909/32/17 Про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя - 16.09.2019 Прийняття

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "НВС-Трейдінг" (далі - ТОВ "НВС-Трейдінг") звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екстрім" (далі - ТОВ "Екстрім") та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 02.10.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 02.10.2014 укладено між ТОВ "Екстрім" та ПАТ "Дельта Банк" з порушенням ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), оскільки під час його укладення майно, яке за ним передавалося, перебувало під арештом. В свою чергу позивач, як іпотекодержатель майна, право вимоги на яке перейшло до нього на підставі договору про відступлення права вимоги від 24.05.2016, не може задовольнити свої вимоги за рахунок цього майна, адже воно (майно) в незаконний спосіб перейшло до ПАТ "Дельта Банк" на підставі оспорюваного договору.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2017, позов задоволено. Визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 02.10.2014, реєстраційний номер 1173.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.08.2017 рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї позиції Вищий господарський суд України зазначив, що судами попередніх інстанцій: не надано оцінки оспорюваному договору на предмет наявності в ньому відомостей відносно заборон на відчуження спірної ділянки, її арешту, тощо; не з`ясовано, чи є витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна повним та таким, що містить інформацію від початку реєстрації права власності на вказану ділянку за іпотекодателем цієї земельної ділянки; не вирішено питання наявності у сторін у справі пріоритету щодо спірної земельної ділянки, з урахуванням існування декількох іпотечних договорів, укладених в забезпечення різних кредитних договорів.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.11.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2018, позов задоволено. Визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 02.10.2014, реєстраційний номер 1173.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2018 рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї позиції Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій: не досліджено зібрані у справі докази, а також не надано оцінки доводам сторін, які мають значення для правильного вирішення спору по суті; не встановлено хто є іпотекодержателем за договором іпотеки № 194/Zкіп-09 від 22.01.2009 та за договором іпотеки від 29.12.2008 № 1902; досліджено лише наданий позивачем витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, не пересвідчившись, чи є вказаний витяг повним та таким, що містить інформацію від початку реєстрації права власності на вказану ділянку за іпотекодателем цієї земельної ділянки; не надано оцінки оспорюваному договору на наявність в ньому відомостей відносно заборон на відчуження спірної ділянки, її арешту, тощо, так само як і не з`ясовано, у разі внесення нотаріусом недостовірних даних до спірного договору, питання про притягнення його до відповідальності.

Крім цього, суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з положеннями ст. 24 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 22.01.2009) правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. При цьому, системний аналіз приписів ст.ст. 4, 24 Закону України "Про іпотеку" та ст. 513 ЦК України дає підстави для висновку, що правочин, за яким відбувається відступлення права вимоги за договором іпотеки, повинен бути укладений з урахуванням вимог, що передбачені для укладення договору іпотеки, тобто має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації договору іпотеки.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2019 (суддя Максимів Т.В.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 (колегія суддів у складі: Дубник О.П. - головуючий, Желік М.Б., Скрипчук О.С.), у задоволенні позову відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Укрпромбанк") (кредитором) та ТОВ "Новекс Дім" (позичальником) 23.12.2008 укладено кредитний договір № 194/К-08 на відкриття відновлювальної кредитної лінії (в національній валюті).

В забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між ТОВ "Укрпромбанк" та ТОВ "Новекс Дім" укладено іпотечний договір №194/Zкіп-09 від 22.01.2009, за умовами п. 1.1 якого банку в заставу передано земельні ділянки, а саме: земельну ділянку площею 1,5000 га, кадастровий № 2611092001220010355, та земельну ділянку площею 0,8490 га, кадастровий №2625886801:16: 1760581.

Також у забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором між ТОВ "Укрпромбанк" та ТОВ "Екстрім" укладено іпотечний договір, посвідчений 29.12.2008 нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фріс П.Л., за реєстровим № 1902, відповідно до умов якого в заставу передано земельну ділянку площею 7,1566 га, кадастровий № 2611092001220010123, розташовану в с. Поляниця, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, уч. Прохідний.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2010 у справі № 1/21-22/96 (з урахуванням ухвали про виправлення описки) звернуто стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Новекс Дім" перед ТОВ "Укрпромбанк" за укладеними іпотечними договорами № 1902 від 29.12.2008 та № 194/Zкіп від 22.01.2009.

На виконання вказаного рішення суду видано наказ № 1769 від 20.09.2010.

ТОВ "Укрпромбанк" пред`явив вказаний наказ на примусове виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Постановою головного державного виконавця серії ВП №22191580 від 26.10.2010 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу № 1769 від 20.09.2010 та заборонено здійснювати відчуження визначеного майна боржника.

У зв`язку з відсутністю покупців арештованого майна та відмовою ліквідатора ТОВ "Укрпромбанк" залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, головним державним виконавцем винесено постанову серії ВП № 22191580 від 21.11.2012 про повернення виконавчого документа стягувачу.

ТОВ "Укрпромбанк" повторно звернув наказ № 1769 від 20.09.2010 на примусове виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби.

Згідно з постановою головного державного виконавця серії ВП №35772370 від 21.12.2012 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу № 1769 від 20.09.2010.

На підставі договору № 31-Л про передавання в управління непроданих активів від 05.09.2013, укладеного між ТОВ "Укрпромбанк", ТОВ "Інвестиційна компанія "ІФГ Капітал" та Національним банком України, Львівський апеляційний господарський суд постановою від 14.05.2014 замінив сторону стягувача у виконавчих провадженнях ВП № 35772370 та ВП № 21785088, що перебувають на виконанні у Відділі примусового виконання рішень державної виконавчої служби України, з ТОВ "Укрпромбанк" на його правонаступника - ТОВ "Інвестиційна компанія "ІФГ Капітал".

В свою чергу, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби 05.09.2014 відповідно до постанови серії ВП №35772370 замінено стягувача у виконавчому провадженні з ТОВ "Укрпромбанк" на його правонаступника - ТОВ "Інвестиційна компанія "ІФГ Капітал".

В подальшому, 24.05.2016 ТОВ "Інвестиційна компанія "ІФГ Капітал" та ТОВ "НВС-Трейдінг" уклали договір про відступлення права вимоги з Додатком 1 "Перелік документів" та Додаткову угоду до цього договору, відповідно умов яких до ТОВ "НВС-Трейдінг" переходять всі права і обов`язки за договорами забезпечення та основними договорами, в момент, визначений п. 1.3. договору, за винятком прав і обов`язків за іпотечними договорами, момент переходу яких до нового кредитора визначається на підставі угод, укладених у встановленому законом порядку. 04.10.2016 сторони підписали акт приймання-передачі документів, що засвідчують права, які переходять до ТОВ "НВС-Трейдінг".

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 04.11.2016 у справі №1/21-22/96 замінив сторону стягувача у виконавчих провадженнях ВП № 35772370 та ВП № 21785088, що перебувають на виконанні у Відділі примусового виконання рішень державної виконавчої служби України, з ТОВ "Інвестиційна компанія "ІФГ Капітал" на ТОВ "НВС-Трейдінг".

Разом з тим, між ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "Новекс Дім" (позичальником) та ТОВ "Укрпромбанк" 21.02.2007 укладені кредитний договір № 70/К-07 на відкриття невідновлювальної кредитної лінії, а між ТОВ "Укрпромбанк" (іпотекодержателем) та ТОВ "Екстрім" (іпотекодавцем) - договір іпотеки №152-Д, відповідно до умов якого предметом іпотеки є земельна ділянка площею 7,1566 га, кадастровий № 2611092001220010123, що розташована в с. Поляниця, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, уч. Прохідний, яка надана в забезпечення вимог іпотекодержателя за кредитним договором №70/К-07 на відкриття невідновлювальної кредитної лінії. Вказаний договір зареєстровано у Державному реєстрі іпотек, що підтверджується витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек.

ТОВ "Укрпромбанк" та ТОВ "Екстрім" 03.09.2008 уклали договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки №152-Д від 21.02.2007, який зареєстровано у Державному реєстрі іпотек, що підтверджується витягом з Державного реєстру іпотек.

В подальшому 12.03.2011 між ТОВ "Укрпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір про передачу активів ТОВ "Укрпромбанк" в рахунок погашення заборгованості, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського територіального округу Соколовим О.Є. за реєстровим № 911, відповідно до умов якого ПАТ "Дельта Банк" набув права вимоги за кредитним договором № 70/К-07 від 21.02.2007 та за договором іпотеки від 21.02.2007 за реєстровим №152-Д.

13.05.2011 ПАТ "Дельта Банк" прийняв від ТОВ "Укрпромбанк" кредитний договір №70/К-07 від 21.02.2007, додаткові договори до нього, іпотечний договір №152-Д та договір про внесення змін та доповнень до іпотечного договору №152-Д від 03.09.2008, що підтверджується актом приймання передачі кредитних договорів, договорів застави (іпотеки), поруки, кредитних справ.

Між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Екстрім" 02.10.2014 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого ТОВ "Екстрім" в добровільному порядку передало у власність ПАТ "Дельта Банк" в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Новекс Дім" за кредитним договором № 70/К-07 від 21.02.2007 та на виконання іпотечного договору №152-Д від 21.02.2007 земельну ділянку площею 7,1566 га, кадастровий № 2611092001220010123, що розташована в с. Поляниця, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, уч. Прохідний.

За твердженням позивача, він набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором №1902 від 29.12.2008, проте не може задовольнити свої вимоги за рахунок заставного майна, оскільки з постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби серії ВП №35772370 від 12.02.2015 про повернення виконавчого документа стягувачу стало відомо, що земельна ділянка площею 7,1566 га, кадастровий № 2611092001220010123, є власністю ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 02.10.2014, укладеного між ТОВ "Екстрім" та ПАТ "Дельта Банк".

Посилаючись на те, що вказана земельна ділянка у незаконний спосіб перейшла у власність ПАТ "Дельта Банк", оскільки на час укладення договору перебувала під арештом, накладеним державним виконавцем, що порушує право позивача, як іпотекодержателя, останній звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: 1) позивач ТОВ "НВС-Трейдінг" не є іпотекодержателем за договором іпотеки від 29.12.2008 №1902, що позбавляє його права претендувати на предмет іпотеки, у зв`язку з тим, що не відбулося відступлення права вимоги в порядку, який передбачений чинним законодавством. Зазначений договір укладений з порушенням норм ст.ст. 4, 24 Закону України "Про іпотеку" та ст. 513 ЦК України, відповідно до яких правочин за яким відбувається відступлення права вимоги за договором іпотеки повинен бути укладений з урахуванням вимог, що передбачені для укладення договору іпотеки, тобто має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації договору іпотеки; 2) ПАТ "Дельта Банк" володів вищим пріоритетом щодо предмета іпотеки - земельної ділянки площею 7,1566 га, кадастровий №2611092001220010123, на момент укладення оспорюваного договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 02.10.2014, оскільки договір іпотеки від 21.02.2007 №152-Д зареєстрований в державному реєстрі іпотек раніше, ніж договір іпотеки від 29.12.2008 №1902, на який посилався позивач; 3) договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 02.10.2014 не містить інших відомостей відносно наявності або відсутності заборон на відчуження спірної земельної ділянки, крім заборон відчуження відповідно до іпотечного договору від 21.02.2007 №152-Д, з урахуванням змін, внесених: договором про внесення змін та доповнень, посвідченим 03.09.2008 за №3267, та договором про внесення змін та доповнень від 10.06.2014 за реєстровим №263; 4) при укладенні договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 02.10.2014 сторони дотримались вимог, які встановлені цивільним законодавством. Доказів притягнення нотаріуса до відповідальності за вчинення неправомірних дій під час реєстрації спірного договору матеріали справи не містять.

Додатково суд апеляційної інстанції зазначив, що іпотечним договором №152-Д, посвідченим 21.02.2007 (з урахуванням внесених змін), в пункті 6.4 передбачена заборона щодо передання у наступну іпотеку земельної ділянки, що є предметом іпотеки, без письмового дозволу іпотекодержателя.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Так скаржник зазначає, що:

- судами обох інстанцій не виконано вказівку Верховного Суду про необхідність встановлення хто ж є іпотекодержателем за договором іпотеки від 29.12.2008 № 1902;

- судами спотворено зміст правової позиції позивача, у зв`язку з її зведенням до захисту прав іпотекодержателя за договором іпотеки від 29.12.2008 № 1902;

- основу матеріального інтересу позивача складають права кредитора за вимогами до боржника, що випливають з кредитного договору № 194/К-08;

- визначаючи наявність пріоритету у ПАТ "Дельта Банк" на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки суди не врахували, що саме внаслідок реєстраційних дій стосовно запису з реєстраційним номером обтяження № 4532120 у Державному реєстрі іпотек, що проведені 03.09.2008, відбулись виправлення основних відомостей про реєстрацію спірної іпотеки, які змінили правову природу даної іпотеки в контексті визначення її пріоритету;

- у місцевого господарського суду не було обґрунтованих підстав ігнорувати інформаційну довідку № 100934967 від 20.10.2017 та відхиляти доводи позивача, які на ній ґрунтувались;

- відповідачами не долучено будь-яких доказів про скасування арешту, накладеного на земельну ділянку, на момент укладення оспорюваного договору.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.08.2019 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 31.07.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 26.07.2019 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ПАТ "Дельта Банк" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій та помилковість доводів позивача.

Також до Верховного Суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу, у яких третя особа просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій та помилковість доводів заявника касаційної скарги.

Крім цього, представником позивача до початку судового засіданні 10.09.2019 подано клопотання про винесення окремої ухвали стосовно судді Господарського суду Івано-Франківської області Максимів Т.В. та суддів Західного апеляційного господарського суду Дубник О.П., Желік М.Б., Скрипчук О.С. щодо невиконання вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 під час розгляду справи № 909/32/17.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

За положеннями ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, правом оспорювати правочин ЦК України (435-15) наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, а також правила ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 названого Закону (в редакції, чинній на момент укладення іпотечних договорів від 21.02.2007 № 152-Д та від 29.12.2008 № 1902) предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором. Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками. Наступна іпотека, предметом якої є декілька об`єктів, що належать різним особам і є предметом попередньої іпотеки, допускається за згодою власників усіх об`єктів нерухомого майна, переданих в спільну іпотеку.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України "Про іпотеку" у разі звернення стягнення на предмет іпотеки наступним іпотекодержателем попередній іпотекодержатель також має право звернути стягнення на предмет іпотеки, навіть якщо строк виконання основного зобов`язання перед попереднім іпотекодержателем ще не настав. Якщо попередній іпотекодержатель не скористався цим правом, попередня іпотека є дійсною до повного задоволення вимоги попереднього іпотекодержателя за основним зобов`язанням, а право власності на предмет іпотеки переходить до нового власника разом з обтяженням цього майна попередньою іпотекою.

Частиною 6 вказаної статті передбачено, що при зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог.

Згідно з положеннями ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як встановлено судами обох інстанцій, Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2010 у справі № 1/21-22/96 (з урахуванням ухвали про виправлення описки) звернуто стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Новекс Дім" перед ТОВ "Укрпромбанк" за укладеними іпотечними договорами № 1902 від 29.12.2008 та № 194/Zкіп від 22.01.2009.

При цьому, з урахуванням відповідних обставин справи щодо передання в управління непроданих активів за договором № 31-Л від 05.09.2013 та відступлення права вимоги за договором 24.05.2016, а також постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 та ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 04.11.2016 у справі №1/21-22/96, в кінцевому результаті позивачем ТОВ "НВС-Трейдінг" замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2010 у справі № 1/21-22/96.

Таким чином, ТОВ "Укрпромбанк" за власною ініціативою було звернуто стягнення на предмет іпотеки саме за кредитним договором № 194/К-08.

Однак в подальшому, вже після звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2010 у справі № 1/21-22/96, яке, відповідно до ст. 124 Конституції України було обов`язковим до виконання, і залишається таким й дотепер, між ТОВ "Укрпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" 12.03.2011 укладено договір про передачу активів ТОВ "Укрпромбанк" в рахунок погашення заборгованості, відповідно до умов якого ПАТ "Дельта Банк" набув права вимоги за кредитним договором № 70/К-07 від 21.02.2007 та за договором іпотеки від 21.02.2007.

В свою чергу, як встановлено в оскаржуваних судових рішеннях, постановою головного державного виконавця серії ВП №22191580 від 26.10.2010 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу № 1769 від 20.09.2010 (на виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2010 у справі № 1/21-22/96) та заборонено здійснювати відчуження земельної ділянки площею 7,1566 га, кадастровий №2611092001220010123 (майна боржника), розташованої в с. Поляниця, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, уч. Прохідний. При цьому будь-яких доказів в підтвердження правомірного зняття вказаного арешту після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження матеріали справи не містять, як і не встановлено таких доказів судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях.

При цьому судами обох інстанцій зазначено, що як вбачається з Інформаційної Довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №100934967 та Постанови про відкриття виконавчого провадження (2219/586) від 26.10.2010 (з наступними виправленнями від 17.10.2011), на спірну земельну ділянку накладено арешт та заборонено її відчуження з метою виконання наказу №1769 від 20.09.2010. 08.05.2014 були перенесені записи про обтяження на нерухоме майно: № 5586285 - арешт нерухомого майна з 01.11.2010 у виконавчому провадженні ВП №22191580 згідно з постановою від 26.10.2010; №5586226 - заборона на нерухоме майно за іпотечним договором № 4902 від 29.12.2008.

01.10.2014 (запис 5586596) припинено арешт спірного майна на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 22.09.2014 без номера, яке взагалі не ухвалювалось, що слідує з відповідної відповіді Апеляційного суду Київської області.

При цьому, реєстратором на вимогу суду не надано копії рішення суду, на підставі якого ним було скасовано арешт вищевказаного нерухомого майна.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору), арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно зі ст. 55 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору), угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому.

При посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

В разі наявності заборони угода про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача.

Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 Глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (z0282-12) (в редакції, чинній на момент вчинення спірного правочину), при підготовці до посвідчення правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, наявність обтяжень у вигляді арешту (заборони відчуження) земельної ділянки, який було припинено на підставі рішення суду, що взагалі не ухвалювалось, є перешкодою для вчинення нотаріусом відповідних реєстраційних дій.

Зазначеного суди обох інстанцій під час винесення оскаржуваних рішень не спростували, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів також зазначає, що спірні правовідносини стосуються не звернення стягнення на предмет іпотеки, не питання виникнення пріоритету іпотеки, не питання дійсності вимог позивача, тим паче, за наявності чинного судового рішення про заміну його стягувачем у виконавчому провадженні, а саме визнання недійсним договору купівлі-продажу, який, за твердженнями позивача, був укладений з порушенням норм законодавства, у зв`язку з чим суди повинні були встановити наявність чи відсутність підстав для визнання недійсним договору на підставі викладених у позовній заяві доводів, а не усунувшись від цього, досліджувати будь-які інші обставини.

Враховуючи викладене, Верховний Суд не вбачає необхідності спростовувати інші доводи судів попередніх інстанцій, покладені в основу прийняття оскаржуваних рішень.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України Верховний Суд не вправі здійснювати ані встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, ані вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги.

З огляду на викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України (1798-12) межі перегляду справи в касаційній інстанції, а також зважаючи на положення ч. 4 ст. 310 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верхвоного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, і в залежності від установлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки постанова Західного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2019 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.

Враховуючи викладене, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача про винесення окремої ухвали, оскільки неправильне застосування норм матеріального і процесуального права судами попередніх інстанцій стало підставою для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно зі ст. 308 ГПК України.