9901/259/19 Про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України - 18.06.2020 Прийняття

Компанія "Tolexis Enterprises AG" (далі - Компанія) звернулась до Верховного Суду як до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, - Рада національної безпеки та оборони України (далі - РНБО), про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України від 19 березня 2019 року №82/2019 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 19 березня 2019 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо компанії "Tolexis Enterprises AG" (пункт 66 Додатку 2 до Рішення).

На обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що обмеження прав та свобод Компанії у сфері господарської діяльності є допустимим виключно за умови наявності передбачених законом підстав. Натомість, оскаржуваний у частині, що стосується позивача, Указ Президента України суперечить принципам прозорості та об`єктивності, оскільки не містить жодних фактів, які б свідчили про наявність передбачених статтею 3 Закону України "Про санкції" підстав до застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій). Крім того, зі змісту спірного Указу не видається за можливе встановити, з якої саме з передбачених статтею 3 Закону підстав стосовно позивача були застосовані санкції. Позивач наголошував, що свавілля з боку державних органів, шо мало свій прояв у спірному рішенні, призвело до настання майнових втрат для підприємницької діяльності компанії. Отже, на переконання позивача, оскаржуваний Указ відповідача в частині застосування санкцій до "Tolexis Enterprises AG" не відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України, статей 1, 3 Закону України "Про санкції", частини першої статті 6, частини четвертої статті 12 Господарського кодексу України.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечує. Зазначає, що РНБО було розглянуто та підтримано відповідні пропозиції щодо застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій). У подальшому, після надходження в установленому порядку на ім`я Президента України відповідних матеріалів (Рішення РНБО з додатками, проекту Указу та пояснювальної записки до нього) Главою держави видано Указ №82/2019, яким уведено в дію рішення РНБО від 19 березня 2019 року. Отже, відповідач наполягає на тому, що спірне рішення прийняте із дотриманням встановленої законом процедури та за наявності на те законних підстав. Також зауважує, що чинне законодавство не містить положень, які б встановлювали обов`язок вказувати підстави для застосування санкцій у відповідному рішенні РНБО чи Указі Президента України про введення такого рішення в дію.

У відповіді на відзив Президента України представник позивача звертає увагу на те, що відповідачем не надано жодних доказів щодо існування обставин, з якими Закон України "Про санкції" (1644-18) пов`язує виникнення підстав для застосування до позивача санкцій. Зауважує, що доводи відповідача зводяться до суто номінальної функції Президента України в процесі застосування санкцій до відповідних суб`єктів, тобто, останній лише підписує відповідний Указ про введення в дію рішення РНБО, не перевіряючи при цьому відповідність такого рішення Конституції України (254к/96-ВР) та законам України. На переконання представника позивача, такі посилання є безпідставними, оскільки Президент України, як Глава держави, гарант Конституції та Голова РНБО під час розгляду питань, віднесених до його компетенції, наділений дискреційними повноваженнями. РНБО є лише координаційним (допоміжним) органом Президента України, і вся повнота влади щодо введення в дію рішень РНБО належить саме Президентові.

Під час судового розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити з огляду на підстави, викладені в позовній заяві та з урахуванням наданих письмових пояснень щодо суті спору.

Представник відповідача в судових засіданнях підтримував свої письмові заперечення проти позову, просив відмовити позивачу в задоволенні його вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні у матеріалах докази, Суд встановив наступні обставини.

Tolexis Enterprises AG є компанією, зареєстрованою 24 травня 2012 року згідно із законодавством Швейцарії. Місцезнаходження юридичної особи - Швейцарія, м. Цуг, Барерштрассе, 8.

Указом Президента України від 19 березня 2019 року №82/2019 введено в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України від 19 березня 2019 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".

Указ Президента України набрав чинності 21 березня 2019 року з дня опублікування в газеті "Голос України".

Відповідно до пункту 66 Додатку №2 до рішення РНБО від 19 березня 2019 року стосовно Tolexis Enterprises AG терміном на три роки застосовано обмежувальні заходи відповідно до Закону України "Про санкції" (1644-18) у виді: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) запобігання виведенню капіталів за межі України; 4) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 5) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для провадження певного виду діяльності, зокрема спеціальних дозволів на користування надрами (пункт 66 Додатку 2 до Рішення).

Із таким рішенням в частині, що стосується Tolexis Enterprises AG, позивач не погодився, оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини регламентовано Законом України "Про санкції" від 14 серпня 2014 року №1644-VII (1644-18) ( Закон №1644-VII (1644-18) ).

Згідно зі статтею 1 Закону №1644-VII з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції). Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Статтею 2 Закону №1644-VII унормовано, що правову основу застосування санкцій становлять Конституція України (254к/96-ВР) , міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права.

Статтею 5 Закону №1644-VII визначено порядок застосування, скасування та внесення змін до санкцій, а саме:

Пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті.

Рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування.

Отже, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Служба безпеки України (як суб`єкти подання пропозицій) мають право вносити на розгляд Ради національної безпеки та оборони України пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). У разі підтримання запропонованих санкцій, РНБО приймає відповідне рішення, яке набирає чинності з моменту видання указу Президента України про введення його в дію, й тільки після цього таке рішення є обов`язковим до виконання.

Під час розгляду справи перед колегією суддів постало питання щодо ролі Президента України у процедурі застосування санкцій до суб`єктів та його повноважень.

Так, за приписами частини першої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Відповідно з правовим висновком Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2017 року №6 (v0006760-17) щодо дискреції Президента України при виданні указів, якими вводяться в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України "відповідно до частини першої статті 106 Основного закону, яка регламентує повноваження Глави держави, Президент забезпечує державну незалежність і національну безпеку держави. Означене положення було предметом розгляду Конституційного Суду, який у своєму рішенні від 25 лютого 2009 року №5-рп/2009 констатував, що лише Президент України наділений конституційними повноваженнями здійснювати керівництво у сферах національної безпеки і оборони.

В свою чергу, РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові (стаття 107 Конституції України).

З цього висновується, що РНБО є допоміжним органом при Президентові зі спеціальною компетенцією, діяльність якого дозволяє главі держави повно та ефективно забезпечувати правовий режим національної безпеки і оборони. Конституційна вказівка на те, що РНБО є органом при Президентові, дає підстави для висновку про належність РНБО до допоміжних органів при Главі держави, а також про те, що цей орган не є самостійним органом державної влади. Як наслідок, не маючи статусу самостійного органу влади, рішення РНБО не можуть мати загальнообов`язкового впливу, у числі й на Президента.

Дорадчий характер діяльності РНБО засвідчується також і складом цього органу, який очолює Президент (пункт 18 частини першої статті 106 Конституції), характером повноважень РНБО, встановлених частиною другою статті 107 Конституції та конкретизованих Законом України "Про Раду національної безпеки і оборони України" (183/98-ВР) .

Повноваження РНБО мають координаційний і контрольний характер; вони обмежуються плануванням та розробкою програм, унесенням відповідних пропозицій Президентові, що стосуються сфери повноважень Президента з питань безпеки і оборони, координацією органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері захисту національних інтересів України тощо.

Рішення РНБО не виконуються безпосередньо жодним суб`єктом; такі рішення вводяться в дію указами Президента, який надає їм загальної обов`язковості своїми конституційними повноваженнями у відповідній сфері. Видання указів Президента, які є обов`язковими до виконання на території України, - є владною компетенцією Президента (частина третя статті 106 Конституції). Указом Президента реалізується його власний розсуд в межах Конституції та законів. Таким чином, видаючи указ, Президент користується власною владною дискрецією, яка не є необмеженою, адже укази Президента є підзаконними актами і повинні відповідати правовим актам вищої ланки.

Здійснення Президентом керівництва у сфері національної безпеки і оборони означає, що ніхто інший не може зобов`язати Главу держави прийняти те чи інше рішення, видати той чи інший указ. Жодна норма Конституції не містить вказівок, що будь-яке повноваження Президента, особливо у сфері, де Президент здійснює керівництво, може реалізовуватися ним примусово (імперативно), а не дискреційно".

Отже, навіть якщо Президент не має нормативно врегульованої альтернативи дій під час надходження до нього в установленому порядку відповідних матеріалів щодо застосування санкцій (рішення РНБО з додатками, проект Указу та пояснювальної записки до нього), то прийнятий ним акт в будь-якому випадку має бути перевірений на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України. У разі, якщо адміністративний суд установить, що будь-якій із цих вимог акт Глави держави не відповідає й такий акт є незаконним, він підлягає скасуванню в судовому порядку.

Завдання правосуддя, перш за все, полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень. Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю.

Тобто, позивач, маючи намір виступити в суді проти держави (в особі її органів) та оскаржити її акт, має право отримати ефективний захист від порушень з її боку, що завдали шкоди правам, інтересам чи свободам позивача (в тому числі й у сфері здійснення господарської діяльності).

Даний позов не є завідомо безпідставним, не має штучного характеру, має юридичне значення "inter-partes", заявлений особою, прав та інтересів якої він стосується. За таких обставин, праву особи на пред`явлення такого позову кореспондує обов`язок суду розглянути справу по суті й ухвалити відповідне судове рішення у суворій відповідності до вимог матеріального права та процесуального закону.

На додаток до викладеного колегія суддів зазначає, що позивач позбавлений можливості оскаржити попередні етапи проходження рішення про застосування санкцій, оскільки, з огляду на правову природу рішення РНБО та акта Глави держави, негативні наслідки для нього настають саме внаслідок введення рішення РНБО в дію Указом Президента.

З огляду на юридичну роль Президента України в процесі введення в дію рішення РНБО про застосування санкцій, підписуючи відповідний указ, Глава держави ознайомлюється зі змістом рішення РНБО й обставинами, що зумовили його прийняття стосовно того чи іншого суб`єкта, що також включає попередній аналіз його на предмет обґрунтованості та наявність законодавчих підстав до його реалізації.

Більш того, видаючи указ про введення санкцій, тобто приймаючи президентський акт як кінцевий в ланці процедури застосування санкцій, Глава держави перебирає на себе всю повноту відповідальності за його конституційність, обґрунтованість і результативність.

Щодо мотивів оскаржуваного рішення й підстав застосування санкцій

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на відсутність в спірному Указі мотивів, з який виходив суб`єкт його прийняття, та підстав, з яких до Компанії застосовано санкції.

На противагу цим доводам представник відповідача звертав увагу на те, що чинне законодавство не містить положень, які б встановлювали обов`язок вказувати підстави для застосування санкцій у відповідному Указі Президента України про введення такого рішення в дію. Проте такі обставини й підстави містяться в рішенні РНБО і суд уповноважений на витребування й дослідження тих документів та матеріалів, що стали підставою до застосування санкцій.

В контексті таких доводів колегія суддів зазначає, що процес застосування санкцій є складним та багатоетапним, у ньому задіяно кілька органів державної влади.

Так, під час судового розгляду справи судом було встановлено, що санкції до Компанії застосовані РНБО від 19 березня 2019 року на підставі розгляду пропозицій Кабінету Міністрів України, схвалених розпорядженням КМУ від 18 грудня 2018 року №1036-р "Про внесення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".

В свою чергу, розробником розпорядження КМУ від 18 грудня 2018 року №1036-р "Про внесення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" є Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України (далі - МТОТ).

Колегією суддів встановлено, що підстави щодо необхідності застосування до позивача санкцій містяться в документах розробника розпорядження КМУ - Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України.

В ході судового розгляду справи від Секретаріату Кабінету Міністрів України надійшли документи (із грифом ДСК), які стали підставою для застосування до позивача санкцій. За змістом вказаних матеріалів, позивача включено до переліку осіб, що підтримують економічні (ділові) відносини, являються дилерами/дистриб`юторами продукції ТОВ "Титанові інвестиції". Зокрема, згідно з інформацією, що міститься в цьому переліку, Tolexis Enterprises AG має ділові зв`язки з ТОВ "Титанові Інвестиції".

В пояснювальній записці до проекту розпорядження КМУ "Про внесення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних заходів (санкцій)", підготовленій МТОТ, міститься наступне обґрунтування необхідності прийняття акта: ТОВ "Титанові інвестиції" зареєстровано 17 червня 2014 року в Москві з метою легалізації роботи незаконно відчужених потужностей ПрАТ "Кримський Титан" на тимчасово окупованій території. Рішенням РНБО від 21 червня 2018 року до ТОВ "Титанові інвестиції" застосовні санкції строком на три роки. Основним постачальником сировини для ТОВ "Титанові інвестиції" є ТОВ "Центр оптимальних технологій", яке також є дистриб`ютором на російському ринку продукції ТОВ "Титанові інвестиції". ТОВ "Центр оптимальних технологій" на 100 % належить кіпрській компанії "Ohna Holdings Limited". Дистриб`ютором в Європі продукції, виготовленої на тимчасово окупованій Російською Федерацією території підприємством, що перебуває в управління ТОВ "Титанові інвестиції", є швейцарська компанія Tolexis Enterprises AG, яка продає продукцію, що вироблена на тимчасово окупованій території з порушенням законодавства України. У зв`язку з цим, в пояснювальній записці зроблено висновок про те, що перелічені компанії, у томі числі й Tolexis Enterprises AG, причетні до здійснення та участі в операціях купівлі-продажу продукції, виготовленої на тимчасово окупованій території підприємством, що перебуває в управлінні ТОВ "Титанові інвестиції", з використанням української сировини.

Окрім того, під час судового розгляду справи було витребувано документи, які стали підставою для застосування до позивача санкцій від Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України.

Так, згідно з наданими цим Міністерством поясненнями, в ході моніторингу дотримання правового режиму тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя МТОТ ідентифіковано низку юридичних осіб, що мають ділові контакти з ТОВ "Титанові інвестиції" (ПрАТ "Кримський Титан"), зокрема, компанію Tolexis Enterprises AG. За інформацією МТОТ Компанія Tolexis Enterprises AG на своєму вебсайті www.tolexis.ch характеризувала себе на ринку як постачальника хімічних і металургійних продуктів, руд і мінералів титану. Компанія Tolexis Enterprises AG є дочірньою компанією "Tolexis International Limited", водночас, відповідно до даних Департаменту реєстрації компаній та офіційних приймачів Республіки Кіпр, директором останнього є ОСОБА_2, а секретарем - ОСОБА_4. Ці ж особи є директором та секретарем компанії "Ohna Holdings Limited". Згідно з інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб Російської Федерації компанія "Ohna Holdings Limited" є 100% власником ТОВ "Центр оптимальних технологій", яка є основним постачальником сировини для ТОВ "Титанові інвестиції", а також основним дистриб`ютором на російському ринку продукції ТОВ "Титанові інвестиції", виготовленої на потужностях заводу "Кримський Титан". Також на вебсайті Tolexis Enterprises AG (www.tolexis.ch) станом на кінець вересня 2018 року (часу, до якого працював зазначений сайт) містився перелік марок діоксину титану, постачання яких здійснює компанія Tolexis Enterprises AG. В зазначеному переліку вказано низку найменувань, виробництво яких здійснюється саме на потужностях заводу "Кримський Титан". Марки, технічні умови та специфікації продукції, розміщеної на вебсайті Tolexis Enterprises AG, дозволили ідентифікувати її як таку, що була вироблена на потужностях заводу "Кримський Титан", а вказаний в специфікаціях термін придатності діоксину титану становив 12 місяців з дня виготовлення, що, за висновком Міністерства, свідчить про те, що його було виготовлено після початку тимчасової окупації АР Крим та м. Севастополя.

Отже, підставою для застосування до позивача санкцій згідно зі спірним рішенням слугував висновок уповноважених органів про постачання позивачем продукції, яка виробляється на незаконно відчужених потужностях заводу "Кримський Титан", що, за їх твердженням, створює реальні та потенційні загрози національним інтересам, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяє окупації частини території України, завдає майнових втрат державі.

Аналізуючи такі обставини, докази, які містяться в матеріалах справи щодо постачання позивачем продукції, а також пояснення представників сторін з цього приводу, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Позивач як в позовній заяві, так і під час судового розгляду наполягав на тому, що жодних порушень українського чи міжнародного законодавства з боку Tolexis Enterprises AG у розрізі поставок товару (діоксиду титану) не відбулось. Товар (діоксид титану) пройшов митне оформлення згідно із законодавством України, вироблений резидентом України ПрАТ "Кримський Титан" та має українське походження, що підтверджується сертифікатами походження товару. На підтвердження цих обставин позивачем надано міжнародні митні декларації, комерційні інвойси, сертифікати походження товару.

Як вказує позивач із посиланням на міжнародні товарно-транспортні накладні, продукція ПрАТ "Кримський Титан", а саме: діоксид титану, пройшов митне оформлення після 20 лютого 2014 року. З цього висновується, що позивач набув права розпоряджатись товаром виробництва заводу з дозволу державних органів України, відповідно до Митного кодексу України (4495-17) , дотримавшись при цьому правового режиму, визначеного Законом України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" (1636-18) .

Постачання товару здійснювалось на підставі договорів, укладених позивачем та компанією-резидентом ПрАТ "Кримський Титан" (ПрАТ "Юкрейніан кемікал продактс"). Реалізація продукції ПрАТ "Кримський титан" здійснювалась за наявності сертифікатів походження товару з України, а саме: виробництва ПрАТ "Кримський титан" та ПрАТ "Юкрейніан кемікал продактс" (нове найменування виробника).

За поясненнями позивача, Технічні умови 24.1-05762329-001-2003 "Діоксид титану пігментний" не обмежують строк придатності продукції 12 місяцями (пункт 7). На вебсайті Tolexis Enterprises AG (www.tolexis.ch), який функціонував до вересня 2018 року, була розміщена інформація про сетрифікати, які містили інформацію про виробника товару (ПрАТ "Юкрейніан кемікал продактс"), властивості товару, строк придатності товару, його технічні умови.

Через тимчасову окупацію АР Крим ПрАТ "Кримський Титан" припинило виробництво діоксиду титану марок ТІОх-220, 230, 270, 271, 280, що підтверджується листами виробника на адресу Міністерства енергетики та захисту довкілля України та Головного управління статистики у місті Києві. За інформацією, що міститься в цих листах, в період 2015-2018 років ПрАТ "Юкрейніан кемікал продактс" не здійснювало виробництво діоксиду титану.

Та обставина, що технічні умови та сертифікати розповсюджуються виключно на продукцію ПрАТ "Кримський Титан" / ПрАТ "Юкрейніан кемікал продактс", виробництво якої з 2015 року не здійснювалось, спростовує доводи відповідача та суб`єкта застосування санкцій до Tolexis Enterprises AG про те, що наявність сертифікатів на сайті доводить реалізацію продукції протягом всього часу функціонування вебсайту.

Колегія суддів погоджується з доводами представника позивача про те, що сам факт розміщення протягом 2013-2018 років на вебсайті позивача сертифікатів на продукцію ТУ 24.1-05762329-001-2003 не свідчить про її реалізацію впродовж цього періоду часу в зв`язку з припиненням виробництва вказаної продукції і є припущеннями органу, що готував пропозицію про застосування до позивача санкцій.

Стосовно посилань МТОТ на пов`язаність діяльності Tolexis Enterprises AG з низкою Компаній, а саме: Компанією "Ohna Holdings Limited" (Кіпр), ТОВ Центр оптимальних технологій" (РФ) та ТОВ "Титанові інвестиції" (РФ), щодо яких РНБО запроваджено обмежувальні заходи (санкції), судом встановлено наступне.

Так, згідно з інформацією Комісії цінних паперів Кіпру (The Cyprys Securities and Exchange Commission) ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є співробітниками зареєстрованої в Республіці Кіпр компанії Dema Servises Limited, що надає професійні корпоративні та адміністративні послуги необмеженому колу осіб щодо заснування, управління, адміністрування суб`єктів господарювання в межах юрисдикції Кіпру. Тобто, той факт, що вказані особи перебувають на посадах в різних компаніях, зареєстрованих в Республіці Кіпр, пояснюється їх професійною діяльністю з управління підприємствами. Інших доказів, пов`язаності відповідачем не надано, а судом не встановлено.

Наведене спростовує доводи Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України щодо зв`язку позивача з компаніями "Ohna Holdings Limited" (Кіпр), ТОВ Центр оптимальних технологій" (РФ) та ТОВ "Титанові інвестиції" (РФ).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1644-VII підставами для застосування санкцій є, серед іншого, дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Отже, підставами для застосування санкцій мають бути дійсні, наявні в об`єктивній дійсності факти, підтверджені доказами, які достовірно свідчать про вчинення таких дій, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави тощо.

Санкції застосовуються виключно за наявності достатніх фактичних і правових підстав для цього.

Більш того, за приписами частини другої статті 3 Закону №1644-VII застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності.

Колегією суддів було вжито всіх можливих заходів щодо встановлення обставин, які слугували застосуванню до позивача санкцій згідно зі спірним рішенням, витребувано всю наявну інформацію та матеріали, які мають відношення до цих обставин, і які стали підставою до прийняття оскаржуваного рішення відповідачем.

Судом було вивчено й досліджено документи, що надійшли від відповідача, Кабінету Міністрів України, Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, але за наслідками їх аналізу не встановлено таких обставин, які могли б слугували підставою для застосування санкцій відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1644-VII.

За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, на порушення наведеної вище процесуальної норми, відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення.

Натомість позивачем надано належні та допустимі в розумінні КАС України (2747-15) докази на спростування обставин, які були підставою для його прийняття, що зумовлюють висновок колегії суддів про незаконність введених Президентом України персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо компанії "Tolexis Enterprises AG", що продовжують створювати негативні наслідки для заявника.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Незважаючи на відсутність порушення безпосередньо з боку відповідача положень чинного законодавства під час прийняття спірного рішення, колегія суддів враховує, що санкції, застосування яких визнано в цій справі безпідставними, введені спірним Указом Президента України.

За приписами частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може визнати акт Президента України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав до задоволення позову шляхом визнання протиправним і нечинним Указу Президента України від 19 березня 2019 року №82/2019 в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо компанії "Tolexis Enterprises AG".

Керуючись статтями 241- 246, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

Адміністративний позов компанії "Tolexis Enterprises AG" задовольнити.

Визнати протиправним і нечинним Указ Президента України від 19 березня 2019 року №82/2019 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 19 березня 2019 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо компанії "Tolexis Enterprises AG" (пункт 66 додатку 2 до Рішення).