910/2457/20 Про стягнення заборгованості за договором поставки вугілля - 21.06.2022 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдонінвест Трейдінг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення заборгованості у сумі 13 658 181, 03 грн за договором поставки вугілля №111/18 від 09.04.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за договором поставки, зокрема, відповідач в порушення умов згаданого договору не сплатив в повному обсязі позивачу вартість поставленого вугілля та не відшкодував вартість його доставки в установлений строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 13 658 181,03 грн, з яких: 11 531 205,12 грн сума основного боргу; 1 020 416,04 грн вартість доставки вугілля; 789 423,42 грн сума пені; 153 965,38 грн 3% річних; 163 171,07 грн інфляційних втрат.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В обґрунтування своєї позиції Верховний Суд зазначив, що оскільки спір виник у зв`язку з поставкою неякісного товару, суду слід було вирішити питання про призначення відповідної експертизи для вирішення питання щодо якості поставленого товару. Проте при вирішенні спору ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції у зв`язку з допущеними порушеннями норм процесуального права, достовірно не встановлено обставин відповідності поставленого за договором №111/18 від 09.04.2019 товару умовам щодо його якості, та не надано відповідної правової оцінки доводам відповідача щодо поставки позивачем неякісного товару, а відтак і щодо дійсної суми заборгованості, а тому висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову визнано передчасними. При цьому колегія суддів врахувала, що аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/10458/19 та від 03.12.2020 у справі № 910/12527/19 у подібних правовідносинах.

Під час нового розгляду справи представником позивача подано заяву про збільшення суми позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 11 531 205,12 грн, вартість доставки вугілля у розмірі 1 020 416,04 грн, пеню у розмірі 923 345,09 грн, 3% річних у розмірі 585 971,57 грн та інфляційні у розмірі 1 104 542,67 грн.

За результатами нового розгляду справи місцевим господарським судом винесено рішення від 05.07.2021 (суддя Босий В.П.), залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 (колегія суддів у складі: Мартюк А.І. - головуючий, Зубець Л.П., Алданова С.О.), яким позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 11 531 205,12 грн, вартість доставки вугілля у розмірі 1 020 416, 04 грн, пеню у розмірі 789 423,42 грн, 3% річних у розмірі 585 971,57 грн, інфляційні у розмірі 1 104 542,67 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено (в частині стягнення 133 921,67 грн пені у зв`язку з пропуском позовної давності).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Укрдонінвест Трейдінг" (постачальником) та ПАТ "Центренерго" (покупцем) 09.04.2019 укладено договір поставки вугілля №111/18, відповідно до п. 1.1 якого постачальник поставить (передасть) у власність покупця, а покупець прийме і оплатить вугільну продукцію (вугілля) на зазначених у договорі умовах.

Відповідно до п. 1.2 договору кількість, асортимент і строки (терміни) поставки вугілля погоджуються сторонами в залежності від потреби покупця, але в будь-якому випадку в межах загальної суми договору і терміну його дії, та разом з назвами виробників, вантажовідправників, відокремлених підрозділів покупця (ТЕС) - вантажоотримувачів, залізничних станцій відправлення, залізничних станцій вантажоотримувачів і їх реквізитами вказуються в специфікаціях до договору, які є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 2.1 договору поставка вугілля по договору здійснюється залізничним транспортом на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з "Інкотермс 2010. Правила ІСС з використанням термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі", з урахуванням передбачених договором особливостей.

Перевезення вугілля здійснюється AT "Укрзалізниця" у відкритих вагонах, технічно справних, очищених від залишків попередніх вантажів, залізничних вантажних напіввагонах, якими на праві власності або іншій правовій підставі володіє перевізник або постачальник (п. 2.4 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору узгоджений сторонами у відповідній специфікації обсяг вугілля постачається окремими партіями. Партією вугілля вважається вироблений і відвантажений на адресу вантажоотримувача за певний проміжок часу обсяг вугілля, середня якість якого характеризується однією об`єднаною пробою, за результатами лабораторних випробувань якої оформлене посвідчення про якість вугілля в партії.

Відповідно до п. 2.6 договору право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акта приймання-передачі вугілля у відповідності до пункту 4.6 договору.

Згідно з п. 4.6 договору результати приймання вугілля в місці надходження використовуються для виконання умов договору, відображаються в актах звіряння кількості і якості та актах приймання-передачі вугілля.

За умовами п. 3.1.1 договору постачальник зобов`язаний поставити (передати) покупцеві на умовах договору вугілля у строк (термін), обсягах, асортименті та по реквізитах, вказаних в специфікаціях.

Відповідно до п.п. 3.3.1, 3.3.2 договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату вугілля на умовах договору. Покупець зобов`язаний прийняти вугілля, поставлене на умовах договору, згідно з актом приймання-передачі вугілля.

Згідно з п. 7.6 договору плату за перевезення оплачує постачальник. Покупець відшкодовує постачальнику вказану в залізничних накладних плату за перевезення виключно по території України.

Пунктом 7.7 договору обумовлено строк оплати поставленого вугілля та відшкодування плати за його перевезення, який становить 40 календарних днів з дати підписання актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування плати за перевезення.

На виконання умов договору у період з 26.04.2019 по 18.07.2019 позивачем була поставлена відповідачу вугільна продукція на загальну суму 280 836 646,52 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі партій вугільної продукції №61/УДІ від 26.04.2019, №62/УДІ від 30.04.2019, №63/УДІ від 30.04.2019, №8-УДІТ від 24.04.2019, №9-УДІТ від 24.04.2019, №10-УДІТ від 30.04.2019, №11-УДІТ від 30.04.2019, №12-УДІТ від 13.05.2019, №13-УДІТ від 13.05.2019, №14-УДІТ від 13.05.2019, №15-УДІТ від 13.05.2019, №16-УДІТ від 13.05.2019, №17-УДІТ від 13.05.2019, №37-УДІТ від 18.07.2019, №38-УДІТ від 18.07.2019, №1-УДІТ/18 від 26.04.2019, №2-УДІТ/18 від 30.04.2019 та №3-УДІТ/18 від 16.07.2019. Крім того, позивачем сплачено вартість доставки вугільної продукції за залізничним тарифом на загальну суму 22 693 444,68 грн.

Відповідачем частково оплачено поставлений позивачем товар на суму 269 305 441,40 грн та відшкодовано вартість доставки вугілля на суму 21 673 028,64 грн, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося представником відповідача в судових засіданнях.

З урахуванням викладеного, позивач зазначав, що відповідач в порушення умов договору та норм законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем вугілля, а також не відшкодував постачальнику вартість за його перевезення, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 11 531 205,12 грн та заборгованість з відшкодування вартості за його перевезення у розмірі 1 020 416,04 грн, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

В свою чергу, за твердженням відповідача, частина поставленого позивачем товару була неналежної якості, у зв`язку з чим у відповідача відсутній обов`язок проводити таку оплату на користь позивача.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач належним чином виконав свій обов`язок щодо поставки вугілля, однак відповідач не виконав п. 7.7 та 7.6 договору - не оплатив поставлене вугілля в установлений строк, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 11 531 205,12 грн. Крім того, відповідачем не виконано свого обов`язку щодо оплати відшкодування вартості за його перевезення у розмірі 1 020 416,04 грн. У зв`язку з неналежним виконанням умов договору поставки вугілля, позивачем нараховано пеню за прострочення відповідачем оплати, 3% річних та інфляційні втрати. При цьому суди дійшли висновку про відмову в частині позовних вимог про стягнення 133 921,67 грн пені у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішення місцевого господарських судів в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції та місцевий господарський суд безпідставно відмовили в задоволенні клопотання про призначення у справі комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи, та не врахували висновки Верховного Суду, викладених у постановах у справі № 910/10458/19 від 09.09.2020, у справі № 910/12527/19 від 03.12.2020, від 23.05.2018 у справі № 922/1909/17. Крім цього, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про призначення судової експертизи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень в силу приписів п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України. Також заявник касаційної скарги вказує на те, що апеляційний господарський суд розглянув справу за відсутності відповідача, і тим самим порушив п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України, і на підтвердження своїх доводів посилається на постанову Верховного Суду у справі № 910/10458/19 від 09.09.2020, у якій суд дійшов подібного висновку. Додатково відповідач не погоджується з висновками судів обох інстанцій про відсутність виключних підстав для зменшення розміру пені.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (апеляційним судом не враховано висновків, викладених у: постановах Верховного Суду у справі № 910/10458/19 від 09.09.2020, у справі № 910/12527/19 від 03.12.2020, від 23.05.2018 у справі № 922/1909/17 стосовно необхідності призначення у справі експертизи) та п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України - суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про призначення судової експертизи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень в силу приписів п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.06.2022 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 16.05.2022.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 21.04.2022 строк.

В судовому засіданні 21.06.2022 протокольними ухвалами відмовлено у задоволенні клопотань позивача та відповідача про відкладення розгляду справи.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справі № 910/10458/19 від 09.09.2020, у справі № 910/12527/19 від 03.12.2020, від 23.05.2018 у справі № 922/1909/17.

Так, у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 922/1909/17 зазначено, що оскільки спір виник у зв`язку з поставкою неякісного товару, суду слід було вирішити питання про призначення судом відповідної експертизи для вирішення питання щодо якості поставленого товару. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/10458/19 та від 03.12.2020 у справі № 910/12527/19 у подібних правовідносинах.

При цьому колегія суддів звертає увагу на мотивування висновків Верховного Суду, покладених в основу відповідних постанов, а саме:

- (постанова від 03.12.2020 у справі № 910/12527/19): "Суд першої інстанції, вирішуючи заявлені відповідачем клопотання, відмовив у їх задоволенні у судовому рішенні при вирішенні справи по суті, при цьому жодних мотивів, з яких суд дійшов таких висновків, будь-яких обґрунтувань, за якими суд вважав відповідні доводи відповідача безпідставними не навів, обмежившись загальним висновком, що відповідачем не обґрунтовано подання вказаних клопотань.

Апеляційний господарський суд також відхилив клопотання відповідача про призначення комплексної економічної та товарознавчої експертизи, з тих підстав, що наданий заявником звіт про інспекцію вугільної продукції на складах відокремленого підрозділу "Зміївська ТЕС" ПАТ "Центренерго" від 31.07.2019 не є доказом постачання неякісного вугілля за договором № 111/15 від 29.03.2019, оскільки позивачем поставка здійснювалась на Вуглегірську ТЕС. При цьому судом апеляційної інстанції зазначено, що позивач є не єдиним постачальником вказаної продукції, що вугільна продукція відповідачем зберігається в такий спосіб, що достеменно ідентифікувати яким саме постачальником її було поставлено не є можливим, а також, що всі документи поставки зі сторони відповідача підписані та спорів щодо якості у встановленому договором порядку ним не заявлялось.

Разом з тим судом апеляційної інстанції, не надано оцінки доводам ПАТ "Центренерго", що по фактам поставок неякісного вугілля ПАТ "Центренерго" було подано ряд заяв про вчинення злочину до правоохоронних органів.

За фактами привласнення коштів ПАТ "Центренерго" в особливо великих розмірах внаслідок поставок вугілля за завищеними цінам та неналежної якості Державним бюро розслідувань проводяться досудові розслідування в межах кримінальних проваджень. Копії документів на підтвердження відповідних доводів відповідачем було долучено до клопотання.

А також, що у ПАТ "Центренерго" є в наявності зразки вугілля, поставленого за договором № 111/15 від 29.03.2019, які можуть бути надані для проведення судової товарознавчої експертизи.

Також постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків щодо підстав відмови відповідачу в призначенні судової почеркознавчої експертизи.

Так як при вирішенні спору ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції достовірно не встановлено обставин відповідності поставленого за договором № 111/15 від 29.03.2019 товару умовам щодо його якості, та не надано відповідної правової оцінки доводам відповідача щодо поставки позивачем неякісного товару, а відтак і щодо дійсної суми заборгованості, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є передчасними";

- (постанова від 09.09.2020 у справі № 910/10458/19): "ПАТ "Центренерго" як у суді першої інстанції під час підготовчого засідання, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в обґрунтування своїх заперечень проти позову посилалося на те, що вугілля, яке постачалося позивачем за договорами від 09.04.2019 № 111/17, 17.04.2019 № 111/19, від 22.05.2019 № 111/22, було нижчої якості, ніж передбачалося умовами договорів, це вугілля мало походження із шахт, які видобувають неякісне вугілля (з високою зольністю, вмістом сірки, вологістю), і подальше використання такого вугілля в процесі виробництва електроенергії на ТЕЦ завдало відповідачу значних витрат (збитків). Тому з метою визначення якості поставленого вугілля, його походження, місця збагачення, ринкової вартості, а також дійсної суми заборгованості за договорами відповідачем було заявлено клопотання про призначення у справі товарознавчої та економічної експертиз.

У клопотанні про проведення експертиз, заявлених у суді апеляційної інстанції, ПАТ "Центренерго" послалося на те, що після поставки вугілля виявилися обставини його невідповідності щодо якості стандартам для вугілля, визначеним ДСТУ, і така інформація міститься у звіті про інспекцію вугільної продукції від 31.07.2019. Також зазначено, що за фактами привласнення коштів ПАТ "Центренерго" в особливо великих розмірах внаслідок поставок вугілля за завищеними цінам та неналежної якості Державним бюро розслідувань проводяться досудові розслідування в межах кримінальних проваджень. Копії документів на підтвердження відповідних доводів відповідачем було долучено до клопотання.

Суд першої інстанції, вирішуючи заявлені відповідачем клопотання, протокольною ухвалою відмовив у їх задоволенні, при цьому взагалі не навів жодних мотивів, з яких суд дійшов таких висновків; будь-яких обґрунтувань, за якими суд вважав відповідні доводи відповідача безпідставними, не наведено і в судовому рішенні при вирішенні справи по суті.

Апеляційний суд, вирішуючи зазначені клопотання відповідача, обмежившись посиланням на відсутність підстав для призначення експертизи, також не навів мотивів, за якими заявлені відповідачем клопотання не підлягають задоволенню.

Разом із тим, вирішуючи спір, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції з урахуванням заперечень відповідача та поданих ним доказів не було досліджено умов договорів поставки щодо якості товару, який поставляється за цими договорами, та наслідкам поставки товару неналежної якості, а також не надано відповідної правової оцінки доводам відповідача щодо поставки позивачем неякісного товару, а відтак і щодо дійсної суми заборгованості, яка підлягає стягненню";

- (постанова від 23.05.2018 у справі № 922/1909/17): "Судами не надано оцінки доводам Відповідача за первісним позовом щодо проведення комплексної судової експертизи № 6161/11059-11061 від 26.06.2017 одним судовим експертом.

Зазначаючи, що згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 13.04.2017 рукавиці комбіновані були вилучені в кількості 250 упаковок (400 шт. в упаковці), судами не надано оцінки доводам Позивача за первісним позовом, що інша частина товару в кількості 94 500 штук не вилучалася та не визнавалася неякісною.

Окрім того, постанова старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Харківській області капітана Бородай О.В. про призначення комплексної судової експертизи в матеріалах справи відсутня та судами не досліджувалася.

Водночас, суди на це уваги не звернули, а також не надали оцінки доводам Позивача за первісним позовом, що відповідно до Висновку комплексної судової експертизи № 6161/11059-11061 від 26.06.2017 товар, який досліджувався, не містить відповідного маркування, що ставить під сумнів дослідження того товару, який був поставлений Позивачу за первісним позовом.

З урахуванням викладеного вище, враховуючи, що спір виник у зв`язку з поставкою неякісного товару, суду слід було вирішити питання про призначення судом відповідної експертизи у даній справі для вирішення питання щодо якості поставленого товару.

Окрім того, до суду апеляційної інстанції Позивачем за первісним позовом було надано Протокол випробувань №1655-1657/00814-ЛШ/17, якому суд апеляційної інстанції оцінки не надав при вирішенні питання про призначення повторної судової експертизи.

Також, залишилися поза увагою судів доводи Позивача за первісним позовом стосовно визначеного сторонами в договорі поставки порядку приймання покупцем товару за якістю, прав та обов`язків сторін при виявленні факту поставки неякісного товару, порядку відбору зразків для визначення якості товару експертом.

За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору, а доводи касаційної скарги про неповне з`ясування судами попередніх інстанцій всіх обставин справи визнаються обґрунтованими".

Тобто, у висновках Верховного Суду про те, що "коли спір виник у зв`язку з поставкою неякісного товару, суду слід було вирішити питання про призначення судом відповідної експертизи у даній справі для вирішення питання щодо якості поставленого товару" не міститься прямого обов`язку суду, на новий розгляд якого передано справу, призначати відповідну експертизу. Судова експертиза у справі призначається для з`ясування обставин, що мають значення для справи, якщо необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, і необхідність її призначення визначається судом у кожному конкретному випадку для того, аби з`ясувати певні обставини конкретної справи.

Верховний Суд у постанові від 04.02.2021 у справі № 910/2457/20 скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій вказав на те, що при вирішенні спору ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції у зв`язку з допущеними порушеннями норм процесуального права, достовірно не встановлено обставин відповідності поставленого за договором №111/18 від 09.04.2019 товару умовам щодо його якості, та не надано відповідної правової оцінки доводам відповідача щодо поставки позивачем неякісного товару, а відтак і щодо дійсної суми заборгованості, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є передчасними.

Таким чином, у цій справі спірним питанням для правильного вирішення спору є встановлення обставин відповідності поставленого за договором №111/18 від 09.04.2019 товару умовам щодо його якості, для чого суд, з урахуванням положень ст.ст. 73, 99 ГПК України, може, однак не зобов`язаний призначати відповідну судову експертизу, позаяк доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, і саме суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так під час нового розгляду справи № 910/2457/20 відповідачем було заявлено клопотання про призначення судової комплексної експертизи матеріалів та речовин й товарознавчої експертизи з метою встановлення якості поставленого позивачем вугілля.

Розглянувши клопотання відповідача про призначення у справі комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

За змістом ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема, через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Обґрунтовуючи необхідність призначення товарознавчої експертизи, відповідач стверджував про невідповідність якості поставленого вугілля щодо вмісту сірки, вимогам ДСТУ № 4083:2012 "Вугілля кам`яне та антрацит для пиловидного спалювання та теплових електростанція", що затверджено Наказом Мінекономрозвитку України від 29.12.2012 №1525.

В даному випадку місцевий господарський суд врахував той факт, що товарознавча експертиза щодо якості поставленого товару може бути проведена належним чином за наявності певних умов. По-перше, в розпорядженні експерта повинен бути саме той товар щодо якості якого заперечує одна із сторін. По-друге, стороною повинно бути доведено, що умови зберігання товару відповідали певним характеристикам для зберігання вказаного товару.

При цьому, з моменту поставки відповідачу спірних партій товару минуло більше двох років, а позивач є не єдиним постачальником вказаної продукції, вугільна продукція зберігається відповідачем в такий спосіб, що достеменно ідентифікувати яким саме постачальником її було поставлено не виявляється за можливе. Крім того, на запитання суду в підготовчому засіданні представником відповідача не надано стверджувальної відповіді щодо існування на даний час відібраних проб саме спірних партій товару, а також їх точного місцезнаходження.

Також судом досліджено, що між сторонами були укладені численні договори поставок вугільної продукції, проте з долучених до матеріалів справи актів відбору проб встановити на виконання якого саме договору поставлялася та чи інша вугільна продукції не вбачається за можливе, а представником відповідача не доведено можливості надання експерту саме того товару, щодо якості якого він заперечує.

Крім цього, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Місцевий господарський суд зазначив, що призначення в даній господарській справі, яка й без того розглядається судом тривалий час, судової експертизи мало б наслідком подальше затягування без виправданих причин судового розгляду та порушення зазначеного права на розгляд справи упродовж розумного строку.

З урахуванням викладеного, судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи.

В свою чергу апеляційний господарський суд зазначив, що для правильного вирішення справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/10458/19 було призначено у даній справі судову комплексну експертизу матеріалів та речовин й товарознавчу експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Відповідно до Діловодства спеціалізованого суду, 11.08.2021 до Господарського суду міста Києва з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експерта у зв`язку з ненаданням ПАТ "Центренерго" об`єктів дослідження.

Жодних доказів, які б свідчили про поставку позивачем неякісного вугілля, відповідачем до матеріалів справи не надано.

З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого клопотання про призначення експертизи, оскільки між сторонами були укладені численні договори поставок вугільної продукції, проте з долучених до матеріалів справи актів відбору проб встановити, на виконання якого саме договору поставлялася та чи інша вугільна продукції, не вбачається за можливе, а представником відповідача не доведено суду можливості надання експерту саме того товару, щодо якості якого він заперечує.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно погодився з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено жодними належними та допустимими доказами поставки позивачем неякісного вугілля з викладених відповідачем обставин.

При цьому вказаних висновків судів скаржником не спростовано, і у касаційній скарзі він викладає свої думки щодо необхідності призначення судової експертизи.

Колегія суддів не вбачає невідповідності вказаних висновків судів попередніх інстанцій у справі № 910/2457/20 висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/10458/19, від 03.12.2020 у справі № 910/12527/19, від 23.05.2018 у справі № 922/1909/17, та зазначає, що суд у кожному конкретному випадку самостійно вирішує питання доведеності/недоведеності обставин справи, для чого, у разі необхідності, призначає відповідну експертизу.

З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з підстави касаційного оскарження, визначеної п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України - суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про призначення судової експертизи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень в силу приписів п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

При цьому апеляційний господарський суд дійшов висновку, що представниками сторін до актів приймання-передачі партії вугільної продукції №61/УДІ від 26.04.2019, №62/УДІ від 30.04.2019, №63/УДІ від 30.04.2019, №8-УДІТ від 24.04.2019, №9-УДІТ від 24.04.2019, №10-УДІТ від 30.04.2019, №11-УДІТ від 30.04.2019, №12-УДІТ від 13.05.2019, №13-УДІТ від 13.05.2019, №14-УДІТ від 13.05.2019, №15-УДІТ від 13.05.2019, №16-УДІТ від 13.05.2019, №17-УДІТ від 13.05.2019, №37-УДІТ від 18.07.2019, №38-УДІТ від 18.07.2019, №1-УДІТ/18 від 26.04.2019, №2-УДІТ/18 від 30.04.2019 та №3-УДІТ/18 від 16.07.2019 були підписані без заперечень відповідні акти звіряння по кількості і якості, які є підставою для проведення взаєморозрахунків без звернення до Держарбітражу.

На виконання умов договору позивачем у встановленому порядку і строки до моменту підписання актів звіряння кількості та якості вугілля було надано оригінали примірників посвідчень якості вугілля. Вказані посвідчення відображені, як в актах звіряння кількості та якості, так і в актах приймання-передачі вугільної продукції за договором, які підписані, в тому числі і представниками відповідача та долучені до матеріалів справи.

Більш того, відповідно до умов договору відповідач мав право не приймати і не оплачувати вугілля, якщо будь-який з його якісних показників виходить за межі встановленого договором допустимого діапазону, однак вугілля прийнято представниками відповідача, що на думку позивача свідчить про належне виконання умов договору.

Таким чином, оскільки відповідачем прийнято згідно з актами приймання-передачі вугільної продукції поставлене вугілля без заперечень та зауважень щодо якості, та відображено у таких актах відповідність вугілля умовам договорів, апеляційний суд відхилив заперечення відповідача щодо невідповідності якості прийнятого без заперечень та зауважень вугілля.

Оскільки вказані висновки апеляційного суду скаржником не оскаржуються, враховуючи положення ст. 300 ГПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд не здійснює перегляд оскаржуваних в рішень в частині обґрунтованості задоволення позовних вимог.

Щодо доводів ПАТ "Центренерго" про розгляд справи в суді апеляційної інстанції за відсутності представника відповідача.

Так відповідач зазначає, що 02.11.2021 ухвалою Північного апеляційного господарського суду призначено розгляд апеляційної скарги ПАТ "Центренерго" у судовому засіданні на 15.11.2021, і вказану ухвалу ПАТ "Центренерго" отримало 10.11.2021 за допомогою засобів поштового зв`язку. При цьому 15.11.1021 відповідач подав до апеляційного господарського суду клопотання разом з підтверджуючими доказами про неможливість участі його представника та просив про відкладення розгляду справи на інший день. Втім, на думку скаржника, судом апеляційної інстанцій було відмовлено у його задоволенні з порушенням п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України та без урахування позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/10458/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Як вбачається з тексту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції відхилив його за необґрунтованістю та не встановив жодних підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги, при цьому врахував можливість відповідача забезпечити явку свого представника, виходячи з того, що дана справа знаходиться в провадженні Північного апеляційного господарського суду з 21.09.2021.

Колегія суддів не вбачає у вказаному висновку суду апеляційної інстанції порушень ч. 2 ст. 202 ГПК України, та зазначає, що на відміну від розгляду справи в суді першої інстанції, відповідно до положень ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч.ч. 11-13 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 та 02.11.2021 доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті і всі учасники у справі належним чином були повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Верховний Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін (учасників справи), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд не вбачає порушень прав відповідача у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та розгляду останньої без участі представника відповідача, додатково враховуючи, що справа розглядалась судами неодноразово, і апеляційний суд дослідив доводи відповідача в частині незгоди з відмовою місцевого господарського суду у задоволенні клопотання про призначення у справі комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи.

При цьому колегія суддів вважає помилковими посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції не врахував позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/10458/19, стосовно застосування ч. 2 ст. 202 ГПК України, оскільки у справі № 910/10458/19 суд першої інстанції, відхиляючи клопотання ПАТ "Центренерго" про відкладення розгляду справи за відсутності поважних причин, розглянув справу по суті в першому судовому засіданні без участі представника відповідача. В той же час у справі № 910/2457/20 саме апеляційний господарський суд не знайшов підстав для відкладення розгляду скарги відповідача, і, на відміну від розгляду справи в суді першої інстанції, відповідно до положень ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі, а ч. 12 ст. 270 ГПК України унормовує, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Доводи скаржника про те, що суди обох інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність виключних підстав для зменшення розміру пені не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, а тому колегією суддів не розглядаються.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, встановлених ст. 300 ГПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд вважає, що постанова і рішення господарських судів попередніх інстанцій у цій справі ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх скасування, в межах доводів та вимог касаційної скарги, немає.

Таким чином, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскаржуваній часині - без змін із віднесенням судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, на заявника касаційної скарги.