910/9781/20 Про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - 07.06.2022 Прийняття

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Технологія" (далі - позивач, ТОВ "Інтер-Технологія") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонікс Груп" (далі - відповідач, ТОВ "Фонікс Груп") про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є власником двох приміщень, які були відчужені відповідачу за двома окремими договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 05.09.2019 з порушенням норм чинного законодавства та в подальшому безпідставно об`єднані відповідачем в один об`єкт нерухомого майна.

3. За твердженням позивача, оспорювані договори купівлі-продажу були укладені за наявності заборони на відчуження та розпорядження нерухомим майном, а за критерієм оцінки є значними правочинами і тому потребували згоди вищого керівного органу ТОВ "Інтер-Технологія"; утім одноосібним виконавчим органом цього товариства вартість чистих активів товариства була завищена, натомість ціна продажу значно занижена проти ринкової, у зв`язку з чим позивач вважає, що оспорювані договори вчинені при зловмисній домовленості між керівникам обох договірних сторін.

Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2021, у задоволенні позову відмолено повністю.

5. Судові рішення мотивовані тим, що станом на 05.09.2019 обмеження щодо відчуження спірного нерухомого майна позивача були відсутні, а загальна сума договорів купівлі-продажу цього нерухомого майна не перевищувала 50 відсотків вартості чистих активів позивача станом на кінець попереднього кварталу, а отже правочини для господарського товариства (ТОВ "Інтер-Технологія") не були значними і не потребували згоди загальних зборів учасників вказаного товариства. З огляду на що суди не встановили порушень частини другої статті 44 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон № 2275-VIII (2275-19) ) в частині обов`язку погодження оспорюваних позивачем правочинів загальними зборами учасників ТОВ "Інтер-Технологія".

6. Відхиляючи доводи позивача про укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна за ціною, яка є нижчою, ніж ринкова, суди посилались на те, що сторони вправі укласти договір за ціною, яка узгоджена ними. Суди вказали, що таке право сторін не обмежується законодавством, крім того, у договорах було зазначено про обізнаність сторін щодо ринкової вартості аналогічного майна і що ціна продажу ними обумовлена добровільно і без будь-якого примусу чи надзвичайних обставин.

7. Окрім того, суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, визнав недоведеною позивачем належними, вірогідними та допустимими доказами зловмисної домовленості між директором позивача, яка укладала спірні договори та відповідачем.

8. Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для недійсності договорів, за якими відповідач набув у власність від позивача нерухоме майно, інші вимоги про визнання недійсними та скасування рішень і записів як такі, що є похідними від вчинених правочинів, суди визнали такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021, ухвалити нове судове рішення, яким позов ТОВ "Інтер-Технологія" задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

10. Скаржник не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій зазначаючи, що судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.

11. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 910/11388/20, від 15.01.2020 у справі № 911/786/18, від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 09.04.2019 у справі № 924/491/17, від 05.12.2019 у справі № 910/5137/19, від 20.07.2021 у справі № 911/1605/20, від 24.11.2021 у справі № 388/1690/18, від 20.05.2021 у справі № 826/16627/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17.

12. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення за неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення даного спору, оскільки поза увагою судів та без належної правової оцінки залишились доводи позивача про те, що вчинення оспорюваних правочинів не мало за собою жодної легітимної мети, а було спрямоване виключно з метою виведення майна з під контролю іншого учасника.

13. За доводами скаржника, предметом оспорюваних правочинів є все майно ТОВ "Інтер - Технологія", що складає 100 % активів позивача, а тому правочини, за якими керівник позивача продала нерухомість за заниженою у сім разів вартістю, у будь-якому випадку перевищують 50 % чистих активів позивача, що є самостійною умовою недійсності договорів купівлі-продажу незалежно від недобросовісності відповідача.

14. Також, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів частини другої статті 44 Закону № 2275-VIII у подібних правовідносинах в частині наявності / відсутності обов`язку контрагента товариства перевіряти відповідність предмета договору розміру чистих активів.

15. Разом з цим, в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та посилаючись на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник зазначає про порушення судами статей 104, 269 ГПК України щодо немотивованого відхилення висновку експерта, наданого позивачем в обґрунтування реальної вартості відчужуваного нерухомого майна за оспорюваними договорами, а відтак і невідповідності розміру вартості чистих активів ТОВ "Інтер-Технологія" на час вчинення цих правочинів.

Позиція інших учасників справи

16. 04.05.2022 відповідачем до Верховного Суду подано засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить поновити процесуальний строк на подання відзиву. Оскільки ухвалою Верховного Суду від 07.04.2022 строк на подання відзиву на касаційну скаргу у цій справі встановлено до 10.05.2022, а відповідач подав такий відзив в межах встановленого Судом строку, клопотання про поновлення строку на подання відзиву залишається Судом без розгляду. У відзиві відповідач не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. У відзиві відповідач посилається на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 232 ЦК України, оскільки попередніми судами не встановлено ані зловмисної домовленості, ані недобросовісності відповідача, ані недобросовісної поведінки колишнього директора позивача, зокрема виходу директором за межі нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїми посадовими обов`язками за власним злим умислом на прийняття завідомо корисливих рішень на користь такої посадової особи.

17. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. 05.09.2019 між ТОВ "Інтер-Технологія" в особі директора Чулкової А.О., яка діяла на підставі Статуту ТОВ "Інтер-Технологія", Протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Інтер-Технологія" від 08.12.2014 № 3 та Наказу від 09.12.2014 № 3-К, (продавець) та ТОВ "Фонікс Груп" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень (з розстроченням платежу), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко І. О. 05.09.2019 та зареєстрований в реєстрі за № 1496 (далі також - договір-1).

19. Продавець зобов`язується передати у власність, а покупець приймає у власність та зобов`язується сплатити обговорену грошову суму за належні продавцю нежилі приміщення (в. літ А), з № 1 по № 3, з № 5 по № 9, з № 11 по № 18 (групи приміщень № 20), загальною площею 194,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 36-38 іменовані надалі як "майно" та як "приміщення" (пункт 1.1 договору-1).

20. 05.09.2019 між ТОВ "Інтер-Технологія" в особі директора Чулкової А.О., яка діяла на підставі Статуту ТОВ "Інтер-Технологія", Протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Інтер-Технологія" від 08.12.2014 № 3 та Наказу від 09.12.2014 № 3-К, (продавець) та ТОВ "Фонікс Груп" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень (з розстроченням платежу), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко І.О. 05.09.2019 та зареєстрований в реєстрі за № 1495 (далі також - договір-2).

21. Продавець зобов`язується передати у власність, а покупець приймає у власність та зобов`язується сплатити обговорену грошову суму за належні продавцю нежилі приміщення (в. літ А), з № 3 по № 8, з № 11 по № 17 (групи приміщень № 21), загальною площею 78,9 кв. м; з № 3 по № 18, № 22 (групи приміщень № 11) площею 221,2 кв. м; з № 1 по № 20 (групи приміщень № 14) площею 205,50 кв. м; МСК площею 98,3 кв. м, загальною площею № 603,9 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 36-38 іменовані надалі як "майно" та як "приміщення" (пункт 1.1 договору-2).

22. Згідно з пунктом 2.1 договорів-1, -2 за домовленістю сторін продаж цей вчинено за 772 419,60 грн та 2 985 426,00 грн відповідно.

23. Оскільки сторонами договору є юридичні особи, вартість майна, яке є предметом договору визначено на підставі довідки про вартість майна. Відповідно до наданих ТОВ "Інтер-Технологія" довідок від 01.09.2019 № 01/09 та від 01.09.2019 № 02/09, вартість нежилих приміщень складає 643 683,00 грн та 2 487 855,00 грн (пункт 2.4 договорів-1, -2).

24. Сторони стверджують, що укладення цього договору здійснюється ними без вчинення до них будь-яких погроз, примусу та насильства, як фізичного так і морального; вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому; у тексті цього договору зафіксовані всі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу майна, а будь-які інші попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання цього договору не матимуть правового значення, а також те, що ніяких зауважень, доповнень до нього вони не мають та отримали від нотаріуса всі роз`яснення стосовно укладеного договору. Продавець гарантує, що він має усі права власника щодо вільного розпорядження майном, яке є предметом цього договору; осіб, які б мали підстави оспорювати право власності (частково або у повному обсязі) на відчужене майно, не має; ним було подано правдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов`язаного із вчиненням нотаріальної дії; подані ним документи не є недійсними та/або підробленими; на момент укладення цього договору згадане майно або будь-яка його частина до цього часу нікому іншому не продане, не подароване, іншим способом не відчужене; під заставою (в тому числі під податковою заставою), забороною (арештом) не перебуває; не здане в оренду; судових спорів щодо нього, а також прав третіх осіб, сервітуту, як у межах так і за межами України та будь-яких обтяжень, не має; як внесок до статутного капіталу юридичних осіб та як внесок по договору про сумісну діяльність, не передане, як юридична адреса підприємств не використовується (пункти 3.1, 3.2 договору-1, договору-2).

25. Покупець підтверджує, що майно, яке продається, візуально оглянуте ним до підписання цього договору. Майно потребує капітального ремонту, комунікації відсутні, що виявлено на момент огляду, технічні характеристика майна фактично відповідають тим, що зазначені у технічному паспорті та правовстановлюючому документі, які при огляді майна покупцем були надані йому для ознайомлення та порівняння. Претензій до продавця щодо документів покупець не має (пункт 3.4 договорів-1, -2).

26. Згідно з пунктом 3.7 договорів-1, -2 продавець запевняє, що від імені продавця діє директор, який призначений на посаду згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Інтер-Технологія" № 3 від 08.12.2014 та наказом № 3-К від 09.12.2014. Директор діє на підставі статуту ТОВ "Інтер-Технологія", затвердженого протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Інтер-Технологія" 07/02/2019 від 07.12.2019. Продавець запевняє, що має всі належним чином оформлені повноваження і реалізація цих повноважень не потребує подальшого схвалення іншим органом управління.

27. Відповідно до Витягів, Інформаційних довідок, Відомостей за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна, які видані державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. від 05.09.2019 відсутня актуальна інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права щодо квартири та відсутня актуальна інформація про обтяження щодо продавця. Цей договір дійсний з моменту його нотаріального посвідчення та відповідної державної реєстрації. Усі зміни та доповнення до цього договору, що зроблені за узгодженням сторін повинні бути нотаріально посвідчені, згідно зі статтею 654 ЦК України. За вдоволеністю сторін та керуючись статтею 6 ЦК України право власності на вказане майно відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України у покупця виникає з моменту державної реєстрації прав в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка здійснюється одночасно з нотаріальним посвідченням договору (пункти 5.1 - 5.3 договору-1 та договору-2).

28. На виконання умов договорів-1, -2 від 05.09.2019, зареєстрованих в реєстрі за №№ 1495, 1496, сторони підписали акти приймання-передачі нежитлового приміщення від 05.09.2019, якими встановлено, що продавець передав, а покупець прийняв наступне нерухоме майно: нежилі приміщення (в. літ А), з № 1 по № 3, з № 5 по № 9, з № 11 по № 18 (групи приміщень № 20), загальною площею 194,2 кв. м, (в. літ А), з № 3 по № 8, з № 11 по № 17 (групи приміщень № 21), загальною площею 78,9 кв м; з № 3 по № 18, № 22 (групи приміщень № 11) площею 221,2 кв. м; з № 1 по № 20 (групи приміщень № 14) площею 205,50 кв.м; МСК площею 98,3 кв. м, загальною площею № 603,9 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 36-38. Майно потребує капітального ремонту, комунікації відсутні, що виявлено на момент огляду, технічні характеристика майна фактично відповідають тим, що зазначені у технічному паспорті та правовстановлюючому документі, які при огляді майна покупцем були надані йому для ознайомлення та порівняння. Претензій до продавця щодо документів покупець не має.

29. Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що, укладаючи спірні договори купівлі-продажу нерухомого майна від імені ТОВ "Інтер-Технологія", директор позивача вчинила спірні правочини з перевищенням повноважень без погодження цих правочинів із загальними зборами товариства та за зловмисною домовленістю з представником відповідача, оскільки правочини укладені за заниженими цінами і суперечать інтересам позивача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

30. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

31. Як зазначалося у пунктах 11, 14, 15 цієї постанови, підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 1, 3 і 4 частини другої статті 287 ГПК України.

32. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.

33. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет)

34. За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

35. Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

36. При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь - які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

37. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

38. Водночас, колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

39. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

40. Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) скаржник повинен довести неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

41. У справі, яка переглядається, спір стосується вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, з підстав вчинення таких правочинів у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (стаття 232 ЦК України).

42. Як зазначалося у пунктах 5-8 цієї постанови, підставою для відмови у задоволенні позову слугували, зокрема установлені судами обставини щодо недоведеності позивачем того, що вчиняючи осопорювані правочини, відповідач діяв недобросовісно, нерозумно, необачно і одночасно у будучи у зловмисній згоді з представником позивача, а відтак і відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 232 ЦК України.

43. Разом з тим, постанова Верховного Суду від 30.09.2021 у справа № 910/11388/20 ухвалена у спорі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДМК" до фізичної особи, Товариства з обмеженою відповідальністю "Професійна комерція", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тувісон", Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Південний" про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів, витребування з чужого незаконного володіння 2160 простих іменних акцій, зобов`язання провести безумовну облікову операцію списання 2160 простих іменних акцій.

44. Верховний Суд в контексті спірних правовідносин у цій справі виходив з установлених судом апеляційної інстанції обставин щодо наявності обмежень повноважень директора на підставі протоколу загальних зборів, враховуючи обставини обізнаності особи з такими обмеженнями, відсутність схвалення спірного правочину та інші обставини в сукупності, які визнав достатньою підставою для визнання спірного правочину недійсним. На відміну від справи, яка переглядається, у зазначеній справі Верховний Суд виходив із доведеності тієї обставини (переоцінка / встановлення зазначених обставин виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції), що спірний правочин вчинений всупереч інтересам товариства, що вказує на наявність умислу і домовленості представників сторін під час укладення спірного договору щодо переслідування власних інтересів.

45. Отже, наведені установлені обставини у цій справі свідчать про те, що правовідносини у справі № 910/11388/20, на яку посилається позивач, є неподібними зі справою, що розглядається, з огляду на відмінні фактичні обставини у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин.

46. Постанова Великої палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 ухвалена у спорі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нагваль-Фіш" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Крупенія" про визнання договорів недійсними та витребування майна.

47. Водночас, Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на правові висновки, які викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, оскільки зазначена справа суттєво відрізняється від цієї справи установленими фактичними обставинами.

48. Так, залишаючи без змін судові рішення у цій справі про задоволення позову, Велика Палата Верховного Суду виходила з установлених судами обставин вчинення оскаржуваних правочинів від імені позивача посадовими особами, проте всупереч його інтересам. Суди у цій справі виходили з того, що зміст таких правочинів не відповідав справжньому волевиявленню Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" як суб`єкта господарювання, а був спрямований на задоволення особистих інтересів вказаних представників, які фактично діяли в інтересах іншого товариства, на користь якого виводились виробничі потужності.

Отже, відмінність установлених фактичних обставин у справі, що розглядається, та справі № 911/2129/17 свідчить про неподібність правовідносин.

49. Постанова Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №911/768/18 ухвалена у спорі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Водполімер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Водполімер" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

50. Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суд апеляційної інстанції встановив, що оспорюваний договір купівлі-продажу адміністративної будівлі №9 вчинявся від імені відповідача директором, який був одночасно учасником позивача, а від імені позивача його директором, який діяв із перевищенням повноважень (статут Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Водполімер" у редакції від 31.10.2014 був визнаний недійсним в судовому порядку з огляду на відсутність волевиявлення учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Водполімер" на прийняття рішення щодо внесення змін до статуту товариства, зокрема, в частині наділення директора більш ширшими повноваженнями на вчинення значних правочинів без згоди загальних зборів, а докази, які б свідчили про схвалення товариством цього правочину відсутні), всупереч інтересів самого товариства, і при цьому, фактичної оплати відповідачем здійснено не було (відповідач розрахувався коштами, які були отримані від позивача як фінансова допомога, частина з яких, після укладення оскаржуваного договору була знову повернута позивачу. Окрім цього, директор до призначення керівником позивача був працівником у штаті відповідача та біля семи років працював у ТОВ "Концерн Водполімер"; в подальшому об`єкт нерухомості, придбаний у позивача за оспорюваним договором після зміни його поштової адреси було відчужено на користь особи, яка згідно з довідкою відповідача також була його працівником.

51. Залишаючи без змін постанову апеляційного суду у справі № 911/768/18, Верховний Суд погодився з висновками цього суду про те, що наведені вище обставини вказують на наявність умислу, зловмисної домовленості представників сторін під час укладення договору щодо переслідування інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Водполімер" (його співвласників), на користь якого відчужений об`єкт нерухомості всупереч інтересам позивача, що й стало підставою для задоволення позову та визнання недійсним договору на підставі частини першої статті 232 ЦК України.

52. Водночас, у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій не установлено обставин того, що укладаючи спірні правочини, директор позивача діяла з перевищенням повноважень і таке перевищення потребувало б подальшого схвалення товариством цих правочинів. Зазначене є однією з ключових відмінностей справи № 911/768/18 та справи, яка переглядається.

53. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, викладені у інших постановах Верховного Суду, які зазначені скаржником, а саме: від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 09.04.2019 у справі № 924/491/17, від 05.12.2019 у справі № 910/5137/19, від 20.07.2021 у справі № 911/1605/20 які, на думку скаржника, не врахували господарські суди при ухваленні оскаржуваних рішень, установив, що застосування судами попередніх інстанцій норм права в оскаржуваних рішеннях не суперечить наведеним скаржником висновкам суду касаційної інстанції. Застосування господарськими судами положень статей 92, 241 ЦК України у справах, на які посилається скаржник, у питаннях щодо визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства у спорах про визнання недійними правочинів, залежало від встановлення певної сукупності фактів, які мають матеріально-правове значення у питанні застосування наслідків вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень (Верховний Суд у зазначених постановах виходив із встановлених у цих справах обставин, зокрема (але не виключно) щодо перевищення повноважень керівниками (у деяких справах встановлених по сумі угоди безпосередньо у статутах сторін оспорюваних договорів), несхвалення таких правочинів уповноваженими особами).

54. Поряд із цим, проаналізувавши правовідносини у цій справі та у справах, на які посилається скаржник у пункті 53 цієї постанови, колегія суддів дійшла висновку про неподібність правовідносин у зазначених справах, оскільки у справі, що переглядається спірні правочини (відповідно до встановлених у цій справі обставин) було вчинено директором позивача в межах повноважень, визначених статутом ТОВ "Інтер-Технологія" і зазначена обставина скаржником не спростована.

55. Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у цивільній справі № 388/1690/18, оскільки у зазначеній справі правовою підставою позову щодо недійсності правочинів, з посиланням, зокрема на статтю 238 ЦК України, було визначено вчинення представником оспорюваних правочинів від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах (висновки, на які посилається скаржник, стосувалися застосування зазначеної норми).

56. У справі, що переглядається, позов про визнання недійсними правочинів заявлено з інших правових підставах, ніж ті, що визначені у статті 238 ЦК України, і такі доводи не були підставою заявленого позову.

57. Наведене свідчить про очевидну неподібність правовідносин у справі № 388/1690/18 і у справі № 910/9781/20, як з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, так і з огляду на зміст спірних правовідносин у цих двох справах.

58. Постанова Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №826/16627/18 ухвалена у адміністративному спорі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київтехцентр" до Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

59. Так, з огляду на предмет та підстави позову у наведеній справі, колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі №826/16627/18 ухвалені за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, яка переглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.

60. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що зміст перелічених скаржником постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах. Зазначене є підставою для закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій). Окрім цього, посилання на усі перелічені постанови Верховного Суду свідчать про незгоду скаржника зі встановленими у цій справі обставинами, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

61. Стосовно доводів касаційної скарги, в частині підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (пункт 14 цієї постанови), колегія суддів зазначає таке.

62. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

63. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

64. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19).

65. Як зазначалося у пункті 14 цієї постанови, скаржник зазначає про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів частини другої статті 44 Закону № 2275-VIII у подібних правовідносинах в частині наявності / відсутності обов`язку контрагента товариства перевіряти відповідність предмета договору розміру чистих активів.

66. Так, згідно з частиною другою статті 44 Закону № 2275-VIII (в редакції чинній на час укладення оспорюваних правочинів) рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.

67. Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку наявним у справі доказам щодо розміру чистих активів ТОВ "Інтер-Технологія", у застосовані частини другої статті 44 Закону № 2275-VIII виходили з установлених обставин того, що вчинені представником позивача правочини не перевищують 50 відсотків вартості таких чистих активів товариства. При цьому, суди не обґрунтовували свої висновки відсутністю обов`язку контрагента товариства перевіряти відповідність предмета договору розміру чистих активів (доводи скаржника про зворотне свідчать про його вільне тлумачення висновків судів попередніх інстанцій).

68. Таким чином, стосовно доводів касаційної скарги, викладених у пункті 14 цієї постанови колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що скаржник, посилаючись на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, належним чином не обґрунтував необхідність формування висновку щодо зазначених ним норм права, в контексті спірних правовідносин, з урахуванням встановлених обставин даної справи та підстав для відмови у задоволенні позову (пункти 5, 26 цієї постанови).

69. Такі доводи скаржника направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

70. Стосовно доводів касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 15 цієї постанови) Верховний суд зазначає таке.

71. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

72. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

73. Так, в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій статті 104 ГПК України з огляду на немотивоване відхилення наданого позивачем висновку експертів за результатами проведення ним комплексної оціночно-будівельної та економічної експертизи від 17.09.2020 № 1-17/09 у підтвердження вартості чистих активів товариства.

74. Втім, колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку відповідним доводам позивача під час позовного та апеляційного провадження, та зроблено відповідні висновки щодо визначення вартості чистих активів при укладенні договорів (про що свідчать тексти оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій; скаржник же по суті з такою мотивацією не погоджується, не обґрунтовуючи належним чином (в тому числі з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України) свої доводи в цій частині).

75. Щодо доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, відхиляючи клопотання позивача про долучення доказів, необхідно зазначити таке.

76. Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

77. Отже, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

78. При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

79. Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/24991/15, від 11.06.2019 у справі № 906/353/17, від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, від 08.09.2020 у справі № 927/761/19, від 21.06.2018 у справі № 906/612/17.

80. Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

81. Близька за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19.

82. З урахуванням наведених норм процесуального закону, апеляційний господарський суд вказав про необґрунтованість клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказів в якості додаткових.

83. При цьому, наведені доводи також спрямовані на переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених приписами статті 300 ГПК України, у зв`язку з чим не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішення і постанови у справі.

84. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

85. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі (зокрема, викладені у пунктах 12-13 цієї постанови), (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, (2) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, а (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).