805/5017/15-а Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми податку на додану вартість - 16.04.2020 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.02.2016 (суддя Кониченко О.М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 (головуючий суддя Сіваченко І.В., судді: Шишов О.О., Чебанов О.О.) у справі №805/5017/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорськтеплоенерго" до Державної податкової інспекції у м.Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ТОВ "Краматорськтеплоенерго" звернулось до суду з позовом до ДПІ у м.Краматорську ГУ ДФС у Донецькій області (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.11.2015 №0000262202/6655.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04.02.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.02.2016, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.01.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.02.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 у справі №805/5017/15.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ( КАС України (2747-15) ) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №805/5017/15 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 15.04.2020 прийнято матеріали справи до провадження та призначено попередній розгляд справи на 16.04.2020.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на порушення позивачем Податкового кодексу України (2755-17) . Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентом, посилаючись на податкову інформацію, зібрану в ході проведених перевірок контрагента, зокрема по ланцюгу постачання. Відповідно до баз даних ДФС України, податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування витрат та податкового кредиту. У касаційній скарзі відповідач дублює висновки акту перевірки, доводи касаційної скарги є тотожними з аргументами заперечення на позов та апеляційної скарги.

Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Краматорськтеплоенерго" з питань підтвердження фінансово-господарських відносин з платником податків ТОВ "Інтегралл" за січень 2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 04.11.2015 №104/05-15-22.2015-02-34657789.

Перевіркою встановлено відсутність реального здійснення господарських взаємовідносин по операціях з придбання у ТОВ "Інтеграл" вугільної продукції в розумінні статті 1, статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-ХІУ (996-14) ), підпункту 2.4, підпункту 2.15, підпункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (z0168-95) і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 (z0168-95) ;

встановлено порушення позивачем підпунктів 14.1.36, 14.1.181 пункту 14.1 статті14, статті 22, статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункттів198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту та суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету всього на суму 4'394'208грн., у тому числі: за січень 2015 року на суму 4'394'208грн. (з урахуванням результатів планової документальної перевірки за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 (акт від 18.06.2015 №333/05-15-22-01-34657789)).

За результатами висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.11.2015 №0000262202/6655, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 6'591'212грн. у тому числі: 4'394'208грн. за основним платежем та 2'197'104грн. за нарахованими штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з прийнятим податковим органом рішенням, ТОВ "Краматорськтеплоенерго", звернулося до адміністративного суду про його скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов`язання вчинені саме з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами, ДПІ не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх фактичних обставин.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Податковий кодекс України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України (2755-17) передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (2755-17) .

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України (2755-17) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про те, що у позивача відсутні об`єкти оподаткування, які підпадають під визначення пункту 185.1 статті 185 ПК України, у зв`язку з відсутністю ТОВ "Інтегралл" за податковою адресою та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ "Інтегралл", відсутністю виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності та формування податкового кредиту не підтвердженого контрагентами - постачальниками. Відповідач вважає, що операції з придбання ТОВ "Краматорськтеплоенерго" у ТОВ "Інтегралл" вугілля у січні 2015 року на загальну суму 26'365'251грн., у тому числі ПДВ 4'394'208,42грн. не підтверджено.

Судами з`ясовано, що ТОВ "Краматорськтеплоенерго" зареєстрований як юридична особа, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за кодом 34657789, є платником податку на додану вартість, знаходиться на податковому обліку ДПІ у м.Краматорську ГУ ДФС у Донецькій області.

Позивач має ліцензію серія АЕ №522328 на здійснення постачання теплової енергії; ліцензію серія АЕ №522318 на транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами; ліцензію серія АЕ №179950 на виробництво електричної енергії; ліцензію серія АЕ №179881 на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії; ліцензію серія АЕ №288036 на постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом.

Згідно довідки про включення до ЄДРПОУ основними видами діяльності позивача є: 35.30 постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря; 35.11 виробництво електроенергії; 35.12 передача електроенергії; 35.13 розподілення електроенергії; 35.14 торгівля електроенергією.

На підставі матеріалів справи судами встановлено, що між ТОВ "Краматорськтеплоенерго" (покупцем) та ТОВ "Інтегралл" (постачальником) укладено договір поставки від 20.10.2014 №20/10/14-1, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався передати (поставити) покупцю вугілля марки АШ (0-6) збагачене, у орієнтовному обсязі 80000 тонн, а покупець прийняти зазначене вугілля та оплатити його вартість за договірною ціною за 1 т - 1150грн. (з урахуванням ПДВ).

Судами вказано, що позивач підтвердив наявними доказами, що на території ТОВ "Краматорськтеплоенерго" для розвантаження і зберігання вугілля для подальшого використання у власні господарській діяльності є відкритий склад вугілля, загальною площею 35000м2.

Також, 01.11.2014 між ТОВ "Краматорськтеплоенерго" (зберігачем) та ТОВ "Інтегралл" (поклажодавцем) укладено договір відповідального зберігання №0111-1, відповідно до умов якого зберігач зобов`язувався зберігати в належних умовах на території відкритого складу вугілля, товарно-матеріальні цінності передані йому поклажодавцем, а саме вугілля марки АШ (0-6 мм) збагачене. Крім того, згідно умов договору поклажодавець доручив зберігачу проводити переважування автотранспортних засобів з вугілля та після розвантаження проводити дії, направлені на перевірку якості вугілля: ідентифікацію вугілля, нагляд за переважуванням вугілля, відбором проб, підготовки проб, нагляд за проведенням досліджень в атестованій лабораторії зберігача з визначенням вмісту вологи, золи, сірки, виходу летких речовин, теплоти спалення. Для виконання зберігачем вказаних обов`язків, зберігач був наділений правом залучати сторонні організації.

На виконання умов договору відповідального зберігання №0111-1 у листопаді 2014 року на склад позивача було доставлено та прийнято від ТОВ "Інтегралл" на відповідальне зберігання 13468,36 тонн вугілля марки АШ, а протягом грудня 2014 року - 3702,73 тонн вугілля марки АШ.

31.12.2014 між ТОВ "Краматорськтеплоенерго" (покупцем) та ТОВ "Інтегралл" (постачальником) укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №20/10/14-1 від 20.10.2014, згідно умов якої договірна ціна за 1 тонну збільшена до 1330грн. з урахуванням ПДВ.

05.01.2015 ТОВ "Краматорськтеплоенерго" (покупцем) та ТОВ "Інтегралл" (постачальником) укладено додаткову угоду №2 до договору поставки №20/10/14-1 від 20.10.2014, згідно умов якої договір доповнено статтею 12 Особливі умови поставки окремих партій вугілля, відповідно до якої постачальник зобов`язувався в строк до 31.01.2015 поставити покупцю партії вугілля загальною кількістю 17171,09 тонн, яке знаходилось у покупця на відповідальному зберіганні згідно договору відповідального зберігання №0111-1 від 01.11.2014. Покупець зобов`язався прийняти та оплатити вугілля за договірною ціною. Покупець зобов`язався також відшкодувати постачальнику затрати на поставку вугілля автомобільним транспортом до місця поставки.

У січні 2015 року на виконання додаткової угоди №2 від 05.01.2015, все вугілля прийняте у листопаді, грудні 2014 року на відповідальне зберігання у загальному обсязі 17171,09 тонн, ТОВ "Інтегралл" передав/продав у власність позивача. Сторони підписали акти повернення вугілля з відповідального зберігання та акт прийому-передачі партії вугілля згідно договору поставки та видані податкові накладні.

Крім того, на підставі договору поставки №20/10/14-1 від 20.10.2014 позивач у січні 2015 року отримав від ТОВ "Інтегралл" вугілля марки АШ на суму 181558,31грн., яке було доставлено автомобільним транспортом.

Таким чином, у січні 2015 року позивач отримав від ТОВ "Інтегралл" вугілля марки АШ у загальній кількості 17296,03 тонни.

Судами вказано, що згідно платіжних доручень, що знаходяться в матеріалах справи, позивачем за придбане вугілля було сплачено. На вартість поставленої продукції позивачем отримано податкові накладні від ТОВ "Інтеграл". Результати виконаних господарських операцій використані позивачем у власній господарській діяльності, про що в матеріалах справи міститься документація первинного бухгалтерського обліку. Позивачем також до матеріалів справи на підтвердження фактичного виконання господарських операцій із ТОВ "Інтегралл" надані посвідчення якості вугілля, акти приймання-передачі, товарно-транспортні накладні, листи, акти приймання палива по кількості, накладні та документи складського обліку матеріалів.

Судом першої інстанції зауважено, що під час розгляду справи досліджено копії первинних документів по взаємовідносинам з ТОВ "Інтегралл", податкова перевірка позивача була проведена також на підставі копій первинних документів та між сторонами не має суперечності щодо відповідності таких документів оригіналам.

Як вказано судами, висновок щодо дефектності отриманих від позивача товарно-транспортних накладних відповідачем зроблено, оскільки в них відсутня будь-яка інформація стосовно вантажно-розвантажувальних операцій. Таким чином, відповідач вважав, що виписані товарно-транспортні накладні на отриману вугільну продукцію не можна вважати належно оформленими, оскільки немає можливості дослідити час прибуття - вибуття вантажу, можливого простою, маси вантажу, який підлягає транспортуванню та ставлять під сумнів факт перевезення товару.

Судами досліджено обставини на які посилається податковий орган та правомірно зазначено наступне.

Відповідно до Закону України від 05.04.2001 N2344-III "Про автомобільний транспорт" та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" (z0128-98) , обов`язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

У свою чергу, позивач до зазначеної категорії суб`єктів господарювання не відноситься.

Таким чином, дефектність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов`язане з дотриманням вимог податкового законодавства, а отже посилання відповідача на відсутність у товарно-транспортних накладних інформації щодо вантажно-розвантажувальних операцій, не є підставою для обмеження позивача, як покупця, у праві формувати витрати за умови реальності господарських операцій. Крім того, навіть наявність помилок при складенні таких документів, певні недоліки в них самі по собі не свідчать про відсутність реальності у здійсненні господарських операцій, за умови, що з сукупності інших документів та обставин справи така реальність вбачається.

Також, відповідач у акті перевірки дійшов висновку, що ТОВ "Інтегралл" у січні 2015 року не могло реалізувати на адресу ТОВ "Краматорськтеплоенерго" вугілля власного виробництва, оскільки згідно бази даних АС "Податковий блок" ТОВ "Інтегралл" за 3, 4 квартал 2014 року та 1 квартал 2015 року податкові розрахунки з плати за користування надрами для видобування корисних копалин не надавались, відповідно до чого можливо вважати, що й видобування корисних копалин не здійснювалось. Посилається на відсутність контрагента за податковою адресою, відсутності виробничого обладнання матеріалів для здійснення основного виду діяльності та формування податкового кредиту.

У підсумку, податковий орган вказує про те, що операції з придбання ТОВ "Краматорськтеплоенерго" у ТОВ "Інтегралл" вугілля у січні 2015 року на загальну суму 26365251 грн. у тому числі ПДВ документально не підтверджено, укладені угоди не були спрямовані на виконання зобов`язань перед замовником, а лише для збільшення податкового кредиту.

З такими висновками податкового органу суди попередній інстанцій правомірно не погодилися.

Судами вказано, що на підтвердження реальності господарських операцій в матеріалах справи містяться документи: договори, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт тощо, укладені між позивачем та його контрагентом. Наведені документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , містять всі необхідні відомості та реквізити для належного підтвердження виконання господарських операцій.

Податковим органом не спростовано, що внаслідок проведення даних операцій позивач мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, не підтверджено, що позивач не прагнув отримати вигоду виключно переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту). Відповідачем не доведено неотримання позивачем товару та послуг.

Відтак, судами встановлено, що у податкового органу наявні зауваження щодо формальних реквізитів первинних документів по господарським операціям. При цьому, відповідачем не надано до суду доказів притягнення до юридичної відповідальності службових осіб контрагента щодо наведених господарських операцій. Також, відповідачем не надано доказів визнання судом недійсними правочинів, укладених позивачем з контрагентом.

Судами констатовано, що фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагента позивача, контрагентів контрагента на здійснення господарських операцій. Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в актах перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судом під час розгляду справи.

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними. На момент укладення договорів, виписки податкових накладних та проведення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.

Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Судами зауважено, що висновки податкового органу, щодо непідтвердження здійснення господарських взаємовідносин позивача з контрагентами не можна вважати обґрунтованими, оскільки інформація, якою відповідач підтверджує свою позицію, фактично вибрана з різних актів та зафіксована в акті перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Касаційний суд звертає увагу, що посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо контрагентів позивача, як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування за юридичною адресою.

Крім того, обставиною, яку може підтверджувати акт про неможливість проведення зустрічної звірки це непроведення зустрічної звірки. Вказаний акт не є носієм інформації про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Касаційний суд зазначає, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.

Разом з тим, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування за фактом понесення витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичне виконання договорів підтверджується належними та допустимими доказами, договори не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами). Судами констатовано, що матеріалами справи підтверджено наявність підстав для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що виключає наявність висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Як унормовано положеннями статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.