Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Управління Пенсійного фонду України в Ємільчинському районі Житомирської області (далі - Управління ПФУ) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління ПФУ, Обласного центру з нарахування та виплати пенсій та допомог Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про стягнення сум виплат, встановила:

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь сум виплат, передбачених статтями 37, 39 Закону України від 28 лютого 1991 року N 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон N 796-XII (796-12) ), за період з 1 березня 2003 року по 28 лютого 2006 року. Позивач зазначав, що є пенсіонером за віком має статус особи, котра постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, та постійно проживає в селі Степанівці Ємільчинського району Житомирської області, яке згідно з Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року N 106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (791а-12) та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Посилаючись на те, що відповідачі нараховують і виплачують зазначені виплати не згідно із Законом N 796-XII (796-12) , а в твердих ставках, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Постанова КМУ N 836), що призвело до порушення його прав, позивач просив стягнути невиплачені суми.

Ємільчинський районний суд Житомирської області постановою від 11 квітня 2006 року залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 27 червня 2006 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 29 січня 2008 року зазначені судові рішення скасував і постановив нове рішення, яким задовольнив позов.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами зазначеної постанови Вищого адміністративного суду України Управління ПФУ просить скасувати цю постанову і залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій. На обґрунтування скарги воно послалося на неоднакове порівняно з іншими справами застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права - статей 37, 39 Закону N 796-XII та Постанови КМУ N 836.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга має бути задоволена частково з таких підстав.

Статтею 37 Закону N 796-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення в зоні посиленого радіоекологічного контролю, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 30 процентів від мінімальної заробітної плати (пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію). Згідно зі статтею 39 цього Закону в тій самій редакції пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у такій зоні, підвищуються на одну мінімальну заробітну плату.

У період з 1 березня 2003 року по 28 лютого 2006 року законодавець не вносив до наведених норм закону змін, якими б установлювались інші, крім мінімальної заробітної плати, критерії нарахування зазначених виплат або обмежувався розмір останніх.

Таким чином, вихідним критерієм нарахування спірних сум виплат виступала мінімальна заробітна плата, розмір якої в зазначений позивачем період часу змінювався законодавцем декілька разів і складав від 185 до 350 грн. на місяць. Розмір мінімальної заробітної плати встановлювався спеціальним законом (у 2003 році) або законом про Державний бюджет України на відповідний рік (2004 - 2006 роки). Зміст зазначених законів свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цього розміру для реалізації положень статей 37, 39 Закону N 796-XII.

Судами встановлено, що на виконання статей 37, 39 Закону N 796-XII відповідачі щомісяця виплачували позивачу передбачені цими статтями виплати в розмірах, визначених Постановою КМУ N 836, відповідно 1 грн. 60 коп. та 5 грн. 20 коп.

Вирішуючи цей спір, суд касаційної інстанції з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами обґрунтовано визнав, що при визначенні розміру згаданих виплат застосуванню підлягають саме статті 37, 39 Закону N 796-XII, а не Постанова КМУ N 836, яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивача.

Проте колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, виконуючи покладений на зазначений суд частиною 1 статті 47 Закону України від 7 лютого 2002 року N 3018-III "Про судоустрій України" обов'язок щодо забезпечення однакового застосування законодавства судами загальної юрисдикції, дійшла висновку, що при розгляді цієї справи судами всіх інстанцій допущено істотні порушення норм процесуального права, які призвели до ухвалення помилкових рішень.

У частині 2 статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як зазначено в частині 3 статті 159 КАС, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір щодо стягнення передбачених законом сум виплат, суди на порушення наведених вимог КАС не перевірили правомірності дій та рішень відповідачів; не з'ясували із застосуванням законодавчих актів, які визначають правосуб'єктність відповідачів, їх права та обов'язки у сфері публічних відносин, а також чи є вони належними відповідачами за всіма заявленими вимогами. Зокрема, суди не встановили, хто із суб'єктів владних повноважень зобов'язаний нараховувати суми виплат, передбачених статтями 37, 39 Закону N 796-XII.

Відповідно до статті 63 зазначеного Закону фінансування витрат, пов'язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету. Ухвалюючи рішення про стягнення з Управління ПФУ та Обласного центру з нарахування та виплати пенсій та допомог Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації на користь позивача певних сум, суди не з'ясували, чи були перераховані бюджетні кошти на рахунки цих відповідачів для виплати їх особам, потерпілим унаслідок Чорнобильської катастрофи; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи мають право відповідачі проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів тощо. Суди не проаналізували закони про Державний бюджет України на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України й управлінням Міністерства праці та соціальної політики України для проведення виплат потерпілим унаслідок Чорнобильської катастрофи.

Беручи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права і це істотно вплинуло на повноту з'ясування фактичних обставин справи та призвело до неправильного її вирішення, а суд касаційної інстанції всупереч вимогам частини 2 статті 227 КАС не усунув ці порушення, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ємільчинському районі Житомирської області задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2008 року, ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 27 червня 2006 року та постанову Ємільчинського районного суду Житомирської області від 11 квітня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.