926/1904/19 Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неправомірним перешкоджанням використовувати автостоянку - 08.09.2020 Прийняття

1.1. У серпні 2019 року Приватне підприємство "Гарант" (далі - ПП "Гарант" та/або Підприємство) звернулося до Господарського суду Чернівецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька нафтобаза ВАТ "Облагропостачсервіс" (далі - Товариство) про стягнення 1 052 700,00 грн, з яких 766 500,00 грн - матеріальні збитки та 286 200,00 грн - моральна шкода.

1.2. Позовні вимоги із посиланнями на положення статей 15, 16, 22, 23, 319, 321, 1166, 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статей 226- 224 Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ) обґрунтовано тим, що Товариство упродовж тривалого часу неправомірно перешкоджає ПП "Гарант" використовувати належну йому автостоянку, розташовану на земельній ділянці площею 0,0436 га за адресою: м. Чернівці, вул. Зелена, 6-А (на території ринку "Верхній"), унаслідок чого позивач за останні три роки до звернення з цим позовом до господарського суду не отримав дохід у сумі 766 500,00 грн від збору коштів за автостоянку, а також зазнав моральної шкоди, розмір якої оцінив у сумі 286 200,00 грн.

Зокрема, Підприємство наголошує, що Товариство з листопада 2005 року по липень 2019 року у порушення права власності позивача на земельну ділянку (частку) ринку "Верхній" площею 0,0436 га незаконно та протиправно використовує зазначену земельну ділянку як в частині автостоянки, так і в частині торгівельної площі, незаконно та протиправно отримує і привласнює дохід від її використання. Також позивач вказує, що протягом 14-ти років на території його земельної ділянки у частині торговельної площі знаходились два стаціонарно встановлені відповідачем торгівельних кіоски загальною площею 9 кв.м. Також Підприємство посилається на рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.12.2018 у справі № 926/1505/18, яким встановлено факти тривалого та системного перешкоджання з боку Товариства у здійсненні права власності Підприємства на 3/100 частки будівель та споруд ринку "Верхній" та права власності на земельну ділянку ринку "Верхній" площею 0,0436 га за адресою: вул. Зелена, 6-А, м. Чернівці.

1.3. Товариство у відзиві на позов наголосило, що матеріали справи не містять доказів того, що із ним, як суміжним користувачем земельної ділянки по вул. Зеленій, 6-А, м. Чернівці, погоджувались межі земельної ділянки, виділеної у власність Підприємства, тобто, відповідач вважає, що він не був обізнаний із межами земельної ділянки Підприємства. Також відповідач зазначає, що щоденна оплата за перебування на автостоянці легкового автомобіля становить 5,00 грн за одне місце. Крім того, Товариство вказує на те, що позивачем не надано реальних даних щодо кількості продавців та покупців за час, вказаний останнім, які відвідували ринок "Верхній", а також скільки з них мали реальний намір скористатись саме послугами Підприємства, проте не змогли реалізувати такі наміри, у зв`язку з чим відповідач вважає наданий позивачем розрахунок збитків теоретичним. Товариство також вказує на те, що позивачем не надано доказів заподіяння саме відповідачем моральної шкоди, а також не доведено її заявлений розмір.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2019 у справі № 926/1904/19 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства 766 500,00 грн матеріальної шкоди у виді неодержаного прибутку, 80 000,00 грн моральної шкоди та 15 790,50 грн судового збору, у задоволенні решти вимог відмовлено.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення шкоди у виді неодержавного прибутку в сумі 766 500,00 грн місцевий господарський суд, посилаючись на положення статей 22, 23, 1166 ЦК України наголосив, що під час розгляду справи встановлено, що Товариство завдало позивачеві збитків у вигляді неодержаного прибутку у сумі 766 500,00 грн (1095 (днів) Х 50 (грн за одне місце) Х 14 (кількість місць), що становить суму коштів, яку мав отримати позивач за торгівлю з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон за період з 12.08.2016 по 11.08.2019 на його земельній ділянці, і які він не отримав через протиправні дії відповідача. При цьому судом ураховано, що Товариство не надало доказів того, що перешкоджання діяльності Підприємства відбулося у період з 12.08.2016 по 11.08.2019, проте згідно положень частини 1 статті 75 Господарського процессуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Місцевий господарський суд наголосив, що протиправна поведінка Товариства встановлена у рішенні Господарського суду Чернівецької області від 21.12.2018 у справі № 926/1505/18. Наявність збитків підтверджується тим, що відповідач на ринку "Верхній" надавав послуги споживачам, зокрема, надавав місце для торгівлі з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон, а позивач був позбавлений такої можливості. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками полягає в тому, що саме через протиправні дії відповідача позивач не отримав прибуток. Вина відповідача полягає в тому, що він усвідомлював протиправні наслідки своєї протиправної поведінки.

Стосовно того, що щоденна оплата за перебування на автостоянці легкового автомобіля становить 5,00 грн за одне місце, суд зазначив, що даний тариф застосовується до легкових автомобілів для перебування транспортних засобів на території ринку без здійснення торгівлі, які можуть заїхати та виїхати з території ринку упродовж усього дня, що унеможливлює підрахунок збитків. У зв`язку з цим позивач обрав інший спосіб визначення неодержаного прибутку.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди місцевий господарський суд, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що протиправна діяльність відповідача створила перешкоди в роботі позивача та спричинила тривалу невизначеність в його господарській діяльності. Така ситуація викликала відчуття безпорадності та розчарування у його керівників. На підставі викладеного, виходячи з засад справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути 80 000,00 грн моральної шкоди.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020, рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2019 у справі № 926/1904/19 скасовано в частині стягнення з Товариства на користь Підприємства 80 000,00 грн моральної шкоди; прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено. У решті рішення суду про стягнення з Товариства на користь ПП "Гарант" 766 500,00 грн матеріальної шкоди у вигляді неодержаного прибутку, залишено без змін.

2.4. Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду в частині стягнення матеріальної шкоди апеляційний господарський суд зазначив, що відповідач завдав позивачеві збитків у вигляді неодержаного прибутку у сумі 766 500,00 грн (1095 (днів) Х 50 грн за одне місце) Х 14 (кількість місць), що становить суму коштів, яку мав отримати позивач за торгівлю з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон за період з 12.08.2016 по 11.08.2019 на його земельній ділянці, і які він не отримав через протиправні дії відповідача. Протиправна поведінка відповідача встановлена рішенням Господарського суду Чернівецької області від 21.12.2018 у справі № 926/1505/18. Наявність збитків (упущеної шкоди) підтверджується тим, що позивач отримав би дохід від надання споживачам послуг з торгівлі із мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон, однак, був позбавлений такої можливості, оскільки Товариство чинило перешкоди у користуванні земельною ділянкою належною позивачеві. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками полягає в тому, що саме через протиправні дії відповідача позивач не отримав прибуток. Вина відповідача полягає в тому, що він усвідомлював протиправні наслідки своєї протиправної поведінки.

Твердження відповідача, що позивач намагається отримати за його рахунок гроші за діяльність, яку він взагалі не може здійснювати, оскільки права на організацію торгівлі з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тонн у позивача не було, немає і не може бути, а у позивача є дозвіл на розміщення транспортної стоянки лише на 10 місць, апеляційний господарський суд оцінив критично, зазначивши, що Відділом Державтоінспекції Управління внутрішніх справ в Чернівецькій області погоджено позивачеві розміщення автостоянки на власній земельній ділянці біля магазину по вул. Зеленій, 6-А в м. Чернівці (ринок "Верхній"). На плані-схемі розміщення ринкової автостоянки на земельній ділянці позивача, яка погоджена ДАІ УВС Чернівецької області 10.04.2006, схематично зображено 10 місць, які розташовані зліва від магазину позивача. При цьому, згідно останньої, справа від магазину позивача також є земельна ділянка, на якій може розміститись ще 4 місця для стоянки. Судом встановлено, що позивач впродовж тривалого часу у судовому порядку відстоював своє порушене право на користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності. Судовими рішеннями підтверджено факт протиправної діяльності відповідача, що створила перешкоди в роботі позивача, що спричинило тривалу невизначеність в його господарській діяльності. Водночас судовими рішеннями підтверджено, що відповідач тривалий час здійснював свою підприємницьку діяльність на земельній ділянці позивача та отримував дохід. За таких обставин суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 766 500,00 грн матеріальної шкоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення моральної шкоди, апеляційний господарський суд зазначив, що місцевий господарський суд не звернув уваги на те, що позивач не обґрунтовує свою вимогу приниженням ділової репутації, що в свою чергу, унеможливлює задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди з юридичної особи.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечення на них

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі № 926/1904/19, ПП "Гарант" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача 286 200,00 грн моральної шкоди, в іншій частині постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі № 926/1904/19 залишити без змін.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, у редакції, чинній з 08.02.2020, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, які регулюють правовідносини з відшкодування моральної шкоди, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.12.2018 у справі № 914/1633/17, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, не застосування практики ЄСПЛ та відповідних міжнародних договорів щодо подібних правовідносин, а також норм процесуального права, зокрема статті ГПК України (1798-12) .

Крім цього, в обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує, що під час ухвалення оскаржуваної постанови брав участь суддя, якому було заявлено відвід, у задоволенні якого безпідставно відмовлено.

3.3. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2019 і постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі № 926/1904/19, Товариство також звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства 766 500,00 грн матеріальної шкоди у виді неодержаного прибутку, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, у редакції, чинній з 08.02.2020 з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, щодо правовідносин з відшкодування матеріальної шкоди, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, від 07.05.2019 у справі № 904/8832/17.

Крім цього, скаржник акцентує на відсутності висновку Верховного Суду щодо стягнення матеріальної шкоди у вигляді неодержаного прибутку за торгівлю з мікроавтобусів на земельній ділянці позивача.

Скаржник також наголошує, що суди попередніх інстанцій не встановили та не перевірили з яких саме втрат/доходів складається заявлена позивачем сума матеріальної шкоди (збитків), а відповідно в якому розмірі, станом на яку дату та за який період вона розрахована.

Крім того, Товариство наголошує на не наданні судами попередніх інстанцій оцінки запереченням відповідача, у тому числі щодо неналежності наданих позивачем доказів.

3.4. ПП "Гарант" у відзиві на касаційну скаргу Товариства просить зазначену касаційну скаргу відхилити, рішення та постанову в оскаржуваній Товариством частині - залишити без змін.

3.5. Товариство у відзиві на касаційну скаргу Підприємства просить залишити її без задоволення, а касаційну скаргу Товариства задовольнити.

4. Розгляд касаційних скарг і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи, позовні вимоги та судові рішення стосуються стягнення матеріальної та моральної шкоди.

4.3. Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі

Пунктами 8, 9 частини 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

4.4. Щодо позовних вимог у частині стягнення майнової шкоди у сумі 766 500,00 грн та касаційної скарги Товариства колегія суддів зазначає про таке.

У частинах 1- 3 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Варто зауважити, що збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Суб`єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов`язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов`язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких законом покладено обов`язок із відшкодування шкоди.

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

При пред`явленні вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивач повинен довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій. У вигляді упущеної вигоди можна відшкодувати ті збитки, які могли б бути реально отримані особою при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.

Закріплений в статтях 2, 13 ГПК України принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 та від 18.11.2019 у справі № 902/761/18.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ПП "Гарант", як позивач у цій справі та особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями Товариства збитків у формі упущеної вигоди, мало довести належними та допустимими доказами як реальність отримання вигоди у вигляді доходу за торгівлю з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон за період з 12.08.2016 по 11.08.2019, так і розмір цього доходу.

Варто також зауважити, що реальність отримання можливого прибутку полягає не тільки в обґрунтованості таких очікувань, а і у їх правомірності.

Проте розглядаючи справу № 926/1904/19 у частині стягнення матеріальної шкоди суди попередніх інстанцій залишили наведене поза увагою.

Зокрема, суди дійшли висновку про обґрунтованість позову в цій частини та наявність підстав для стягнення з відповідача збитків у вигляді неодержаного прибутку у сумі 766 500,00 грн, яка становить суму коштів, яку мав отримати позивач за торгівлю з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон за період з 12.08.2016 по 11.08.2019, проте не з`ясували повно та об`єктивно всіх обставин спору щодо реальності, обґрунтованості та правомірності стягнутої суми збитків.

Так, як свідчать матеріали справи, відповідно до листа Відділу державної автомобільної інспекції Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Чернівецькій області від 10.04.2006 № 1701, управлінням погоджено ПП "Гарант" розміщення автостоянки на власній земельній ділянці біля магазину по вул. Зеленій, 6 - А в місці Чернівці (ринок "Верхній") згідно до вимог п. 7.51 ДБН 360.

Варто наголосити, що автостоянка - це споруда, будівля (частина будинку, споруди) або спеціальний відкритий майданчик, призначений для зберігання тимчасового чи постійного транспортних засобів.

Діяльність та правила зберігання автомобілів на автостоянках регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 115 (115-96-п) .

Так, у державі Україна, зокрема з 17.04.1992 діють Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**", затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за N44 (далі - ДБН 360).

У пункті 7.51 ДБН 360 визначено, що на територіях громадських центрів треба передбачати автостоянки, які обслуговують об`єкті масового відвідування. Розрахункова кількість машино-місць на автостоянках біля окремих громадських будинків і споруд масового відвідування слід приймати за таблицею 7.6.

При цьому, вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства визначено у Правилах торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 N 57/188/84/105 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.03.2002 за № 288/6576 (z0288-02) (далі - Правила).

Відповідно до пролежень цих Правил, ринок - це суб`єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов`язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій (далі - ринок).

Ринок незалежно від форми власності та організаційно-правової форми керується у своїй діяльності законодавством України. Ринки здійснюють господарську діяльність та надають послуги за цінами і тарифами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Адміністрація ринку узгоджує з місцевим органом самоврядування режим роботи ринку; з територіальними установами державної санітарно-епідеміологічної служби, ветеринарної медицини, пожежного нагляду, архітектурно-будівельної комісії, державтоінспекції - проектну документацію щодо функціонального планування території ринку, розміщення приміщень, торговельних місць і об`єктів, їх кількості і розміру, забезпечення їх торговельно-технологічним обладнанням та забезпечує утримання території ринку й організацію продажу товарів відповідно до затвердженого плану.

Торгівлю на ринках можуть здійснювати фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від форм власності (далі - продавці).

У Порядку провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833 (833-2006-п) (далі - Порядок № 833) визначено, що суб`єкт господарювання провадить торговельну діяльність після його державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за наявності відповідних документів дозвільного характеру та ліцензії.

Як убачається із матеріалів справи, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог у зазначеній частині, упродовж усього розгляду спору, як у суді першої інстанції так і у суді апеляційної інстанції посилався на недоведеність позивачем заявленої до стягнення суми збитків та акцентував на відсутності у позивача дозволів як на організацію автостоянки так і здійснення ринкової торгівлі. Проте зазначені доводи у повному обсязі не було оцінено судами попередніх інстанції при розгляді цієї справи, як і не було зазначено мотивів, з яких суди відхилили той чи інший аргумент учасника справи.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як, зокрема, письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте наявність правових підстав для здійснення Підприємством торгівлі з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон у період з 12.08.2016 по 11.08.2019, суди попередніх інстанцій не з`ясували, а отже не встановили всіх обставин справи необхідних для правильного вирішення спору,

Верховний Суд наголошує, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору .

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у справі № 917/1739/17 (постанова від 04.12.2019) акцентувала, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню.

Разом з тим, визначаючи розмір матеріальних збитків, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок упущеної вигоди), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Отже, у розгляді позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди (збитків) у цій справі попередні судові інстанції припустилися порушення вимог частин 1 і 5 статті 236 ГПК України щодо обґрунтованості судового рішення, не з`ясувавши обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень і які були б підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому суд касаційної інстанції згідно з частиною 2 статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, наведена Товариством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, що у розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, у зв`язку з чим касаційна скарга Товариства підлягає частковому задоволенню.

Під час нового розгляду судам необхідно врахувати наведене, перевірити доводи учасників справи, повно дослідити наявні в матеріалах справи докази, на підставі яких встановити істотні для справи обставини, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

При цьому Верховний Суд зауважує, що наведена Товариством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження, адже Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування положень статей 22, 1166 ЦК України, а реальність отримання доходу за торгівлю з мікроавтобусів є обставинами, які суди зобов`язані дослідити у контексті позовних вимог та заперечень на них.

4.5. Стосовно позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди та касаційної скарги Підприємства Верховний Суд зазначає про таке.

Як свідчать матеріали справи, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди місцевий господарський суд наголосив, що протиправна діяльність Товариства створила перешкоди в роботі Підприємства та спричинила тривалу невизначеність в його господарській діяльності. Така ситуація викликала відчуття безпорадності та розчарування у його керівників. На підставі викладеного, виходячи з засад справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути 80 000,00 грн моральної шкоди.

Водночас, апеляційний господарський суд скасовуючи рішення місцевого господарського суду в зазначеній частині та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди зазначив, що позивач свої позовні вимоги не обґрунтував приниженням ділової репутації, як це передбачено у статті 23 ЦК України, що в свою чергу, унеможливлює задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди з юридичної особи та на що суд першої інстанції не звернув увагу.

Проте, суд касаційної інстанції не погоджується із зазначеним висновком, оскільки він є передчасним, зробленим без належного з`ясування і оцінки обставин справи, наявних у матеріалах справи доказів та з порушенням вимог чинного законодавства.

У частинах 1, 2, 3 статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, за змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

За загальним правилом, зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, позивач має довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Під поняттям "моральна шкода" слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у справі № 914/1633/17 (постанова від 19.12.2018) та у справі № 914/263/19 (постанова від 26.02.2020).

За змістом абзацу 2 частини 3 статті 23 ЦК при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Хоча суд має певну свободу розсуду, проте він не позбавляється у зв`язку із цим обов`язку наведення арґументів, на яких ґрунтуються таке рішення, в тому числі щодо доказів, якими особа обґрунтовує свої вимоги.

Так, на підтвердження своїх вимог про стягнення моральної шкоди позивач послався на рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014, за змістом якого ЄСПЛ присудив справедливу сатисфакцію у сумі 5 000 000 Євро, які включали у себе 10 000 Євро суму заявлену підприємством - заявником у якості відшкодування завданої моральної шкоди. Отже посилаючись на практику ЄСПЛ, Підприємство зазначило, що оцінює моральну шкоду в сумі 286 200,00 грн, що еквівалентно до 10 000 Євро, станом 07.08.2019. ПП "Гарант" у позовній заяві наголошувало, що заявлена до стягнення сума моральної шкоди визначена виходячи із характеру порушеного права, тривалості такого порушення, умисних дій Товариства, які вчинялися з корисною метою.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15.10.2009) ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Водночас апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду у відповідній частині посилання Підприємства на практику ЄСПЛ залишив поза увагою.

При цьому, місцевий господарський суд задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, обмежившись посиланням на те, що сам лише факт наявності такого елементу цивільно-правової відповідальності як неправомірність дій Товариства, що встановлено судовим рішенням у справі № 926/1505/18, є достатнім доказом завдання Позивачеві моральної шкоди у виді тривалої невизначеності в його господарський діяльності, не врахували наведені вище положення чинного законодавства, якими урегульовано питання відшкодування моральної шкоди, не надали належної правової оцінки наведеним Підприємством підставам та доводам, доказам поданим ним на їх підтвердження.

Крім цього, розглядаючи спір в цій частині місцевий господарський суд також припустився помилки, оскільки зменшивши суму відшкодування моральної шкоди, не пояснив чому розумною та справедливою у цьому разі є сума 80 000,00 грн.

Таким чином, не дослідивши зібрані у справі докази, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та які є достатньою підставою відповідно до норм матеріального права для відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків у частині вимог Підприємства про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення у частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди також зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, судові рішення щодо цих вимог не можна визнати законними і обґрунтованими.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, наведена Підприємством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, а тому висновки судів попередніх інстанцій щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства, дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи, а також ухваленні без урахування висновків Верховного Суду, викладених у справі № 914/1633/17 (постанова від 19.12.2018) та у справі № 914/263/19 (постанова від 26.02.2020) стосовно тлумачення поняття моральної шкоди.

При цьому Верховний Суд зауважує, що наведена Підприємством підстави касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження, виходячи з такого.

Так Підприємство у касаційній скарзі наголошує, що в ухваленні оскаржуваної постанови брав участь суддя, якому було заявлено відвід та підстави для відводу були обґрунтованими, у зв`язку з чим скаржник просить перевірити обґрунтованість відмови у відводі судді в контексті застосування пункту 2 частини 1 статті 310 ГПК України.

Як свідчать матеріали справи, заявляючи у суді апеляційної інстанції клопотання про відвід судді Орищин Г. В., Підприємство наголошувало, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого судді Бобеляк О. М., суддів Дубник О. П. та Орищин Г. В.) від 01.10.2001 у справі № 7/2692-411 за позовом МПП "Гарант" до ВАТ "Облагропостач" та Чернівецької обласної виробничо-комерційної асоціації "Агропрогрес" про визнання права власності на майно апеляційну скаргу МПП "Гарант" було повернуто без розгляду. У подальшому зазначену ухвалу скасована постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2002, у зв`язку з чим Підприємство наголосило, що апеляційний господарський суд, до складу якого входила суддя Орищин Г. В., прийняв у справі № 7/2692-411 ухвалу, яка істотно порушила право ПП "Гарант" на доступ до правосуддя. Крім того, заявник вказував, що справа № 7/2692-411 пов`язана із справою № 926/1904/19, тому сподіватись на об`єктивний та справедливий судовий розгляд цієї справи заявник не може. Наведені обставини, на думку ПП "Гарант", викликають сумніви в неупередженості судді Орищин Г. В. та є підставою для її відводу відповідно до положень пункту 5 частини 1 статті 35 ГПК України.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання, Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Хабіб М. І. - головуючий, судді Гриців В. М., Зварич О. В. в ухвалі від 16.03.2020 обґрунтовано вказав, що відповідно до положень частини 4 статті 35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Тому, посилання ПП "Гарант" як на підставу відводу судді Орищин Г.В на те, що зазначена суддя брала участь у розгляді справи № 7/2692-411, зокрема, при прийнятті ухвали про повернення апеляційної скарги, яка в подальшому була скасована касаційним судом, є необґрунтованими, оскільки незгода сторони з процесуальними рішеннями судді у іншій справі не може бути підставою для відводу судді. Також, колегія суддів правомірно зазначила, що незгода з процесуальним рішенням суду у визначених законом випадках може бути підставою для їх оскарження у встановленому порядку.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 310 ГПК України.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.3. Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.4. За наведених обставин колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасним, зробленими без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому рішення і постанову належить скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно урахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи, навести обґрунтування прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову, з урахуванням посилань учасників справи на правові позиції, висловлені у подібних правовідносинах за їх наявності.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Приватного підприємства "Гарант" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі № 926/1904/19 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька нафтобаза ВАТ "Облагропостачсервіс" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі № 926/1904/19 задовольнити частково.