би можна було пояснити таке вчинення дій по відчуженню пакету акцій товариства.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Згідно із випискою про залишки на рахунку в цінних паперах станом на 16.05.2019 ОСОБА_2 є власником 677 764 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна", що складає 40,747% від їх загальної кількості.

19.02.2016 між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдаровуваний) було укладено договір дарування 4 462 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна".

20.09.2016 між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_6 (обдаровуваний) було укладено договір дарування 10 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна".

20.09.2016 між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдаровуваний) було укладено договір дарування 10 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна".

22.10.2018 ОСОБА_4, відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів, продав неповнолітній ОСОБА_1, в інтересах якої діяла її мати ОСОБА_7, 4 442 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна".

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 09.04.2021 у справі № 912/3839/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2022, позовні вимоги задоволено частково:

- визнано договір дарування, укладений 19.02.2016, відповідно до якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4 прийняв в дар 4 462 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" - договором купівлі-продажу 4 462 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна";

- переведено на ОСОБА_2 права та обов`язки покупця 1 818 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" за правочинами між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- витребувано з незаконного володіння у ОСОБА_5 4 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" шляхом списання 4 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" з рахунку у цінних паперах, відкритого на ім`я ОСОБА_5 у депозитарній установі Товариства з обмеженою відповідальністю "БУЛ-СПРЕД" та зарахування 4 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" на рахунок у цінних паперах, відкритий на ім`я ОСОБА_2 у депозитарній установі Акціонерного товариства "ОТП Банк";

- витребувано з незаконного володіння у акціонера ОСОБА_6 4 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" шляхом списання 4 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" з рахунку у цінних паперах, відкритого на ім`я ОСОБА_6 у депозитарній установі Товариства з обмеженою відповідальністю "БУЛ-СПРЕД" та зарахування 4 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" на рахунок у цінних паперах, відкритий на ім`я ОСОБА_2 у депозитарній установі Акціонерного товариства "ОТП Банк";

- витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 1 810 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" шляхом списання 1 810 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" з рахунку у цінних паперах, відкритого на ім`я ОСОБА_1 у депозитарній установі Товариства з обмеженою відповідальністю "БУЛ-СПРЕД" та зарахування 1 810 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" на рахунок у цінних паперах, відкритий на ім`я ОСОБА_2 у депозитарній установі Акціонерного товариства "ОТП Банк".

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- Верховний Суд у справі №912/3747/20, яка є аналогічною зі справою, що переглядається, взяв до уваги пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15, де зазначено, що правочин дарування позбавлений економічного сенсу і може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин. Такий висновок був зроблений при оцінці судом вірогідності дарування порівняно із вірогідністю купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, тому відмінність у інших обставинах справи не має суттєвого значення;

- ОСОБА_3, не перебуваючи в родинних чи близьких відносинах з обдаровуваним ОСОБА_4 здійснив безоплатне відчуження на користь останнього значної кількості акцій;

- ОСОБА_4 перебував у довірительних стосунках з ОСОБА_7 . Отримавши за оспорюваним договором дарування акції, 20.09.2016 ОСОБА_4 здійснив відчуження 20 простих іменних акцій, відповідно до договорів дарування, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 по 10 простих іменних акцій кожному з обдаровуваних. В подальшому, 08.12.2016 придбавши за договором купівлі-продажу цінних паперів у ОСОБА_7 158 018 простих іменних акцій Товариства, 22.10.2018 ОСОБА_4, відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів, продав неповнолітній ОСОБА_1, в інтересах якої діяла її мати ОСОБА_7, 4 442 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна". Тобто, фактично отримана безоплатно ОСОБА_4 за оспорюваним договором дарування кількість акцій Товариства - 4 462 майже повністю, окрім 20 акцій, проданих ОСОБА_4 ОСОБА_6 та ОСОБА_5, була відчужена на користь ОСОБА_1, інтереси якої представляла ОСОБА_7, однак уже за оплатним договором купівлі-продажу;

- з відкритих відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається наявність значної кількості спорів між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 і ОСОБА_1 з приводу діяльності та участі в Приватному акціонерному товаристві "Весна". Отже, кінцевим набувачем акцій, які є предметом спору у даній справі, стала особа, щодо якої наявні спірні правовідносини з позивачем у даній справі, які пов`язані з реалізацію корпоративних прав у Приватному акціонерному товаристві "Весна".

- відчуження ОСОБА_3 акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" без повідомлення інших акціонерів шляхом оформлення саме договору дарування від 19.02.2016, здійснено з метою позбавлення акціонера реалізації переважного права щодо викупу акцій, а оспорюваний договір дарування укладено для приховування договору купівлі-продажу;

- з наданих позивачем до справи договорів дарування, укладених ОСОБА_2 з іншими акціонерами Приватного акціонерного товариства "Весна", слідує, що на практиці наявна фактична ситуація відчуження акцій Приватного акціонерного товариства "Весна" з оформленням договорів дарування та отриманням за такими договорами грошових коштів без фіксації вказаного в умовах договору;

- наслідком порушення переважного права акціонерів на придбання акцій є право будь-якого акціонера протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про таке порушення, вимагати в судовому порядку переведення на нього прав та обов`язків покупця акцій;

- переважне право реалізується учасниками з дотриманням принципу пропорційності - відчужувана частка може бути придбана іншими учасниками лише у розмірі, пропорційному розміру частки, належної такому учаснику;

- акціонери Приватного акціонерного товариства "Весна" не повідомлялись про відчуження акцій. Оскільки крім позивача інші акціонери не обізнані про відчуження відповідних акцій, докази щодо їх наміру реалізувати своє переважне право матеріали справи не містять, відповідно задоволення вимог ОСОБА_2, який раніше за інших заявив про бажання скористатися переважним правом, про переведення прав покупця за договором від 19.02.2016 щодо всіх акцій, які відчужені за таким договором, порушить права інших акціонерів та призведе до втрати останніми можливості реалізації їх переважного права згідно із вимогами статті 7 Закону України "Про акціонерні товариства". Такі особи не повинні втрачати своє право тільки тому, що аналогічне право вже використав інший акціонер, в даному випадку - ОСОБА_2 ;

- позовні вимоги в частині переведення на позивача прав та обов`язків покупця за договором підлягають задоволенню частково, а саме: пропорційно кількості акцій, яка належить ОСОБА_2, що становить 1818 акцій (40,747% від відчужених 4462 акцій);

- оскільки матеріалами справи підтверджено право ОСОБА_2 на акції Приватного акціонерного товариства "Весна" в кількості 1818 штук, це надає позивачу право на витребування таких акцій від останніх набувачів.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 . Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.04.2021 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2022, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

ОСОБА_1 у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначила пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: застосування судами першої та апеляційної інстанції статті 235 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16, Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц; статей 325, 655, 717 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15, Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 911/106/20, від 22.12.2021 у справі № 918/548/21.

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2 . Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.04.2021 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2022 в частині відмови у задоволенні позову, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

ОСОБА_2 у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: судами першої та апеляційної інстанції застосовано частини 3 та 4 статті 7 Закону України "Про акціонерні товариства" без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 0870/8014/12, від 23.02.2021 у справі № 910/5349/18 та від 13.10.2021 у справі № 912/3747/20.

6. Позиція Верховного Суду

У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2).

Тобто суд касаційної інстанції розглядає справу в межах відкритого касаційного провадження в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і не має право здійснювати додаткову перевірку доказів.

За змістом частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження у справі як за касаційною скаргою ОСОБА_1 так і за касаційною скаргою ОСОБА_2 відкрито, зокрема, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок стосується правовідносин, які є подібними.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, у постанові від 19.03.2021 у справі № 922/698/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги свою попередню практику (див. ухвала від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19) зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). А під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що:

- правовідносини розуміються як різновид передбачених юридичними нормами чи зумовлених принципами права ідеологічних суспільних відносин, що встановлюються між суб`єктами права щодо об`єктів права на підставі юридичних фактів і виражаються у взаємних правах і обов`язках цих суб`єктів (пункт 17 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19 (провадження № 14-73цс21));

- подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16; ухвала від 14.12.20218 у справі № 910/21267/16; ухвала від 20.05.2021 у справі № 904/6125/20; пункт 18 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19);

- під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц; пункт 6.30 постанови від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; постанова від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; постанова від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г).

Отже, подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб`єктного, об`єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив, тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Так, у справі № 6-1026цс16, що переглядалась Верховним Судом України, предметом позову були вимоги про визнання договору дарування удаваним, визнання квартири спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя. Судом першої інстанції позов задоволено частково, та визнано договір дарування квартири удаваним правочином. Апеляційний суд рішенням, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. Верховний Суд України скасовуючи рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив: враховуючи, що при укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, суд касаційної інстанції безпідставно не взяв до уваги юридичні факти, з якими закон пов`язує певні правові наслідки, а саме: розміщення в засобах масової інформації співвласником квартири ОСОБА_3 оголошення про продаж квартири, й визнання цього факту продавцем; зняття з депозитного рахунку ОСОБА_2 167 тис. 236 грн до моменту укладення спірного договору дарування та зняття з рахунку ОСОБА_1 коштів у розмірі 9 тис. 159 грн 81 коп. після його укладення з метою купівлі спірної квартири; надання у позику ОСОБА_2 коштів у розмірі 15 тис. дол. США з метою придбання нерухомого майна й визнання цього факту позикодавцем ОСОБА_8; на відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування є безоплатним, тому встановлення судами вищенаведених фактів свідчить про те, що укладений договір дарування квартири є удаваним; крім того, суди не встановили обставин, а дарувальники за спірним договором не навели жодних мотивів передачі ними в дар квартири ОСОБА_2, з яким не перебувають у родинних відносинах; отже, у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкових висновків про те, що позивачка не обґрунтувала удаваності договору дарування квартири з метою приховання договору купівлі-продажу цієї квартири.

У справі № 522/14890/16-ц, що переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом позову були вимоги про визнання договору позики припиненим, визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, визнання застави припиненою, визнання права власності, визнання неправомірними дій з передачі майна. Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновками суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про удаваність спірного договору купівлі-продажу та про належність права власності на частку у статутному капіталі, оскільки справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що питання про удаваність спірного договору купівлі-продажу та про належність права власності на частку у статутному капіталі мають вирішуватись у межах відповідного спору за правилами господарського судочинства.

У справі № 909/1294/15, що переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом позову були вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, скасування державної реєстрації змін до статуту товариства. Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги аргументи скаржника про відсутність доказів, які могли б підтвердити достовірність факту відчуження ним корпоративних прав на основі вільного волевиявлення, зокрема укладеного сторонами цивільно-правового договору дарування, спрямованого на безоплатне відчуження частки у статутному капіталі ТОВ "Моноліттрансбуд", чи іншого договору, спрямованого на таке відчуження на оплатній основі. Крім того, Велика палата зазначила, що; тлумачення вчинених сторонами дій як таких, що передбачали безоплатний перехід до ОСОБА_3 частки в статутному капіталі ТОВ "Моноліттрансбуд" у розмірі 100 % (дарування), не відповідає принципам справедливості та пропорційності, адже створює істотний економічний дисбаланс для ОСОБА_1; така безоплатна передача є для позивача вочевидь економічно недоцільною дією, вона позбавляє позивача права власності на частку 100 % у товаристві; тому для нього зазначена безоплатна передача не має економічного сенсу; якщо тлумачити дії сторін як правочин щодо дарування, то це означало б, що позивач раптово, без будь-якого економічного обґрунтування та власного інтересу вирішив значно погіршити своє становище; у такому випадку права й обов`язки сторін договору виглядали б вочевидь непропорційно; за поясненнями позивача, між ним і ОСОБА_3 відсутні дружні, родинні чи будь-які інші відносини, які б могли пояснити такий правочин. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оспорювані рішення загальних зборів учасників та державна реєстрація змін до статуту ТОВ "Моноліттрансбуд", внаслідок чого ОСОБА_1 було виведено зі складу учасників товариства, а його частка у розімірі 100% статутного капіталу перейшла у власність ОСОБА_3, були здійснені без належних правових підстав.

У справі № 911/106/20, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про переведення прав покупця. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням переважного права позивача, як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргаз", на придбання ним частки у статутному капіталі товариства під час її відчуження, без відповідної відмови від переважного права позивача на купівлю вищевказаної частки статутного капіталу та згоди позивача на вихід ОСОБА_8 зі складу засновників. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у позові виходили з того, що позивачем не наведено, а у матеріалах справи відсутні обставини, відповідно до яких договір дарування укладений з метою приховати інший правочин, у даному випадку, як стверджує позивач, договір купівлі-продажу частки у статному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргаз". При цьому, судами враховано, що враховано доводи дарувальника, викладені у заяві від 27.07.2020, про те, що він є хрещеним батьком обдаровуваного, та тривалий час планував відійти від участі у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Укргаз", тому прийняв виважене та свідоме рішення подарувати ОСОБА_9 частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргаз". Верховний Суд залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій виходив з того, що оскаржувані рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У справі № 918/548/21, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про переведення прав покупця. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відчуження ОСОБА_10 за договором дарування частки у розмірі 90 %, яка в грошовому еквіваленті становить 90,00 грн, третій особі - ОСОБА_11 відбулось всупереч умовам статуту ТОВ "Рівнеагробуд", вимогам статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", чим було порушено переважне право позивача на придбання частки ТОВ "Рівнеагробуд". Верховний Суд зазначив, що оскільки подані у справі докази свідчать, що перехід права власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" від ОСОБА_10 до ОСОБА_11 відбувся на підставі договору від 10.07.2020, який за своєю правовою природою є договором дарування, а не купівлі -продажу, на що помилково посилається позивач, та встановивши відсутність порушеного переважного права позивача в цьому випадку, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволені позову про переведення прав і обов`язків покупця на іншого учасника товариства - позивача згідно із частиною 5 статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". При цьому, Верховний Суд також зазначив, що безоплатний перехід від ОСОБА_10 до ОСОБА_11, які перебувають у дружніх відносинах, частки в статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд" у розмірі 90 % (дарування), не суперечить принципам добросовісності, справедливості, не створює істотного економічного дисбалансу та не погіршує становище позивача, частка якого з цим переходом не змінилась і становить 10% у статутному капіталі ТОВ "Рівнеагробуд".

Натомість, у справі, що переглядається судами встановлено, що: - ОСОБА_3, не перебуваючи в родинних чи близьких відносинах з обдаровуваним ОСОБА_4 здійснив безоплатне відчуження на користь останнього значної кількості акцій; - ОСОБА_4 перебував у довірительних стосунках з ОСОБА_7 ; -отримавши за оспорюваним договором дарування акції, 20.09.2016 ОСОБА_4 здійснив відчуження 20 простих іменних акцій, відповідно до договорів дарування, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 по 10 простих іменних акцій кожному з обдаровуваних; - в подальшому, 08.12.2016 придбавши за договором купівлі-продажу цінних паперів у ОСОБА_7 158 018 простих іменних акцій Товариства, 22.10.2018 ОСОБА_4, відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів, продав неповнолітній ОСОБА_1, в інтересах якої діяла її мати ОСОБА_7, 4 442 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна"; - тобто, фактично отримана безоплатно ОСОБА_4 за оспорюваним договором дарування кількість акцій Товариства - 4 462 майже повністю, окрім 20 акцій, проданих ОСОБА_4 ОСОБА_6 та ОСОБА_5, була відчужена на користь ОСОБА_1, інтереси якої представляла ОСОБА_7, однак уже за оплатним договором купівлі-продажу.

Отже, доводи ОСОБА_1 про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених вище постановах Верховного Суду, є безпідставними, оскільки у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв`язку з наявністю різних фактичних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку в межах своїх дискреційних повноважень.

Таким чином, наведена ОСОБА_1 підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ОСОБА_1 у касаційній скарзі не зазначено.

Крім того, проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони також стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

У справі № 0870/8014/12 Верховним Судом переглядалася ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження. Верховний Суд у цій справі не робив висновки щодо застосування положень частин 3 та 4 статті 7 Закону України "Про акціонерні товариства".

У справі № 912/3747/20, яка переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про визнання договору дарування договором купівлі-продажу, переведення прав та обов`язків покупця. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові. Верховним Судом скасовано рішення судів попередніх інстанцій у зв`язку із порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Верховний Суд у цій справі не робив висновки щодо застосування положень частин 3 та 4 статті 7 Закону України "Про акціонерні товариства".

У справі № 910/5349/18, яка переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про переведення прав та обов`язків покупця акцій. Верховний Суд погодився із висновком судів про те, що в ОСОБА_12 виникло право вимагати переведення на нього прав і обов`язків покупців щодо усіх відчужених ОСОБА_13 за договорами купівлі-продажу акцій, оскільки інші акціонери Товариства не виявили наміру скористатися своїм переважним правом на придбання спірних акцій.

Натомість, у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що крім позивача інші акціонери не обізнані про відчуження спірних акцій, докази щодо їх наміру реалізувати своє переважне право матеріали справи не містять, відповідно задоволення вимог ОСОБА_2, який раніше за інших заявив про бажання скористатися переважним правом, про переведення прав покупця за договором від 19.02.2016 щодо всіх акцій, які відчужені за таким договором, порушить права інших акціонерів та призведе до втрати останніми можливості реалізації їх переважного права згідно із вимогами статті 7 Закону України "Про акціонерні товариства".

Отже, у справі, що переглядається, та у справі № 910/5349/18 суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв`язку з наявністю різних фактичних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку в межах своїх дискреційних повноважень.

Таким чином, наведена ОСОБА_2 підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ОСОБА_2 у касаційній скарзі не зазначено.

Разом з тим, відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

07.07.2022, тобто після подання касаційних скарг у справі, що переглядається, у Єдиному державному реєстрі судових рішень була оприлюднена постанова Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 913/260/21 (№ в ЄДРСР 105069594) про витребування майна, припинення речових прав та скасування рішень.

Верховний Суд, сформулював у цій справі правові висновки щодо застосування положень статті 330, 387, 388 Цивільного кодексу України.

Так, згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а підставою такого позову - обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Власник, з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З урахуванням наведеного, Суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 08.06.2022 у справі № 913/260/21.

Верховний Суд зазначає, що, позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся з позовом у цій справі, зокрема про витребування з незаконного володіння 4 462 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна". Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що договір дарування від 19.02.2016, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вчинено для приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу, у зв`язку із чим порушено переважне право ОСОБА_2, як акціонера Приватного акціонерного товариства "Весна", на придбання акцій вказаного товариства. При цьому, позивач зазначив, що оскільки у нього виникло переважне право на придбання 4 462 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна", а акції, які були предметом договору дарування від 19.02.2016, вже відчужені обдаровуваним ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, є всі підстави для витребування акцій у останніх на користь позивача.

Тобто у цій справі позов про витребування з незаконного володіння 4 462 простих іменних акцій подала особа, яка не є та не була власником зазначених акцій.

Натомість, як вже було зазначено, віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна.

Таким чином, суди попередніх інстанцій застосували положення статті 388 Цивільного кодексу України, які не підлягали застосуванню до даних правовідносин, та відповідно безпідставно задовольнили позовні вимоги про витребування з незаконного володіння 4 462 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Весна".

Водночас, відповідно до частини 5 статті 7 Закону України "Про акціонерні товариства" будь-який акціонер товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця акцій, якщо переважне право такого акціонера товариства є порушеним.

Отже, за загальним правилом, належним способом захисту у випадку порушення переважного права на придбання акцій є переведення прав і обов`язків покупця на привілейовану особу. Водночас, Верховний Суд вважає, що таке переведення можна здійснити лише в тому разі, якщо акції залишились у володінні первісного покупця. Якщо ж останній вже передав належні йому акції іншій особі (іншим особам), то у такому разі переведення прав не є можливим, оскільки такий спосіб не захистить (не відновить) порушеного переважного права акціонера на придбання акцій, не забезпечить йому можливості придбати у власність акції, що були відчужені з порушенням його переважного права на їхнє придбання, таке рішення не буде підставою для припинення права власності на акції товариства останнього покупця (власника акцій). Захист переважного права на придбання акцій товариства у такому разі може бути реалізовано шляхом переведення прав за останнім договором (останніми договорами) купівлі-продажу, оскільки позивач залишається акціонером товариства і має переважне право при укладанні кожного договору купівлі-продажу.

Зважаючи на те, що ОСОБА_4 вже відчужив спірні акції на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, що унеможливлює здійснення переведення прав за договором дарування від 19.02.2016, Верховний Суд доходить висновку, що у даному випадку у задоволенні позову необхідно було відмовити саме з підстав обрання позивачем способу захисту порушеного права, який хоч і передбачений законом, але, враховуючи конкретні обставини та права нових власників акцій, є неналежним та неефективним.

За вказаних обставин у їх сукупності позов у даній справі не підлягав задоволенню, виходячи із викладеного вище, тому судові рішення підлягають скасуванню.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1 - 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.04.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2022 у справі № 912/3839/20 слід скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

8. Судові витрати

У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, та прийняттям нового рішення відповідно до приписів статей 129, 315 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд здійснює розподіл судових витрат.

За змістом частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

З огляду на висновок Верховного Суду про скасування судових рішень у справі та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача.

Водночас, частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення з позовної заявою) за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення з позовної заявою) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки у даній справі позов поданий у 2020 році, для вирахування розміру сплати судового збору застосовується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2 102,00 грн, оскільки статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року встановлений у розмірі 2 102,00 грн.

Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

З огляду на таке, судовий збір за подання позову до Господарського суду Кіровоградської області у даній справі підлягав сплаті у сумі 10 510,00 грн, а саме: за дві немайнових вимоги по 2 102,00 грн та за три майнові вимоги по 2 102,00 грн - мінімально гранична сума судового збору за подання позовної заяви майнового характеру (з урахуванням номінальної вартості однієї простої іменної акції Приватного акціонерного товариства "Весна" у сумі 0,10 грн).