910/6052/16 Про визнання недійсним договору застави майнових прав - 25.08.2020 Прийняття

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Державної іпотечної установи на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 (головуючий суддя - Куксов В. В., судді Кравчук Г. А., Козир Т. П.) у справі Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Державної іпотечної установи за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" про визнання договорів недійсними,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 04.04.2016 Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" (далі - Позивач, Банк) звернулося до Державної іпотечної установи (далі - Відповідач, Установа), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Третя особа-1, Фонд) з позовом про визнання недійсним договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014, укладеного між Позивачем та Відповідачем (далі - Договір застави); визнання недійсним договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладеного між Позивачем та Відповідачем (далі - Договір відступлення).

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що в ході перевірки уповноваженою особою Фонду зазначених Договорів виявлено численні порушення законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України (далі - НБУ), у зв`язку з чим прийнято рішення, оформлене протоколом від 22.09.2015 № 54, відповідно до якого вказані правочини є нікчемними на підставі пунктів 1, 5, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

2. Розгляд справи судами

2.1. 15.11.2016 Київський апеляційний господарський суд прийняв постанову, залишену без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2017, якою апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнив; рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 скасував та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю; визнав недійсним Договір застави; визнав недійсним Договір відступлення.

2.2. Прийняті у справі судові рішення мотивовані тим, що Договір застави та Договір відступлення укладені всупереч вимогам постанови НБУ № 348/БТ, яка була отримана Позивачем у встановленому законом порядку та була обов`язковою для виконання в період існування у Банку відповідних заборон, зокрема, щодо здійснення кредитних операцій, операцій щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами без погодження з представником НБУ. В умовах Договору застави та Договору відступлення не визначено строків виконання зобов`язань Позивачем перед Відповідачем; умовами Договору застави оплата за таке відступлення не передбачена. Таким чином, уклавши спірні договори, Позивач прийняв на себе зобов`язання щодо виконання грошових вимог Відповідача у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) . При цьому Відповідач є кредитором Позивача за договором банківського рахунка від 27.02.2013 № 26/995-070, який є публічним договором, однак в цьому випадку Відповідачу шляхом укладення договорів застави та відступлення права вимоги було надано перевагу, адже запропоновано лише безпосередньо йому вчинення вказаних правочинів на підставі індивідуального рішення Кредитного комітету Позивача, тобто умова про укладення договорів застави (договорів відступлення) як спосіб забезпечення виконання зобов`язань за договорами банківського рахунка не пропонувалася публічно невизначеному колу осіб, зокрема, іншим клієнтам Позивача. Таким чином суди дійшли висновку про те, що укладені з Відповідачем правочини ставлять інших кредиторів Позивача з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови Договору застави та Договору відступлення, укладених для забезпечення виконання Позивачем зобов`язань за договором банківського рахунка, прямо передбачають передачу Відповідачу як кредитору та заставодержателю предметів застави (майнових прав за кредитними договорами), що, в свою чергу, свідчить про надання останньому переваг перед іншими кредиторами, і суперечить пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину, отже уповноважена особа правомірно встановила, що вказані Договори є нікчемними.

3. Короткий зміст заяви про перегляд за нововиявленими обставинами

3.1. 26.09.2019 Відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у цій справі, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 та призначити до розгляду апеляційну скаргу Позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016.

3.2. Заява мотивована тим, що після прийняття Київським апеляційним господарським судом постанови у цій справі Установі стали відомі певні матеріально-правові факти, встановлені у рішенні адміністративного суду, які є істотними для цієї справи, не були і не могли бути відомі під час розгляду цієї справи. Так, у рішенні від 04.09.2019 у справі № 826/1298/17 за адміністративним позовом Установи до НБУ, за участю третіх осіб - Банку та Фонду про визнання протиправними та скасування постанов правління НБУ № 102/БТ від 26.02.2014 та № 348/БТ від 12.06.2014 Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про те, що зазначені постанови не є нормативно-правовими, а є розпорядчими актами НБУ, які відповідно до положень частини третьої статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею. Разом з цим, приписи частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) щодо надання юридичної сили обмеженням повноважень представництва юридичної особи у відносинах з третіми особами випадками обізнаності Відповідача у цій справі кореспондуються з обмеженнями, встановленими вказаними постановами НБУ, що передбачають можливість визнання недійсним відповідного правочину, а про існування цих постанов НБУ не було і не могло бути відомо Установі. При цьому, визначення можливості застосування постанов правління НБУ до осіб, на яких розповсюджується дія таких актів, належить виключно до адміністративної юрисдикції.

4. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

4.1. 27.11.2019 Північний апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні заяви Відповідача про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016; постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 залишив в силі.

4.2. Ухвала суду мотивована тим, що характеристика виду актів, якими є постанови НБУ жодним чином не спростовують фактів, які були покладені в основу судового рішення стосовно тих обставин, що укладення між сторонами спірних договорів без отримання на це відповідної згоди (погодження) представника НБУ суперечить вимогам постанови НБУ № 348/БТ від 12.06.2014 та статтям 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тобто є самостійною підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними. Ця характеристика не впливає на статус відповідної постанови як такої, що є обов`язковою для застосування, та не є нововиявленою обставиною в розумінні частин першої, другої статті 320 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ). На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що наведені заявником обставини не спростовують фактів, які були покладені в основу судового рішення, а врахування таких обставин судом не мало б наслідком прийняття іншого судового рішення.

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги

5.1. Відповідач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019, ухвалити постанову, якою задовольнити заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016, яку скасувати.

6. Доводи Скаржника, викладені у касаційній скарзі

6.1. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 320 ГПК України, оскільки не надав належних правових обґрунтувань доводам Установи щодо нововиявлених обставин, підтверджених у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2019 у справі № 826/1298/17.

6.2. Суд не з`ясував обставини щодо обізнаності Відповідача на час розгляду цієї справи про те, що постанови правління НБУ № 102/БТ від 26.02.2014 та 348/БТ від 12.06.2014 не є нормативно-правовими, а є розпорядчими актами НБУ, які відповідно до положень частини третьої статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею.

6.3. Суд не надав оцінки обґрунтуванню належності встановлених фактичних обставин у рішенні Окружного адміністративного господарського суду міста Києва від 04.09.2019 у справі № 826/1298/17 до предмета доказування у даній справі.

7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7.1. 03.02.2020 Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 залишити без змін, а подану скаргу - без задоволення.

7.2. Характеристика постанов НБУ не впливає на їх статус як таких, що є обов`язковими для застосування, та не є нововиявленою обставиною у розумінні частин першої, другої статті 320 ГПК України.

7.3. Наведені у заяві обставини не спростовують фактів, які були покладені в основу судового рішення, а врахування таких обставин не мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте.

7.4. Рішення адміністративного суду не існувало на час ухвалення постанови у цій справі.

7.5. 03.02.2020 Фонд подав пояснення до касаційної скарги, в яких просить відмовити у задоволенні скарги, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 залишити без змін.

7.6. Характеристика виду актів, якими є постанови НБУ жодним чином не спростовують фактів, які були покладені в основу судового рішення стосовно тих обставин, що укладення між сторонами спірних договорів без отримання на це відповідної згоди (погодження) представника НБУ суперечить вимогам постанови НБУ № 348/БТ від 12.06.2014 та статтям 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тобто є самостійною підставою для визнання спірних договорів недійсними.

7.7. Зазначена характеристика не впливає на статус відповідної постанови як такої, що є обов`язковою для застосування, та не є нововиявленою обставиною в розумінні частин першої, другої статті 320 ГПК України.

7.8. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2019 у справі № 826/1298/17 не існувало на час розгляду та ухвалення постанови від 15.11.2016 у даній справі.

7.9. Заявник на час розгляду цієї справи знав та не міг не знати про те, що постанова НБУ № 348/БТ від 12.06.2014 є саме актом індивідуальної дії, що також підтверджується позицією заявника, викладеною у відзивах на позовну заяву, апеляційну та касаційну скарги, що знаходяться у матеріалах справи.

7.10. Врахування Київським апеляційним господарським судом постанови НБУ № 348/БТ від 12.06.2014 не призвело б до прийняття іншого судового рішення ніж те, що було прийнято.

7.11. Вказана заявником обставина не є істотною, оскільки зі змісту постанови суду касаційної інстанції вбачається, що зазначена постанова НБУ є актом персонального, а не нормативно-правового характеру.

8. Розгляд справи Судом

8.1. Ухвалою Верховного Суду від 17.01.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Установи та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 11.02.2020.

8.2. Ухвалою Верховного Суду від 11.02.2020 зупинено провадження у цій справі до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/6052/16 Господарського суду Сумської області.

8.3. Ухвалою Верховного Суду від 02.07.2020 поновлено провадження у цій справі та призначено розгляд касаційної скарги Установи на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 на 11.08.2020. 11.08.2020 у судовому засіданні оголошено перерву на 25.08.2020.

8.4. Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (641-2020-п) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 серпня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) установлено карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого з 12.03.2020 постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (211-2020-п) (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061) та від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626).

8.5. Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (731-20) , який набрав чинності 17.07.2020, внесено зміни у пункт 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" ГПК України (1798-12) , відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

8.6. При цьому, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, зокрема, встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України (1798-12) , в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020 (540-20) , закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

8.7. В той же час Cуд звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

8.8. З метою дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи те, що учасники справи висловили свої позиції у касаційній скарзі та відзиві на неї, Суд дійшов висновку про можливість розглянути справу у призначену дату.

8.9. 10.02.2020 до Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста") надійшла заява, в якій товариство просить залучити його до участі у цій справі як правонаступника Банку, на обґрунтування чого вказало, що 06.12.2019 між ним та Банком укладено договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 2096/К/2, згідно з яким право вимоги за кредитними договорами: ВКЛ-2005880 від 09.11.2011, укладеним між Банком та ТОВ "Танк Транс", та всіма договорами забезпечення цього кредитного договору перейшли до ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста"; а також №НКЛ-2005469/2 від 19.06.2012, № НКЛ-2005469/4 від 27.06.2013, № НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013, укладеними між Банком та ТОВ "Яблуневий Дар", та всіма договорами забезпечення зазначених кредитних договорів перейшли до ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста".

8.10. Відповідно до статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

8.11. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

8.12. У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

8.13. Разом з цим, предметом розгляду у цій справі є вимоги про визнання недійсними Договорів застави та відступлення, які вирішено по суті, а ініційоване звернення до суду стосується підстав для перегляду справи за нововиявленими обставинами, встановлені у справі обставини не надають підстав для висновку про те, що на час звернення з вказаною заявою ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" є учасником спірних правовідносин, у зв`язку з чим заява задоволенню не підлягає.

9. Позиція Верховного Суду

9.1. Відповідно до частини першої статті 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

9.2. Підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, як передбачено пунктом 1 частини другої статті 320 ГПК України.

9.3. Звертаючись до апеляційного господарського суду із заявою про перегляд прийнятої у справі постанови за нововиявленими обставинами, Відповідач послався на те, що постанова суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог ґрунтувалася на тому, що постанова НБУ № 102/БТ та № 348/БТ є нормативно-правовими актами з обмеженим доступом і є обов`язковими для виконання, отже сторони всупереч вимогам вказаної постанови № 348/БТ уклали спірні Договір застави та Договір відступлення права вимоги в період існування у Банку відповідних заборон, зокрема, щодо здійснення кредитних операцій, операцій щодо зміни реалізації заставного майна за наданими кредитами без погодження з представником НБУ.

9.4. Разом з цим, у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2019 у справі № 826/1298/17 за адміністративним позовом Установи до НБУ, за участі третіх осіб - Банку, Фонду про визнання протиправними та скасування постанов правління НБУ № 102/БТ від 26.02.2014 та № 348/БТ від 12.06.2014 суд вказав, що вказані постанови не є нормативно-правовими, а є розпорядчими актами НБУ, які відповідно до положень частини третьої статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею.

9.5. У постанові від 05.06.2020 Верховний Суд складом об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 920/653/18 вказав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), натомість акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, у свою чергу, акт застосування норм права адресований конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, акт застосування норм права - конкретну ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, на той час як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку із припиненням існування конкретних правовідносин.

Згідно з постановою НБУ № 293/БТ, про недотримання положень якої зазначає позивач також як про підставу недійсності спірного договору, ПАТ "УПБ" було віднесено до категорії проблемних. При цьому віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних не передбачало введення до нього тимчасової адміністрації, але обмежувало певні види діяльності банку, наведені у цій постанові.

Зазначений правовий акт НБУ (постанова № 293/БТ), зважаючи на його юридичну силу та властивості, є правовим актом індивідуальної дії, має чітко виражений організаційно-розпорядчий, персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямовані передусім на особу, якій він адресований, і породжує конкретні правовідносини, обумовлені ним, зокрема спрямований на реалізацію заходів впливу щодо конкретного проблемного банку - ПАТ "УПБ", а не стосовно невизначеного кола осіб, та дія його вичерпується одноразовим застосуванням.

Отже, така постанова НБУ з огляду на її правову природу не є актом цивільного законодавства у розумінні положень статті 4 ЦК України, у зв`язку з чим підстав для застосування норм статей 203, 215 ЦК України до спірного правочину в контексті невідповідності його зазначеній постанові НБУ як акта законодавства немає.

9.6. Водночас, варто зазначити, що необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, існування обставин на час розгляду справи, по-друге те, що ці обставини не були та не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи, по-третє, істотність цих обставин для розгляду справи (тобто, коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). За відсутності принаймні однієї з цих ознак обставини не можуть вважатися нововиявленими та, відповідно, бути підставою для перегляду прийнятого у справі судового рішення.

9.7. Таким чином підставами для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами є, зокрема істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Нововиявлені обставини за своєю правовою природою є матеріально-правовими фактами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство.

9.8. Так, як на нововиявлені обставини Установа послалася на встановлення у рішенні адміністративного суду тієї обставини, що постанови правління НБУ № 102/БТ та №348/БТ не є нормативно-правовими, а є розпорядчими актами НБУ, які є банківською таємницею відповідно до частини третьої статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

9.9. Наведені обставини, на думку заявника, є істотними, оскільки приписи частини третьої статті 92 ЦК України щодо надання юридичної сили обмеженням повноважень з представництва юридичної особи у відносинах з третіми особами випадками обізнаності Відповідача у цій справі кореспондуються з обмеженнями, встановленими вказаними постановами НБУ, що передбачають можливість визнання недійсним відповідного правочину, а про існування цих постанов НБУ не було і не могло бути відомо Установі. При цьому, визначення можливості застосування постанов правління НБУ до осіб, на яких розповсюджується дія таких актів, належить виключно до адміністративної юрисдикції.

9.10. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом та іншими законами України.

9.11. Статтею 56 цього Закону визначено, що Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти.

9.12. Діяльність НБУ, враховуючи особливості його юридичного статусу, регулюється нормативно-правовими актами, якими чітко регламентовані межі його повноважень, у тому числі, щодо видачі нормативно-правових та розпорядчих актів.

9.13. Таким чином, правова характеристика певного акта Національного банку України, прийнятого у визначених законом межах повноважень, не є обставиною, яка підлягає встановленню, а визначається на підставі відповідних норм закону.

9.14. З огляду на викладене, зазначені Відповідачем висновки суду про правову характеристику акта Національного банку України, а саме зазначення в рішенні адміністративного суду про те, що постанови № 102/БТ та № 348/БТ не є нормативно-правовими, а є розпорядчими актами НБУ, не можуть вважатися нововиявленими обставинами у розумінні статті 320 ГПК України та, відповідно, бути підставою для перегляду прийнятого у справі судового рішення.

9.15. Враховуючи наведене, доводи Скаржника (пункти 6.2 - 6.3) щодо нез`ясування судом обставин обізнаності про те, що постанови НБУ №102/БТ та № 348/БТ є розпорядчими, а не нормативно-правовими актами, а також ненадання оцінки обґрунтуванню відношення встановлених фактичних обставин в адміністративній справі до предмета доказування у даній справі Суд відхиляє, а посилання (пункт 6.1) на неправильне застосування апеляційним господарським судом статті 320 ГПК України не знайшло свого підтвердження під час касаційного перегляду ухвали суду.