910/18395/19 Про визнання недійсним договору поруки - 04.02.2021 Прийняття

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № 4Р13800Д/П від 20.10.2016.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин вчинено під впливом обману позивача відповідачем щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 залишено без змін.

2.3. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що позивачем не доведено існування обставин, з якими положення статті 230 Цивільного кодексу України пов`язують можливість визнання договору поруки недійсним.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

3.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" зазначає пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №308/12128/15-ц та від 21.07.2020 у справі №910/18007/19 (щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України).

Крім того, вважає, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою письмовий доказ, а саме: Рішення Правління НБУ від 05.10.2016 №323/БТ, згідно з яким ПАТ "КБ "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

Також зазначає, що господарські суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про витребування доказів (зокрема, плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля), чим позбавили можливості довести обставини, на які він посилався у позові.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між ТОВ "Лайк Сіті" (позичальник) та АТ КБ "Приватбанк" (банк) 20.10.2016 укладено кредитний договір №4Л16089Г (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 300 000 000, 00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

Відповідно до п. А.2.1 та п. А.3 кредитного договору термін повернення кредиту - 28.10.2024.

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3).

Згідно з п. 6.1 кредитного договору останній в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Крім того, 20.10.2016 між ТОВ "Лайк Сіті" (поручитель) та АТ КБ "Приватбанк" (кредитор) укладено договір поруки № 4Р13800Д/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Реал-Стандарт" своїх зобов`язань за кредитним договором від 13.12.2013 №4Р13800Д, за кредитним договором від 20.12.2013 № 4Р13802И, за кредитним договором від 19.02.2014 №4Р14139И, за кредитним договором від 17.02.2015 №4Р15044И.

Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Пунктом 5 договору поруки сторони узгодили, що у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

Відповідно до п. 7 договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Також суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справи наявні платіжні доручення, за якими здійснювалося погашення заборгованості за договором поруки, а саме: платіжне доручення №1373 від 20.10.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по кредитному договору від 13.12.2013 №4Р13800Д відповідно до договору поруки № 4Р13800Д/П від 20.10.2016; сума грошових коштів - 551 735 208, 35 грн; платіжне доручення № 1374 від 20.10.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по кредитному договору від 20.12.2013 № 4Р13802И відповідно до договору поруки № 4Р13800Д/П від 20.10.2016; сума грошових коштів - 147 348 471, 72 грн; платіжне доручення №1375 від 20.10.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по кредитному договору від 19.02.2014 № 4Р14139И відповідно до договору поруки № 4Р13800Д/П від 20.10.2016; сума грошових коштів - 25 369 793, 66 грн; платіжне доручення № 1376 від 20.10.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по кредитному договору від 17.02.2015 № 4Р15044И відповідно до договору поруки № 4Р13800Д/П від 20.10.2016; сума грошових коштів - 15 679 611, 99 грн.

Звертаючись з даним позовом, як встановили суди попередніх інстанцій, скаржник вказував на наявність підстав для визнання недійсним договору поруки, з огляду на таке.

За доводами скаржника, укладенню вказаних договорів (кредитного договору та договору поруки), а також інших договорів поруки передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

На переконання скаржника, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі ТОВ "Лайк Сіті" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк". Така процедура, за твердженням скаржника зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яким зобов`язано АТ КБ "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів.

При цьому, за твердженням скаржника, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпечені "надзвичайно" ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

Так, за доводами скаржника, його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", ініційованого Національним Банком України. Тобто, укладення кредитного договору було обумовлено тим, що скаржник, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника ТОВ "Реал-Стандарт" за кредитним договором від 13.12.2013 №4Р13800Д, за кредитним договором від 20.12.2013 № 4Р13802И, за кредитним договором від 19.02.2014 №4Р14139И, за кредитним договором від 17.02.2015 №4Р15044И (на підставі договору поруки), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком.

Також, за доводами скаржника, сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором майже співпадає із сумою сплачених ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості "старих" позичальників (боржників) за кредитними договорами, в тому числі заборгованості ТОВ "Реал-Стандарт" за кредитним договором від 13.12.2013 № 4Р13800Д, за кредитним договором від 20.12.2013 №4Р13802И, за кредитним договором від 19.02.2014 № 4Р14139И, за кредитним договором від 17.02.2015 № 4Р15044И.

У зв`язку з викладеними обставинами, як зазначає скаржник, протягом 2017 - 2018 років він намагався у судовому порядку отримати вказані документи від Приватбанку. Однак, як встановлено у рішеннях судів, АТ КБ "Приватбанк" і не був зобов`язаний передавати такі документи ТОВ "Лайк Сіті".

Таким чином, ані в порядку договору поруки, ані в судовому порядку, АТ КБ "Приватбанк" не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами, зокрема документи, які забезпечували виконання зобов`язань ТОВ "Реал-Стандарт" за кредитним договором від 13.12.2013 № 4Р13800Д, за кредитним договором від 20.12.2013 №4Р13802И, за кредитним договором від 19.02.2014 № 4Р14139И, за кредитним договором від 17.02.2015 № 4Р15044И.

Наведені обставини, за твердженням скаржника, свідчать про те, що банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану "трансформації" кредитного портфелю АТ КБ "Приватбанк", ввів в оману ТОВ "Лайк Сіті" щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами.

Відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як кредитного договору, так і договору поруки та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби останній на момент укладення вказаного кредитного договору та договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів.

Враховуючи наведене, скаржник звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору поруки на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №308/12128/15-ц та від 21.07.2020 у справі №910/18007/19, а саме: щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України.

5.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року по справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

5.4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій в цій справі виходили з такого.

Відповідно до протоколу № 14/10/2016 від 14.10.2016 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті", а саме: по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" на суму 4 300 000 000, 00 грн у зв`язку з виробничою необхідністю і для забезпечення поточної господарської діяльності товариства.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 17.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 18.10.2016, що були надані позивачем банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі № 4Л16089Г від 20.10.2016, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що скаржник помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, оскільки наявні в матеріалах справи докази підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України, а тому відповідні посилання скаржника відхиляються як необґрунтовані.

Отже, суди попередніх інстанцій встановили, що твердження скаржника про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

Щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин суди попередніх інстанцій зазначили таке.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України слід мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, скаржником не було доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

5.6. Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, правові висновки в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

У справі №308/12128/15-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що договір купівлі-продажу вчинений внаслідок введення позивача в оману. При цьому судами враховано, що позивач є особою похилого віку, має вади зору, особисто не могла прочитати текст договору і договір нотаріусом не зачитувався, продавати квартиру у неї наміру не було, а кошти за договором не отримувала, тому відповідач під час укладення договору купівлі-продажу, не ознайомивши позивача з його текстом, ввела позивача в оману шляхом замовчування. Встановлені судами обставини дали підстави вважати, що дії відповідача під час укладання спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, що свідчить про умисел у таких діях відповідача, спрямовані на введення особи похилого віку в оману.

Тобто, судове рішення у справі №308/12128/15-ц ухвалене за іншого суб`єктивного складу сторін, інших встановлених обставин та доказів по справі, а відтак, такі правовідносини не є подібними до правовідносин у цій справі, що переглядається, з огляду на що висновки Верховного Суду у справі №308/12128/15-ц не підлягають застосуванню у даній справі.

З огляду на викладене, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу в цій частині не знайшла свого підтвердження.

5.7. У постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 не викладалась правова позиція про застосування статті 230 Цивільного кодексу України.

Так, у справі №910/18007/19, на яку посилається скаржник, клопотання про витребування доказів, подане позивачем, не було розглянуто по суті ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції, що стало однією з підстав скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд.

Натомість у цій справі, що переглядається, клопотання позивача про витребування доказів було розглянуто та залишено без задоволення судом першої інстанції, що підтверджується протоколом судового засідання від 25.02.2020, та рішенням суду першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що заявник просив витребувати кредитні договори та документи, які підтверджують операції за такими договорами. Проте, всупереч положень статті 81 Господарського процесуального кодексу України, позивачем у поданому ним клопотанні про витребування доказів до суду першої інстанції, не зазначено обставини, які може підтвердити відповідний доказ, або аргументи, які він може спростувати, клопотання містить загальне посилання на те, що такі докази підтверджують доводи сторони (які саме, яку обставину, тощо не зазначено). Тобто, позивачем не було зазначено яку саме обставину підтвердять такі докази в контексті заявлених підстав позову (введення сторони в оману).

Крім того, колегія суддів враховує, що судом апеляційної інстанції було витребувано рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ. Однак, як зазначено в постанові суду апеляційної інстанції, такий доказ не спростував висновків суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції.

З огляду на наведене, колегією суддів відхиляються доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою письмовий доказ, а саме: рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, а також про те, що господарськими судами було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про витребування доказів.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у справі № 308/12128/15-ц, на яку посилається скаржник, та у цій справі, що переглядається, не є подібними, то колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" в частині доводів щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України.

6.2. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, оскільки інша підстава касаційного оскарження щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині оцінки доказів та розгляду клопотання про витребування доказів не знайшла свого підтвердження, то колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 296 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 у справі № 910/18395/19, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" в іншій частині залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 у справі № 910/18395/19 - без змін.