922/333/19 Про визнання недійсними рішень загальних зборів товариства - 11.08.2020 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/333/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Стратієнко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,

представників учасників справи:

позивача - Тарасенко О.В.,

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - не з`явився,

відповідача 3 - ОСОБА_1,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Харківської області

у складі судді Шатернікова М. І.

від 29.05.2019 та

на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Шевель О. В., Крестьянінов О. О., Фоміна В. О.

від 26.05.2020

за позовом ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія", ОСОБА_2, ОСОБА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія"

про визнання недійсними рішень загальних зборів,

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.08.2020 № 29.3-02/1528 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 922/333/19 у зв`язку з відпусткою судді Студенця В.І.

Згідно із витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.08.2020 для розгляду справи № 922/333/19 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Кролевець О.А., Стратієнко Л.В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", оформлених протоколом № 30/11/18 від 30.11.2018.

Обґрунтовуючи підстави позову позивач послався на те, що: загальні збори, на яких були прийняті спірні рішення, в порушення вимог частини 5 статті 32, частини 7 статті 33, частин 2, 3, 4 статті 34 Закону України "Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю" за місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" не проводились та фактично не відбулися; на спірних загальних зборах Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" не було кворуму для прийняття рішень, оскільки рішення приймались ОСОБА_2, частка якого в статутному капіталі товариства на момент проведення зборів становила 1%, та ОСОБА_3, яка на момент проведення зборів втратила як право власності на частку у статутному капіталі товариства так і корпоративні права на участь в управлінні товариством; рішення прийняті на оскаржуваних загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" порушують корпоративні права позивача на участь в управлінні товариством.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" (далі по тексту - Товариство) було зареєстроване 07.10.2004 виконавчим комітетом Харківської міської ради.

Відповідно до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" (у редакції, затвердженій загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", протокол № 1 від 10.02.2011, зареєстрованій 30.05.2011 за номером запису 14801050020002230, що була чинною станом на дату проведення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", на яких були прийняті спірні рішення) (далі по тексту - статут) засновниками (учасниками) Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" є:

- ОСОБА_3 з часткою у статутному капіталі у розмірі 8 500,00 грн, що дорівнює 34% статутного капіталу товариства,

- ОСОБА_4 з часткою у статутному капіталі у розмірі 8 250,00 грн, що дорівнює 33% статутного капіталу товариства,

- ОСОБА_2 з часткою у статутному капіталі у розмірі 8 250,00 грн, що дорівнює 33% статутного капіталу товариства.

25.10.2018 між ОСОБА_3 як дарувальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" як обдарованим був укладений договір дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", відповідно до якого ОСОБА_3 зобов`язалась безоплатно передати у власність (подарувати) Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія", а останнє зобов`язалось прийняти у дарунок належну дарувальниці на праві власності частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" у розмірі 34% статутного капіталу Товариства номінальною вартістю 8 500,00грн.

На виконання цього договору 25.10.2018 був складений акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", за яким ОСОБА_3 передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" прийняло частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" у розмірі 34% від загального розміру статутного капіталу Товариства номінальною вартістю 8 500,00 грн.

Також, 25.10.2018 між ОСОБА_2 як дарувальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" як обдарованим був укладений договір дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язався безоплатно передати у власність (подарувати) Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія", а останнє зобов`язалось прийняти у дарунок належну дарувальнику на праві власності частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" у розмірі 32% статутного капіталу Товариства номінальною вартістю 8 000,00 грн.

На виконання цього договору 25.10.2018 був складений акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", за яким ОСОБА_2 передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" прийняло частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" у розмірі 32% від загального розміру статутного капіталу Товариства номінальною вартістю 8 000,00 грн.

29.10.2018 ОСОБА_2 ініціював проведення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", у зв`язку з чим направив іншим учасникам Товариства повідомлення про скликання загальних зборів учасників, в якому зазначив дату, час, місце проведення загальних зборів, а саме: 30.11.2018 о 10 год. 00 хв. за адресою: м. Харків, проспект Московський, будинок 257, а також зазначив перелік питань порядку денного. До повідомлення додав проект статуту Товариства у новій редакції.

30.11.2018 були проведені загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", на яких згідно з протоколом реєстрації учасників на загальних зборах від 30.11.2018 були присутні учасники Товариства: ОСОБА_2 (розмір частки у статутному капіталі Товариства - 33%) та ОСОБА_3 (розмір частки у статутному капіталі Товариства - 34%) в особі представника за довіреністю - Даниліва Мирослава Михайловича, а також запрошена особа - директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" ОСОБА_6

30.11.2018 учасники Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" на загальних зборах згідно з порядком денним прийняли рішення, оформлені протоколом № 30/11/18 від 30.11.2018, а саме:

- обрали голову зборів;

- вирішили звернутися від імені Товариства до судових та правоохоронних органів зі скаргами на діяльність/бездіяльність посадових осіб Товариства, а саме: директора - ОСОБА_5 та заступника директора - ОСОБА_4 та уповноважити учасника Товариства ОСОБА_2 підписати від імені Товариства та подати такі скарги;

- вирішили подати від імені Товариства позовні заяви про стягнення з виконавчого органу Товариства, а саме: з директора ОСОБА_5 та заступника директора ОСОБА_4 завданих Товариству збитків та уповноважити учасника Товариства ОСОБА_2 підписати та подати від імені Товариства такі позовні заяви;

- вирішили, що ОСОБА_3 виходить із складу учасників Товариства у зв`язку із даруванням своєї частки у статутному капіталі Товариства, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" входить до складу учасників Товариства у зв`язку з отриманням частки у розмірі 66% статутного капіталу Товариства.

- затвердили новий розподіл часток в статутному капіталі Товариства, відповідно до якого: частка ОСОБА_2 складає 250,00 грн (1% статутного капіталу Товариства); частка ОСОБА_4 складає 8 250,00 грн (33% статутного капіталу Товариства), частка Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" складає 16 500,00 грн (66% розміру статутного капіталу Товариства);

- звільнили ОСОБА_5 з посади директора Товариства з 03.12.2018 (останній робочий день) у зв`язку з припиненням повноважень директора відповідно до пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України;

- призначили ОСОБА_6, громадянина України, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Бродівським РВ УМВС України у Львівській області 22.03.1996, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, на посаду директора Товариства з 04.12.2018 (перший робочий день), але не раніше дня державної реєстрації;

- надали згоду та уповноважили учасника Товариства ОСОБА_2 звернутися від імені Товариства до органів прокуратури та суду із заявами щодо зловживань посадовою особою Товариства, а саме: ОСОБА_5 службовим становищем та нанесенням збитків Товариству в особливо великих розмірах;

- вирішили провести інвентаризацію всього майна Товариства.

- змінили місцезнаходження Товариства на таку адресу: 79024, м. Львів, вул. Богдана Хмельницького, буд. 223, офіс 301/18.

- уповноважили ОСОБА_6 та/або ОСОБА_2 та/або директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" особисто або через представників підписати усі необхідні документи і здійснити усі необхідні дії для проведення державної реєстрації змін до відомостей про Товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також щодо записів в ЄДР та вилучення будь-яких записів з ЄДР.

По всіх питаннях рішення були прийняті учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" одноголосно 67% голосів.

Підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_1 у протоколі загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" посвідчені 30.11.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лантьєвою В. В.

24.12.2018 на підставі цих рішень загальних зборів державний реєстратор Зміївської міської ради Зміївського району Харківської області Калініна Л. М. провела реєстраційну дію, що полягала у внесенні змін до відомостей про юридичну особу, а саме щодо: зміни місцезнаходження, керівника та складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", про що державний реєстратор вніс до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційний запис № 14801070040070823.

Наказом Міністерства юстиції України № 233/5 від 25.01.2019 була задоволена скарга ОСОБА_4 та скасована реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за реєстраційним номером запису 14801070040070823.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.05.2019 позов задоволено повністю. Визнано недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", оформлених протоколом № 30/11/18 від 30.11.2018.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що:

- загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", на яких були прийняті спірні рішення від 30.11.2018, за місцезнаходженням Товариства не проводилися, відповідні докази відсутні в матеріалах справи: посвідчувальний напис приватного нотаріуса на протоколі загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" не містить інформації про те, що нотаріальна дія з посвідчення підписів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була вчинена за офіційною адресою місцезнаходження Товариства, а відповідачі не надали доказів того, що приміщення, в якому за їх твердженням відбулись загальні збори (перший поверх вестибюлю будівлі на проспекті Московському, 257 у м. Харкові), є місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія";

- спірні рішення були прийняті на загальних зборах учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які не мали повноважень проводити збори та приймати рішення, оскільки станом на дату проведення зборів ОСОБА_2 відчужив майже всю частину своєї частки в розмірі 32% статутного капіталу Товариства, а ОСОБА_3 відчужила всю свою частку на користь іншої особи. За висновком суду акти приймання-передачі частки та частини частки від 25.10.2018 є належними, допустимими та достовірними доказами відсутності у зазначених учасників Товариства повноважень на проведення 30.11.2018 загальних зборів учасників Товариства та прийняття на цих зборах будь-яких рішень.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2019 у справі № 922/333/19 залишено без змін.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що:

- додані до позовної заяви акти приймання-передачі часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", в яких містяться посилання на відповідні договори дарування, свідчать про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін двосторонніх правочинів дарування на припинення та набуття певних цивільних прав на частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія". В актах зазначено про факт прийняття дарунку, а саме, часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія"", обдаровуваним (Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія"), а також про те, що сторони не мають претензій одна до одної. Доказів відмови обдаровуваного (Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія") від дарунку та/або від договору дарування матеріали справи не містять;

- в постанові від 17.01.2019 у справі № 922/3010/18 Східний апеляційний господарський суд зазначив, що в матеріалах справи наявні докази дарування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належних їм часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія". Також, з постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 у справі № 922/3010/18, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 11.09.2019 у вказаній справі, вбачається, що судами було встановлено факт того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" прийняло частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" у розмірі 34%, яка належала ОСОБА_3, шляхом підписання акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Прядко О.С. 25.10.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 1382, 1383 та частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" у розмірі 32%, яка належала ОСОБА_2, шляхом підписання акта приймання-передачі частини частки у статутному капіталі ТОВ Фірма "Ідалія", що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Прядко О.С. 25.10.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 1380,1381 - 25.10.2018. Відтак в ході розгляду справи № 922/3010/18 судами було встановлено обставини щодо прийняття Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" часток ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" за договорами дарування - які в даному апеляційному провадженні суд визнав такими, що не доказуються, в силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Ці ж обставини встановлені судом першої інстанції в даній справі №922/333/19 в оскаржуваному рішенні від 29.05.2019 на підставі наявних у справі доказів;

- висновок місцевого господарського суду, викладений в оскаржуваному рішенні в даній справі про те, що моментом втрати учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" ( ОСОБА_2, ОСОБА_3 ) прав власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" є дата підписання відповідних актів приймання-передачі, тобто 25.10.2018, не суперечить змісту пункту 5.2.7 постанови Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/3010/18, на який посилається апелянт, оскільки висновок, наведений у пункті 5.2.7 постанови Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №922/3010/18 стосується саме питання, чи є Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" зареєстрованим учасником Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", а не питань наявності чи відсутності відповідних корпоративних прав у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час проведення зборів від 30.11.2018 - тоді як вказані обставини є різними, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у даній справі №922/333/19;

- відсутні підстави для застосування аналогії закону, оскільки у даному випадку для вирішення спору має значення не момент набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" статусу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", а момент втрати такого статусу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідний момент може бути визначений без застосування аналогії закону, а виходячи зі змісту норм законодавства, що прямо регулюють відповідні правовідносини - стаття 167 Господарського кодексу України, статті 717, 722 Цивільного кодексу України, зі змісту яких вбачається, що у разі дарування частки у статутному капіталі припинення права власності на вказану частку у дарувальника відбувається саме в момент прийняття дарунку обдаровуваним, і незалежно від того, коли саме обдаровуваний здійснить дії, спрямовані на набуття всього обсягу корпоративних прав (шляхом держаної реєстрації), особа, яка відчужила свою частку, не може вважатися такою, що наділена відповідними корпоративними правами, після дати відчуження, оскільки у разі відсутності в особи права на частку в статутному капіталі товариства в неї відсутні і корпоративні права. Відповідне узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у даній справі;

- представниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було подано відзиви на позовну заяву, в яких вказані учасники справи, підтверджуючи факт укладення договорів дарування часток, наполягали на тому, що станом на момент проведення зборів 30.11.2018 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були учасниками товариства, оскільки на вказану дату до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не було внесено відомостей про зміну складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія". При цьому ні у відзивах на позов, ні в будь-яких інших поданих до суду документах вказані учасники справи не посилалися на наявність додаткових угод до договорів дарування, якими встановлено умови щодо переходу права власності на дарунок;

- обставин, що свідчили б про існування об`єктивних перешкод для надання суду першої інстанції додаткових угод до договорів дарування, учасниками справи не наведено. При цьому, ні в апеляційній скарзі, ні в ході повторного апеляційного розгляду справи жоден з учасників справи не стверджував про те, що місцевий господарський суд будь-яким чином позбавив його можливості своєчасно та в повному обсязі надати заперечення на позов, підтверджені відповідними доказами, зокрема, надати копії договорів дарування із додатковими угодами. Відтак, відсутні підстави для прийняття вказаних доказів в порядку частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України;

- в матеріалах справи наявні належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження такої підстави для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" як порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства - що полягало у відсутності у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 повноважень на скликання зборів 30.11.2018 та прийняття на них рішень, оскільки 25.10.2018, згідно із актами приймання-передачі, на підставі відповідних договорів дарування, ОСОБА_2 відчужив майже всю частину своєї частки (32% із належних йому 33%) статутного капіталу товариства, а ОСОБА_3 відчужила всю свою частку (34%) на користь іншої особи;

- обставини справи не свідчать про об`єктивну неможливість для позивача взяти участь у зборах (у разі їх скликання та проведення уповноваженими особами). Разом з тим, як встановлено вище, збори було скликано не уповноваженими особами. Посиланням позивача на те, що збори фактично не проводилися, колегія суддів не надає оцінку, оскільки, як було встановлено вище, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у будь-якому випадку не мали повноважень на проведення таких зборів. Відсутність повноважень у зазначених осіб унеможливлює здійснення ними юридично значимих дій з управління товариством.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2 . Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій:

- неправильно застосовано статтю 202 Цивільного кодексу України, частину 9 статті 31 та частину 7 статті 33 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах;

- не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 199/1790/16, від 26.06.2019 у справі № 258/1725/15-ц та від 20.02.2020 у даній справі щодо застосування статей 346 та 722 Цивільного кодексу України;

- порушено норми процесуального права, а саме пункти 2, 4 частини 3 статті 2, статті 7, 13, 74, частину 1 статті 209, частину 2 статті 210, частину 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

У доповненні до касаційної скарги скаржник навів додаткові обґрунтування, які на його думку є підставою для відмови у позові та зазначив про необхідність відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.02.2020 у даній справі. Крім того, скаржник просив не розглядати аргументи касаційної скарги щодо неправильно застосування судами частини 9 статті 31 та частини 7 статті 33 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Зазначені доповнення до касаційної скарги враховуються Судом згідно із статтею 298 Господарського процесуального кодексу України.

ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

ОСОБА_2 подано письмові пояснення щодо відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_4 .

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_3 . Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

ОСОБА_3 у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у даній справі, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_3 зазначила пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій встановили обставини щодо моменту втрати учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" ( ОСОБА_2, ОСОБА_3 ) прав власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", на підставі недопустимих доказів.

ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

ОСОБА_3 подано письмові пояснення щодо відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_4 .

6. Розгляд клопотань

11.08.2020 від адвокатів Протаса А. М. Селепея А. І. та Дожданюка О.І. надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю бути присутніми у судовому засіданні.

Клопотання ОСОБА_7 мотивоване тим, що він з 30.07.2020 по 05.08.2020 перебував у Туреччині, та одразу після повернення до України у нього з`явилися симптоми ГРВІ, у зв`язку із чим ОСОБА_7 06.08.2020 звернувся до лікаря за консультацією. Згідно із висновком лікаря у ОСОБА_7 виявлено ознаки ГРВІ та взято матеріали для ПЛР-тестування на предмет захворювання вірусом Sars-Cov-2. Лабораторне дослідження триває, а ОСОБА_7 перебуває на самоізоляції.

Клопотання ОСОБА_8 мотивоване тим, що він перебуває на самоізоляції, оскільки контактував з ОСОБА_7 після його повернення з відпустки.

Розглянувши зазначені клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України ппереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалах Касаційного господарського суду від 18.06.2020 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, від 22.07.2020 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та від 28.07.2020 про оголошення перерви в судовому засіданні у справі № 922/333/19 з розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 .

При цьому, доводи скаржника були ґрунтовно викладені в касаційній скарзі, доповненні до касаційної скарги та в письмових поясненнях щодо відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_4, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги й за відсутності представників учасників справи.

До того ж, про наявність у представників ОСОБА_2 додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути касаційну скаргу по суті, Суду не повідомлялося.

Разом з тим, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не були позбавлені права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

7. Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року по справі № 923/682/16.

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 199/1790/16, від 26.06.2019 у справі № 258/1725/15-ц, з огляду на таке.

Так, у справі № 199/1790/16, що переглядалась Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, предметом спору були вимоги щодо виключення майна з акта опису та арешту майна, звільнення його з-під арешту. Позовна заява мотивована тим, що: 09 червня 2011 року між нею та ОСОБА_2 укладено та нотаріально посвідчено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_2 безоплатно передала у власність ОСОБА_1 домоволодіння АДРЕСА_1; 14 березня 2013 року у справі № 2/199/114/13 за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за попереднім договором купівлі-продажу домоволодіння № АДРЕСА_1 грошові кошти з урахуванням індексу інфляції у розмірі 94 500 грн 00 коп., 18 % річних - 37 800 грн 00 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 700 грн 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120 грн 00 коп., витрати пов`язані з проведенням експертизи у розмірі 2 812 грн 80 коп., а всього - 135 932 грн 80 коп; на підставі зазначеного судового рішення 12 вересня 2013 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист № 2/199/114/13; постановою старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 22 листопада 2013 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/199/114/13, виданого 12 вересня 2013 року; 06 серпня 2015 року державний виконавець Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області склав акт опису й арешту майна № 40853888, відповідно до якого описано та накладено арешт на домоволодіння АДРЕСА_1; Позивач на підставі договору дарування, укладеного 09 червня 2011 року, є власником домоволодіння АДРЕСА_1; включення зазначеного домоволодіння до акта опису та арешту майна боржника і накладення на нього арешту обмежує права позивача як власника нерухомого майна.

У справі № 258/1725/15-ц, що переглядалась Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, предметом спору були вимоги щодо визнання договору дарування недійсним. Позов мотивовано тим, що 27 вересня 2007 року між її бабою ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_4 був укладений договір дарування, згідно з яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після чого вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Однак дізналась про те, що 07 квітня 2015 року ОСОБА_3 подарувала вказану квартиру іншому своєму синові ОСОБА_2 . Позивач вважає, що нотаріус не мав права посвідчувати договір дарування від 07 квітня 2015 року, оскільки згідно із статтею 334 Цивільного кодексу України у редакції, що діяла на момент укладення першого договору дарування 27 вересня 2007 року, право власності на майно за договором виникало у набувача з моменту нотаріального посвідчення, тобто її батько ОСОБА_4 набув право власності на спірну квартиру з моменту його посвідчення 27 вересня 2007 року.

Отже, правовідносини у справах на які посилається скаржник та у справі, що переглядається не є подібними, оскільки різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.

Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги ОСОБА_2 щодо неврахування висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у даній справі щодо застосування статей 346 та 722 Цивільного кодексу України, необхідно зазначити таке.

Відповідно до приписів частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частина 3 статті 167 Господарського кодексу України).

За приписом частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту (така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/540/16).

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; - позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; відсутність протоколу загальних зборів.

Як на підстави для визнання недійсними спірних рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" позивач посилається на те, що:

- загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" відбулись за відсутності кворуму, були проведені ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які станом на дату проведення зборів не були учасниками Товариства, не мали права брати участь в управлінні Товариством та не мали повноважень на проведення зборів і прийняття рішень з огляду на те, що станом на дату проведення зборів ОСОБА_2 відчужив майже всю частину своєї частки в розмірі 32% статутного капіталу Товариства, а ОСОБА_3 відчужила всю свою частку на користь іншої особи;

- загальні збори в порушення частини 5 статті 32, частини 7 статті 33, частин 2, 3, 4 статті 34 Закону України "Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю" за місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" не проводились та фактично не відбулися.

Згідно із частиною 1 статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Аналогічні положення містяться також і в пункті 5.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" (в редакції, затвердженій загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", протокол № 1 від 10.02.2011, чинній станом на дату прийняття загальними зборами Товариства спірних рішень).

Право на частку в статутному капіталі є майновим та відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України є різновидом майна. Тобто частка в статутному капіталі товариства може бути об`єктом права власності.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України відчуження власником свого майна є підставою припинення права власності.

Таким чином, відчуження власником свого майна (у спірних правовідносинах - частки в статутному капіталі) за правочином (купівлі-продажу, дарування, міни тощо) є підставою припинення права власності на це майно, що залежить саме від волі власника.

Відповідно до частини 1 статті 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина 1 статті 722 Цивільного кодексу України).

Отже за загальним правилом право власності на дарунок у обдаровуваного виникає з моменту прийняття дарунку. Відповідно припинення права власності на дарунок у дарувальника відбувається також в момент прийняття дарунку обдаровуваним, якщо інше не передбачено договором. До того часу, поки дарунок ще не був реально вручений (переданий) обдаровуваному дарувальником останній має право відмовитись від договору дарування.

Разом з цим від права на частку слід відрізняти корпоративні права учасника, так звані "права з частки". Корпоративні права учасника визначаються часткою в статутному капіталі господарського товариства, тобто корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі господарського товариства. Корпоративні права, на відміну від права на частку, не можуть бути об`єктом права власності. У разі відсутності в особи права на частку в статутному капіталі товариства в неї відсутні і корпоративні права. Відповідно, у разі припинення в особи права власності на частку, як наслідок припиняються і її корпоративні права учасника товариства. Однак з набуттям особою права власності на частку у статутному капіталі товариства така особа автоматично не набуває корпоративних прав.

Відповідно до частини 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно із частиною 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Передаючи дану справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 20.02.2020, зокрема, зазначив наступне:

- у спірних правовідносинах важливе значення для вирішення спору мають обставини саме щодо моменту втрати учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" ( ОСОБА_2, ОСОБА_3 ) прав власності на їх частки в статутному капіталі Товариства у зв`язку з їх відчуженням за договорами дарування іншій особі, який є визначальним і для моменту припинення їх корпоративних прав як учасників Товариства, однак суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином момент втрати учасниками Товариства ( ОСОБА_2, ОСОБА_3 ) прав власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія";

- суд апеляційної інстанції передчасно прийняв до уваги додаткові угоди № 1 від 25.10.2018 до договорів дарування, оскільки в порушення наведених норм процесуального права не з`ясував обставини щодо неможливості подання цих доказів учасниками справи до суду першої інстанції, не встановив з достовірністю наявність в учасників справи виняткових випадків для прийняття судом апеляційної інстанції цих доказів. В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції не навів підстав прийняття судом цих доказів;

- суд апеляційної інстанції в порушення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України залишив поза увагою те, що господарські суди у справі № 922/3010/18 досліджували обставини прийняття Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" часток ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" за договорами дарування;

- суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення частини 5 статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", оскільки не врахував, що норми зазначеної статті Закону стосуються виходу учасника з товариства за його заявою і учасник, який має намір вийти з товариства, при реалізації свого права на вихід та на день державної реєстрації його виходу, з якою він втрачає корпоративні права, залишається власником своєї частки. Натомість, спірні правовідносини мають іншу природу, а саме: стосуються відчуження учасниками товариства своїх часток іншій особі за договором, внаслідок чого права власності цих учасників на частки в статутному капіталі припиняються та припиняються корпоративні права цих учасників.

Під час нового розгляду справи, судом апеляційної інстанції, з урахуванням вказівок Верховного Суду, встановлено, що:

- додані до позовної заяви акти приймання-передачі часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", в яких містяться посилання на відповідні договори дарування, свідчать про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін двосторонніх правочинів дарування на припинення та набуття певних цивільних прав на частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія". В актах зазначено про факт прийняття дарунку, а саме, часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія"", обдаровуваним (Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія"), а також про те, що сторони не мають претензій одна до одної. Доказів відмови обдаровуваного (Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія") від дарунку та/або від договору дарування матеріали справи не містять;

- в постанові від 17.01.2019 у справі № 922/3010/18 Східний апеляційний господарський суд зазначив, що в матеріалах справи наявні докази дарування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належних їм часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія". Також, з постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 у справі № 922/3010/18, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 11.09.2019 у вказаній справі, вбачається, що судами було встановлено факт того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" прийняло частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" у розмірі 34%, яка належала ОСОБА_3, шляхом підписання акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Прядко О.С. 25.10.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 1382, 1383 та частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" у розмірі 32%, яка належала ОСОБА_2, шляхом підписання акта приймання-передачі частини частки у статутному капіталі ТОВ Фірма "Ідалія", що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Прядко О.С. 25.10.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 1380,1381 - 25.10.2018. Відтак в ході розгляду справи № 922/3010/18 судами було встановлено обставини щодо прийняття Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" часток ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" за договорами дарування - які в даному апеляційному провадженні суд визнав такими, що не доказуються, в силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Ці ж обставини встановлені судом першої інстанції в даній справі №922/333/19 в оскаржуваному рішенні від 29.05.2019 на підставі наявних у справі доказів;

- висновок місцевого господарського суду, викладений в оскаржуваному рішенні в даній справі про те, що моментом втрати учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" ( ОСОБА_2, ОСОБА_3 ) прав власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" є дата підписання відповідних актів приймання-передачі, тобто 25.10.2018, не суперечить змісту пункту 5.2.7 постанови Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/3010/18, на який посилається апелянт, оскільки висновок, наведений у пункті 5.2.7 постанови Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №922/3010/18 стосується саме питання, чи є Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова-Ідалія" зареєстрованим учасником Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", а не питань наявності чи відсутності відповідних корпоративних прав у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час проведення зборів від 30.11.2018 - тоді як вказані обставини є різними, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у даній справі №922/333/19;

- обставин, що свідчили б про існування об`єктивних перешкод для надання суду першої інстанції додаткових угод до договорів дарування, учасниками справи не наведено. При цьому, ні в апеляційній скарзі, ні в ході повторного апеляційного розгляду справи жоден з учасників справи не стверджував про те, що місцевий господарський суд будь-яким чином позбавив його можливості своєчасно та в повному обсязі надати заперечення на позов, підтверджені відповідними доказами, зокрема, надати копії договорів дарування із додатковими угодами. Відтак, відсутні підстави для прийняття вказаних доказів в порядку частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, ні у відзивах на позов, ні в будь-яких інших поданих до суду документах відповідачі не посилалися на наявність додаткових угод до договорів дарування, якими встановлено умови щодо переходу права власності на дарунок.

З огляду на наведене та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про те, що в матеріалах справи наявні належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження такої підстави для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" як порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства - що полягало у відсутності у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 повноважень на скликання зборів 30.11.2018 та прийняття на них рішень, оскільки 25.10.2018, згідно із актами приймання-передачі, на підставі відповідних договорів дарування, ОСОБА_2 відчужив майже всю частину своєї частки (32% із належних йому 33%) статутного капіталу товариства, а ОСОБА_3 відчужила всю свою частку (34%) на користь іншої особи. При цьому, даний висновок зроблений з урахуванням висновків викладених в постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у даній справі щодо застосування статей 346 та 722 Цивільного кодексу України, що спростовує доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про протилежне.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 202 Цивільного кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки суди у даній справі положення статті 202 Цивільного кодексу України (яка визначає поняття і види правочинів) не застосовували.

Щодо аргументів касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини щодо моменту втрати учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" ( ОСОБА_2, ОСОБА_3 ) прав власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія", на підставі недопустимих доказів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №814/803/17 вказала, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Суди попередніх інстанцій на підставі поданих учасниками справи доказів (в порядку та у строки передбачені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) ) та з урахування обставин, встановлених у справі № 922/3010/18, дійшли висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 втратили право власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія" 25.10.2018 - з моменту прийняття часток обдарованим.

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається із матеріалів справи, ні у відзивах на позов, ні в будь-яких інших поданих до суду документах відповідачі не посилалися на наявність додаткових угод до договорів дарування, якими встановлено умови щодо переходу права власності на дарунок.

Натомість, згідно із частиною 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

До того ж, відповідачами, в порушення вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України, не доведено в суді апеляційної інстанції обставин, що свідчили б про існування об`єктивних перешкод для надання суду першої інстанції додаткових угод до договорів дарування.

З огляду на викладене, аргументи касаційної скарги про встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, не знайшли свого підтвердження.

Оскільки викладені у касаційних скаргах доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не знайшли підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права.

8. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у справі № 922/333/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2019 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у справі № 922/333/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

4. Рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у справі № 922/333/19 залишити без змін.

5. Поновити дію рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2019 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у справі № 922/333/19.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.А. Кролевець

Л.В. Стратієнко