702/1384/16-а Про скасування рішення міської ради "Про надання дозволу на розробку проекту детального плану території, обмеженої відповідними вулицями, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів",та скасування зазначеного рішення виконавчого комітету міської ради - 15.04.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Монастирищенської міської ради, Монастирищенської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, приватне підприємство "АВТОТРЕЙД-СЕРВІС" про скасування рішення за касаційними скаргами ОСОБА_2 та Монастирищенської міської ради на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Губської О.А., Парінова А.Б., Беспалова О.О. від 5 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Монастирищенського районного суду Черкаської області з позовом до виконавчого комітету Монастирищенської міської ради (далі - виконком Монастирищенської МР, відповідач 1), Монастирищенської міської ради (Монастирищенська МР, відповідач 2), треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (далі - третя особа 1), ПП "АВТОТРЕЙД-СЕРВІС" (далі - третя особа 2), в якому просила:

- скасувати рішення тридцять першої сесії Монастирищенської міської ради від 31 липня 2015 року № 31-6 "Про надання дозволу на розробку проекту детального плану території, обмеженої вулицями Т. Шевченка та І. Франка, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирищі Черкаської області";

- скасувати рішення виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 30 вересня 2015 року № 110 "Про затвердження детального плану території, обмеженої вулицями Шевченка та Івана Франка, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирище Черкаської області".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення від 30 вересня 2015 року № 110 є протиправним, оскільки відповідачем 1 порушено порядок його розробки, оприлюднення та прийняття, належним чином не дотримано вимог щодо проведення громадських слухань з метою врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації; відповідачем не виконано вимоги пунктів 4 та 10 Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 (z1468-11) ; зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за № 1468/20206 (z1468-11) (далі - Порядок № 209), та не надано доказів наявності передбачених цим Порядком підстав для внесення змін у містобудівну документацію.

Стосовно протиправності рішення міськради від 31 липня 2015 року № 31-6 позивач зазначив, що при його прийнятті фактично змінено цільове призначення земельних ділянок, що суперечить приписам законів України "Про державний земельний кадастр" (3613-17) та "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , оскільки цільове призначення земельної ділянки має відповідати детальному плану території та/або плану зонування території.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: скасовано пункт 4 рішення виконавчого комітету Монастирищенської міської ради № 110 від 30 вересня 2015 року "Про затвердження детального плану території, обмеженої вулицями Шевченка та І. Франка, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирище Черкаської області" такого змісту: "Затвердити рішення на черговому засіданні сесії міської ради". У задоволенні адміністративного позову в іншій частині відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено затвердження рішення виконавчого комітету сесією міської ради, а також права виконавчого комітету зобов`язувати сесію міської ради це робити (виходячи зі змісту рішення - затвердити рішення на черговому засіданні сесії міської ради).

У частині відмови у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав на відсутність підстав для скасування рішення тридцять першої сесії Монастирищенської міської ради від 31 липня 2015 року № 31-6 "Про надання дозволу на розробку проекту детального плану території обмеженої вулицями Шевченка та Івана Франка з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирищі Черкаської області" у зв`язку з тим, що рішення про надання дозволу на розробку проекту детального плану не порушує норми діючого законодавства, а також права позивача, проект стосується земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3, можливість розроблення проекту детального плану щодо будівництва пункту технічного обслуговування (ПТО) не суперечить вимогам будівельних та санітарних норм.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Монастирищенського районного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: скасовано рішення виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 30 вересня 2015 року № 110 "Про затвердження детального плану території обмеженої вулицями Шевченка та Івана Франка з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирище Черкаської області".

Частково задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем було порушено, передбачену чинним містобудівним законодавством, процедуру прийняття та затвердження детального плану території, обмеженої вулицями Шевченка та Івана Франка, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирище, не проведено громадські слухання, не враховано інтереси громади.

При цьому, у частині відмови у задоволенні адміністративного позову суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що Монастирищенська міська рада була уповноважена на прийняття рішення від 31 липня 2015 року № 31-6 "Про надання дозволу на розробку проекту детального плану території обмеженої вулицями Шевченка та Івана Франка з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирищі Черкаської області", а твердження апелянта, що даним рішенням було змінено цільове призначення земельної ділянки, є безпідставними, оскільки вказане рішення не містить пункту відповідного змісту. Крім того, зміна цільового призначення земельної ділянки здійснюється за проектами відведення земельної ділянки, а не за детальним планом території.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 та Монастирищенська міська рада звернулися із касаційними скаргами до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в яких просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі постанову Монастирищенського районного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що, скасовуючи оскаржуване рішення виконкому Монастирищенської міськради, судом не поновлені права та інтереси позивача, оскільки останній не обґрунтував, в чому виразилось порушення таких прав або інтересів.

У касаційній скарзі Монастирищенська міськрада вказує на те, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано скасоване рішення виконкому міськради, оскільки вказане рішення узгоджується з Генеральним планом міста Монастирище, затвердженим рішенням Монастирищенської міської ради № 77 від 15 травня 1989 року. Крім того, скаржник зазначає, що відповідне рішення оприлюднено належним чином, зокрема, шляхом розміщення на інформаційних стендах та веб-сайті міськради, що, на думку скаржника, свідчить про дотримання встановленого порядку прийняття та затвердження детального плану території.

Також скаржники зазначають, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що ОСОБА_1 вже зверталася із аналогічним позовом до Монастирищенської міської ради за участі третьої особи - ОСОБА_2, в якій просила скасувати рішення виконкому від 30 вересня 2015 року № 110 з таких самих мотивів. Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 12 березня 2016 року у справі № 702/1554/15-а позов залишено без розгляду. Відтак, скаржники вважають, що повторне звернення до суду з тими самими позовними вимогами та на цій самій підставі не допускається.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційні скарги ОСОБА_2 та Монастирищенської міської ради, в якому вказується на законність рішення суду апеляційної інстанції та необґрунтованість вимог касаційної скарги; просить залишити у силі постанову суду апеляційної інстанції, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалами Верховного Суду від 23 травня 2018 року та від 1 червня 2018 року відкриті касаційні провадження у справі № 702/1384/16-а, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзивів на касаційні скарги ОСОБА_2 та Монастирищенської міської ради.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

ОСОБА_2 подано клопотання про зупинення дії оскаржуваного судового рішення до закінчення розгляду справи у касаційному порядку, в задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що рішенням тридцять першої сесії Монастирищенської міської ради від 31 липня 2015 року № 31-6:

1) надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку детального плану території, обмеженої вулицями Т. Шевченка і І. Франка з розміщення пункту технічного обслуговування автомобілів у м.

Монастирище, 2 ) замовником розроблення містобудівної документації визначено виконавчий комітет Монастирищенської міської ради;

3) фінансування робіт з розроблення проекту детального плану території, обмеженої вулицями Шевченка і І. Франка, з розміщення пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирище покладено на ОСОБА_2 ;

4) контроль за виконанням рішення покладено на постійну комісію з питань економічної політики, житлово-комунального господарства, розвитку підприємництва та земельних ресурсів.

Крім того, рішенням виконавчого комітету Монастирищенської міської ради № 110 від 30 вересня 2015 року:

1) затверджено Детальний план території, обмеженої вулицями Шевченка і І. Франка, з розміщення пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирище Черкаської області;

2) прийнято рішення про його оприлюднення;

3) вирішено примірник Детального плану території, обмеженої вулицями Шевченка і І. Франка, з розміщення пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирище надати сектору регіонального розвитку, містобудування та архітектури державної адміністрації з метою архівного збереження та використання;

4) вирішено затвердити рішення черговому засіданні сесії міської ради;

5) покладено контроль за виконанням рішення на заступника міського голови Храновського В.Я.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року відповідає, а викладені у касаційних скаргах вимоги скаржників є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди мали перевірити, чи прийняті рішення тридцять першої сесії Монастирищенської міської ради від 31 липня 2015 року № 31-6 та рішення виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 30 вересня 2015 року № 110, зокрема, в межах повноважень, на законних підставах та з дотриманням встановленої процедури на засадах розумності, добросовісності та пропорційності.

При цьому, оскільки постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог, то виходячи з меж касаційного розгляду справи, визначених статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час прийняття рішення саме у цій частині.

Так, повноваження Монастирищенської міської ради та виконавчого комітету міськради у спірних правовідносинах визначені, зокрема, законами України "Про місцеве самоврядування в України" (280/97-ВР) , "Про основи містобудування" (2780-12) , "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статей 28, 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації; встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність.

Статтею 12 Закону України "Про основи містобудування" визначено, що до компетенції сільських, селищних, і міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій. До компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території: визначення територій для містобудівних потреб. Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) встановлено правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Статтею 7 цього Закону визначено, що управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється шляхом:

1) планування територій на державному, регіональному та місцевому рівнях;

2) моніторингу стану розроблення та реалізації містобудівної документації на всіх рівнях;

3) визначення державних інтересів для їх врахування під час розроблення містобудівної документації;

4) проведення ліцензування і професійної атестації;

5) розроблення і затвердження будівельних норм, державних стандартів і правил, запровадження одночасної дії міжнародних кодів та стандартів;

6) контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування, проектної документації.

Планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації (стаття 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Відповідно до статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно із положеннями статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території.

Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до частини восьмої статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 815/3880/14.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечується сторонами, у м. Монастирище відсутній затверджений в установленому Законом порядку план зонування території, у зв`язку з чим правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що детальний план території в даному випадку, у силу частини восьмої статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", міг бути затверджений виключно Монастирищенською міською радою, а не її виконавчим комітетом.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" громадському обговоренню підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.

Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першої цієї статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється.

За змістом частини третьої статті 21 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи зобов`язані забезпечити: 1) оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками; 2) оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні та доступ до цієї інформації громадськості; 3) реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні (у разі її утворення); 4) узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію; 5) оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні.

Згідно з положеннями частин 5-6 вказаної статті оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування. Пропозиції громадськості мають бути обґрунтовані в межах відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, будівельних норм, державних стандартів і правил та надаватися у строки, визначені для проведення процедури громадських слухань. Пропозиції, надані після встановленого строку, не розглядаються.

Згідно з пунктом 5 Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 555 (555-2011-п) (далі - Порядок № 555), повідомлення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації має містити: інформацію про мету, склад та зміст містобудівної документації, викладену у скороченій та доступній для широкої громадськості формі; основні техніко-економічні показники, зокрема графічні матеріали, що відображають зміст містобудівної документації; відомості про замовника та розробника проектів містобудівної документації та підстави для їх розроблення; інформацію про місце і строки ознайомлення з проектом містобудівної документації; інформацію про посадову особу органу місцевого самоврядування, відповідальну за організацію розгляду пропозицій; відомості про строк подання і строк завершення розгляду пропозицій; інформацію стосовно запланованих інформаційних заходів (презентація, прилюдне експонування, телевізійні програми, публічні конференції тощо).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 555 особи, які забезпечують проведення робіт з розгляду таких пропозицій, повідомляють через засоби масової інформації, що поширюються на відповідній території, та офіційний веб-сайт відповідного органу місцевого самоврядування про місце подання таких пропозицій.

Пропозиції громадськості підлягають реєстрації органом місцевого самоврядування та розглядаються розробником і замовником проектів містобудівної документації у місячний строк. За результатами розгляду пропозицій заявнику надається відповідь про їх врахування або обґрунтована відмова (пункт 11 Порядку № 555).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 555 затвердження проектів містобудівної документації без проведення процедури розгляду пропозицій громадськості забороняється, а матеріали щодо розгляду таких пропозицій є невід`ємною складовою частиною зазначеної документації.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що громадські слухання щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні відбуваються оприлюдненням проектів містобудівної документації на місцевому рівні, наданням особам, які мають право на подання пропозицій до проектів містобудівної документації на місцевому рівні, строку для подання таких пропозицій; безпосереднім поданням пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування; утворенням погоджувальної комісії у разі необхідності та, відповідно, оприлюдненням результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації.

Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 10 липня 2018 року у справі № 369/7675/14-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 695/725/15-а, від 19 червня 2019 року у справі № 815/1884/18, від 13 березня 2020 року у справі № 320/6466/18.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, відповідачами не забезпечено оприлюднення проекту детального плану території, обмеженої вулицями Шевченка та Івана Франка, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирище та доступу до цієї інформації громадськості. Відповідачами також не було забезпечено належної процедури проведення громадських слухань щодо проекту вказаного детального плану.

При цьому проект детального плану та рішення виконавчого комітету № 110 про його затвердження опубліковано на сайті Монастирищенської районної державної адміністрації 8 жовтня 2015 року, тобто вже після прийняття оскаржуваного рішення виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 30 вересня 2015 № 110 "Про затвердження детального плану території, обмеженої вулицями Шевченка та Івана Франка, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирище Черкаської області".

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що з огляду на грубе порушення виконкомом законодавства, що регулює порядок проведення процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості стосовно детального плану території, а також фактичним виходом за межі своїх повноважень, оскільки такий план у даному випадку мав затверджуватися на сесії міськради, рішення виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 30 вересня 2015 року № 110 "Про затвердження детального плану території, обмеженої вулицями Шевченка та Івана Франка, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирище Черкаської області" підлягає скасуванню.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Доводи скаржника - ОСОБА_2 стосовно відсутності підстав вважати, що оскаржуваним рішенням виконкому порушено права або законні інтереси позивача, колегія суддів оцінює критично, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, земельна ділянка ОСОБА_1 межує із земельною ділянкою, на якій планувалося розміщення пункту технічного обслуговування автомобілів.

Стосовно доводів скаржника про те, що позивач вже звертався до суду з аналогічним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 2 грудня 2015 року відкрито провадження у справі № 702/1554/15-а за позовом ОСОБА_1 до Монастирищенської міської ради, за участі третьої особи - ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень органу місцевого самоврядування. Однак, у зв`язку із збільшенням позовних вимог ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 лютого 2016 року позивачу надано строк до 12 лютого 2016 року доплатити судовий збір та роз`яснено наслідки невиконання ухвали в цій частині. Внаслідок невиконання цих вимог ухвалою від 12 березня 2016 року позов залишено без розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 108 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На цій підставі колегія суддів вважає доводи скаржників у цій частині безпідставними, оскільки позивач скористався своїм правом на повторне звернення до суду після залишення без розгляду позовної заяви у справі № 702/1554/15-а.

Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час розгляду справи та прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає таке рішення без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04; пункти 70-77) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування".

Принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria", заява № 30985/96, пункт 84).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.