826/1978/17 Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначена заборгованість зі сплати зобов`язань з податку на додану вартість klass=[1143.1.129 Податок на додану вартість - 24.04.2020 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2017 (суддя Аблов Є.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2018 (головуючий суддя Кобаль М.І., судді: Губська О.А., Карпушова О.В.) у справі № 826/1978/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" (далі по тексту - Позивач, ТОВ "Карпатигаз") звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0052881206 від 08.09.2016, яким нараховано штраф у сумі 5 689 470,73 грн. (що, складає 10% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що камеральна перевірка з питань своєчасності сплати ТОВ "Карпатигаз" самостійно визначеного податкового зобов`язання з податку на додану вартість була проведена відповідачем поза межами наданої йому законодавчої компетенції. Також позивач заперечує висновки акта перевірки від 19.08.2016 року №435/26-59-12-06-30 щодо порушення ТОВ "Карпатигаз" вимог п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України в частині недотримання 10-денного строку сплати податкового зобов`язання у розмірі 56 894 708 грн. з тієї підстави, що затримка у перерахуванні податку до відповідного бюджету виникла виключно з вини обслуговуючого банку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2018 адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 08.09.2016 №0052881206.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані висновком про те, що дії податкового органу по проведенню перевірки з питань своєчасності сплати зобов`язань з податку на додану вартість, результати якої оформлені актом 19.08.2016 року №435/26-59-12-06-30, є протиправними, а відтак ця перевірка не може породжувати правових наслідків. Здійснивши аналіз положень податкового законодавства стосовно видів перевірок, порядку та повноти їх проведення, суди дійшли висновку, що на час проведення відповідачем перевірки питання своєчасності сплати зобов`язань з податку на додану вартість відповідно до приписів статті 75 Податкового кодексу України були предметом саме документальної перевірки.

При цьому суд першої інстанції дослідив надані позивачем документи в підтвердження своєчасного надання платіжного доручення банківській установі на виконання обов`язку сплати податкового зобов`язання та дійшов висновку про відсутність документальних доказів, які свідчать про виконання позивачем усіх дій, які від нього залежали, для своєчасного (30 травня 2016 року), тобто у строки, встановлені пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, подання до банку платіжного доручення №1465 від 30 травня 2016 року про перерахування до бюджету грошового зобов`язання з податку на додану вартість за квітень 2016 року у розмірі 5689470,73 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на невірне застосування судами норм матеріального та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати постанови судів попередніх інстанцій, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, пункту 57.1 статті 57, статті 126 Податкового кодексу України та процесуального права, а саме : статей 78, 90, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Від Товариства до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін з огляду на законність та обґрунтованість цих рішень.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що18.05.2016 року ТОВ "Карпатигаз", як оператором спільної діяльності між ПАТ "Укргазвидобування", ТОВ "Карпатигаз" і компанією Місен Ентерпрайзіс АБ за договором №3 про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 10.06.2002 року, подало до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві електронну звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2016 року.

За змістом зазначеної податкової декларації реєстраційний №9080473288 від 18.05.2016 року, ТОВ "Карпатигаз",за результатами договору про спільну діяльність, задекларувало до сплати за звітний період податкове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 56 894 708 грн.

30.05.2016, з метою своєчасної та повної сплати вказаного податкового зобов`язання, в електронній системі "Система дистанційного банківського обслуговування клієнтів IFOBS" (далі по тексту - Клієнт-банк), було сформовано та направлено на проведення платежу обслуговуючому банку (ПАТ "Сбербанк") електронне платіжне доручення № 1465.

Вказаний платіжний документ хоч і був прийнятий банком 30.05.2016 року (в межах операційного дня), однак операція за ним була проведена лише наступного дня (31.05.2016 року).

19.08.2016 року посадовими особами ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві проведена перевірка з питань своєчасності сплати платником податку самостійно визначеного у податковій декларації реєстр. №9080473288 від 18.05.2016 року податкового зобов`язання з податку на додану вартість.

За результатами зазначеної перевірки податковим органом було складено акт від 19.08.2016 року №435/26-59-12-06-30. За висновками акта перевірки, відповідачем встановлено порушення платником податку граничного строку сплати узгодженого грошового зобов`язання з названого податку, передбаченого п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме: граничний термін сплати (до 30.05.2016 року) податку у розмірі 56 894 708 грн. було прострочено на один день, тобто сплачено - 31.05.2016.

08.09.2016 року, на підставі акта перевірки, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення форми "Ш" №0052881206, яким на підставі абз. 2 ст. 126 Податкового кодексу України за порушення позивачем граничного строку сплати суми грошового зобов`язання у розмірі 56 894 707,34 грн. з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу всього на 1 календарний день, нарахував платнику податків штраф у сумі 5689470,73 грн. (що, складає 10% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання) (далі по тексту - оскаржуване податкове повідомлення-рішення).

Позивач, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Аналогічні положення містять норми пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом перевірки були виключно питання своєчасності сплати Товариством грошового зобов`язання з податку на додану вартість, задекларованого у податковій декларації за квітень 2016 року, в основу застосування штрафу взято акт перевірки (без визначення виду перевірки).

Враховуючи основні ознаки камеральної перевірки, визначені статтями 75, 76 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час проведення перевірки), зокрема проведена перевірка у приміщенні податкового органу на підставі п.п.75.1.1, п.п.76.1 ст. 76 ПК України без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення, суди правильно дійшли висновку, що відповідачем проведена саме камеральна перевірка.

Абзацом другим пункту 75.1 статті 75. Податкового кодексу України (2755-17) встановлено, що камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 75.1.1. пункту 75.1 статті 75. Податкового кодексу України (2755-17) , камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом документальної перевірки є зокрема своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, що передбачено підпунктом 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України.

Системний аналіз норм, які визначають порядок камеральної перевірки та які діяли на час проведення перевірки податковим органом в межах спірних правовідносин, свідчить про те, що мета камеральної перевірки - виявити в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичні та/або методологічні помилки, або інші відомості які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання або посвідчують інші реєстраційні порушення, які доводять склад податкового правопорушення. Камеральна перевірка проводиться на систематичній основі, тобто перевіряються всі без винятку податкові декларації та уточнюючі розрахунки, подані платником, якого перевіряють.

Натомість до 01 січня 2017 року (до внесення змін до статті 75 Податкового кодексу України) питання своєчасності нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України (2755-17) податків та зборів були предметом документальної перевірки, якій властиві зовсім інші ознаки в залежності від її виду (виїзна, невиїзна, планова, позапланова).

Суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність жодних доказів проведення відповідачем документальної перевірки Товариства, що свідчить про порушення податковим органом способу реалізації владних управлінський функцій та недотримання ним критеріїв, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, яким має відповідати рішення суб`єкта владних повноважень.

Невиконання податковим органом Порядку проведення документальних планових/позапланових перевірок на виконання вимог статей 77, 78, 79 Податкового кодексу України призводить до порушення відповідачем способу реалізації владних управлінських функцій та відсутності правових наслідків перевірки, яка не охоплювала на час її проведення питання своєчасності сплати грошового зобов`язання.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі № 826/1978/17 залишити без змін.