205/8704/16-а(2-а/205/222/16) Про визнання протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні особі одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення особі одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю, який отримав ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов`язків військової служби - 15.04.2020 Прийняття

на постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2017 року (у складі судді Остапенко Н.Г.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року (у складі колегії суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., Мельника В.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, Міноборони), за участі третьої особи - Адміністрації державної прикордонної служби України (далі - третя особа), у якому просив:

- визнати протиправним рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом № 79 від 16 вересня 2016 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, відповідно до вимог підпункту 4 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 217500,00 грн, як військовослужбовцю, який отримав ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов`язків військової служби, згідно з статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та надіслати таке рішення до Дніпропетровського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України для видання наказу та здійснення виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 217500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що йому протиправно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що допомогу має виплачувати адміністрація Прикордонної служби України, а також того, що у позивача відсутній документ, що свідчить про обставини травми.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач як військовослужбовець, який отримав поранення, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби, має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року (975-2013-п) (далі - Порядок № 975).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2017 року та постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року, Міністерство оборони України звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 05 листопада 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 205/8704/16-а(2-а/205/222/16), витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1, 1965 року народження, проходив військову службу в складі Радянської армії, в тому числі у діючій армії в Демократичній Республіці Афганістан з 03 лютого 1984 року по 10 червня 1985 року, що підтверджується довідкою Міністерства оборони України № 70 від 14 січня 2015 року та довідкою Ленінського районного військового комісаріату м. Дніпропетровська № 4128/133 від 13 серпня 2015 року.

З висновку спеціаліста судово-медичного експерта № 9Д від 23 січня 2014 року вбачається, що виявлений у ОСОБА_1 рубець на обличчі є наслідком загоєння вогнепальних поранень осколкових зарядів вогнепальної зброї; осколкове поранення обличчя зазвичай супроводжується контузією головного мозку; давність отриманих поранень може відповідати періоду проходження військової служби, приймаючи участь у бойових діях, виконуючи інтернаціональний обов`язок в Демократичній республіці Афганістан в складі військової частини 2042 з 03 лютого 1984 року по 10 червня 1985 року.

Відповідно до витягу з протоколу № 3798 від 02 грудня 2014 року засідання Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювання ОСОБА_2 пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

За результатами первинного огляду медико-соціальною експертною комісією відповідно до довідки Серії 10 АГГ № 005350 від 22 грудня 2014 року позивачу було встановлено третю групу інвалідності з 19 грудня 2014 року. Причина інвалідності поранення, контузія, захворювання, пов`язані з участю в бойових діях і перебуванням на території інших держав.

Відповідно до архівної довідки "Центрального прикордонного архіву Федеральної Служби Безпеки Російської Федерації" № 21/59/Р-6277 від 14 грудня 2016 року військовослужбовець військової частини 2042 рядовий ОСОБА_2 перебував на лікуванні в ПМД частини з 30 жовтня 1984 року по 02 листопада 1984 року з діагнозом "Контузія. Струс головного мозку без виражених клінічних проявів" - журнал стаціонарних хворих ПМД військової частини 2042 за 1983-1984 роки.

Згідно довідки № 574/10/24/1 від 18 березня 2016 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська і отримує пенсію по інвалідності третьої групи армії прирівняні до ІВВ.

23 лютого 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського обласного комісаріату з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із пораненням, отриманим під час проходженням військової служби у 1984 році, на підставі норм статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно листа від 29 лютого 2016 року № 7/10686/7 позивачу документи повернуті, як такі, що надіслані не за належністю та рекомендовано звернутися до Адміністрації Державної прикордонної служби України.

18 березня 2016 року позивач звернувся до Державної прикордонної служби України з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із пораненням, отриманим під час проходженням військової служби у 1984 році.

Як вбачається з відповіді Державної прикордонної служби України від 05 квітня 2016 року № 11/Р-1887 питання стосовно виплати одноразової грошової допомоги має розглядати Міністерство оборони України.

Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2016 року у справі № 204/2976/16-а, визнано неправомірними дії Дніпропетровського обласного військкомату та зобов`язано Дніпропетровський обласний військовий комісаріат подати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із пораненням.

В листі Дніпропетровського обласного військкомату від 02 листопада 2016 року № 7/15602/7 зазначено, що згідно витягу з протоколу № 79 від 16 вересня 2016 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум документи ОСОБА_2 повернуто на доопрацювання, зазначивши, що підставою для повернення є те, що виплату одноразової допомоги має здійснювати адміністрація Державної прикордонної служби України, а також відсутність у позивача документа, що свідчить про обставини поранення.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Міністерство оборони України посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції неповно досліджено всі матеріали справи, зокрема судами не досліджувався весь перелік документів, який визначений пунктом 11 Порядку № 975 і який повинен був надаватись позивачем для виплати грошової допомоги. Крім того, скаржник наголошує, що жодним документом не передбачено обов`язку Міністерства оборони України здійснювати виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям прикордонних військ. Крім того, скаржник зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постановах від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 22 квітня 2014 року у справі № 21-484а13, згідно з якою повідомлення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є рішенням суб`єкта владних повноважень, прийняте з цього питання. Оскільки відповідач відповідного рішення по суті не приймав, суд повинен зобов`язати останнього розглянути це звернення згідно вимог чинного законодавства.

08 лютого 2019 року від Адміністрації державної прикордонної служби України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що соціальний захист позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги покладений саме на Міноборони, оскільки вказані повноваження прикордонної служби не передбачені жодним нормативно-правовим актом

14 лютого 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач наголошує на помилковості позиції Міноборони щодо обов`язку адміністрації Державної прикордонної служби України здійснювати виплату одноразової допомоги. Крім того, позивач зазначає, що жодних довідок про обставини поранення він не має, оскільки вони йому не видавалися. Також ОСОБА_2 зазначає, що повноважень Міністерства оборони України щодо повернення документів на доопрацювання чинним законодавством не передбачено.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Згідно частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Крім того, судами встановлено, що згідно пункту 1 частини першої Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1989 року № 10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до пункту 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про військові формування на Україні" (1431-12) , Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України.

Згідно з статтею 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України (254к/96-ВР) .

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку № 975, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що обов`язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням йому інвалідності, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 591/2794/16-а, від 21 серпня 2018 року у справі № 642/5757/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 760/12713/17.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, врегульовано Порядком № 975.

Третю групу інвалідності позивачу встановлено з 19 грудня 2014 року, внаслідок поранення (контузії), захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.

Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Подання зазначених пунктом 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

При цьому, Порядок № 975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 822/21/18, від 04 червня 2019 року у справі № 751/2133/17, від 12 липня 2019 року у справі № 280/4490/18.

Згідно з правовою позицією Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленою у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 822/220/18, документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво), не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення. Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов`язку щодо їх витребування.

У даній справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що протокол засідання Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювання позивача пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії № 3798 від 02 грудня 2014 року, постановлений на підставі висновку спеціаліста судово-медичного експерта № 9 Д від 23 січня 2014 року, у якому зазначено, що виявлений у ОСОБА_1 рубець на обличчі є наслідком загоєння вогнепальних поранень осколкових зарядів вогнепальної зброї; осколкове поранення обличчя зазвичай супроводжується контузією головного мозку; давність отриманих поранень може відповідати періоду проходження військової служби, приймаючи участь у бойових діях, виконуючи інтернаціональний обов`язок в Демократичній республіці Афганістан в складі військової частини 2042 з 03 лютого 1984 року по 10 червня 1985 року.

Відтак, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги на підставі поданого ним документа про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Крім того, згідно з пунктом 12 Порядку № 975 (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Виходячи з наведеного, Порядком № 975 встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу стосовно виплати одноразової грошової допомоги, та перелік документів, зазначений в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Проте, всупереч приписів Порядку № 975 Міністерство оборони України не прийняло передбаченого рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 806/986/16 та від 03 квітня 2018 року у справі № 750/5581/17, 12 листопада 2018 року у справі № 727/715/17, від 15 квітня 2019 року у справі № 760/20801/16-а.

Разом з тим, враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідачем не вирішено, оскільки документи повернуті, в межах розгляду цієї справи, судами безпідставно було покладено на Міністерство оборони України обов`язок призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.

Таким чином, визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб`єктом владних повноважень за результатом розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб`єкт ще не приймав, є передчасним і не буде відповідати засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійснені судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

За таких обставин, суд погоджується з посиланням скаржника на правову позицію Верховного Суду України, висловленої у постановах від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 22 квітня 2014 року у справі № 21-484а13 та зазначає, що належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на Міністерство оборони України обов`язку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 із прийняттям відповідного рішення згідно вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 750/5581/17 та від 22 травня 2018 року у справі № 285/1538/17.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, шляхом визнання протиправним протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 79 від 16 вересня 2016 року, яким документи ОСОБА_2 повернуто на доопрацювання; зобов`язання Міністерство оборони України повторно розглянути документи ОСОБА_2 стосовно виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІII групи інвалідності, відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) , з огляду на мотиви, викладені у цьому рішенні.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom," № 44277/98, п. 37).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Ruiz Torija v. Spain", № 18390/91; п. 29).

Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v. France", № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних ("Artico v. Italy", № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи ("Van de Hurk v. Netherlands" № 16034/90, п. 59).

Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" ("Peleki v. Greece", № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" ("Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню а касаційна скарга - частковому задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 79 від 16 вересня 2016 року.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути документи ОСОБА_1 стосовно виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІII групи інвалідності, відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) , з огляду на мотиви викладені у цьому рішенні.