Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши за винятковими обставинами в порядку письмового провадження за скаргою ОСОБА_1 справу за його позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська (далі - Управління ПФУ) про перерахунок пенсії,

У квітні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом на неправомірні дії Управління ПФУ, яке відмовило йому в проведенні перерахунку пенсії, та просив суд зобов'язати це Управління здійснити такий перерахунок, а також стягнути з відповідача в рахунок відшкодування шкоди, завданої недоплатою пенсії за період з 1 грудня 2003 року по 1 червня 2004 року 2473 грн. 68 коп.

Жовтневий районний суд м. Луганська рішенням від 16 червня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 31 серпня 2004 року, позов ОСОБА_1 задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 7 червня 2007 року касаційну скаргу Управління ПФУ задовольнив частково, вищезазначені судові рішення скасував і в задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовив. Постанова мотивована тим, що положення Закону України від 17 листопада 1999 року № 1222-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1222-XIV (1222-14) ) на позивача не поширюються.

У скарзі за винятковими обставинами ОСОБА_1 порушив питання про скасування постанови Вищого адміністративного суду України і залишення в силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій. На обґрунтування скарги заявник послався на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Закону № 1222-XIV (1222-14) . На підтвердження цього до скарги додано ухвалу Верховного Суду України від 22 травня 2006 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2007 року, в яких ці суди визнали, що згаданий вище Закон поширюється на льотний склад повітряних суден організацій ДТСААФ, і на підставі цього зобов'язали Управління ПФУ здійснити перерахунок пенсії.

Дослідивши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та дійшовши висновку про доведеність неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає помилковим її застосування у справі, що розглядається.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи постановлені у справі судові рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, виходив з того, що на заявника не поширюються положення Закону № 1222-XIV (1222-14) .

З обґрунтованістю такого висновку погодитися не можна.

Судами встановлено, що у 1990 році ОСОБА_1 вийшов на пенсію за вислугою років як льотчик цивільної авіації за законодавством Союзу РСР. До цього він працював у Луганському навчальному авіаційному центрі ДТСААФ на посаді льотчика-інструктора, був членом екіпажу повітряного судна.

Частиною 3 статті 53 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (у редакції Закону № 1222-XIV (1222-14) ) передбачено: "Працівникам льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах, пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (частина перша статті 64 та статті 65, 66, 69), одержуваного перед її припиненням, і призначаються в розмірах, передбачених частинами першою - третьою, шостою статті 19 та статтею 21 цього Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 85 процентів заробітку для працівників льотно-випробного складу та 75 процентів заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах. При цьому розмір пенсії для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, не може перевищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія".

Дія статті 53 поширюється на працівників із числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконували спеціальні роботи в польотах, котрі вийшли на пенсію до набрання чинності цим Законом згідно з пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 1222- XIV (1222-14) . Предметом регулювання зазначеної статті, як убачається з її назви, є розміри пенсій за вислугу років.

Перелік окремих категорій працівників авіації та льотно-випробного складу, які мають право на пенсію за вислугу років, установлений статтею 54 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення". Даною нормою, зокрема, передбачено, що право на таку пенсію мають працівники льотного і льотно-випробного складу при вислузі років на цих посадах не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, у яких вони зайняті, та що перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання положень статті 54 цього Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 липня 1992 року № 418 "Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу" (418-92-п) .

Згідно з підпунктом "г" пункту 1 затвердженого цією постановою Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, один рік роботи на посадах льотного складу в навчальних і спортивних авіаційних організаціях ДТСААФ рахується за півтора року вислуги за умови виконання плану навчально-льотної підготовки, а при виконанні елементів складного або вищого пілотажу - за два роки вислуги.

У пунктах 1 і 2 затвердженого тією ж постановою Переліку посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, названо членів екіпажів повітряних суден та інших літальних апаратів, а також льотно-інструкторський склад.

Таким чином, посади, які обіймав ОСОБА_1 до виходу на пенсію за вислугою років, підпадають під підстави для призначення йому такої пенсії відповідно до статті 54 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (у редакції Закону № 1222-XIV (1222-14) ) і перерахунку цієї пенсії у розмірі, встановленому частиною 3 статті 53 названого Закону.

Висновок касаційного суду про те, що на ОСОБА_1 не поширюється дія частини 3 статті 53 зазначеного Закону, оскільки він не працював на посадах, перелічених у цій нормі, є помилковим.

З урахуванням викладеного, зміст статті 53 Закону слід розуміти таким чином, що до осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, належать і члени екіпажів повітряних суден та інших літальних апаратів, льотно-інструкторський склад організацій ДТСААФ, Товариства сприяння обороні України.

За таких обставин постанова касаційного суду є незаконною і підлягає скасуванню, а ухвала суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 7 червня 2007 року скасувати, ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 31 серпня 2004 року та рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 16 червня 2004 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.