910/9736/19 Про стягнення банківської гарантії - 31.08.2020 Прийняття

22.07.2019 Перший заступник військового прокурора Західного регіону України (далі - військовий прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач, Міноборони) та Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління (далі - позивач, Управління) до Публічного акціонерного товариства "РВС Банк" (далі - відповідач, ПАТ "РВС Банк"), в якому просив стягнути з відповідача на користь Управління банківську гарантію в розмірі 147 777,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням ПАТ "РВС Банк" умов договору про надання гарантії від 13.06.2018 № 3595-18Г в частині виплати Управлінню 147 777,01 грн банківської гарантії за невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша будівельно-монтажна група" як підрядником умов договору підряду від 14.06.2018 № 172 щодо завершення першого етапу будівельних робіт на суму 1 301 983,06 грн.

Вказуючи на правомірність звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі Міноборони (як центрального органу виконавчої влади і головного органу у сфері оборони і військового управління) та Управління (як територіального органу військового управління Збройних Сил України, який реалізує у військах державну військово-технічну політику, зокрема, з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення), військовий прокурор зазначив, що невжиття вказаними уповноваженими органами у спірних правовідносинах заходів щодо стягнення з відповідача банківської гарантії у розмірі 147 777,01 грн, свідчить про неналежний захист державних інтересів цими органами та призводить до порушення інтересів держави, тому наявні підстави для представництва в суді інтересів держави військовим прокурором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2019, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019, позовну заяву військового прокурора повернуто на підставі п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що військовий прокурор при зверненні до суду з даним позовом не надав достатніх доказів неналежного виконання Міноборони та Управлінням своїх обов`язків із захисту інтересів держави в частині стягнення з відповідача банківської гарантії, а тому прокурором не доведено наявності підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міноборони та Управління. Також суди вказали, що військовим прокурором не зазначено, в чому саме полягає неможливість Міноборони та Управління самостійно звернутися до суду з відповідним позовом, а саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, у грудні 2019 року Заступник військового прокурора Західного регіону України подав до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2019, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги Заступник військового прокурора Західного регіону України зазначив, що ні Міноборони, ні Управління, після звернення військовим прокурором до цих органів із листами від 13.06.2019 № 05/02-322вих19 та № 05/02-323вих19, не вжили заходів щодо захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення банківської гарантії, належних інших заходів з метою забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України не вжили, що ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Міноборони, призводить до порушення інтересів держави, тому наявні підстави для представництва в суді інтересів держави військовим прокурором.

Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі №910/9736/19 та зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №912/2385/18.

Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2020 поновлено провадження у справі №910/9736/19. Ухвалено здійснити перегляд постанови суду апеляційної інстанції від 06.11.2019 та ухвали суду першої інстанції від 23.07.2019 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Міноборони, Управління та ПАТ "РВС Банк" не скористалися своїм правом відповідно до ст. 295 ГПК України та не подали до суду касаційної інстанції письмових відзивів на касаційну скаргу Заступника військового прокурора Західного регіону України.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки Заступник військового прокурора Західного регіону України подав касаційну скаргу до набрання чинності цим Законом, зазначена касаційна скарга розглядається у порядку, передбаченому ГПК України (1798-12) у редакції, чинній до 08.02.2020.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (1401-19) , який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України (254к/96-ВР) внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано і у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.

Так, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1, 2 ч. 4).

Системне тлумачення ст. 53 ГПК України й абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва інтересів саме держави, не повинен установлювати протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Водночас захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим згідно з ч. 5 ст. 162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Вказане кореспондується із положеннями абз.1, 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах.

У поданій військовим прокурором позовній заяві в інтересах держави в особі Міноборони та Управління міститься лише посилання на те, що Міноборони та Управління неналежним чином виконують свої обов`язки щодо захисту інтересів держави без зазначення обставин дотримання військовим прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та обставин неналежного виконання Міноборони та Управлінням своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави.

Разом з тим до поданої позовної заяви військовий прокурор долучив, зокрема: листи військового прокурора від 13.06.2019 до Міноборони за № 05/02-322вих19 та до Управління за № 05/02-323вих19 щодо звернення прокурором до суду з позовом в інтересах держави в особі Міноборони та Управління, а також лист Управління від 21.06.2019 № 515/8/2901 у відповідь на повідомлення військового прокурора від 13.06.2019 № 05/02-322вих19.

Частинами 1-4 ст. 174 ГПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи адміністративного судочинства, суд перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог господарського процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви (ч. 1). В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч. 2). Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому ст. 176 цього Кодексу (ч. 3). Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою (ч. 4).

Отже, приписами ст. 174 ГПК України передбачено механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечить можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання, та прийняття її до розгляду судом першої інстанції. Разом з тим ч. 6 ст. 174 ГПК України визначено негативний наслідок для позивача у разі невиконання вимог суду щодо усунення недоліків позовної заяви у вигляді її повернення, про що виноситься ухвала.

Таким чином, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із ч.4 ст. 53 та ч. 5 ст. 162 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, яка уточнила правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 та у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, та відступила від правових висновків, зазначених у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18.

Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно з ч. 2 ст. 315 ГПК України, п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", мають враховуватись судами при розгляді справ.

Суд першої інстанції в ухвалі від 23.07.2019 у справі № 910/9736/19, яка розглядається, вказав, що військовим прокурором у позовній заяві не зазначено, в чому саме полягає неможливість позивачів звернутись з позовом до відповідача про стягнення банківської гарантії, оскільки Міноборони та Управління мають підстави та можливість самостійно захищати свої права за банківською гарантією від 13.06.2018 № 3595-18Г і військовий прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту самими позивачами. Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. Вказавши на те, що у поданій прокурором позовній заяві в інтересах держави в особі Міноборони та Управління відсутні посилання на передбачені законом виключні підстави для звернення військовим прокурора до суду із цим позовом за захистом інтересів держави в особі Міноборони та Управління, суд першої інстанції дійшов висновку про повернення позовної заяви військового прокурора на підставі п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції у постанові від 06.11.2019.

Враховуючи наведені вище норми матеріального та процесуального права та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 53, 174 ГПК України, викладений у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, Касаційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд, не надавши можливості військовому прокурору обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Міноборони та Управління в суді згідно із ч.4 ст. 53 ГПК України, шляхом залишення позовної заяви без руху, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви військового прокурора, поданої в інтересах держави в особі Міноборони та Управління, на підставі п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України, чим порушив норми процесуального права, і такі порушення судом апеляційної інстанції виправлені не були.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про повернення позову військового прокурора, заявленого в інтересах держави в особі Міноборони та Управління, на підставі п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України, є передчасними, суперечать наведеним вище нормам процесуального права, а постановлені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 236- 238 ГПК України.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з ч. 6 ст. 310 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга Заступника військового прокурора Західного регіону України підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції від 06.11.2019 та ухвала суду першої інстанції від 23.07.2019 - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

З огляду на висновок Касаційного господарського суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.