927/718/17 Про визнання недійсною додаткової угоди у справі про визнання боржника банкрутом - 13.08.2020 Прийняття

1. 13.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Шалигинське" (далі - ТОВ "Шалигинське", відповідач-2) звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.05.2019 у справі №927/718/17 в порядку статей 286- 289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №927/718/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Пєскова В.Г., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.08.2019.

2.1. Ухвалою Верховного Суду від 09.09.2019 у складі колегії суддів Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Пєскова В.Г. поновлено ТОВ "Шалигинське" строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі №927/718/17 за касаційною скаргою ТОВ "Шалигинське" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.05.2019 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 26.09.2019, в якому оголошено перерву до 31.10.2019; ухвалою Суду 31.10.2019 розгляд справи відкладено на 26.11.2019.

2.2. Ухвалою Верховного Суду від 26.11.2019 у зазначеному складі суду зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Шалигинське" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.05.2019 у справі №927/718/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №145/2047/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Селянсько-фермерського господарства "Терра" про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними з розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11.07.2018 та рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 27.04.2018.

3. У зв`язку з відпусткою судді Банаська О.О. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №927/718/17 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Білоуса В.В., Пєскова В.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2020.

3.1. Ухвалою Верховного Суду від 04.08.2020 у складі колегії суддів Катеринчук Л.Й. - головуючої, Білоуса В.В., Пєскова В.Г. поновлено касаційне провадження у справі №927/718/17 за касаційною скаргою ТОВ "Шалигинське" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.05.2019, вирішено продовжити розгляд касаційної скарги ТОВ "Шалигинське" на зазначені судові рішення у судовому засіданні 13.08.2020 о 09:45.

4. Від фізичної особи-підприємця Опанасюк Олександри Євгеніївни (далі - ФОП Опанасюк О.Є., позивач) надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Шалигинське".

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Розгляд справи в суді першої інстанції та прийняте ним рішення

5. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2017 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Аратта-Агро" (далі - ТОВ "Аратта-Агро", боржник, відповідач-1), введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Штельманчука М.С., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

6. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.11.2017 визнано вимоги конкурсних кредиторів ТОВ "Аратта-Агро": ОСОБА_2 на суму 24 708 293, 30 грн., Головного управління ДФС у Чернігівській області на суму 121 066, 48 грн., Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" на суму 15 172 573, 42 грн. та затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Аратта-Агро" на загальну суму 48 458 422 грн., в тому числі з грошовими вимогами ініціюючого кредитора - ТОВ "Росток-Трейд" на суму 5 559 856, 80 грн., які визнано ухвалою підготовчого засідання 21.08.2017.

7. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 ухвалу попереднього судового засідання місцевого суду від 22.11.2017 скасовано в частині визнання кредиторських вимог ОСОБА_2 на суму 24 708 293, 30 грн., прийнято в цій частині нове рішення про визнання та включення до реєстру вимог кредиторів боржника вимог ОСОБА_2 на суму 22 701 849, 70 грн., зобов`язано розпорядника майна внести зміни до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Аратта-Агро". Зазначене судове рішення залишено без змін постановою Верховного Суду від 02.10.2018.

8. Справа здійснюється на стадії ліквідаційної процедури ТОВ "Аратта-Агро", введеної постановою Господарського суду Чернігівської області від 18.03.2019 з призначенням ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Стук І.М.

9. 16.08.2018 до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява ФОП Опанасюк О.Є. з вимогами до ТОВ "Аратта-Агро" та ТОВ "Шалигинське" про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/01/12 від 01.12.2012, укладеної між відповідачами 1, 2, згідно умов якої до тексту основного договору №01/12/12 від 01.12.2012 було включено пункт 6.5 такого змісту:

"Заміна кредитора у зобов`язаннях, які виникають з цього договору, допускається лише за згодою боржника. При цьому, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язаннях, які виникають з цього договору, вчиняється у письмовій формі та за участю боржника".

9.1. Позивач зазначила, що за наслідком укладення 07.12.2016 договору відступлення права вимоги від ТОВ "Аратта-Агро" до ФОП Опанасюк О.Є. за зобов`язаннями відповідача-2 перед відповідачем-1 відповідно до договору купівлі-продажу №01/01/12 від 01.12.2012, складено акт приймання-передачі документів до договору відступлення права вимоги від 07.12.2016, за змістом якого не вбачається передання відповідачем-1, як первісним кредитором, позивачу, як новому кредитору, додаткових угод до основного договору №01/01/12 від 01.12.2012.

9.2. Водночас, під час розгляду справи №927/91/17 за позовом ТОВ "Шалигинське" до ТОВ "Аратта-Агро" і ФОП Опанасюк О.Є. про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 07.12.2016 позивачу стало відомо про те, що між відповідачами 1, 2 (ТОВ "Аратта-Агро" та ТОВ "Шалигинське") укладено додаткову угоду №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/01/12 від 01.12.2012, відповідно до якої внесено зміни до основного договору щодо порядку здійснення заміни кредитора у зобов`язанні виключно за згодою боржника (ТОВ "Шалигинське").

9.3. Як підставу позову ФОП Опанасюк О.Є. визначила статті 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та зауважила, що при укладенні оспорюваної додаткової угоди сторонами не додержано вимог частин другої, третьої статті 203 ЦК України щодо наявності у сторін правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності та вільного волевиявлення відповідача-1 (первісного кредитора) на укладення такої угоди.

9.4. Позивач доводила, що на момент укладення договору відступлення права вимоги від 07.12.2016 з відповідачем-1 була відсутня додаткова угода №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/01/12 від 01.12.2012, так як у разі дійсного її укладення між відповідачами 1, 2, як невід`ємної частини основного договору, відповідач-1 був зобов`язаний передати оригінал спірної додаткової угоди їй, як новому кредитору відповідача-2.

9.5. Позивач зауважила, що законність відступлення відповідачем-1 права вимоги до відповідача-2 на користь позивача на підставі договору від 07.12.2016 досліджувалася під час розгляду справи №920/234/16 за позовом ТОВ "Аратта-Агро" (правонаступник - ФОП Опанасюк О.Є.) до ТОВ "Шалигинське" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, у якій прийнято постанову апеляційного суду від 22.03.2018 про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за основним договором. Обставини, встановлені рішенням апеляційного суду 22.03.2018 у справі №920/234/16, яке набрало законної сили, є преюдиційними при розгляді спору щодо дійсності додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до основного договору 01.12.2012.

9.6. Позивач аргументувала, що у спірній додатковій угоді наявні ознаки її штучного виготовлення (фрагменти тексту угоди у місцях їх перетину з відтисками печаток товариств-відповідачів 1, 2, а також з підписами керівників цих товариств, не мають звичного вигляду затьмарення, що є ознакою того, що текст оспорюваної угоди міг бути нанесений поверх відтисків печаток і підписів уповноважених осіб ТОВ "Аратта-Агро" та ТОВ "Шалигинське"; документ за своїм виглядом видається складеним пізніше, ніж його датовано 25.01.2013; підпис директора ТОВ "Аратта-Агро" ОСОБА_3. істотно відрізняється від інших його підписів на документах, що є у розпорядженні позивача). Зазначене може свідчити про те, що у ТОВ "Аратта-Агро" не було реального волевиявлення на укладення спірної додаткової угоди, а директор ОСОБА_3 від імені товариства її не підписував, тобто оспорювану угоду було укладено ТОВ "Аратта-Агро" за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності юридичної особи.

10. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17.08.2018 у справі №927/615/18 прийнято позовну заяву ФОП Опанасюк О.Є. до розгляду та відкрито провадження у справі, справу №927/615/18 об`єднано зі справою №927/718/17 про банкрутство відповідача-1 - ТОВ "Аратта-Агро", присвоївши такій справі №927/718/17.

11. Розгляд зазначеного спору по суті в межах справи №927/718/17 розпочато після поновлення провадження у справі ухвалою суду від 26.12.2018, розгляд позовної заяви ФОП Опанасюк О.Є. призначено у підготовче засідання на 23.01.2019, яке неодноразово відкладалося судом.

12. 14.09.2018 до місцевого суду надійшов відзив відповідача-2 на позов, до якого долучено оригінал нотаріально засвідченої заяви свідка ОСОБА_3 від 30.08.2018, який виконував повноваження директора ТОВ "Аратта-Агро", про те, що ОСОБА_3 підтверджує факт підписання ним особисто додаткової угоди №1 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 від імені ТОВ "Аратта-Агро" (том 5, а.с. 67).

13. 19.04.2019 відповідачем-2 подано до місцевого суду клопотання про залучення додаткових доказів до матеріалів справи, до якого додано нотаріально засвідчену заяву свідка ОСОБА_4 від 18.04.2019 про те, що він підтверджує факт підписання додаткової угоди №1 від 25.01.2013 від імені ТОВ "Шалигинське" як його директором (том 7, а.с. 186-187, 187-зворот).

14. 19.04.2019 відповідач-2 подав до місцевого суду заяву про застосування строку позовної давності за вимогами ФОП Опанасюк О.Є. про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до основного договору №01/12/12 від 01.12.2012 з посиланням на сплив строку позовної давності за такими вимогами 26.01.2016 (том 7, а.с. 192).

15. 02.05.2019 позивач надала місцевому суду письмові пояснення, в яких зазначила про допущену нею описку у номері договору купівлі-продажу від 01.12.2012 із зазначенням його як "01/01/12", та просила вважати правильним номер "01/12/12"; позивач зауважила, що відповідачем-2 подано 19.04.2019 заяву свідка ОСОБА_4 із пропуском строку на подання доказів у справі, тому така заява, як письмовий доказ, не може бути прийнята судом у силу частини восьмої статті 80 ГПК України; відповідач-2 не виконав вимог ухвал місцевого суду від 20.02.2019 та від 06.03.2019 щодо надання витребуваних судом доказів (оригіналу оспорюваної додаткової угоди, вільних та умовно-вільних зразків документів з підписами керівників відповідачів 1, 2 і відтисками печаток ТОВ "Шалигинське"), тоді як у судовому засіданні його представник підтвердив, що оригінал оспорюваної додаткової угоди №1 від 25.01.2013 дійсно наявний у ТОВ "Шалигинське" і може бути наданий товариством суду; позивач заперечувала доводи відповідача-2 щодо пропуску строку позовної давності і зауважила, що про оскаржувану додаткову угоду №1 від 25.01.2013 дізналася лише у січні 2017 року під час розгляду справи №927/91/17 за її участі як співвідповідача у спорі про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 07.12.2016, а з позовом у даній справі звернулася у серпні 2018 року в межах строку позовної давності.

16. 02.05.2019 ухвалою Господарського суду Чернігівської області позовні вимоги задоволено; визнано недійсною додаткову угоду №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, укладену між ТОВ "Аратта-Агро" та ТОВ "Шалигинське", стягнено з ТОВ "Аратта-Агро" та ТОВ "Шалигинське" на користь ФОП Опанасюк О.Є. по 881 грн. судового збору.

17. Спір у справі №927/718/17 виник у зв`язку з оспорюванням позивачем - ФОП Опанасюк О.Є. дійсності укладеного боржником-відповідачем-1, як продавцем, - ТОВ "Аратта-Агро" та покупцем ТОВ "Шалигинське" (відповідач-2) додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 з підстав вчинення спірного правочину за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності та вільного волевиявлення ТОВ "Аратта-Агро" на укладення цього правочину.

18. Місцевий суд спростував заперечення відповідача-2 проти задоволення позову з підстав того, що позивач заявила вимогу про скасування додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/01/12 від 01.12.2012, тоді як дійсним номером договору є №01/12/12, та зазначив, що позивачем долучено до позовної заяви копію договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 з належним номером, що не заперечувалося сторонами; суд дійшов висновку, що допущена позивачем у тексті позовної заяви описка є такою, що зроблена помилково, та не тягне за собою необхідності зміни предмета позову.

19. Розглядаючи спір місцевий суд встановив, що 01.12.2012 між ТОВ "Аратта-Агро" (продавець) та ТОВ "Шалигинське" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №01/12/12, за умовами якого продавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві зерно кукурудзи урожаю 2012 року у кількості 1643 тонн 353 кг, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цю сільськогосподарську продукцію за ціною 1606 грн. тонна впродовж 10 банківських днів після отримання виставленого продавцем рахунку (пункти 1.1., 2.1., 2.3. договору).

19.1. Місцевим судом встановлено обставини укладення 07.12.2016 між ТОВ "Аратта-Агро", як первісним кредитором, та ФОП Опанасюк О.Є., як новим кредитором, договору відступлення права вимоги, згідно з яким первісний кредитор передав новому кредитору, а новий кредитор прийняв право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договором №01/12/12 від 01.12.2012, укладеним між первісним кредитором та ТОВ "Шалигинське".

19.2. Місцевий суд встановив, що за умовами пунктів 1.3., 3.1. договору відступлення права вимоги від 07.12.2016, право вимоги від первісного кредитора за основним договором переходить до нового кредитора з дня укладення цього договору; разом з відступленням права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору усі наявні документи, що підтверджують право, яке відступається.

19.3. Суд встановив обставини підписання 07.12.2016 відповідачем-1, як первісним кредитором, та позивачем, як новим кредитором, акта приймання-передачі документів до договору відступлення права вимоги від 07.12.2016, згідно з яким ТОВ "Аратта-Агро" передало, а ФОП Опанасюк О.Є. прийняла оригінали таких документів: договору купівлі-продажу №01/01/12 від 01.12.2012; клопотання від 19.07.2016 про долучення оригіналів видаткових накладних, довіреності на ім`я В. Лученка та акта звірки розрахунків до матеріалів господарської справи №920/234/16; банківської виписки по рахунку ТОВ "Аратта-Агро" за 30.01.2013; гарантійного листа ТОВ "Шалигинське" від 12.01.2016; заяви ТОВ "Шалигинське" №20 від 14.01.2016 про зарахування зустрічних однорідних вимог; вимоги про погашення заборгованості від 16.01.2016 з доказами направлення на адресу ТОВ "Шалигинське".

Місцевим судом не встановлено факту передання відповідачем-1 позивачу, як новому кредитору, оригіналу додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 за актом приймання-передачі документів у порядку частини першої статті 517 ЦК України.

Суд встановив, що позивачем додано до позовної заяви копію додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, за змістом якої вбачається доповнення відповідачами 1, 2 основного договору пунктом 6.5 такого змісту: "Заміна кредитора у зобов`язаннях, які виникають з цього договору, допускається лише за згодою боржника. При цьому, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язаннях, які виникають з цього договору, вчиняється у письмовій формі та за участю боржника".

19.4. З метою з`ясування обставин того, чи підпис на спірній додатковій угоді вчинений директором ТОВ "Аратта-Агро" ОСОБА_3. чи іншою особою з наслідуванням його підпису, місцевий суд ухвалами 20.02.2019 та 06.03.2019 витребував у відповідача-2 - ТОВ "Шалигинське" оригінал додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012.

Разом з тим, незважаючи на твердження представника відповідача-2 у судовому засіданні 06.03.2019, що він може надати суду оригінал оспорюваної угоди та всупереч вимогам суду відповідно до ухвал 20.02.2019 та 06.03.2019, відповідач-2 не надав оригіналу оспорюваного правочину.

За таких обставин, керуючись частиною другою статті 74 та частиною дев`ятою статті 81 ГПК України, місцевий суд визнав встановленою обставину того, що додаткова угода №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 не укладалась, було відсутнє волевиявлення і внутрішня воля учасника правочину щодо його укладення, з огляду на що дійшов висновку про визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

19.5. Місцевим судом не взято до уваги заяв свідків ОСОБА_3. та ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю оригіналу оспорюваної угоди на підтвердження факту її укладення та за наявності копії такої угоди в матеріалах справи.

20. Розглянувши заяву відповідача-2 про застосування строку позовної давності, місцевий суд, керуючись приписами статей 256, 257, 261, 267 ЦК України, дійшов висновку, що при зверненні 16.08.2018 з позовом до відповідачів 1, 2 про визнання додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 недійсною позивачем - ФОП Опанасюк О.Є. не було пропущено строку позовної давності, з огляду на таке.

20.1. Місцевим судом встановлено, що за доводами позивача, у неї появились сумніви щодо дійсності додаткової угоди №1 після того, як була визнана недійсною додаткова угода №2 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, датована 28.09.2016 згідно рішення суду від 07.08.2018 у господарській справі №927/91/17, у якій було проведено судово-технічну експертизу документа та встановлено факт його підробки.

20.2. Судом встановлено, що у позовній заяві ФОП Опанасюк О.Є. зазначила, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі №920/234/16 задоволено заяву ТОВ "Аратта-Агро" про заміну сторони у справі її правонаступником - ФОП Опанасюк О.Є. та стягнено з ТОВ "Шалигинське" на користь ФОП Опанасюк О.Є. 3 151 341, 88 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, 271 128, 21 грн. - 3% річних, 2 510 451, 49 грн. інфляційних збитків та 88 993, 83 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Місцевий суд встановив, що за змістом ухвали Господарського суду Сумської області від 16.01.2017 у справі №920/234/16 вбачається, що клопотання ТОВ "Аратта-Агро" та ФОП Опанасюк О.Є. про заміну сторони правонаступником у зв`язку з укладенням договору відступлення права вимоги 07.12.2016 подано до місцевого суду 19.12.2016, а у запереченнях ТОВ "Шалигинське" (відповідач у справі №920/234/16) на клопотання про заміну сторони правонаступником зазначено про укладення 25.01.2013 між ТОВ "Аратта-Агро" і ТОВ "Шалигинське" додаткової угоди №1 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, згідно з якою доповнено основний договір пунктом 6.5. про заміну кредитора у зобов`язанні лише за згодою боржника (ТОВ "Шалигинське").

Зазначені обставини місцевий суд оцінив як такі, що підтверджують факт обізнаності позивача - ФОП Опанасюк О.Є. з 04.01.2017 про укладення між відповідачами 1, 2 (ТОВ "Аратта-Агро" та ТОВ "Шалигинське") додаткової угоди №1 від 25.01.2013 за змістом поданих ТОВ "Шалигинське" у справі №920/234/16 заперечень на клопотання про заміну сторони правонаступником, та не вбачав підстав для застосування до позовних вимог про визнання спірної додаткової угоди недійсною, пред`явлених 16.08.2018, наслідків спливу строку позовної давності.

Провадження в суді апеляційної інстанції та обґрунтування прийнятої ним постанови

21. Постановою від 18.07.2019 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ТОВ "Шалигинське" залишив без задоволення, ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.05.2019 залишив без змін.

22. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився із здійсненою місцевим судом оцінкою доказів у справі та його висновками про недійсність додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 з огляду на встановлені судом обставини неукладення оспорюваної угоди та відсутності волевиявлення учасника правочину на його укладення, і не вбачав підстав для скасування оскаржуваної ухвали місцевого суду 02.05.2019.

23. Апеляційний суд зауважив, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідач-2 не надав суду жодних доказів на спростування заявлених позовних вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним, а доводи відповідача-2 за змістом апеляційної скарги щодо помилкового зазначення позивачем номеру договору, до якого укладено спірну додаткову угоду, апеляційний суд відхилив як такі, що не спростовують висновків місцевого суду в оскаржуваній ухвалі.

24. Доводи відповідача-2 про пропуск позивачем строку позовної давності апеляційний суд спростував з посиланням на встановлені місцевим судом обставини того, що позивач могла дізнатися про порушення її майнового права із заперечень відповідача-2 на клопотання про заміну позивача правонаступником, поданого 04.01.2017 до місцевого суду у господарській справі №920/234/16, тоді як з позовною заявою позивач звернулася 16.08.2018 в межах строку позовної давності.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (ТОВ "Шалигинське", відповідач-2 у справі)

25. Скаржник доводив, що під час розгляду спору щодо дійсності укладеної між відповідачами 1, 2 додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, місцевий та апеляційний суди не прийняли до уваги доказів, наданих відповідачем-2 на спростування обґрунтованості позовних вимог, а саме заяв із показаннями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які виконували повноваження керівників товариств-відповідачів 1, 2 на момент укладення спірної додаткової угоди, підписували її та ставили печатки від імені ТОВ "Аратта-Агро" та ТОВ "Шалигинське"; відзиву у господарській справі №927/91/17 у спорі щодо дійсності укладеного між відповідачем-1 - ТОВ "Аратта-Агро" та позивачем - ФОП Опанасюк О.Є. договору відступлення права вимоги від 07.12.2016; суди розглянули даний спір без повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилався відповідач-2 у запереченнях на позов.

26. Скаржник зауважив, що підставою для задоволення позовних вимог місцевим та апеляційним судами став факт ненадання відповідачем-2 на вимогу суду першої інстанції оригіналу оспорюваної додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до основного договору, а не встановлені судами фактичні обставини справи у їх сукупності.

Водночас, відповідач-2 зазначив, що позивач мав можливість надати суду оригінал спірної додаткової угоди, з огляду на твердження позивача про те, що ним було виявлено спірні ознаки зовнішнього вигляду оспорюваного правочину, як письмового документа, під час дослідження самої додаткової угоди, а не її копії; відповідач-2 зауважив, що по копії документа неможливо визначити ознаки його підроблення, на які зіслався позивач та суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 02.05.2019.

Скаржник доводив, що факт наявності у позивача примірника спірної додаткової угоди відповідач-2 підтверджував відзивом ФОП Опанасюк О.Є. у справі №927/91/17, у якому позивач стверджувала, що в момент підписання договору відступлення права вимоги від 07.12.2016 ФОП Опанасюк О.Є. одержала від ТОВ "Аратта-Агро" оригінали договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 та усіх додаткових угод до нього, копії видаткових накладних та інших документів. Однак, зазначеному відзиву позивача, як письмовому документу, суди не надали належної оцінки.

27. Скаржник зазначив, що відповідачем-2 на підтвердження факту укладення спірної додаткової угоди до основного договору надано суду нотаріально засвідчені заяви свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з їх показаннями про те, що вони у статусі керівників відповідно ТОВ "Аратта-Агро" (відповідач-1) та ТОВ "Шалигинське" (відповідач-2) укладали, підписували та скріплювали печатками юридичних осіб додаткову угоду №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012; угода укладена у двох примірниках (по одному для кожної із сторін угоди), які були передані у справи юридичних осіб-сторін цієї додаткової угоди. Однак, суди не взяли до уваги заяви з показаннями свідків і не надали їм оцінки як доказам у справі.

28. Скаржник зауважив, що у судовому засіданні 02.05.2019 представник відповідача-2 не зміг надати суду оригіналу спірної додаткової угоди за відсутності її примірника у представника у цьому судовому засіданні; водночас, у порушення частини другої статті 216 ГПК України, місцевий суд не оголосив перерву у судовому засіданні 02.05.2019 та прийняв рішення по суті спору, зазначивши про неукладення такої додаткової угоди.

29. Скаржник зазначив, що апеляційним судом у засіданні 18.07.2019 витребувано у відповідача-2 для огляду оригінал додаткової угоди №1 від 25.01.2013 та його надано суду представником відповідача-2 з обґрунтуванням неможливості його подання до суду першої інстанції; апеляційний суд оглянув оригінал оспорюваного правочину, однак у прийнятій за наслідком апеляційного розгляду постанові не зазначив про дослідження у судовому засіданні оригіналу оспорюваної додаткової угоди.

30. Скаржник доводив неправильне застосування місцевим та апеляційним судами до спірних правовідносин статті 262 ЦК України щодо порядку обчислення позовної давності у разі заміни сторони у зобов`язанні та зауважив на пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні 16.08.2018 з позовними вимогами про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до основного договору №01/12/12 від 01.12.2012; судам належало відмовити в позові з підстав пропуску позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем-2. На підтвердження доводів відповідач-2 зіслався на правові позиції Верховного Суду у постановах 07.02.2019 у справі №910/2966/18, 04.04.2019 у справі №910/15456/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду 04.07.2018 у справі №910/2603/17 про те, що заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Скаржник зауважив, що факт укладення між відповідачем-1, як первісним кредитором, та позивачем, як новим кредитором, договору відступлення права вимоги 07.12.2016 за зобов`язаннями відповідача-2 за договором №01/12/12 від 01.12.2012 не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності за вимогами позивача щодо оскарження дійсності додаткової угоди №1 від 25.01.2013, укладеної до договору №01/12/12 від 01.12.2012. Однак, місцевий та апеляційний суди помилково не застосували положення статті 262 ЦК України до спірних правовідносин.

31. Скаржник аргументував, що за наслідком розгляду спору судами порушено принцип диспозитивності, оскільки прийнято рішення про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, тоді як згідно з позовними вимогами позивач просив визнати недійсною додаткову угоду №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/01/12 від 01.12.2012.

32. Скаржник зауважив, що місцевим судом не застосовано приписи статей 174, 226 ГПК України, зважаючи на те, що при зверненні із позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у меншому розмірі, ніж встановлений законом при поданні позовної заяви в межах справи про банкрутство.

Доводи інших учасників справи

33. У відзиві на касаційну скаргу позивач - ФОП Опанасюк О.Є. заперечувала проти доводів відповідача-2 про "визнання судами факту неукладення спірної додаткової угоди замість встановлення фактичних обставин справи" та зауважила, що в силу частини першої статті 74 ГПК України, відповідач-2, стверджуючи про укладення з відповідачем-1 додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, повинен обґрунтувати такий факт, надавши суду оригінал спірної додаткової угоди як єдиний належний доказ вчинення оспорюваного правочину.

Однак, на виконання вимог ухвал місцевого суду 20.02.2019 та 06.03.2019 відповідач-2 не надав оригіналу спірної угоди, з огляду на що суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач-2 не спростував доводів позивача про неукладення спірної угоди, як і не довів обставин її укладення з відповідачем-1.

На підтвердження доводів позивач зіслалася на правові позиції Верховного Суду у постановах від 18.06.2019 у справі №920/330/18 і від 17.07.2018 у справі №915/1145/17.

34. Позивач зауважила, що відповідач-2 не надав суду витребуваного оригіналу спірної додаткової угоди, тобто фактично ухилився від проведення судової експертизи з метою з`ясування обставин підроблення оспорюваного правочину; місцевий суд правильно застосував приписи частини другої статті 74 та частини дев`ятої статті 81 ГПК України і встановив обставини, на підтвердження яких витребувалися докази у відповідача-2, однак, їх не було надано суду та не обґрунтовано поважності причин їх неподання.

35. Позивач заперечувала проти доводів відповідача-2 щодо надання апеляційному суду оригіналу додаткової угоди з посиланням на те, що такі доводи не відповідають дійсності; відповідач-2 не подав до апеляційного суду клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу оспорюваного правочину з обґрунтуванням неможливості його подання до місцевого суду в порядку частини третьої статті 269 ГПК України.

36. Позивач аргументувала, що вона не знала і не могла знати про існування спірної додаткової угоди до січня 2017 року, так як при укладенні з відповідачем-1 договору відступлення права вимоги від 07.12.2016 така угода, як додаткова угода до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, не передавалась позивачу за актом приймання-передачі документів; про її укладення між відповідачами 1, 2 позивач дізналася в ході розгляду спору у справі №927/91/17 про визнання недійсним договору від 07.12.2016 у період 4-10 січня 2017 року. Відтак, за доводами позивача, вона звернулася 16.08.2018 з позовом про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до основного договору №01/12/12 від 01.12.2012 в межах строку позовної давності та заперечувала застосування до спірних правовідносин статті 262 ЦК України.

37. Доводи відповідача-2 про порушення місцевим та апеляційним судами принципу диспозитивності внаслідок визнання недійсною додаткової угоди до основного договору, що за номером не відповідає основному договору, про визнання недійсною додаткової угоди до якого було заявлено позов, позивач заперечувала з посиланням на обставини надання місцевому суду 24.04.2019 письмових пояснень, у яких повідомила суд про допущену описку у позовній заяві щодо номера договору купівлі-продажу від 01.12.2012; відповідач-2 вдається до процесуального формалізму у доводах про порушення судами статті 14 ГПК України, тому такі доводи є необґрунтованими.

38. Позивач доводила, що нею було правильно сплачено судовий збір за звернення з позовними вимогами про визнання недійсною оспорюваної додаткової угоди в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2018 рік, оскільки позовне провадження за її позовом, поданим 16.08.2018, відкрито ухвалою суду від 17.08.2018 у справі №927/615/18 з подальшим об`єднанням із справою №927/718/17 про банкрутство відповідача-1, що зумовило розгляд такого спору, стороною якого є боржник, у межах провадження у справі про банкрутство відповідача-1.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

39. Цивільний кодекс України (435-15)

Частина перша статті 15 - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частини перша, друга статті 16 - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Частина друга, третя статті 203 - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частина друга статті 207 - правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частина перша статті 215 - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина третя статті 215 - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частина перша статті 638 - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

40. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12)

Частина третя статті 2 - основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін (пункти 2, 4 частини третьої цієї статті).

Частина перша статті 13 - судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частина третя статті 13 - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частина п`ята статті 13 - суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої цієї статті).

Частина перша статті 14 - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 73 - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, висновками експертів, показаннями свідків (пункти 1, 3 частини другої цієї статті).

Частина перша статті 74 - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частина друга статті 74 - у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Частина друга статті 76 - предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частина перша статті 77 - обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частина перша статті 81 - учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом, у разі задоволення якого суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази (частина четверта цієї статті).

Частина сьома статті 81 - будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Частина восьма статті 81 - особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Частина десята статті 81 - у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Частина перша статті 87 - показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Частини перша, третя, четверта статті 88 - показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Частина перша статті 91 - письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частина друга статті 91 - письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Частина шоста статті 91 - якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

41. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів відповідача-2 про неправильне застосування судами положень статей 256, 257, 261, 262, 267 ЦК України та статей 13, 14, 74, 81, 174, 216, 226 ГПК України.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

42. За змістом статей 15, 16 ЦК України вбачається, що кожному гарантується його право на судовий захист цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, способами, визначеними частиною другою статті 16 цього Кодексу.

Разом з тим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.22 постанови).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення і спричиненим цими діяннями наслідкам.

Така правова позиція сформульована у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

43. Спір у справі №927/718/17 про банкрутство ТОВ "Аратта-Агро" виник у зв`язку з оскарженням ФОП Опанасюк О.Є., як новим кредитором, дійсності укладеної між ТОВ "Аратта-Агро" (первісним кредитором) та ТОВ "Шалигинське" (боржником) додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 про доповнення основного договору пунктом 6.5, за змістом якого заміна кредитора у зобов`язаннях, які виникають з цього договору, допускається лише за згодою та за участі боржника шляхом вчинення правочину у письмовій формі.

Обґрунтовуючи підстави недійсності оспорюваного правочину, позивач зазначила, що з урахуванням обставин укладення між відповідачем-1 та позивачем 07.12.2016 договору відступлення права вимоги та передання відповідачем-1 позивачу відповідно до акта приймання-передачі від 07.12.2016 документів, які засвідчують права вимоги до відповідача-2, що були предметом договору 07.12.2016, спірна додаткова угода №1 від 25.01.2013 до основного договору за умов її дійсного укладення між відповідачами 1, 2 мала б бути також передана позивачу поряд із основним договором №01/12/12 від 01.12.2012 та іншими документами в порядку частини першої статті 517 ЦК України.

Позивач зауважила, що на момент набуття нею права вимоги до відповідача-2 на підставі договору 07.12.2016 у відповідача-1, як первісного кредитора, була відсутня оспорювана додаткова угода як документ, а відтак, відповідач-1 її не укладав.

Водночас, у разі якщо спірна угода б дійсно існувала, то відповідач-1 не мав би права відступити право вимоги оплати за договором купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 на користь позивача без згоди та участі у вчиненні правочину відповідача-2.

Отже, у позивач виник сумнів щодо укладення відповідачами 1, 2 спірної додаткової угоди до основного договору від 01.12.2012 за наявності вільного волевиявлення учасників правочину на його вчинення та необхідного обсягу їх цивільної дієздатності.

44. Норми статей 203, 215 ЦК України визначають загальні правові підстави визнання правочинів недійсними, як одного із способів захисту цивільних прав та інтересів судом в силу пункту 2 частини другої статті 16 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами другою, третьої статті 203 ЦК України як загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено наявність в особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності, та наявність вільного волевиявлення учасника правочину та відповідності правочину його внутрішній волі.

Отже, порушення вимог законодавства щодо вільного волевиявлення учасника правочину на його вчинення та наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності сторін правочину є підставою для визнання такого правочину недійсним у силу частини першої статті 215 ЦК України, у якій законодавцем визначено підстави для визнання недійсними вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі, але не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Якщо сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункти 7.4-7.7 постанови).

45. За змістом частини першої статті 638 ЦК України вбачається, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Водночас, якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним; наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункти 7.17-7.18 постанови).

46. За змістом оскаржуваних в касаційному порядку ухвали від 02.05.2019 та постанови 18.07.2019 вбачається, що задовольняючи позов про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, укладеної між відповідачами 1, 2, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваний правочин не вчинявся (спірна угода не укладалась), так як на вимогу ухвал суду 20.02.2019 та 06.03.2019 відповідачем-2 не було надано оригіналу спірної додаткової угоди, що свідчить про відсутність волевиявлення та внутрішньої волі учасника правочину на його укладення як підстави для визнання його недійсним у порядку частини третьої статті 203 і частини першої статті 215 ЦК України.

47. Частиною першою статті 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Водночас, законодавець надає господарському суду право у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц зауважила, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення (пункти 7.21., 7.26 постанови).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, Касаційний господарський суд вважає помилковими висновки місцевого та апеляційного судів у справі №927/718/17 за змістом оскаржуваних ухвали 02.05.2019 і постанови 18.07.2019 про недійсність спірної додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору №01/12/12 від 01.12.2012 з огляду на встановлену судами обставину неукладення оспорюваної угоди, тому судові рішення слід скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права.

48. Касаційним судом прослухано звукозапис судового засідання 18.07.2019 в апеляційному суді і встановлено обставини надання представником ТОВ "Шалигинське" для огляду суду оригіналу додаткової угоди №1 від 25.01.2013. Однак, у мотивувальній частині постанови від 18.07.2019 не було відображено ознайомлення апеляційного суду з таким доказом, не досліджувалися причини неподання цього важливого доказу місцевому суду, відсутні висновки про відмову у прийнятті цього доказу до матеріалів справи.

Копія оскаржуваної угоди №1 була додана позивачем до позовної заяви (том 5, а.с. 17).

49. Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредитору документи, які засвідчують права, які передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, на позивача, як правонаступника зобов`язань відповідача-1, покладається обов`язок доказування обставин відсутності волі його правопопередника на укладення оспорюваної додаткової угоди №1.

50. Частиною десятою статті 81 ГПК України передбачено декілька варіантів судової дискреції у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів: суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для якої витребувався доказ, або відмовити у її визнанні; суд може розглянути справу за наявними в ній доказами; у разі неподання доказів позивачем - суд може залишити позов без розгляду.

Застосування дискреційних повноважень судом має здійснюватися з дотриманням принципів господарського судочинства згідно із статтею 2 ГПК України.

51. Статтею 129 Конституції України принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості визначені як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 2, 7, 13 ГПК України. Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані у процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, створення судом необґрунтованих переваг у прийнятті до матеріалів справи доказів та їх оцінці може порушувати принцип рівності прав сторін господарського судочинства. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справжнього волевиявлення представників сторін укладення договору, може мати наслідком порушення обох зазначених принципів.

52. Верховний Суд зазначає, що до предмета доказування при розгляді спору про визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 215 ЦК України входить доведення належними і допустимими доказами факту укладення оспорюваного правочину в простій письмовій формі, з порушенням вимог статті 203 ЦК України.

Аналіз частини першої статті 205, частин першої, другої статті 207 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони, та якщо правочин підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину на його вчинення, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відтак, при розгляді спору щодо дійсності правочину з підстав недотримання такої вимоги, як вільне та таке, що відповідає внутрішній волі учасника правочину волевиявлення на вчинення правочину, судам необхідно з`ясувати, чи існував зовнішній прояв волевиявлення учасників правочину під час його вчинення у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії) та чи відповідає таке волевиявлення фактичній внутрішній волі учасників правочину.

53. Зазначені обставини можуть бути встановлені на підставі наданих учасниками справи доказів у розумінні статті 73 ГПК України.

Відповідно до статті 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, викладені письмово у нотаріально засвідчених заявах, про те, що зазначені особи, виконуючи обов`язки керівників товариств-відповідачів (ТОВ "Аратта-Агро" та ТОВ "Шалигинське") 25.01.2013 особисто укладали, підписували і скріплювали печатками юридичних осіб-сторін додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 (том 5, а.с. 67, 67-зворот, том 7, а.с. 187, 187-зворот) не можуть прийматися як допустимі докази на обґрунтування обставин укладення додаткової угоди №1.

54. Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ГПК України). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

Як вбачається із встановлених судами обставин даної справи, предметом позовних вимог позивача є вимога про недійсність угоди №1, яка обмежувала право кредитора відступити належне йому право вимоги до боржника третій особі (позивачу у справі) без попередньої згоди самого боржника. Єдиним доказом, який надав позивач на обґрунтування своїх вимог, є фотокопія оспорюваної угоди, не засвідчена належним чином (том 5, а.с. 17).

На підтвердження факту укладення такої угоди відповідачем-2 було надано дві нотаріально посвідчені письмові заяви свідків (директорів боржника та первісного кредитора) ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які відхилено місцевим судом як допустимі докази. Разом з цим, доводи відповідача-2 про можливість надання оригіналу додаткової угоди місцевим судом були залишені поза увагою, а апеляційний суд, оглянувши оригінал додаткової угоди, повернув її відповідачу-2, не зазначивши у своїй постанові підстав повернення цього вагомого доказу.

З огляду на таке, касаційний суд зазначає про те, що судами було фактично застосовано концепцію негативного доказування (прийнято за основу твердження позивача з огляду на те, що відповідач не зумів його спростувати належними доказами за відсутності подання доказів самим позивачем на обґрунтування заявлених ним вимог) та порушено при цьому принцип змагальності сторін, що є підставою для направлення справи №927/718/17 на новий розгляд у зазначеній частині.

55. У рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. Аналізуючи мотивацію постановлених апеляційним та місцевим судами рішень крізь призму статті 6 Конвенції та зазначеної практики ЄСПЛ, Верховний Суд зазначає про неналежне виконання покладеного на суд обов`язку щодо мотивації прийнятих рішень, оскільки суди неповно дослідили фактичні обставини справи та прийняли рішення по суті спору з порушенням принципів рівності та змагальності сторін у господарському процесі, тому їх висновки про визнання недійсним оспорюваного правочину як такого, що є неукладеним, є помилковими.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

56. Доводи відповідача-2, зазначені в пунктах 25-29 описової частини даної постанови, Суд вважає частково обґрунтованими з підстав, зазначених у пунктах 42-55 мотивувальної частини цієї постанови.

57. Щодо доводів відповідача-2 про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 262 ЦК України та помилковість їх висновків про звернення позивача з позовними вимогами у межах строку позовної давності відповідно до статті 257 ЦК України, Суд зазначає, що позовна давність застосовується у разі встановлення судом підстав для задоволення позовних вимог, пред`явлених до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності, та у разі обрання позивачем належного та ефективного способу захисту прав (пункт 7.28. постанови Великої Палати Верховного Суду 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц; пункти 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц; пункти 69-73, 137-139 постанови Великої Палати Верховного Суду 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Колегія суддів зауважує, що в силу приписів частини першої статті 300 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції не належить встановлення фактичних обставин справи, оскільки касаційний суд перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права на підставі обставин, вже встановлених місцевим та апеляційним судами.

Зважаючи на помилковість висновків місцевого та апеляційного судів відповідно до оскаржуваних ухвали 02.05.2019 та постанови 18.07.2019 про можливість захисту прав позивача шляхом визнання недійсною спірної додаткової угоди як такої, що її не укладено сторонами, заява відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності за вимогами позивача може бути розглянута місцевим судом під час нового розгляду цього спору у разі встановлення наявності підстав для задоволення позову. У випадку недоведення таких підстав у задоволенні позову може бути відмовлено з підстав недоведення позивачем позовних вимог або з підстав встановлення фактичних обставин, що оспорювана додаткова угода не укладалась, що матиме різні правові наслідки для відповідача.

58. Доводи відповідача-2 про порушення судами принципу диспозитивності у зв`язку з розглядом спору про визнання недійсною додаткової угоди до договору, що за номером не відповідає основному договору, про визнання недійсною додаткової угоди до якого було заявлено позов, Суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки позивачем 02.05.2019 надано місцевому суду письмові пояснення від 24.04.2019 щодо допущеної у позовній заяві описки у номері договору купівлі-продажу від 01.12.2012 (том 7, а.с. 242-246).

59. Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача-2 про помилкову сплату позивачем судового збору за звернення з позовними вимогами про визнання недійсною оспорюваної додаткової угоди в розмірі 1 782 грн. (один прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 2018 рік за розгляд спору немайнового характеру згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір"), оскільки позовне провадження за його позовом, поданим 16.08.2018, відкрито ухвалою суду від 17.08.2018 у справі №927/615/18 з подальшим об`єднанням із справою №927/718/17 про банкрутство відповідача-1, що зумовило розгляд такого спору, стороною якого є боржник, у межах даної справи про банкрутство.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. З огляду на зазначене та наявність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень судами попередніх інстанцій, Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги відповідача-2, скасування оскаржуваних судових рішень з переданням справи в частині розгляду позовних вимог ФОП Опанасюк О.Є. до ТОВ "Аратта-Агро" і ТОВ "Шалигинське" про визнання недійсною додаткової угоди на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

При новому розгляді справи судам належить, з урахуванням положень ЦК України про правочини та позовну давність, а також висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, дослідити підставність вимог позивача про визнання недійсною спірної додаткової угоди та обрання ним належного способу захисту своїх прав; дослідити надані сторонами спору докази на підтвердження позовних вимог та в обґрунтування заперечень проти позову; вирішити питання про можливість прийняття додаткових доказів у випадку надання їх відповідачем-2, з`ясувати, чи дотримано відповідачем-1 та відповідачем-2 вимог частин другої, третьої статті 203 ЦК України при укладенні спірної додаткової угоди, що були заявлені позивачем як підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним у порядку частини першої статті 215 ЦК України, та з огляду на встановлене прийняти законне й обґрунтоване судове рішення по суті спору.

В. Судові витрати

61. У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги та переданням справи на новий розгляд до місцевого суду, питання про стягнення витрат зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України Верховним Судом не розглядалось.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шалигинське" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 02.05.2019 у справі №927/718/17 скасувати, справу №927/718/17 в частині розгляду позовних вимог фізичної особи-підприємця Опанасюк Олександри Євгеніївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аратта-Агро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Шалигинське" про визнання недійсною додаткової угоди передати на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області в іншому складі суду.