916/372/18 Про витребування земельної ділянки - 27.08.2020 Прийняття

1.1. Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 1 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Алькор Інвест" (далі - ТОВ "ФК "Алькор Інвест") про витребування земельної ділянки, загальною площею 0,0811 га, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, яка розташована в АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110136900:39:007:0139 (далі - спірна земельна ділянка).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка належить до комунальної власності та вибула з володіння власника - позивача на користь фізичної особи поза його волею на підставі незаконного судового рішення, яке у подальшому було скасовано, а також визнаного в судовому порядку недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки. У зв`язку з цим спірна земельна ділянка на підставі статті 388 Цивільного кодексу України підлягає витребуванню із незаконного володіння добросовісного набувача - відповідача, який набув її за відплатним договором, та за яким на даний час зареєстровано право власності.

Стосовно строку позовної давності прокурором, з посиланням на відповідну правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, зазначено, що положення законодавства про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у неї титулу власника, у зв`язку з чим встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності прокурором не пропущений.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.06.2018 (суддя Петренко Н.Д.) позовні вимоги заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено у повному обсязі. Витребувано у ТОВ "ФК "Алькор Інвест" на користь Одеської міської ради земельну ділянку, загальною площею 0,0811 га, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, яка розташована в АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110136900:39:007:0139. Стягнуто з ТОВ "ФК "Алькор Інвест" на користь прокуратури Одеської області судовий збір у розмірі 114 120,59 грн.

2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 27.06.2018 скасовано, у задоволенні позову прокурора відмовлено.

2.3. Постановою Верховного Суду від 29.05.2019 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 27.06.2018 у справі № 916/372/18 скасовано. Справу № 916/372/18 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.4. За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Одеської області від 28.11.2019, яке залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020, позов заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ТОВ "ФК "Алькор Інвест" задоволено. Витребувано у ТОВ "ФК "Алькор Інвест" на користь Одеської міської ради земельну ділянку, загальною площею 0,0811 га, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, яка розташована в АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110136900:39:007:0139.

2.5. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди виходили із того, що неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки встановлена рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.11.2011 у справі № 2-5848/11, яке набрало законної сили. Матеріали справи не містять будь-яких рішень Одеської міської ради про передачу спірної земельної ділянки відповідачу. Власником спірної земельної ділянки, у тому числі на момент її незаконного вибуття з комунальної власності, є Одеська міська рада, як орган, який уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності у межах населених пунктів, та яка в межах компетенції не приймала жодних рішень щодо передачі цієї земельної ділянки у власність відповідачу. Спірну земельну ділянку було повернуто до комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради у 2013 році. Зважаючи на те, що в 2017 році відбулося повторне вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності на підставі договору від 04.01.2017 про відступлення права вимоги за договором іпотеки, за яким право на земельну ділянку перейшло до ТОВ "ФК "Алькор Інвест", та на яку було звернено стягнення, суди дійшли висновку, що прокурор звернувся з позовом до суду 01.03.2018 у межах строків позовної давності.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 і рішенням Господарського суду Одеської області від 28.11.2019 у справі № 916/372/18, ТОВ "ФК "Алькор Інвест" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення і направити справу на новий розгляд.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги ТОВ "ФК "Алькор Інвест" вказує на те, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки місцевий господарський суд і суд апеляційної інстанції в оскаржуваних рішеннях застосували положення статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16. Також скаржник вважає, що оскаржувані судові рішення повинні бути скасовані у зв`язку з порушенням норм процесуального права, оскільки це призвело до встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить касаційну скаргу ТОВ "ФК "Алькор Інвест" залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Прокурор зауважує, що доводи скаржника про неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 не можуть бути взяті до уваги, оскільки предметом розгляду цієї справи є інші обставини, відмінні від обставин справи № 914/3224/16.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15.05.2006 у справі № 2-2906/06 визнано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0811 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

4.2. На підставі зазначеного судового рішення 30.05.2006 ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, яку відчужив на користь ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 15.06.2006.

4.3. У подальшому спірна земельна ділянка була неодноразово відчужена за ланцюгом догорів купівлі-продажу на користь фізичних осіб. Так, за договором купівлі-продажу від 30.03.2007 № 2-856 спірна земельна ділянка придбана ОСОБА_1, яка отримала відповідний державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 676730. У цей же день, 30.03.2007, між ОСОБА_1 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" було укладено кредитний договір та іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" спірну земельну ділянку.

4.4. Судами установлено, що ухвалою апеляційного суду Одеської області скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15.05.2006 у справі № 2-2906/06 та направлено справу для розгляду за територіальністю до Київського районного суду м. Одеси.

4.5. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.11.2011 у справі №2-5848/11, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2006, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнано недійсним та скасовано державний акт серії ЯГ №676730 на право власності на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1, та скасовано державну реєстрацію цього державного акта; витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку та передано її територіальній громаді в особі Одеської міської ради.

4.6. 04.01.2017 між ПАТ "Вектор Банк", як правонаступником ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", укладено з ТОВ "ФК "Алькор Інвест" договір відступлення права вимоги, за умовами якого останній набув прав та обов`язків кредитора у кредитному договорі та статусу іпотекодержателя в іпотечному договорі, укладених 30.03.2007 між ОСОБА_1 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

4.7. 11.04.2017 ТОВ "ФК "Алькор Інвест" в позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет іпотеки - спірну земельну ділянку на підставі договору іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та здійснило державну реєстрацію за собою права власності на цю ділянку.

4.8. Судами встановлено зі змісту листа від 16.01.2018 за № 101 відділу Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області, що право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, скасовано 12.05.2012 на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.11.2011 (справа № 2-5848/11). Право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано 11.04.2017 за відповідачем, що вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.9. Спір виник у зв`язку із невизнанням відповідачем права власності на спірну земельну ділянку за Одеською міською радою та запереченням проти її повернення власнику.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2020 (у складі колегії суддів: Багай Н. О., Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Алькор Інвест" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 і рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2019 у справі № 916/372/18, призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 13.08.2020.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.08.2020 № 29.3-02/1641 у зв`язку з відпусткою судді Дроботової Т. Б. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 916/372/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 12.08.2020 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Зуєв В. А., Чумак Ю.Я.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Алькор Інвест" у частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.3. ТОВ "ФК "Алькор Інвест" підставами для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України визначило те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16. Також скаржник вважає, що оскаржувані судові рішення повинні бути скасовані на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з порушенням норм процесуального права, оскільки це призвело до встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

5.4. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Наведена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.5. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.6. Предметом позовних вимог є вимоги про витребування земельної ділянки на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

5.7. Суди, задовольняючи позовні вимоги, виходили із того, що неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки встановлена рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.11.2011 у справі № 2-5848/11, яке набрало законної сили. Власником спірної земельної ділянки, у тому числі на момент її незаконного вибуття, є Одеська міська рада. Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка вибула поза волею власника, суди дійшли висновків, що відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України спірна земельна ділянка підлягає витребуванню.

5.8. Відносно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що строки позовної давності не пропущені. Суд установив, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності у 2006 році, однак рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.11.2011 у справі № 2-5848/11 скасовано державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку шляхом виключення з Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування, витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку. Актом державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Кіптікова І.О. від 27.03.2013 та постановою у виконавчому провадженні номер 37163609 про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-5848/11 від 18.03.2013 підтверджується виконання рішення суду. Отже, суди дійшли висновку, що спірну земельну ділянку було повернуто до комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради у 2013 році. Однак, як установлено судами, у 2017 році відбулося повторне вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності на підставі договору від 04.01.2017 про відступлення права вимоги за договором іпотеки, за яким право на земельну ділянку перейшло до ТОВ "ФК "Алькор Інвест", та на яку було звернено стягнення. Отже, суди установили, що прокурор, який звернувся з позовом до суду 01.03.2018, не пропустив строків позовної давності.

5.9. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Проект" (далі - ТОВ "Скай Проект"), предметом якої було витребування земельної ділянки, що передавалася за спірними розпорядженням та рішенням місцевих органів самоврядування, було застосовано статтю 261 Цивільного кодексу України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, та зазначила про застосування у спорах про витребування майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності.

У справі № 916/372/18, що розглядається, апеляційний господарський суд погодився із висновком місцевого господарського суду, яким було установлено, що у 2017 році відбулося повторне вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на підставі договору від 04.01.2017 про відступлення права вимоги за договором іпотеки, за яким право на земельну ділянку перейшло до ТОВ "ФК "Алькор Інвест", та на яку було звернено стягнення, у зв`язку з чим прокурор звернувся з даним позовом у межах строків позовної давності.

Отже, аналіз висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 916/372/18, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на яку послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки такі висновки не є різними за змістом, зроблені судами з урахуванням конкретних установлених фактичних обставин у справі і саме залежно від установлених обставин суди і застосували відповідні норми Цивільного кодексу України (435-15) .

5.10. За таких обставин наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження. За таких обставин колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Алькор Інвест" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.11. Стосовно доводів скаржника про те, що судами встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, акта державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Кіптікова І. О. від 27.03.2013 та постанови у виконавчому провадженні номер 37163609 про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-5848/11 від 18.03.2013, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з вимогами статті 236 Господарського процесуального кодексу України, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Як убачається зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, судами надавалася оцінка доводам учасників провадження у справі. Обставини вибуття та повернення спірної земельної ділянки у власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради суди встановлювали на підставі поданих сторонами доказів: рішень судів, актів державної виконавчої служби, повідомлення Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області.

При цьому скаржником не доведено наявності встановлених законом обставин, які б зумовлювали визнання доказу недопустимим. Доводи заявника фактично зводяться до необхідності вирішення питання щодо достовірності та вірогідності доказів, що не належить до повноважень господарського суду касаційної інстанції та, відповідно до норм частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Отже, зміст поданої касаційної скарги свідчить про неспростування скаржником фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваних рішення та постанови.

5.12. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги ТОВ "ФК "Алькор Інвест", касаційне провадження за якою відкрито з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

6. Висновки Верховного суду

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому оскаржені у справі постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 і рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2019 у справі № 916/372/18 необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу, касаційне провадження за якою відкрито з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - без задоволення.