ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/6814/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
Катеринчук Л.Й. - головуючої, Васьковського О.В., Пєскова В.Г.
за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.
учасники справи:
позивач - Заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України,
представник Міністерства оборони України - Ніколова В.М. (самопредставництво, витяг з ЄДРЮОФОПГФ)
прокурор Офісу Генерального прокурора Голуб Є.В. (посвідчення №054750 від 11.01.2020)
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Айбокс Банк",
представник не з`явився
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" (Товариство з обмеженою відповідальністю "Воленс Трейд")
представник не з`явився
розглянув касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
на постанову Північного апеляційного господарського суду
від 16.05.2019
у складі колегії суддів: Кравчук Г.А. (головуючий), Коробенко Г.П., Козир Т.П.
та ухвалу Господарського суду міста Києва
від 14.03.2019
у складі судді Ващенко Т.М.
у справі №910/6814/17
за позовом Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Публічного акціонерного товариства "Айбокс Банк"
про стягнення 4 642 987, 50 грн.
ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
1. 05.06.2019 Заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою за №10/2/3-21129-17 від 05.06.2019, за змістом прохальної частини якої вбачається оскарження позивачем постанови Північного апеляційного господарського суду та ухвали Господарського суду міста Києва від 13.04.2019 у справі №910/6814/17 в порядку статей 286, 287, 289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12)
).
2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/6814/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Пєскова В.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2019.
3. Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2019 касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України за №10/2/3-21129-17 від 05.06.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.04.2019 у справі №910/6814/17 залишено без руху у зв`язку з тим, що у резолютивній частині касаційної скарги скаржник не зазначив дату прийняття оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у справі №910/6814/17, а також визначив предметом касаційного оскарження ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.04.2019, яка у справі №910/6814/17 не приймалась; надано скаржнику строк на усунення недоліків касаційної скарги до 01.07.2019.
3.1. Ухвалою від 01.07.2019 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі №910/6814/17 Господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи після усунення недоліків касаційної скарги.
4. Автоматизованою системою документообігу суду, у зв`язку з відпусткою судді Банаська О.О., для розгляду справи №910/6814/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Васьковського О.В., Пєскова В.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2019.
4.1. Ухвалою Верховного Суду від 30.10.2019 у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Васьковського О.В., Пєскова В.Г. повідомлено учасників справи №910/6814/17 про розгляд касаційної скарги Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 у справі №910/6814/17 у судовому засіданні 21.11.2019 о 10:45.
4.2. Ухвалою Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/6814/17 зазначеною колегією суддів за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Воленс Трейд" про зупинення касаційного провадження у справі №910/6814/17 зупинено розгляд касаційної скарги Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 у справі №910/6814/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 за позовом заступника керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області та Східного офісу Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп" та Відділу освіти, молоді та спорту Устинівської районної державної адміністрації про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 90 577, 26 грн. з розгляду касаційної скарги заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2019.
4.3. Ухвалою Верховного Суду від 04.08.2020 у складі колегії суддів Катеринчук Л.Й. - головуючої, Васьковського О.В., Пєскова В.Г. за клопотанням заступника Генерального прокурора І. Мустеци поновлено касаційне провадження у справі №910/6814/17 за касаційною скаргою Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2019, вирішено продовжити розгляд касаційної скарги Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на зазначені судові рішення у судовому засіданні 13.08.2020 о 09:30.
5. 10.07.2019 від Публічного акціонерного товариства "Айбокс Банк" (далі - ПАТ "Айбокс Банк", відповідач) та 22.07.2019 від Міністерства оборони України (далі - позивач) надійшли відзиви на касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора (далі - скаржник).
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог
6. 25.04.2017 Заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Айбокс Банк" про стягнення 4 642 987, 50 грн., обґрунтовуючи підстави звернення тим, що Міністерство оборони України, як уповноважений державою орган, не вживає належних заходів до стягнення коштів за банківською гарантією шляхом подання відповідного позову до суду.
6.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ "Вог Аеро Джет" порушило взяті на себе зобов`язання щодо повної поставки товару відповідно до умов договору про постачання для державних потреб палива рідинного та газу, олив мастильних для техніки спеціального призначення (за кошти державного бюджету України) від 15.12.2016 №286/1/16/36, виконання умов якого забезпечено виданою відповідачем банківською гарантією від 14.12.2016 №2594-1216/WOGv на суму 4 642 987, 50 грн. Оскільки ТОВ "Вог Аеро Джет" умови договору не виконало, позивач на підставі статті 560 ЦК України, статті 200 ГК України та пункту 11.1 зазначеного договору направив відповідачу письмову вимогу від 12.01.2017 №286/8/166 щодо сплати грошового забезпечення в розмірі 4 642 987, 50 грн. згідно з умовами банківської гарантії.
Рішення першої та апеляційної інстанцій, прийняті за результатами первісного розгляду справи
7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі №910/6814/17 у задоволенні позову відмовлено (том 2, а.с. 80-85).
7.1. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 рішення місцевого суду від 26.02.2018 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено, стягнено з відповідача спірну суму банківської гарантії (том 2, а.с. 203-214).
Короткий зміст постанови Верховного Суду
8. Постановою 31.10.2018 Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ПАТ "Айбокс Банк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018, рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 скасував, справу №910/6814/14 направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
8.1. Верховний Суд зазначив, що розглядаючи спір по суті позовних вимог, місцевий суд не встановив та не перевірив, чи виконав прокурор імперативні вимоги частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), а саме чи повідомив прокурор, маючи намір здійснювати представництво в суді інтересів держави, Міністерство оборони України, як уповноважений державою орган, про необхідність судового захисту інтересів держави та якими доказами підтверджується наявність підстав для такого представництва. Такі процесуальні порушення, здійснюючи апеляційний перегляд справи, апеляційний суд не усунув. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що неналежне дослідження судами підстав для представництва інтересів держави прокурором унеможливлює правильне встановлення фактичних обставин справи по суті спору та є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до місцевого суду на стадію прийняття позовної заяви прокурора (том 3, а.с.141-155).
Короткий зміст рішення першої інстанції за результатами нового розгляду
9. Ухвалою від 14.03.2019 Господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні клопотання ПАТ "Айбокс Банк" про закриття провадження у справі №910/6814/17, залишив без розгляду позов Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ПАТ "Айбокс Банк" про стягнення 4 642 987, 50 грн.
9.1. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти, а не прокурор, який виконує субсидіарну роль та не може вважатись альтернативним суб`єктом звернень до суду. Крім того, у даній справі відсутні передбачені законом виключні підстави, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України, а прокурор не підтвердив правових підстав для захисту цих інтересів та відповідно не набув процесуального статусу органу, якому відповідно до статей 2, 29 ГПК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час звернення з позовом) надано право захищати права, свободи та інтереси іншої особи (процесуальної дієздатності).
9.2. Місцевий суд зазначив, що прокурором не подано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що позивач не вживає заходів щодо захисту порушених державних інтересів. Водночас, місцевий суд зазначив, що лист №10/2/3-210вих-17 від 23.02.2017, підписаний заступником Головного військового прокурора та адресований Міністерству оборони України, в якому повідомлено про наявність підстав для захисту інтересів держави в особі Міністерства оборони України в суді шляхом пред`явлення позову (том 1, а.с. 32), не підтверджує направлення (вручення) цього листа Міністерству оборони України.
9.3. Місцевий суд надав оцінку листу Міністерства оборони України (Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України) від 20.02.2019, наданому у відповідь на ряд звернень Генеральної прокуратури України, який надійшов до Генеральної прокуратури України 27.02.2019, як такому, що містить хронологію претензійно-позовних дій по оспорюваній банківській гарантії та "не є доказом небажання Міністерства оборони України про намір здійснювати представництво у суді інтересів держави".
Зазначене в цілому стало підставою для висновку місцевого суду про те, що прокурором не виконано імперативних вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в чинній на момент подання позовної заяви редакції) про намір здійснювати представництво в суді інтересів держави та "прокурором не подано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що позивач не вживає заходів щодо захисту порушених державних інтересів" (том 3 а.с. 250). Судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Міністерством оборони України своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави. Сама по собі обставина незвернення позивача з позовом впродовж певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції за результатами нового розгляду
10. Постановою від 16.05.2019 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 залишив без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 залишив без змін.
10.1. Апеляційний суд погодився з повнотою та правильністю оцінки місцевим судом обставин справи, висновками місцевого суду про ненадання прокурором належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач (Міністерство оборони України) не вживає заходів щодо захисту порушених державних інтересів, а прокурором не підтверджено підстав для представництва в суді уповноваженого державою органу внаслідок його бездіяльності.
10.2. Встановивши, що Міністерство оборони України наділене правом і має можливість самостійно захищати порушені, невизнані або оспорювані права та законні інтереси (у тому числі шляхом звернення до суду) та дослідивши наданий прокурором доказ повідомлення Міністерства оборони України про представництво його інтересів в суді (лист №10/2/3-210вих-17 від 23.02.2017), апеляційний суд дійшов висновку, що прокурором не доведено виконання імперативних вимоги частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині повідомлення Міністерства оборони України про намір здійснювати представництво в суді інтересів держави. Крім того, апеляційним судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Міністерством оборони України, як центральним органом виконавчої влади, який має повний обсяг процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави. Також, апеляційний суд зазначив, що сама по собі обставина незвернення позивача з позовом впродовж певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не підтверджує неналежного виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.
10.3. Апеляційний суд в цілому зазначив про необґрунтованість доводів апелянта, як таких, що не спростовують правильності висновків місцевого суду про залишення позову без розгляду за відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ
Доводи скаржника (позивач у справі)
11. Скаржник доводив, що під час нового розгляду справи місцевим судом порушено частину першу статті 316 ГПК України щодо обов`язковості для суду першої інстанції вказівок, що містяться у постанові касаційного суду. Водночас, місцевий суд не досліджував підстави для представництва прокурором інтересів держави, помилково вважаючи їх встановленими Верховним Судом під час розгляду касаційної скарги відповідача. Зазначене залишено поза увагою апеляційним судом. Разом з тим, скаржник зазначив, що будь-яких висновків у справі щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави касаційний суд у постанові від 31.10.2018 не робив, оскільки встановлення обставин справи не віднесено до повноважень касаційних судів відповідно до статті 300 ГПК України.
11.1. Скаржник зазначив, що суди залишили поза увагою те, що присутній в судових засіданням представник Міністерства оборони України визнавав під час розгляду спору факт отримання листа-повідомлення Генеральної прокуратури України №10/2/3-210вих-17 від 23.02.2017, що звільняє прокурора від обов`язку доказування такого факту згідно з частиною першою статті 75 ГПК України. Зокрема, представником Міністерства оборони України в судовому засіданні апеляційного суду 16.05.2019 було підтверджено факт отримання такого повідомлення, однак про це не зазначено у постанові від 16.05.2019.
11.2. Скаржник аргументував, що в діях апеляційного суду наявне порушення статті 74 ГПК України, оскільки за наявності сумнівів в отриманні позивачем листа Генеральної прокуратури України №10/2/3-210вих-17 від 23.02.2017, надісланого Міністерству оборони України не поштовим відправленням, а спеціальними засобами зв`язку на виконання Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, та на виконання вказівок касаційного суду щодо перевірки обставин повідомлення прокурором позивача про звернення з позовом до суду, місцевий суд міг витребувати відповідні докази та пояснення від Міністерства оборони України, однак цього не зробив.
Також, апеляційним судом порушено правило щодо об`єктивності та неупередженості судового розгляду, що є складовою частиною принципу змагальності господарського судочинства (частина п`ята статті 13 ГПК України), оскільки судом прийнято до уваги письмові пояснення відповідача, подані з порушенням строку на їх подання та без надіслання таких пояснень іншим учасникам справи.
11.3. Скаржник доводив, що судом безпідставно не прийнято як доказ встановлення прокурором обставин самостійного звернення позивача з позовом до суду про стягнення спірної грошової суми за банківською гарантією - лист Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України від 20.02.2019, яким позивач підтверджує факт неподання позову самостійно, та в порушення вимог, передбачених пунктом "в" частини третьої статті 282 ГПК України, не зазначено мотивів відхилення такого доказу у постанові апеляційного суду від 16.05.2019.
Разом з тим, оскільки заходи із захисту інтересів держави Міністерством оборони України не вживались, надати докази того, що не відбувалось і немає відображення в матеріальному світі, окрім зазначення у позові про відсутність цих заходів, у тому числі про незвернення з позовом Міністерства оборони України до відповідача з того самого предмета спору, неможливо. Натомість, як зазначалось вище, докази про вжиття оборонним відомством таких заходів та бажання у нього вживати такі заходи, у справі відсутні, і, як наслідок, судами попередніх інстанцій при новому розгляді справи не досліджувались, а тому вважатись встановленими не можуть.
Доводи інших учасників справи
12. У відзиві ПАТ "Айбокс Банк" зазначено, що доказування підстав, викладених у позовній заяві прокурора, повинно здійснюватися у загальному порядку відповідно до вимог чинних на той час норм статей 32- 34 ГПК України шляхом подання належних та допустимих доказів. Такими доказами можуть бути: докази внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 КК України (службова недбалість); вирок щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, що займають посади в Міністерстві оборони України за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо. За таких обставин, прокурором здійснено порушення процесуальних вимог, які передбачені частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви).
13. У відзиві представника Міністерства оборони України зазначено, що Міністерство оборони України здійснило претензійну роботу, а Генеральна прокуратура України вжила заходів щодо судового захисту інтересів держави, про що свідчить наявний у матеріалах справи лист МОУ №286/6/1246 від 20.02.2019. Позивач не заперечував факту отримання такого листа.
13.1. У відзиві представника Міністерства оборони України також зазначено таке:
- за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до яких є відкритим, Київський апеляційний господарський суд 21.05.2018 постанову у справі №901/6814/14 не ухвалював, а відповідно до довідника кодів судів загальної юрисдикції України, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 13.08.2012 №97, діючого на дату нібито винесення зазначеної постанови судом апеляційної інстанції (21.05.2018), код суду "901" належав Господарському суду Автономної Республіки Крим, яким, з відомих причин - через анексію Криму Російською Федерацією, судове рішення у справі №901/6814/14 не могло бути винесено;
- у відзиві аргументовано, що згідно з пунктом 2 резолютивної частини ухваленої Верховним Судом постанови від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 у справі №901/6814/14, а не у даній справі. Крім того, на новий розгляд до Господарського суду міста Києва направлено справу №910/6814/14, а не №910/6814/17.
За таких обставин, постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 у справі №910/6814/17 не можна вважати скасованою, справа №910/6814/17 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва не направлялась, підстави для постановлення суддею Господарського суду міста Києва ухвали від 11.12.2018 про прийняття справи №910/6814/17 до провадження і призначення підготовчого засідання у справі, а у подальшому постановлення у справі №910/6814/17 ухвали від 14.03.2019 про залишення позову прокурора без розгляду відсутні. Крім того, в мотивувальній частині постанови від 16.05.2019 (абзац 2 аркуша дев`ятого постанови) колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що у суду відсутні підстави для скасування або зміни ухвали Господарського суду Черкаської області від 11.03.2019 у справі №925/1095/18.
НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ
14. Закон України "Про прокуратуру"
Частина перша статті 23 - представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Частина третя статті 23 - прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Абзаци 1-4 частини четвертої статті 23 - наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
15. Положення про Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 11.05.2016 №246
Абзац 46 пункту 4 - Департамент відповідно до покладених на нього завдань веде претензійно-позовну роботу в межах повноважень.
16. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12)
Частина п`ята статті 13 - суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Частина перша статті 53 - у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.
Частина четверта статті 53 - прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Частина перша статті 74 - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частина перша статті 75 - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частина перша статті 236 - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частина п`ята статті 236 - обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Стаття 316 - вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
17. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про неправильне застосування судами положень частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частини п`ятої статті 13, частини четвертої статті 53, статей 74, 316 ГПК України.
А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права; мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги
18. Відповідно до абзаців 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Такого висновку про застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прийнятій на узгодження розбіжностей у застосуванні положень даної норми щодо участі прокурора у випадках бездіяльності компетентного органу та обґрунтування ним підстав звернення до суду з позовом. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункти 38-40, 42-43 постанови 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
19. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Такого висновку щодо застосування норм процесуального права дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (пункт 48 постанови).
20. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд (у складі колегії суддів: головуючого - Жукова С.В., суддів: Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.) у постанові 31.10.2018 дійшов висновку про скасування прийнятих судами рішень по суті розгляду позовних вимог зазначивши, що суди не перевірили належним чином чи виконав прокурор вимоги частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), а зокрема, чи повідомив прокурор, маючи намір здійснювати представництво у суді інтересів держави, Міністерство оборони України про наміри щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах від імені Міністерства оборони України шляхом подання позову до суду та чи не заперечувало Міністерство оборони України щодо представництва його інтересів в суді.
21. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду 15.10.2019 у справі №903/129/18, узгоджуючи практику застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи щодо неможливості самостійного звернення до суду фактичним обставинам, сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що відповідний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту таких інтересів та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
22. Залишаючи без розгляду позов прокурора, який уже при новому розгляді позовної заяви 25.04.2017 був прийнятий до розгляду по суті з відкриттям підготовчого засідання, суди не виконали в повному обсязі вказівок Верховного Суду про необхідність дослідження обставин чи повідомляв прокурор уповноважений державою орган (Міністерство оборони України) про звернення з цим позовом до суду, а зокрема за наявності в матеріалах справи листа від 23.02.2017 №10/2/3-210вих17, про повідомлення Міністерства оборони України про наявність підстав для захисту державних інтересів (том 1, а.с. 32) та за систематичної участі в судових засіданнях представника Міністерства оборони України не вислухали його пояснень, не витребували у позивача письмові пояснення щодо отримання (неотримання) ним зазначеного листа, які відповідно до частини першої статті 75 ГПК України мають значення таких, що не потребують доказування, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Встановлення таких обставин судами на виконання обов`язкових вказівок касаційного суду відповідно до статті 316 ГПК України підтверджувало б належне виконання вказівок касаційного суду і сприяння судом сторонам у встановленні дійсних обставин справи.
23. Отже, висновки судів про залишення позову без розгляду, за відсутності прийняття ухвали в порядку статті 174 ГПК України про усунення недоліків поданої позовної заяви щодо надання доказів отримання уповноваженим органом (Міністерством оборони України) повідомлення прокурора про звернення до суду з позовом в інтересах держави, на підставі пункту 1 частини першої статті 226 ГПК України є помилковими.
З огляду на таке, за наявності обґрунтування у позовній заяві підстав для представництва прокурором інтересів держави з огляду на бездіяльність визначеного ним компетентного органу (Міністерства оборони України) про стягнення коштів за банківською гарантією, яка діяла певний строк та вимагала невідкладного звернення з позовом до суду, суди дійшли помилкового висновку про те, що прокурор не обґрунтував належними доказами наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.
24. З матеріалів справи вбачається, що на виконання частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України, яке не вжило заходів з метою стягнення 4 642 987, 50 грн. за банківською гарантією від 14.12.2016 №2594-1216/WOGv.
25. Матеріалами справи підтверджується, що Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, надаючи листом №286/6/1246 від 20.02.2019 відповідь прокурору на його попередні звернення, зазначав про проведення претензійної роботи та відсутність у нього власних повноважень щодо звернення з позовом до суду (том 3, а.с. 237). Зазначеному доказу судами не надано оцінки на предмет встановлення прокурором порушення розумних строків уповноваженим державним органом на звернення до суду з позовом про стягнення коштів за банківськими гарантіями, виданими 14.12.2016 строком дії до 01.02.2017 включно, що могло потягнути сплив строків позовної давності стягнення спірної суми.
26. Апеляційним судом не спростовано доводи апеляційної скарги прокурора про належне відправлення Міністерству оборони України листа від 23.02.2017 №10/2/3-210вих-17, на якому є відтиск штампа канцелярії із зазначенням дати відправлення, що відповідно до пункту 7.2 чинної на той час Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України №103 від 24.02.2016, є підтвердженням факту направлення документа у паперовому вигляді (том 4, а.с. 21).
Відтак, касаційний суд вважає обґрунтованими доводи прокурора про невжиття судами заходів для отримання саме від Міністерства оборони України інформації про отримання такого листа на виконання вказівок касаційного суду щодо перевірки фактичного повідомлення прокурором уповноваженого державою органу про звернення в його інтересах прокурора з позовом до суду та наявність у нього можливих заперечень щодо такого звернення, які можуть мати наслідки, передбачені пунктом 2 частини першої статті 226 ГПК України.
27. Відповідно до правової позиції, викладеної у пунктах 55-57 постанови Великої Палати Верховного Суду 26.05.2020 у справі №912/2385/18:
"55. При вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:
- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;
- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
56. Втім, у перелічених у цій статті випадках ідеться про активні дії компетентного органу, який як учасник процесу та сторона спору (позивач) не підтримує позовних вимог або подає заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову. Якщо ж позов подано прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач, його представник не з`являється у судові засідання, а суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва, то, як і зазначено у пункті 54 цієї постанови, позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).
57. Відповідно до статті 246 ГПК України суд також може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (у тому числі якщо підписана прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності."
Отже, дослідження обставин щодо погодження (непогодження) компетентного органу з представництвом інтересів держави прокурором, участі такого органу у ході розгляду справи, вчинення ним як позивачем процесуальних дій на підтримання позовних вимог прокурора чи їх заперечення, повинно аналізуватися судами для встановлення обставин підписання позовної заяви прокурором як особою, наділеною повноваженнями її підписувати.
28. З огляду на зазначене, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність доказів на підтвердження прокурором у цій справі наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді є передчасним та прийнятим з порушенням норм процесуального права (статей 13, 14, 86, 236 ГПК України) щодо надання оцінки доказам як кожному окремо, так у їх сукупності.
29. Верховний Суд звертає увагу, що гарантія є одним із видів забезпечення виконання зобов`язань, за яким, відповідно до статті 560 ЦК України, банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку.
30. З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду та ухвали суду першої інстанції про залишення позову без розгляду та передачі справи до місцевого суду для продовження розгляду відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
31. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України, підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
32. З огляду на зазначене та наявність порушень місцевим та апеляційним судами норм процесуального права, які перешкодили розгляду позовної заяви прокурора поданої в інтересах уповноваженого державою органу по суті, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду від 16.05.2019 та ухвали місцевого суду від 14.03.2019 та передання справи для продовження розгляду до місцевого суду.
В. Судові витрати
33. У зв`язку з тим, що розгляд справи по суті не завершено розподіл судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України не здійснюється.
На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 310, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 у справі №910/6814/17 скасувати, справу №910/6814/17 передати для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.Й. Катеринчук
Судді О.В. Васьковський
В.Г. Пєсков