910/24323/16 Про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, індексації заробітної плати, у справі про визнання боржника банкрутом - 04.08.2020 Прийняття

2. 17.07.2018 до Господарського суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із заявою про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, індексації заробітної плати в загальному розмірі 63 903,19 грн.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 16 787,98 грн, в іншій частині позовну заяву залишено без задоволення, видано наказ.

4. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

5. 25.02.2020 розпорядником майна, як в.о. керівника боржника подано клопотання про призначення у справі судової експертизи, проведення якої розпорядник просив доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерта поставити наступне питання: Чи підтверджуються належними доказами та відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) та ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" надані до суду ОСОБА_1 розрахунки заборгованості? Якщо розрахунки заборгованості надані до суду ОСОБА_1 не підтверджуються належними доказами та не відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) та ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", то навести правильні розрахунки. Оплату вартості експертизи покласти на ПАТ "Мостобуд".

6. Обґрунтовуючи необхідність призначення експертизи в цій справі розпорядник майна зазначає, що не має можливості виконати вимоги суду та подати контррозрахунок вимог позивача в зв`язку з відсутністю в нього первинних документів. При цьому, розпорядник посилається на порушення позивачем проведення розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та посилається на порушення позивачем при розрахунку позовних вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (100-95-п) , в зв`язку з чим вважає, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

7. Суд відмовив розпоряднику майна в призначенні судової експертизи оскільки розпорядником майна не було зазначено, на підставі яких саме первинних документів судовий експерт буде проводити експертизу, якщо у самого розпорядника майна, який виконує повноваження керівника боржника, вказані документи відсутні; розпорядником майна не надано суду доказів того, що відповідач має в наявності кошти для оплати призначеної судом експертизи. Крім того, розпорядником майна взагалі не вказано в чому саме полягає помилковість розрахунків індексації та компенсації працівникам втрати частини доходів у зв`язку з затримкою термінів її виплати наданих позивачем.

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020, зокрема, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 41 570,76 грн, прийнято в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ "Мостобуд" 41 570,76 грн задоволено, стягнуто з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 41 570,76 грн, з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 21 692,86 грн, індексації заробітної плати на суму 10 944,86 грн та витрат на відрядження на суму 8 933,04 грн, в іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 залишено без змін.

9. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

10. ОСОБА_1 з 15.08.2011 по 02.05.2018 працював у відокремленому підрозділі ПАТ "Мостобуд" - Мостобудівельний загін №12 ПАТ "Мостобуд" на посаді електрозварювальника 6-го розряду, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема довідкою №14 від 21.05.2018 року, копією трудової книжки та не заперечується сторонами.

11. 02.05.2018 позивача було звільнено за згодою сторін згідно п.1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

12. Згідно довідки №б/н від 21.05.2018, яку додано позивачем до позовної заяви, розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 25 721,02 грн, з яких 16 787,98 грн - заборгованість по заробітній платі за період з травня 2013 по грудень 2014 та 8 933,04 грн - витрати на відрядження.

13. Заборгованості по заробітній платі в розмірі 16 787,98 грн боржником визнається та не заперечується, решта суми заборгованості не визнається. В частині стягнення витрат на відрядження відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

14. Позивач надіслав до Господарського суду м. Києва: відповідь на відзив (вх. 12.10.2018); заперечення на клопотання відповідача (вх. 01.04.2019), пояснення від 10.07.2019 (вх. 15.07.2019).

15. Відповідач надіслав до Господарського суду м. Києва: відзив на позовну заяву (вх. 19.09.2018), пояснення у справі від 23.10.2018 № 02-2/360 (вх. 24.10.2018).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

16. 15.06.2020 ОСОБА_1 через Північний апеляційний господарський суд звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою від 15.06.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі № 910/24323/16, в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ПАТ "Мостобуд" середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 5 544,45 грн, підтвердженням чого є відтиск календарного штемпелю відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

17. 02.07.2020, відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України (1798-12) , касаційну скаргу ОСОБА_1 від 15.06.2020 разом зі справою № 910/24323/16 надіслано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

18. Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 13.07.2020 для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі № 910/24323/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В.

19. Касаційна скарга ОСОБА_1 від 15.06.2020 містить клопотання про звільнення його від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 та ухвали Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі № 910/24323/16.

20. Крім того, касаційна скарга ОСОБА_1 від 15.06.2020 містить клопотання про зупинення виконання п. 6 резолютивної частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 910/24323/16 щодо стягнення з позивача 152,87 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 229,31 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

21. Ухвалою Верховного Суд від 20.07.2020 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги від 15.06.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі № 910/24323/16, в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ПАТ "Мостобуд" середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 5 544,45 грн; поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 та ухвали Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі № 910/24323/16; відкрито касаційне провадження у справі № 910/24323/16 за касаційною скаргою ОСОБА_1 від 15.06.2020; призначено розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 від 15.06.2020 на 04.08.2020 року о 10:30; відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання п. 6 резолютивної частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 910/24323/16 щодо стягнення з позивача 152,87 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 229,31 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

22. Розпорядженням виконуючого обов`язки заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 29.07.2020 № 29.3-02/1403 у зв`язку з відпусткою судді Жукова С.В., відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/24323/16.

23. Згідно витягу з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 30.07.2020 для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі № 910/24323/16 визначено колегію суддів у складі:- Білоуса В.В. (головуючого), суддів - Ткаченко Н.Г., Васьковського О.В.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

24. Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить, зокрема, оскаржувані ухвалу та постанову в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ПАТ "Мостобуд" середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 5 544,45 грн, та постановити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, в решті оскаржувані судові рішення залишити без змін; справу розглянути без його участі.

25. Доводи касаційної скарги полягають у наступному.

25.1. За змістом ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата роботодавцем всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації здійснюється: 1) в день звільнення, або; 2) якщо працівник в день звільнення не працював - не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Скаржник зазначає, що в день свого звільнення 02.05.2018 був на роботі та працював, в такому випадку закон не встановлює обов`язку для звільненого працівника пред`являти до роботодавця вимогу про виплату заборгованості, як умову проведення повного розрахунку по усім належним працівнику коштам з роботодавця.

25.2. Відповідач в порушення вимог ч. 1 ст. 74 не надав належних доказів того, що позивач у день звільнення 02.05.2018 не працював та не був на роботі. Допустимим доказом того, чи працював позивач в день звільнення може бути лише табель обліку робочого часу.

25.3. Скаржник зазначає, що в своїх письмових поясненнях не вказував, що не працював саме у травні 2015 та у день свого звільнення 02.05.2018, а його пояснення про останні місяці, коли він виконував роботу у відповідача судом апеляційної інстанції помилково розтлумачено як доказ того що позивач не працював також і у день свого звільнення 02.05.2018, оскільки насправді у своїх поясненнях мав на увазі, що липень та серпень 2014 - це попередні до місяця звільнення (травень 2018) періоди.

25.4. Суд апеляційної інстанції встановив обставини про те, що позивач не працював в день звільнення на підставі недопустимих доказів, зокрема, посилаючись на пояснення позивача.

25.5. Суди попередніх інстанцій внаслідок неправильного застосування ст..116, 117 КЗпП України (322-08) безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог скаржника про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

На підтвердження своєї позиції скаржник наводить практику Верховного суду, зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 552/2191/17, постанову Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 761/17666/15-ц, від 27.06.2019 у справі № 923/623/18.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

26. 31.07.2020 до Верховного Суду від ПАТ "Мостобуд" надійшов відзив на касаційну скаргу від 30.07.2020 № 115/02-20, який містить клопотання про закриття касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на оскаржувані судові рішення у зв`язку з тим, що справа є малозначною. У випадку відмови у закритті касаційного провадження просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 і залишити без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 уданій справі.

27. У судовому засіданні 04.08.2020 представник відповідача заперечила проти касаційної скарги з підстав, наведених у відзиві.

Розгляд клопотань Верховним Судом

28. Відзив ПАТ "Мостобуд" на касаційну скаргу ОСОБА_1 містить клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на оскаржувані постанову та ухвалу у зв`язку з тим, що справа є малозначною, до якого скаржником додано, зокрема, ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.12.2019 у справі № 158/3124/17-ц.

29. У судовому засіданні 04.08.2020 представник відповідача не підтримала вказане клопотання відповідача.

30. З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду залишає вказане клопотання відповідача без розгляду.

Позиція Верховного Суду

31. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

32. Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон), зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

33. Вказаний Закон набрав чинності 08.02.2020.

34. Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

35. Касаційна скарга ОСОБА_1 від 15.06.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі № 910/24323/16, в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ПАТ "Мостобуд" середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 5 544,45 грн, подана 15.06.2020.

36. Зважаючи на викладене, в даному випадку при розгляді вказаної касаційної скарги ОСОБА_1, підлягають застосуванню норми Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в редакції Закону 15.01.2020 № 460-IX, чинній з 08.02.2020.

37. Згідно приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній з 08.02.2020, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

38. Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

39. Частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

40. Відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічні положення містяться і в статті 94 КЗпП України. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

41. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працював з 15.08.2011 по 02.05.2018 у відокремленому підрозділі ПАТ "Мостобуд" - Мостобудівельний загін №12 ПАТ "Мостобуд" на посаді електрозварювальника 6-го розряду, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема довідкою № 14 від 21.05.2018, копією трудової книжки та не заперечується сторонами.

42. 02.05.2018 позивача було звільнено за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

43. Згідно довідки № б/н від 21.05.2018, яку додано позивачем до позовної заяви, розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 25 721,02 грн, з яких 16 787,98 грн - заборгованість по заробітній платі за період з травня 2013 по грудень 2014 та 8 933,04 грн - витрати на відрядження.

44. Вказана сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 16 787,98 грн боржником визнається та не заперечується.

45. Отже, суди попередніх інстанцій, дійшли висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заробітної плати в розмірі 16 787,98 грн.

46. Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5 544,45 грн, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

47. Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

48. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 зазначеного кодексу).

49. Отже, остаточний розрахунок роботодавця з працівником здійснюється при його звільненні, зокрема, або в день звільнення або якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиконання роботодавцем вказаних вимог законодавцем передбачений певний вид відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

50. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не звертався до відповідача з вимогами про стягнення належних йому при звільненні сум, у відповідача відповідно не виникло обов`язку з ним розраховуватись, і тільки при зверненні з позовною вимогою до місцевого суду - 17.07.2018 ним була заявлена така вимога, відтак підстав для стягнення суми середнього заробітку за заявлений позивачем період не вбачається.

51. Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно пояснень позивача, що наявні в матеріалах справи, розрахунок середнього заробітку ним проводиться не виходячи з останніх двох місяців роботи, що передують звільненню, як передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1000 від 08.02.1995 року, а виходячи із нарахованої заробітної плати у липні та серпні 2014 року, оскільки це останні місяці коли він виконував роботу у відповідача. Згідно пояснень позивача вбачається, що він фактично не працював на підприємстві з вересня 2014 року.

52. За таких обставин, виходячи з наданих самим позивачем пояснень та розрахунків, за відсутності інших доказів у справі, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в день звільнення 02.05.2018 позивач не виконував роботу у відповідача, тобто не працював і відповідно відповідальність відповідача за порушення строку такого розрахунку, що полягає в сплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає з наступного дня після такого звернення.

53. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 5 544,45 грн.

54. Водночас, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, звернення позивача до Господарського суду міста Києва в липні 2018 року є нічим іншим ніж вимогою до відповідача щодо проведення з ним остаточного розрахунку належних йому при звільненні сум, оскільки звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред`являлась).

55. У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. (Правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 682/3060/16-ц).

56. У касаційній скарзі скаржник заявляє, що допустимим доказом того, чи працював позивач в день звільнення може бути лише табель обліку робочого часу, а його письмові пояснення про останні місяці, коли ним виконувалась робота помилково розтлумачені судом апеляційної інстанції як доказ того, що позивач не працював у травні 2018 року, оскільки позивач мав на увазі, що липень та серпень 2014 - це попередні до місяця звільнення (травень 2018) періоди. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив обставини про те, що позивач не працював в день звільнення на підставі недопустимих доказів.

57. Колегія суддів вважає вказані доводи касаційної скарги (п.25.1. - 25.4. постанови) необґрунтованими враховуючи наступне.

57.1. Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач вказує, що розрахунок середнього заробітку ним проводився не виходячи з останніх двох місяців роботи, що передують звільненню, як передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1000 від 08.02.1995 року, а виходячи із нарахованої заробітної плати у липні та серпні 2014, оскільки це останні місяці коли він виконував роботу у відповідача перед звільненням (травень 2018).

57.2. Водночас, в поданих апеляційному суду поясненнях позивач зазначає, що звільнився з роботи 27.02.2015 року і в цей день він працював.

57.3. Проте, заперечення позивача своїх попередніх пояснень є порушенням принципу "естопель", який застосовується в практиці Європейського суду з прав людини ("Хохліч проти України", заява № 41707/98) та означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі.

57.4. Крім того, на підтвердження своїх заперечень, інших належних доказів позивачем не надано.

57.5. Відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

57.6. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

57.7. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

57.8. Письмові пояснення відносяться до письмових доказів, в розумінні статті 73 ГПК України.

57.9. Згідно частини 1 статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

57.10. Апеляційний суд, встановив, що в поясненнях позивач визнає, що останніми робочими місяцями є липень та серпень 2014 року, а відповідач проти цього не заперечує. Тому, колегія суддів вважає помилковим твердження позивача про те, що табель обліку робочого часу є єдиним допустимим доказом, який може підтверджувати, що позивач працював у день звільнення.

57.11. Відповідно до приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

57.12. Отже, за відсутності у матеріалах справи табелю обліку робочого часу, зберігання якого у загальному випадку складає - 1 рік (поз. 408 Переліку типових документів, що створюють під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затверджених наказом Мін`юсту від 12.04.2012 року № 578/5 (z0571-12) ), та на підставі наданих самим позивачем пояснень та розрахунків, за відсутності інших доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в день звільнення 02.05.2018 позивач не виконував роботу у відповідача, тобто не працював і відповідно відповідальність відповідача за порушення строку такого розрахунку, що полягає в сплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає з наступного дня після такого звернення.

58. Щодо правових позицій, наведених скаржником у касаційній скарзі та викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 552/2191/17, постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 761/17666/15-ц та від 27.06.2019 у справі № 923/623/18, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що обставини, встановлені судами у зазначених постановах не є тотожними з даною справою, водночас, правові висновки, здійснені судами попередній інстанцій, враховуючи встановлені судами обставини у даній справі, не суперечать правовим висновкам у наведених постановах Верховного Суду. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 761/17666/15-ц, суд касаційної інстанції скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявність обставин непереборної сили (форс-мажору), які унеможливили в свою чергу своєчасно виплатити позивачу належні йому при звільненні суми. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 552/2191/17 предметом розгляду були вимоги про стягнення компенсації за час затримки заробітної плати, індексації та моральної шкоди, у зв`язку із невиконанням судових рішень про виплату заборгованості із заробітної плати. У постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 923/623/18, суд першої та апеляційної інстанції відмовили в позові про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки у зв`язку з тим, що позивач в цей період перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

59. Отже, доводи касаційної скарги, зазначені в пункті 25.5. постанови щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій вимог статей 116, 117 КЗпП України є безпідставними та необгрунтованими.

60. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

61. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

62. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Водночас, більшість доводів касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції Верховного Суду в силу приписів статті 300 ГПК України.

63. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

64. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 та ухвала Господарського суду міста Києва від 09.10.2019, в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ПАТ "Мостобуд" середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 5 544,45 грн прийняті відповідно до фактичних обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

65. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, то судовий збір відповідно до статті 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 від 15.06.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019, в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ПАТ "Мостобуд" середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 5 544,45 грн залишити без задоволення.